Пе­ре­вір­ка єв­ро­пей­ської ре­аль­но­сті

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії - Йо­шка ФIШЕР

Ще кіль­ка ти­жнів то­му єв­ро­пей­ці ві­ри­ли, що во­ни жи­вуть у своє­рі­дно­му свя­ти­ли­щі, ізо­льо­ва­но­му від по­то­чних сві­то­вих кон­флі­ктів. Зви­чай­но, новини і зо­бра­же­н­ня за­то­ну­лих мі­гран­тів бу­ли жа­хли­ви­ми; але тра­ге­дія, що від­бу­ва­ла­ся на пів­дні Іта­лії, в Гре­ції та на Маль­ті, зда­ва­ла­ся ду­же да­ле­кою.

Жор­сто­ка гро­ма­дян­ська вій­на в Си­рії, яка ви­ру­ва­ла про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків, бу­ла ні­би ще да­лі. Пре­зи­дент Си­рії Ба­шар Асад пу­стив отруй­ний газ, а пі­зні­ше бо­чко­ві бом­би, за­пов­не­ні цвя­ха­ми і ме­та­ле­ви­ми фра­гмен­та­ми, про­ти бун­тів­но­го на­се­ле­н­ня. А ті, ко­му вда­ло­ся вря­ту­ва­ти­ся від при­бі­чни­ків Аса­да, зі­ткну­ли­ся віч-на-віч з те­ро­ром «Іслам­ської дер­жа­ви». Со­тні ти­сяч уби­тих, міль­йо­ни си­рій­ців ря­ту­ва­ли­ся вте­чею, біль­шість з них про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків жи­вуть у та­бо­рах у Йор­да­нії, Лі­ва­ні та Ту­реч­чи­ні в жа­хли­вих умо­вах і без най­мен­шої на­дії на змі­ни на кра­ще.

Та­ким чи­ном, цьо­го лі­та, ко­ли зни­кла оста­н­ня на­дія на по­вер­не­н­ня до Си­рії, і аль­тер­на­ти­ви Аса­ду та «Іслам­ській дер­жа­ві» біль­ше не ви­гля­да­ли ре­а­лі­сти­чни­ми, ці лю­ди ста­ли ру­ха­ти­ся до Єв­ро­пи, яка, зда­ва­ло­ся, обі­цяє мир­не май­бу­тнє, сво­бо­ду і без­пе­ку. Бі­жен­ці при­йшли че­рез Ту­реч­чи­ну, Гре­цію і Бал­кан­ські кра­ї­ни чи по Се­ред­зем­но­му мо­рю, аби уни­кну­ти по­ді­бно­го ха­о­су в Ері­треї, Лі­вії, Со­ма­лі та Су­да­ні.

У сер­пні, про­тя­гом де­кіль­кох днів по­спіль, ти­ся­чі бі­жен­ців ви­яви­ли­ся за­бло­ко­ва­ни­ми на вок­за­лі Ке­ле­ті в Бу­да­пе­шті, ко­ли спан­те­ли­че­ний і не­ком­пе­тен­тний уряд Угор­щи­ни сві­до­мо до­зво­лив си­ту­а­ції за­го­стри­ти­ся. В ре­зуль­та­ті, ти­ся­чі чо­ло­ві­ків, жі­нок і ді­тей — на­віть ста­рих лю­дей та ін­ва­лі­дів — по­пря­му­ва­ли пі­шки у бік Ав­стрій­сько­го кор­до­ну. На цей мо­мент Єв­ро­па, сві­док пе­ре­се­ле­н­ня на­ро­дів, у бі­блей­ських мас­шта­бах біль­ше не мо­гла ігно­ру­ва­ти ви­клик і наслідки криз у су­сі­дньо­му ре­гіо­ні. Єв­ро­па ни­ні без­по­се­ре­дньо стикається з су­во­ри­ми ре­а­лі­я­ми, по від­но­шен­ню до яких, зда­ва­ло­ся, во­на бу­ла свя­ти­ли­щем.

Не­див­но, але Єв­ро­па ви­яви­ла­ся не­пі­дго­тов­ле­ною. Єв­ро­пей­сько­му со­ю­зу бра­кує ци­віль­них, ди­пло­ма­ти­чних і вій­сько­вих ін­стру­мен­тів не­об­хі­дних для стри­му­ва­н­ня, не ка­жу­чи вже про ви­рі­ше­н­ня криз і кон­флі­ктів у йо­го близь­ко­сті. І як тіль­ки мі­гран­ти ру­ши­ли до Єв­ро­пи, за­галь­на по­лі­ти­ка ЄС що­до на­да­н­ня при­тул­ку про­ва­ли­ла­ся, то­му що так зва­ний до­го­вір Ду­блін III не пе­ред­ба­чав жо­дно­го ефе­ктив­но­го ме­ха­ні­зму з роз­по­ді­лу про­ха­чів при­тул­ку між усі­ма дер­жа­ва­ми-чле­на­ми ЄС, пі­сля їх пер­вин­ної ре­є­стра­ції в при­кор­дон­них дер­жа­вах ЄС (зокре­ма Гре­ції та Іта­лії). За­клик прем’єр­мі­ні­стра Іта­лії Мат­тео Рен­ці до єв­ро­пей­ської со­лі­дар­но­сті за­ли­шив­ся без ува­ги.

Ко­ли ти­ся­чі бі­жен­ців при­бу­ли до Бу­да­пе­шта, на їхньо­му шля­ху до Ні­меч­чи­ни і Скан­ди­на­вії гу­ма­ні­тар­на ка­та­стро­фа на­бу­ла за­гроз­ли­вих роз­мі­рів, і кан­цле­ро­ві Ні­меч­чи­ни Ан­ге­лі Мер­кель до­ве­ло­ся ви­би­ра­ти: між при­йо­мом бі­жен­ців і ри­зи­ком подаль­шої еска­ла­ції кри­зи в Бу­да­пе­шті. Ні­меч­чи­на, ймо­вір­но, не змо­гла б про­дов­жу­ва­ти спо­сте­рі­га­ти склав­ши ру­ки, на­віть два дні.

Мер­кель прийня­ла смі­ли­ве і пра­виль­не рі­ше­н­ня — до­зво­ли­ти бі­жен­цям в’їзд до Ні­меч­чи­ни. За це во­на за­слу­го­вує на щи­ру по­ва­гу і пов­ну під­трим­ку, тим па­че у зв’яз­ку з хо­ло­дною ре­а­кці­єю ба­га­тьох чле­нів її вла­сної пар­тії.

Але Мер­кель не бу­ла са­мо­тня у вті­лен­ні гу­ман­них цін­но­стей у цей ви­рі­шаль­ний мо­мент. Гру­пи гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства в Ні­меч­чи­ні, Ав­стрії та ін­ших кра­ї­нах мо­бі­лі­зу­ва­ли­ся, як ні­ко­ли ра­ні­ше, — ра­зом з дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми — на­зу­стріч ве­ли­че­зно­му ви­кли­ку, ки­ну­то­му зро­ста­н­ням кіль­ко­сті бі­жен­ців. Без актив­но­го спів­чу­т­тя гро­мад­сько­сті, вла­да з цим ні­ко­ли б не впо­ра­лась. За під­трим­ки та­ких спе­ці­аль­них (ad hoс) ко­а­лі­цій, Єв­ро­па по­вин­на зро­би­ти все мо­жли­ве, аби за­без­пе­чи­ти успі­шну ін­те­гра­цію бі­жен­ців.

На­ро­щу­ва­н­ня, яке спо­сте­рі­га­лось під час «лі­та бі­жен­ців», змі­нить Ні­меч­чи­ну і Єв­ро­пу. ЄС змо­же ви­рі­ши­ти про­бле­му і ско­ри­ста­ти­ся мо­жли­ві­стю ін­те­гру­ва­ти но­во­при­бу­лих ли­ше ра­зом і у ду­сі єв­ро­пей­ської со­лі­дар­но­сті. Якщо єд­ність у цій кри­зі роз­па­де­ться, наслідки для всіх сто­рін, які бе­руть участь, осо­бли­во бі­жен­ців, бу­дуть важ­ки­ми.

По-пер­ше, но­ва, ефе­ктив­на си­сте­ма для га­ран­ту­ва­н­ня без­пе­ки зов­ні­шніх єв­ро­пей­ських кор­до­нів має бу­ти за­твер­дже­на якнай­швид­ше. Це вклю­чає спіль­ну про­це­ду­ру роз­гля­ду кло­по­тань про на­да­н­ня при­тул­ку і спра­ве­дли­вий ме­ха­нізм роз­по­ді­лу бі­жен­ців між кра­ї­на­ми ЄС. Більш то­го, якщо Єв­ро­со­юз хо­че збе­рег­ти свої основ­ні цін­но­сті, вклю­ча­ю­чи від­мі­ну вну­трі­шніх кор­до­нів, не­об­хі­дно бу­де зо­се­ре­ди­ти­ся на ста­бі­лі­за­ції сво­їх су­сі­дів з Близь­ко­го Схо­ду, Пів­ні­чної Афри­ки і Схі­дної Єв­ро­пи за до­по­мо­гою гро­шей, зо­бов’язань — всі­єю сво­єю жорс­ткою і м’якою си­лою. Єди­ний під­хід ма­ти­ме ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня.

Але Єв­ро­па по­вин­на уни­ка­ти та­кої по­хму­рої ре­аль­ної по­лі­ти­ки, що зра­дить її основ­ні цін­но­сті в ін­шо­му мі­сці. На­при­клад, бу­ло б сер­йо­зною по­мил­кою, про­да­ти ін­те­ре­си Укра­ї­ни і від­мі­ни­ти сан­кції, на­кла­де­ні на Ро­сію, че­рез по­мил­ко­ве при­пу­ще­н­ня, що до­по­мо­га Крем­ля не­об­хі­дна в Си­рії. Про­те ко­ри­сна і до­ціль­на спів­пра­ця з Ро­сі­єю не має від­бу­ва­ти­ся за ра­ху­нок тре­тіх осіб та ін­те­ре­сів, а та­кож згур­то­ва­но­сті За­хо­ду. Спро­ба ви­прав­ле­н­ня по­ми­лок ми­ну­ло­го не­ба­жа­на, ко­ли це озна­чає по­яву ще біль­ших по­ми­лок.

По­за сум­ні­вом, є ри­зик то­го, що кри­за бі­жен­ців змі­цнить на­ціо­на­лі­сти­чні та по­пу­ліст­ські пар­тії в дер­жа­вах-чле­нах ЄС. Але ре­на­ціо­на­лі­за­ція по­лі­ти­ки в рам­ках ЄС на­би­ра­ла обер­ти ще за­дов­го до лі­та 2015 ро­ку, і во­на не є ре­зуль­та­том кри­зи бі­жен­ців. У йо­го сер­ці ле­жить фун­да­мен­таль­ний кон­флікт від­но­сно май­бу­тньо­го Єв­ро­пи: на­зад до кон­ти­нен­ту на­ціо­наль­них дер­жав чи впе­ред до спів­то­ва­ри­ства за­галь­них цін­но­стей? Най­ближ­чим ча­сом пе­ре­ко­на­ні єв­ро­пей­ці зму­ше­ні бу­дуть мо­бі­лі­зу­ва­ти всі свої си­ли — і зі­бра­ти всі свої нер­ви. Про­ект Син­ди­кат для «Дня»

ФО­ТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.