«Від ньо­го ві­я­ло добром»

Оле­ксандр По­па­ди­нець за­ги­нув, до­по­ма­га­ю­чи по­ра­не­ним по­бра­ти­мам

Den (Ukrainian) - - Пам’ять - Ва­силь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужго­род

26 ве­ре­сня на фа­са­ді одно­го з най­біль­ших осві­тніх за­кла­дів Ужго­ро­да — ЗОШ № 15, уро­чи­сто від­кри­ли пам’ятну до­шку її ви­пу­скни­ко­ві Оле­ксан­дру По­па­дин­цю, який за­ги­нув в зо­ні про­ве­де­н­ня АТО 17 черв­ня 2014 ро­ку.

У цій шко­лі Оле­ксандр на­вчав­ся пер­ші ві­сім кла­сів. «Це був ду­же врів­но­ва­же­ний і спо­кій­ний хло­пець, від яко­го бу­кваль­но ві­я­ло добром. Він ні­ко­ли не ро­бив чо­гось та­ко­го, за що тре­ба бу­ло б ви­кли­ка­ти до шко­ли ба­тьків чи хо­ча б ма­ти з ним сер­йо­зну ви­хов­ну бе­сі­ду, — роз­по­від­ає ко­ли­шній кла­сний ке­рів­ник Оле­ксан­дра По­па­дин­ця Га­ли­на Фе­дак. — Він зав­жди від­гу­ку­вав­ся на усі про­по­зи­ції пе­да­го­гів, мав у кла­сі ба­га­то дру­зів і ми ду­же шко­ду­ва­ли, ко­ли він пі­сля во­сьмо­го кла­су ви­рі­шив пе­ре­йти вчи­ти­ся до Ужго­род­сько­го те­хні­чно­го ко­ле­джу».

На­ро­див­ся Оле­ксандр у ро­бі­тни­чій ро­ди­ні. Ба­тько Юрій пра­цю­вав бу­ді­вель­ни­ком, ма­ма На­та­лія — на ку­хні в ди­тя­чій лі­кар­ні. Оле­ксандр та­кож здо­був ро­бі­тни­чий фах — ав­то­слю­са­ря. Став­ши пов­но­лі­тнім, уклав кон­тракт на вій­сько­ву слу­жбу в Зброй­них си­лах Укра­ї­ни. Бо­йо­вий ви­шкіл про­хо­див у «Де­сні» та в на­вчаль­но­му цен­трі у Львів­ській обла­сті, а слу­жбу — в рі­дно­му Ужгороді.

На­ве­сні ми­ну­ло­го ро­ку ра­зом зі сво­ї­ми ко­ле­га­ми по 128-й ОГП бри­га­ді був на­прав­ле­ний бо­ро­ни­ти схі­дні те­ре­ни Ві­тчи­зни. Слу­жив командиром БМП 15-го окре­мо­го гір­сько-пі­хо­тно­го ба­таль­йо­ну. Йо­го під­роз­діл­вів бої з оку­пан­та­ми не­по­да­лік мі­сте­чок Ща­стя і Ме­та­ліст на Лу­ган­щи­ні. У ніч на 17 черв­ня екі­паж БМП, яким ко­ман­ду­вав По­па­ди­нець, іду­чи на ви­ру­чку по­ра­не­ним бій­цям «Ай­да­ру» та де­сан­тни­кам, по­тра­пив у за­сід­ку не­по­да­лік Ме­та­лі­ста. Бо­йо­ви­ки по­ці­ли­ли в ма­ши­ну сна­ря­дом, від роз­ри­ву яко­го за­ги­нув ме­ха­нік-во­дій Ми­хай­ло Ку­ля з Пе­ре­чин­щи­ни. Ма­йор Сер­гій Ла­не­цький, ко­трий брав участь у то­му бою, роз­по­від­ає, що Оле­ксандр, стрі­ля­ю­чи з ку­ле­ме­та, ще якийсь час при­кри­вав хло­пців, яким вда­ло­ся ви­бра­ти­ся з під­би­тих ма­шин та за­хо­ва­ти­ся на пше­ни­чно­му по­лі. Ко­ли Са­ша до­біг до сво­їх — уже був по­ра­не­ний. По­бра­ти­ми на­да­ли йо­му пер­шу ме­ди­чну до­по­мо­гу, але на той час він уже втра­тив ба­га­то кро­ві, від чо­го й по­мер там, на по­лі. У то­му ж бою за­ги­нув ще один ужго­ро­дець — Сер­гій Мар­тин.

Пів­то­ра ро­ки то­му хло­пці від­кри­ли в Ужгороді но­ві­тній мар­ти­ро­лог за­хи­сни­ків Ві­тчи­зни, які по­ля­гли в бо­ях із ро­сій­ськи­ми оку­пан­та­ми. То­ді, у черв­ні 2014го, на похо­рон бій­ців укра­їн­ської ар­мії при­йшла чи не по­ло­ви­на го­ро­дян обла­сно­го цен­тру За­кар­па­т­тя, а ра­тний по­двиг во­я­ків зго­дом був від­зна­че­ний по­смер­тним на­го­ро­дже­н­ням ор­де­на­ми «За му­жність» та зва­н­ня­ми По­че­сних гро­ма­дян Ужго­ро­да.

У шко­лі, де на­вчав­ся Оле­ксандр По­па­ди­нець, з іні­ці­а­ти­ви її ди­ре­кто­ра В.По­лі­щу­ка, бу­ло від­кри­то ка­бі­нет «За­хи­сни­ка Ві­тчи­зни», у яко­му роз­мі­ще­но ма­те­рі­а­ли про істо­рію на­шої дер­жа­ви та її оборону від во­ро­гів, екс­по­на­та­ми якої є й роз­по­віді про ви­пу­скни­ків шко­ли, ко­трі бо­ро­нять Укра­ї­ну сьо­го­дні, па­трі­о­ти­чні вір­ші та опо­віда­н­ня, ма­люн­ки учнів шко­ли.

«Ідея вста­нов­ле­н­ня пам’ятної до­шки Оле­ксан­дру По­па­дин­цю на­ле­жить йо­го одно­кла­сни­ко­ві Ми­хай­лу Ску­чці, на ру­ках яко­го Оле­ксандр фа­кти­чно й за­ги­нув — ка­же Во­ло­ди­мир Поліщук. Йо­го про­по­зи­цію під­хо­пи­ли усі ко­ли­шні одно­кла­сни­ки та учи­тель му­зи- ки Ері­ка Ту­рян­чик, ко­тра й за­про­по­ну­ва­ла пе­да­го­гі­чно­му ко­ле­кти­ву до­лу­чи­ти­ся до ці­єї спра­ви. Зві­сно, ця іні­ці­а­ти­ва зна­йшла на­шу пов­ну під­трим­ку. За по­рів­ня­но ко­ро­ткий час осо­би­стим ко­штом ко­ли­шніх учнів шко­ли ця гра­ні­тна до­шка й бу­ла ви­го­тов­ле­на та вста­нов­ле­на».

«Впро­довж ба­га­тьох ро­ків ми го­во­ри­ли ді­тям, що у жит­ті є мі­сце по­дви­гу, ілю­стру­ю­чи цю те­зу при­кла­да­ми з на­шої да­ле­кої істо­рії. Сьо­го­дні ма­є­мо кон­кре­тну си­ту­а­цію, ко­ли на­ші ви­хо­ван­ці зі збро­єю в ру­ках бо­ро­нять не­за­ле­жність рі­дної кра­ї­ни на­віть ці­ною вла­сно­го жи­т­тя. Наш свя­тий обов’язок — бе­рег­ти пам’ять про та­ких лю­дей. Окрім пам’ятної до­шки ми ду­ма­є­мо за­сну­ва­ти ще й пре­мію іме­ні О.По­па­дин­ця, ко­тра вру­ча­ти­ме­ться кра­що­му ви­пу­скни­ку шко­ли або шко­ля­ре­ві, ко­трий здій­снив му­жній вчи­нок», — роз­по­від­ає ди­ре­ктор шко­ли.

«Над­зви­чай­но важ­ко го­во­ри­ти про мо­ло­ду лю­ди­ну, яку ти ще не­дав­но на­вчав і ви­хо­ву­вав, у ми­ну­ло­му ча­сі, — ка­же Га­ли­на Фе­дак. — Від дня йо­го за­ги­бе­лі уже ми­ну­ло до­ста­тньо ба­га­то ча­су, але ми й до­сі не мо­же­мо зми­ри­ти­ся з дум­кою, що йо­го не­має се­ред нас. Ба­га­то мо­ло­дих чу­до­вих хло­пців за цей рік по­вер­ну­ли­ся з оку­по­ва­но­го схо­ду на рі­дне За­кар­па­т­тя у до­мо­ви­нах. За усі­ма ни­ми — не­ймо­вір­ний жаль. Але ко­ли у ві­чність у роз­кві­ті сил­від­хо­дить твій учень — це над­зви­чай­но гли­бо­ка ду­шев­на ра­на, ко­тру за­го­ї­ти ду­же не­про­сто. Сьо­го­дні хо­чу низь­ко вкло­ни­ти­ся ба­тькам Оле­ксан­дра — Юрію та На­та­лії По­па­дин­цям, ко­трі ви­хо­ва­ли цю му­жню лю­ди­ну — справ­жньо­го Ге­роя на­шо­го бур­хли­во­го ча­су».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.