Ка­ї­но­ве плем’я

Den (Ukrainian) - - Культура - Ва­дим ДИШКАНТ

На­га­да­є­мо, укра­їн­ська прем’єра пов­но­ме­тра­жно­го де­бю­тно­го філь­му Ві­кто­рії Тро­фи­мен­ко від­бу­ла­ся рік то­му на кі­но­фе­сти­ва­лі « Мо­ло­дість». До то­го кар­ти­на, зня­та ще 2013 ро­ку за мо­ти­ва­ми ро­ма­ну « Джме­ли­ний мед » швед­сько­го пи­сьмен­ни­ка Тор­ґні Лін­дґре­на, по­бу­ва­ла на Мо­сков­сько­му кі­но­фе­сти­ва­лі, де здо­бу­ла приз кі­но­кри­ти­ків, а ви­ко­на­ви­ця ро­лі Пи­сьмен­ни­ці На­та­ля По­ло­вин­ка — «Срібного Свя­то­го Ге­ор­гія» за най­кра­щу жіночу роль.

Ни­ні укра­їн­ський про­кат стрі­чки, який роз­по­чав­ся в кі­но­те­а­трі «Ки­їв» прес-кон­фе­рен­ці­єю та зу­стріч­чю гля­да­чів із твор­чою гру­пою, охо­пив 67 кі­но­за­лів у 25 мі­стах. Це не так уже й ма­ло, якщо вра­ху­ва­ти, що кар­ти­на по­тра­пляє у роз­ряд так зва­но­го арт-ха­у­сно­го, фе­сти­валь­но­го, кі­но. Вла­сне, са­ме участь «Бра­тів» у ба­га­тьо­хмі­жна­ро­дни­хфе­сти­ва­лях(у трьо­хіз них ка­те­го­рії «А») за­крі­пи­ли за стрі­чкою ре­пу­та­цію ма­ло не най­кра­що­го укра­їн­сько­го філь­му ча­сів не­за­ле­жно­сті.

Між тим, кар­ти­на, яка не має шан­сів на ши­ро­кий гля­да­цький ін­те­рес ( що від по­ча­тку усві­дом­лю­ва­ли про­дю­се­ри), ви­кли­ка­ла не­о­дно­зна­чну оцін­ку і се­ред ре­цен­зен­тів. Ві­дмі­ча­ю­чи ви­со­ку ві­зу­аль­ну куль­ту­ру « Бра­тів » та хо­ро­ші ак- тор­ські ро­бо­ти, най­більш при­скі­пли­ві кри­ти­ки до­рі­ка­ють ре­жи­се­ру, перш за все, за на­ду­ма­ність і на­ро­чи­тість сим­во­лів та ме­та­фор, які, до всьо­го ж, на­бу­ли не­до­брої ре­пу­та­ції кі­но­штам­пів. Ці за­ки­ди не­без­під­став­ні, ко­жен ре­жи­сер, а тим біль­ше де­бю­тант, зні­ма­ю­чи фі­ло­соф­ську при­тчу, ри­зи­кує ви­кли­ка­ти зви­ну­ва­че­н­ня з бо­ку ін­те­ле­кту­а­лів у схиль­но­сті до ди­да­кти­ки, у на­дмір­но­му, нав’ язли­во­му сим­во­лі­змі та ме­та­фо­ри­чно­сті, тим більш, якщо сим­во­ли та ме­та­фо­ри опи­ра­ю­ться на дис­кре­ди­то­ва­ні ма­скуль­том етно­гра­фі­чно-ре­лі­гій­ні мо­ти­ви. Де­я­кі кі­но­кри­ти­ки не про­ба­чи­ли від­вер­тихх ри­сти­ян­ськи­ха­лю­зій і сим­во­лів на­віть Ан­дрію Звя­гін­це­ву, за що роз­кри­ти­ку­ва­ли йо­го дру­гий, як на ме­не, пре­кра­сний фільм « Ви­гна­н­ня » . Тим біль­ше, не мо­гли прийня­ти ві­зу­аль­ної де­кла­ра­ції ві­до­ми­хі­стин із бо­ку ні­ко­му до­сі не­ві­до­мої укра­їн­ської кі­но­де­бю­тан­тки.

Ві­кто­рія Тро­фи­мен­ко на­справ­ді взя­ла­ся за ду­же не­про­сте зав­да­н­ня — істо­рію во­ро­жне­чі двох бра­тів із ви­со­ко­гір­но­го кар­пат­сько­го се­ла (са­ме ту­ди во­на пе­ре­не­сла дію ро­ма­ну), ви­ве­сти на рі­вень при­тчі про той роз­брат, який па­нує між лю­дьми одві­ку. Ре­жи­сер­ка роз­по­від­ає, що пі­сля одно­го пе­ре­д­прем’ єр­но­го по­ка­зу до неї пі­ді­йшла жін­ка, і ра­зом зі сло­ва­ми по­дя­ки ска­за­ла: «Я ду­же зра­ді­ла, ко­ли ді­зна­ла­ся, що в осно­ві філь­му не наш, а швед­ський ро­ман. Ви­яв­ля­є­ться, що во­ро­жне­ча між бра­та­ми — це не ли­ше на­ша, укра­їн­ська ва­да, що во­на при­та­ман­на й ін­шим на­ро­дам » . .. Зви­чай­но, не­до­бре ті­ши­ти­ся тим, що стра­жда­єш не ли­ше ти, а й твої су­сі­ди — а ось ця ва­да, схо­же, ви­рі­зняє нас се­ред ін­ших, — але факт ли­ша­є­ться фа­ктом: бра­то­вбив­ство існує на зем­лі на­віть не з ча­сів Ка­ї­на та Аве­ля, про ньо­го ми чи­та­є­мо і у най­дав­ні­шо­му те­а­траль­но­му тра­кта­ті « На­тья- ша­стра » , де йде­ться про по­дії так зва­них­до­істо­ри­чних ча­сів. Ста­ро­дав­ній міф роз­по­від­ає про бра­то­вбив­чу ко­смі­чну вій­ну, яка три­ва­ла по­між де­ва­ми (на­пів­бо­га­ми) та асу­ра­ми ( де­мо­на­ми), у яки­хбу­ли рі­зні ма­те­рі, але спіль­ний ба­тько...

У філь­мі В.Тро­фи­мен­ко си­ту­а­ція де­що ін­ша. Там одну кра­су­ню Їв­гу (Ві­кто­рія Шо­стак) зму­ше­ні ді­ли­ти двоє чо­ло­ві­ків, яких­гра­ють Ро­ман Лу­цький — Ста­ні­слав у мо­ло­до­сті та Ві­ктор Де­мер­таш — у по­хи­ло­му ві­ці, Ми­ко­ла Бе­ре­за та Олег Мо­сій­чук — від­по­від­но, Вой­тко у мо­ло­до­сті та в по­хи­ло­му ві­ці. На спо­га­ди двох лі­тніх, важ­ко хво­ри­хчо­ло­ві­ків спо­ну­кає Пи­сьмен­ни­ця, яка опи­ни­ла­ся у від­да­ле­но­му від ци­ві­лі­за­ції гір­сько­му се­лі і че­рез сні­го­пад зму­ше­на про­ве­сти там кіль­ка днів. Ре­жи­сер від­ра­зу за­дає ре­лі­гій­ний кон­текст усій істо­рії — ге­ро­ї­ня На­та­лі По­ло­вин­ки при­хо­дить у цер­кву і чи­тає се­ля­нам ле­кцію про свя­то­го Хри­сто­фо­ра, про яко­го во­на пи­ше книж­ку. Че­рез при­тчу про ньо­го у фільм вво­ди­ться те­ма жер­тви за­ра­ди слу­жі­н­ня Бо­го­ві — кра­са, яка не ли­ша­ла бай­ду­жи­ми жі­нок, за­ва­жа­ла Хри­сто­фо­ро­ві про­по­від­у­ва­ти, то ж він по­про­сив у Бо­га, щоб той дав йо­му пся­чу го­ло­ву. Те­ма ця кон­тра­стує з тим па­то­ло­гі­чним его­ї­змом, який при­му­шує Ста­ні­сла­ва та Вой­тка не про­сто кон­ку­ру­ва­ти, а все жи­т­тя во­ю­ва­ти один з одним. Вла­сне, весь фільм по­бу­до­ва­ний на спіл­ку­ван­ні Пи­сьмен­ни­ці з обо­ма бра­та­ми, що жи­вуть по су­сід­ству і які по чер­зі роз­по­від­а­ють їй про істо­рію їхньої за­тя­жної вій­ни.

На жаль, за­де­кла­ру­вав­ши фі­ло­соф­ську те­му, ав­то­ри філь­му не до­слі­джу­ють гли­бин­ні при­чи­ни про­ти­сто­я­н­ня не про­сто дво­хлю­дей, а дво­хти­пів сві­до­мо­сті, бо­же­ствен­ної та де­мо­ні­чної, як цю те­му пред­став­ля­ють са­краль­ні текс­ти рі­зних ду­хов­них тра­ди­цій. У кар­ти­ні, при усі­хна­тя­ка­хна ате­їзм Вой­тка, йо­го про­ти­сто­я­н­ня з бра­том носить рад­ше по­бу­то­во- пси­хо­ло­гі­чний ха­ра­ктер ( на­при­клад, Ста­ні­слав має м’якший ха­ра­ктер, лю­бить со­лод­ке, то­ді як Вой­тко ду­же ко­лю­чий і на­дмір­но хар­чу­є­ться м’ясни­ми стра­ва­ми). Що­прав­да, те­му філь­му ско­ре­кту­ва­ла не­ого­ло­ше­на вій­на Ро­сії про­ти Укра­ї­ни. У про­ти­сто­ян­ні бра­тів не­мо­жли­во не по­ба­чи­ти алю­зії на вій­сько­вий кон­флікт на Дон­ба­сі, за що ви­ба­ча­ла­ся ін­те­лі­ген­тна мо­сков­ська пу­блі­ка. Зві­сно, Ро­сія, хоч фільм мав успіх на ММКФ, йо­го у свій про­кат не взя­ла. Є на­дія, що «Бра­ти» потраплять на екра­ни Ка­зах­ста­ну, а та­кож Есто­нії та Ла­твії.

По­при всі про­ра­хун­ки, які мо­жна по­ясни­ти і мо­ло­ді­стю, і від­су­тні­стю на­ле­жно­го люд­сько­го та фа­хо­во­го до­сві­ду ре­жи­се­ра кар­ти­ни, во­на є до­сить гі­дною ро­бо­тою, яка, без сум­ні­ву, за­ли­шить по­мі­тний слід в істо­рії ві­тчи­зня­но­го кі­но.

P. S. За пер­ші ви­хі­дні фільм «Бра­ти. Оста­н­ня спо­відь» пе­ре­гля­ну­ли по­над 4 000 гля­да­чів. Ка­со­ві збо­ри ста­нов­лять 185 ти­сяч гри­вень. Аб­со­лю­тним лі­де­ром за­галь­но­на­ціо­наль­но­го про­ка­ту є мі­сто Львів. Дру­ге мі­сце — Ки­їв, тре­тє — Іва­но-Фран­ківськ. Фільм най­біль­ше див­ля­ться в за­хі­дно­му ре­гіо­ні ( Львів, Іва­но- Фран­ківськ, Тер­но­піль, Луцьк), а та­кож у ве­ли­ких мі­стах(Ки­їв, Оде­са, Хар­ків, Дні­про­пе­тровськ). Для по­рів­ня­н­ня, фільм Ми­ро­сла­ва Сла­бо­шпи­цько­го « Плем’ я » зі­брав за пер­ші ви­хі­дні 170 ти­сяч гри­вень, а укра­їн­сько­ту­ре­цький фільм «Лю­би ме­не» Ма­ри­ни Ер Горбач — 120 тис. грн.

У ві­тчи­зня­ний про­кат на­ре­шті ви­йшли «Бра­ти. Оста­н­ня спо­відь»

ФО­ТО З САЙ­ТА I3GRANTS.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.