...Ле­ні­на ски­ну­ли. Що да­лі?

Чо­му ки­є­во­знав­ці та ар­хі­те­кто­ри не ра­дять фор­су­ва­ти зве­де­н­ня но­во­го пам’ятни­ка на буль­ва­рі Шев­чен­ка

Den (Ukrainian) - - Культура - Ін­на ЛИХОВИД, «День»

Це пи­та­н­ня ма­ли б ви­рі­ши­ти на гро­мад­ських слу­ха­н­нях. Однак ре­зуль­та­тів не­має, а мі­ська вла­да го­ту­є­ться до чер­го­во­го кон­кур­су... На­га­да­є­мо, про­тя­гом ве­ре­сня у сто­ли­ці три­ва­ли гро­мад­ські обго­во­ре­н­ня, як ор­га­ні­зу­ва­ти пу­блі­чний про­стір на мі­сці по­ва­ле­но­го пам’ятни­ка Ле­ні­ну на буль­ва­рі Шев­чен­ка. Де­пар­та­мент ар­хі­те­кту­ри та мі­сто­бу­ду­ва­н­ня КМДА спіль­но з ки­я­на­ми про­бу­вав зна­йти від­по­віді на за­пи­та­н­ня: ста­ви­ти тут по­ста­мент Ва­си­лю Сту­су, Йо­си­пу Брод­сько­му, Сте­па­ну Бан­де­рі, Іва­ну Ма­зе­пі або Ді­ві Ма­рії, чі­па­ти цей про­стір вза­га­лі чи ли­ши­ти на пев­ний час у спо­кої? Що­вів­тор­ка зби­ра­ли­ся чи­нов­ни­ки з гро­ма­дою мі­ста, ра­ди­ли­ся, слу­ха­ли спі­ке­рів, але до спіль­но­го ба­че­н­ня так і не ді­йшли. Остан­ні слу­ха­н­ня ста­ли пе­ред­остан­ні­ми, і до яких сю­же­тів роз­ви­не­ться ця істо­рія — не­ві­до­мо.

До ре­чі, що ж ста­ви­ти за­мість Ле­ні­на, мав би під­ка­за­ти від­кри­тий між­на­ро­дний кон­курс «Те­ри­то­рія гі­дно­сті», у йо­го рам­ках одно­ча­сно ви­би­ра­ли най­кра­щі про­е­кти ме­мо­рі­а­лу Не­бе­сній Со­тні, пе­ре­о­бла­шту­ва­н­ня Укра­їн­сько­го до­му, ство­ре­н­ня Му­зею Май­да­ну. Чи чу­ли ви, що хоч один із цих про­е­ктів уже ре­а­лі­зо­ва­ний? Дов­ко­ла ко­жно­го з озву­че­них об’єктів — на­віть якщо є пе­ре­мож­ці у но­мі­на­ції, а іно­ді по де­кіль­ка при­зе­рів на одне мі­сце — то­ча­ться дис­ку­сії, роз­мо­ви, во­да те­че, а ка­мінь не то­чить. Мо­же, це і на кра­ще, бо не­ві­до­мо, як би ки­я­ни та ту­ри­сти сприйня­ли пе­ре­тво­ре­н­ня у сто­ли­ці, який би ви­гляд це ма­ло, як би це впи­са­ло­ся в атмо­сфе­ру цен­тру Ки­є­ва. Ор­га­ні­за­то­ри кон­кур­су ще з са­мо­го по­ча­тку озву­чу­ва­ли те­зу, що обрав­ши пе­ре­мож­ців, до­ве­де­ться шу­ка­ти спон­со­рів для вті­ле­н­ня про­е­ктів, на­віть бу­ла дум­ка, що бу­дуть зби­ра­ти до­бро­віль­ні вне­ски від ки­ян та всіх охо­чих.

ДЛЯ ЧО­ГО ТЯ­ГНУТЬ ЧАС?

Слу­ха­н­ня що­до пе­ре­тво­рень на буль­ва­рі Шев­чен­ка на­га­ду­ють про­фа­на­цію, ство­рю­ють ви­ди­мість, що мі­сто три­має це пи­та­н­ня на кон­тро­лі. Бо чо­му то­ді на остан­нє обгор­не­н­ня ви­но­си­ли ле­кцію на те­му єги­пет­ських пі­ра­мід, чи їхнє роз­та­шу­ва­н­ня у Єги­пті якось до­по­мо­же нам ви­рі­ши­ти, а що ж ро­би­ти з мі­сцем, де вже не­має Ле­ні­на? На одне зі слу­хань за­про­шу­ва­ли нім­ке­ню Ка­та­ри­ну Ге­ор­ге, ко­тра ді­ли­ла­ся до­сві­дом де­ко­му­ні­за­ції в Ні­меч­чи­ні, та­кож бу­ли ле­кції про істо­рію рин­ків, зокре­ма і Бес­са­раб­сько­го. Але ж ки­я­ни че­ка­ють на якийсь вер­дикт.

— Я був дві­чі на цих слу­ха­н­нях, при­хо­дять лю­ди з рі­зни­ми дум­ка­ми, з ко­му­ні­сти­чною по­зи­ці­єю та­кож, — ді­ли­ться вра­же­н­ня­ми гро­мад­ський акти­віст Іван ЯВОР­СЬКИЙ. — Але на цих слу­ха­н­нях ро­блять все так, щоб лю­дей не по­чу­ти. Ви­гля­дає все не­сер­йо­зно. В кін­ці ве­ре­сня ма­ли бу­ти обго­во­ре­н­ня за­клю­чні, ма­ли б ви­рі­ши­ти, чи тре­ба но­вий кон­курс, а нам по­ча­ли по­ка­зу­ва­ти вза­га­лі єги­пет­ські пі­ра­мі­ди, і лю­ди збун­ту­ва­ли­ся, са­мі взя­ли іні­ці­а­ти­ву в свої ру­ки. За­тя­гу­ють час, для чо­го — не ро­зу­мію?

За сло­ва­ми в.о. за­сту­пни­ка ди­ре­кто­ра Де­пар­та­мен­ту мі­сто­бу­ду­ва­н­ня та ар­хі­те­кту­ри Ан­ни Бон­дар, по­ки не­має чі­тко­го по­ня­т­тя, якою має бу­ти ця те­ри­то­рія. «Ко­ли­шній пам’ятник Ле­ні­ну сто­їть на по­ча­тку буль­ва­ру, який є пам’яткою при­ро­ди та по­тре­бує сер­йо­зних за­хо­дів із бла­го­устрою. На­віть на­ві­га­цій­ний стенд тут по­трі­бно оно­ви­ти. Те­ри­то­рія буль­ва­ру, зокре­ма нав­ко­ло мі­сця пам’ятни­ка, на сьо­го­дні є не ду­же при­ва­бли­вою і по­тре­бує пев­но­го пе­ре­о­сми­сле­н­ня», — за­зна­ча­ла Ан­на БОНДАРв одно­му з ін­терв’ю.

ЧО­МУ НА­ГЛЯ­ДО­ВА РА­ДА НЕ ВИ­КЛИ­КАЄ ДО­ВІ­РИ

Кра­пки над «і» має роз­ста­ви­ти гро­ма­да, то­му в де­пар­та­мен­ті ки­ян го­ту­ють до чер­го­во­го кон­кур­су. Як за­зна­чи­ла Ан­на Бон­дар, мо­жли­во, це бу­де ло­каль­ний, укра­їн­ський чи зно­ву між­на­ро­дний кон­курс. В ого­ло­ше­н­нях про чер­го­ві гро­мад­ські обго­во­ре­н­ня, що з’яв­ля­ю­ться з пев­ною пе­рі­о­ди­чні­стю на сай­ті КМДА, та­кож одним ряд­ком зга­ду­є­ться, що слу­ха­н­ня — це під­го­тов­ка до кон­кур­су.

Ці­ка­вий мо­мент, що всі обго­во­ре­н­ня про­во­дить Де­пар­та­мент ар­хі­те­кту­ри та мі­сто­бу­ду­ва­н­ня ра­зом із со­ці­аль­ним про­е­ктом спіль­ної дії «Зро­би­мо ра­зом». Цей про­ект у Ки­є­ві з’явив­ся бу­кваль­но кіль­ка мі­ся­ців то­му, ні­би­то об’єд­нав під­при­єм­ців, чи­нов­ни­ків та не­бай­ду­жих ки­ян для ко­ле­ктив­них дій. Ме­та — по­кра­щи­ти жи­т­тя мі­ста, у то­му чи­слі і йо­го ві­зу­аль­ну скла­до­ву. «Зро­би­мо ра­зом» уже під­три­мав про­ект від­нов­ле­н­ня фун­да­мен­тів Де­ся­тин­ної цер­кви, бла­го­устрій Лук’янів­ської пло­щі з чер­го­вим тор­го­во-роз­ва­жаль­ним цен­тром, а ра­ні­ше пла­ну­ва­ли обла­шту­ва­ти про­стір на ву­ли­ці Гон­ча­ра, за­о­дно взя­тись і за не­до­бу­до­ву на Гон­ча­ра, 17-23. То­ді екс­пер­ти ви­слов­лю­ва­ли по­бо­ю­ва­н­ня, що та­ка опі­ка мо­же про­сто уза­ко­ни­ти не­ле­галь­ну ви­со­тку. По­ки що ця ідея не озву­чу­є­ться. Але на­гля­до­ва ра­да, у скла­ді якої — бі­зне­сме­ни з бу­ді­вель­ної сфе­ри, бан­кі­ри і на­віть звіль­не­ний із по­са­ди го­лов­ний ар­хі­те­ктор Ки­є­ва Сер­гій Це­ло­валь­ник, не ви­кли­кає пов­ної до­ві­ри у ки­ян.

«СУ­СПІЛЬ­СТВУ ТРЕ­БА ЗА­СПО­КО­Ї­ТИ­СЯ»

У свою чер­гу ки­є­во­знав­ці та ар­хі­те­кто­ри схо­дя­ться на дум­ці, що тре­ба да­ти мі­сту час, не по­спі­ша­ти із за­мі­ною Ле­ні­на. На дум­ку Ми­хай­ла Каль­ни­цько­го, слід зро­зу­мі­ти не тіль­ки що ста­ви­ти на п’ єде­стал, а що яв­ляє со­бою це мі­сце у гро­мад­сько­му про­сто­рі Хре­ща­ти­ка та Бес­са­раб­ської пло­щі: «То­му що за­раз йо­го не мо­жна на­зва­ти ор­га­ні­зо­ва­ним, він по­дер­тий на шма­тки, десь є про­стір рин­ку, десь про­їжджа ча­сти­на, до­сить по­ту­жний транс­порт­ний ву­зол, а десь є не­ве­ли­чкий шма­то­чок те­ри­то­рії для пам’ятни­ка та буль­ва­рі, тре­ба ви­рі­ши­ти, що тут най­більш при­ва­бли­ве і що на­сам­пе­ред про­де­мон­стру­ва­ти. А про­сто ста­ви­ти ще один ви­пад­ко­вий еле­мент, для цьо­го не тре­ба бу­ти ве­ли­ким ро­зум­ни­ком. За­раз я ба­чу кон­флікт ін­те­ре­сів, при­хо­дять де­я­кі уча­сни­ки, в яких існує кон­кре­тна дум­ка, і во­ни будь-що хо­чуть її про­тя­гну­ти. Але є ті, хто хо­че зро­зу­мі­ти на при­кла­ді істо­рії Ки­є­ва та ін­ших міст, як по­ді­бні кон­флі­кти ви­рі­шу­ва­ли­ся».

Да­ти час — так вва­жає і ар­хі­те­ктор Ге­ор­гій ДУХОВИЧНИЙ. Він зга­дує, що пер­ший ка­пі­таль­ний пам’ятник Ле­ні­ну по­ста­ви­ли у 1946 ро­ці, на­пе­ре­до­дні 30-річ­чя ре­во­лю­ції. А з 1921 ро­ку, ко­ли Ки­їв став біль­шо­ви­цьким, і до 1946-го на цьо­му мі­сці ні­чо­го не бу­ло, при цьо­му мі­сто не від­чу­ва­ло де­фі­ци­ту пам’ятни­ка. «Ме­ні зда­є­ться, що ко­ли це мі­сце по­сто­їть без чо­гось, на­при­клад, два ро­ки, а ми всі по­ду­ма­є­мо, що там ро­би­ти, ні­чо­го стра­шно­го не від­бу­де­ться. Хай там бу­де про­сто клум­ба, фон­тан, мі­сце, де мо­жна спу­сти­ти­ся буль­ва­ром до під­зем­но­го пе­ре­хо­ду, — до­дає Духовичний. — Сьо­го­дні, ко­ли іде вій­на, ко­ли всі пам’ята­ють по­дії 2013 ро­ку, ко­ли ми всі хо­ди­ли че­рез те мі­сце, ко­ли ма­ні­фе­ста­ції йшли до Хре­ща­ти­ка по буль­ва­ру Шев­чен­ка, су­спіль­ству тре­ба за­спо­ко­ї­ти­ся, пе­ре­ве­сти дух і спо­кій­но при­йма­ти рі­ше­н­ня, що там ро­би­ти. До ре­чі, до ре­во­лю­ції 1917 ро­ку в Ки­є­ві бу­ло всьо­го сім фі­гу­ра­тив­них пам’ятни­ків, і всім цьо­го ви­ста­ча­ло. Сьо­го­дні тіль­ки спи­сок об’єктів де­ко­му­ні­за­ції — 472. Це ж не ша­хи, ко­ли за­мість одні­єї фі­гу­ри ста­виш ін­шу. Тре­ба по­ди­ви­тись, як скла­де­ться жи­т­тя мі­ста та кра­ї­ни, як се­бе бу­дуть усві­дом­лю­ва­ти ки­я­ни»....

P.S. Хо­ті­лось би на­га­да­ти, що ко­ли від­бу­ва­ла­ся Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті, ко­ли по­ча­ли­ся роз­стрі­ли, ко­ли пе­ри­метр май­да­ну Не­за­ле­жно­сті про­ти­сто­яв ці­лій ма­хи­ні озбро­є­ної та зло­чин­ної то­ді­шній вла­ди, упо­ва­н­ня лю­дей бу­ло тіль­ки на Пре­свя­ту Ді­ву, фі­гур­ка якої сто­я­ла на сце­ні, а ко­жної го­ди­ни спів­а­ли Гімн Укра­ї­ни та про­го­ло­шу­ва­ли мо­ли­тву до Бо­го­ро­ди­ці. То чо­му, ко­ли ре­во­лю­ція за­вер­ши­ла­ся, вла­да в осо­бі ни­ні­шніх ки­їв­ських чи­нов­ни­ків та тих, хто спів­пра­цює з ни­ми, ро­бить все, щоб вша­ну­ва­н­ня Ді­ви Ма­рії че­рез вста­нов­ле­н­ня Її фі­гур­ки на мі­сці, де де­ся­ти­лі­т­тя­ми про­слав­ляв­ся сим­вол то­та­лі­та­ри­зму й лю­ди­но­не­на­ви­сни­цтва, не від­бу­ло­ся? А чи зна­є­те ви хоч одну єв­ро­пей­ську сто­ли­цю, де б не бу­ло вста­нов­ле­но скуль­пту­ру Бо­го­ро­ди­ці на Її вша­ну­ва­н­ня? І мо­ва йде, вла­сне, не про фі­гур­ку чи пам’ятник. Мо­ва йде про Осо­бу Ма­те­рі Бо­жої, яка зав­жди бу­ла зі сво­їм на­ро­дом і на­да­лі бу­де освя­чу­ва­ти сер­це Ки­є­ва, Укра­ї­ну і всіх нас!

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

МАЙ­ДАН. 8 ГРУ­ДНЯ 2013 РО­КУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.