Су­ни­чне де­ре­во

Ця істо­рія по­чи­на­є­ться в мо­їй ран­ній юно­сті, на­при­кін­ці 1970-х

Den (Ukrainian) - - Культура -

Одно­го ра­зу в ра­дян­ській те­ле­пе­ре­да­чі «Клуб пу­те­ше­ствен­ни­ков » по­ка­зу­ва­ли сю­жет про Ма­дрид. Се­ред ін­шо­го зга­да­ли, що на гер­бі мі­ста зо­бра­же­но ведмедя, що тру­сить су­ни­чне де­ре­во. Мій ба­тько ска­зав: «Яка кра­ї­на! Ці­лі су­ни­чні де­ре­ва!»

Ба­тько був одер­жи­мий Іспа­ні­єю, ку­пу­вав книж­ки іспан­ської по­е­зії, осо­бли­во обо­жню­вав Лор­ку.

Май­же че­рез 40 ро­ків я при­їхав до Ма­дри­да. Одно­го ран­ку до хо­сте­лу за­йшов жит­тє­ра­ді­сний хло­пець на ім’ я Кар­лос. Він пра­цю­вав гі­дом на на­пів­во­лон­тер­ських за­са­дах. Із гру­пою охо­чих, се­ред яких бу­ли бель­гій­ка, нім­ке­ня, но­во­зе­ланд­ська гол­ланд­ка і тай­ван­ський ки­та­єць, ми пі­шли ве­шта­ти­ся цен­тром мі­ста.

Кар­лос роз­ка­зу­вав рі­зні ці­ка­вин­ки, ви­вів нас на пло­щу Пу­ер­та-дель- Соль і по­чав до­пи­ту­ва­ти­ся:

— У ко­жно­го мі­ста є сим­вол. У Па­ри­жа — Ей­фе­ле­ва ве­жа, в Нью­Йор­ка — ста­туя Сво­бо­ди, а що є в Ма­дри­да?

Оскіль­ки ні­хто при­том­ної від­по­віді не дав, Кар­лос ви­па­лив із від­ре­пе­ти­ру­ва­ною афе­кта­ці­єю:

—А в нас — ве­дмідь під де­ре­вом! Це ж герб Ма­дри­да! Он там сто­їть мо­ну­мент, під ним усі фо­то­гра­фу­ю­ться!

І ма­хнув ру­кою на не­ве­ли­ку, ма­кси­мум два ме­тра зав­ви­шки, брон­зо­ву скуль­птур­ну ком­по­зи­цію, яка дій­сно зо­бра­жа­ла ведмедя, що вче­пив­ся у де­ре­во з ви­со­кою пла­скою кро­ною.

Ме­не на­че бли­скав­кою з кар­ти­ни Ель Гре­ко вда­ри­ло.

— Це су­ни­чне де­ре­во! — про­го­ло­сив я.

— Су­ни­чне де­ре­во? — не­впев­не­но по­смі­ха­ю­чись, пе­ре­пи­тав Кар­лос. — Ні­ко­ли не чув. — А як це на­зи­ва­ють у вас? — Ма­дро­ньо. Це ж спо­рі­дне­но з на­звою мі­ста: Ма­дрид — ма­дро­ньо. Але ви це де­ре­во в Ма­дри­ді вже не зна­йде­те. Та у ве­дме­дів у нас дав­нень­ко ба­чи­ли...

Не­за­ба­ром екс­кур­сія за­вер­ши­ла­ся, ми ски­ну­ли Кар­ло­су в ка­пе­лю­ха кіль­ка че­сно за­ро­бле­них єв­ро, а в мо­їй го­ло­ві осе­лив­ся не­спо­кій.

В остан­ній ве­чір в Іспа­нії я за­йшов до Ма­дрид­сько­го бо­та­ні­чно­го са­ду. Мав гар­ну про­гу­лян­ку, ба­чив ба­га­то рі­зно­ма­ні­тної фло­ри — від чор­но­брив­ців до ев­ка­лі­птів, що зав­го­дно, окрім Су­ни­чни­ка.

Ли­шав­ся тіль­ки один шанс. Я при­сту­пив­ся до дів­чи­ни, яка тор­гу­ва­ла на­сі­н­ням і ро­сли­на­ми у крам­ни­чці бі­ля вхо­ду: — Ска­жіть, у вас є ма­дро­ньо? — Будь ла­ска, — про­дав­чи­ня по­ка­за­ла на гор­щик, у яко­му ріс скром­ний, не біль­ше ніж 20 сан­ти­ме­трів зав­ви­шки, са­джа­нець з го­стрим м’яси­стим ли­стям. Так ось во­но яке. І жо­дної су­ни­ці. Жо­дно­го ведмедя. Але ж справ­жнє. Ба­тьку, я зна­йшов йо­го са­ме там, де тре­ба. Ре­шта вже не­ва­жли­во.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»,

Ма­дрид — Ки­їв

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.