«Си­ла зла в ано­нім­но­сті»

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ігор САМОКИШ, «День»

Учо­ра, 7 жов­тня, ро­сій­сько­му пре­зи­ден­то­ві Во­ло­ди­ми­ру Пу­ті­ну ви­пов­ни­ло­ся 63 ро­ки. Свій день на­ро­дже­н­ня він від­свя­тку­вав у Со­чі, гра­ю­чи в хо­кей. Цьо­го дня дев’ять ро­ків то­му в Мо­скві бу­ло вби­то огля­да­чку «Но­вой га­зе­ты» Ан­ну По­лі­тков­ську, яка бо­ро­ла­ся з йо­го ре­жи­мом і не­о­дно­ра­зо­во кри­ти­ку­ва­ла йо­го за дії у Че­чні.

«За що я не злю­би­ла Пу­ті­на? Ось за це й не злю­би­ла. За про­сто­ту, яка гір­ше за кра­діж­ку. За ци­нізм. За ра­сизм. За без­ко­не­чну вій­ну. За бре­хню. За газ у «Норд-Ості». За тру­пи без­не­вин­но вби­тих, що су­про­во­джу­ють увесь йо­го пер­ший тер­мін. Тру­пи, яких мо­гло й не бу­ти», — пи­са­ла во­на у книж­ці «Пу­тин­ская Рос­сия».

Зму­си­ти По­лі­тков­ську за­мов­кну­ти мо­жна бу­ло тіль­ки одним спосо­бом — убив­ши її. У пре­сі ви­слов­лю­ва­ли­ся рі­зні вер­сії цьо­го зло­чи­ну. Одна з них — смерть Ан­ни — це «по­да­ру­нок» ро­сій­сько­му пра­ви­те­ле­ві. Пу­тін, у свою чер­гу, як міг від­хре­щу­вав­ся від по­дії.

На рі­чни­цю смер­ті По­лі­тков­ської «Но­вая га­зе­та» опу­блі­ку­ва­ла ма­те­рі­ал «Све­рим по­черк». У ньо­му вка­зу­ю­ться збі­ги між убив­ства­ми Ан­ни По­лі­тков­ської та опо­зи­ціо­не­ра Бо­ри­са Нєм­цо­ва, яко­го за­стре­ли­ли 27 лю­то­го цьо­го ро­ку в Мо­скві. У текс­ті вка­зу­є­ться 16 збі­гів між обо­ма зло­чи­на­ми. Во­ни пра­кти­чно іден­ти­чні. Але най­го­лов­ні­ше — за­мов­ни­ків до цьо­го ча­су не вста­нов­ле­но.

Ан­на По­лі­тков­ська на­ро­ди­ла­ся у Нью-Йор­ку 30 сер­пня 1968 ро­ку. Її ба­тько — Сте­пан Фе­до­ро­вич Ма­зе­па по­хо­див із се­ла Ко­сто­бо­брів, що на Чер­ні­гів­щи­ні. Він пра­цю­вав спів­ро­бі­тни­ком мі­сії Укра­їн­ської РСР при ООН. Ма­ма Ра­ї­са Оле­ксан­дрів­на ро­дом із Кри­му. В ін­терв’ю «Но­вой га­зе­те», при­уро­че­но­му до да­ти смер­ті Ан­ни, Ра­ї­са По­лі­тков­ська за­зна­чи­ла, що ба­тько Ан­ни «зав­жди ро­зу­мів, що до­чка пи­ше прав­ду, за яку мо­жуть уби­ти».

Го­лов­ний ре­да­ктор «Но­вой га­зе­ты» Дми­тро Му­ра­тов теж під­кре­слив цю ри­су сво­єї ко­ле­ги: «Ан­на бу­ла не­ро­збір­ли­ва у ви­бо­рі во­ро­гів. Пра­виль­ні­ше, во­на їх на­віть не ви­би­ра­ла. Про­сто во­на зав­жди го­во­ри­ла і пи­са­ла те, що ду­ма­ла. У неї бу­ли прин­ци­пи. Лю­ди­на з прин­ци­па­ми — це сьо­го­дні ве­ли­ка рід­кість».

Ан­на По­лі­тков­ська зна­ла і ро­зумі­ла, як ва­жли­во роз­став­ля­ти кра­пки над «і». Одно­го дня у роз­мо­ві з ко­ле­га­ми во­на про­мо­ви­ла та­кі сло­ва: «Си­ла зла в ано­нім­но­сті. То­му тре­ба все на­зи­ва­ти сво­ї­ми іме­на­ми». Мо­жна ска­за­ти, що за це її і «за­мо­ви­ли».

В одно­му з по­стів пам’яті Ан­ни По­лі­тков­ської го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши­на за­зна­чи­ла на ФБ: «Цьо­го ро­ку в Бол­га­рії (член НАТО) я ба­чи­ла, як віль­но про­да­є­ться фут­бол­ка з порт­ре­том Пу­ті­на і на­пи­сом: «Я вже тут», а в Чор­но­го­рії з на­пи­сом: «Все йде за пла­ном»... «Цей по­гляд Ан­ни, вро­дже­ної Ма­зе­пи, ні­би го­во­рить: «Лю­ди, лю­ди... Чо­му ж ви ні­чо­го не пам’ята­є­те і так по­га­но бе­ре­те уро­ки?».

Цей зло­чин став сво­го ро­ду по­пе­ре­дже­н­ням для Ро­сії і ре­шти сві­ту. 7 жов­тня 2006 ро­ку в Мо­скві не тіль­ки вби­ли та­ла­но­ви­ту і яскра­ву жур­на­ліс­тку, але і сво­бо­ду сло­ва. То­ді си­гнал не бу­ло по­чу­то. Сьо­го­дні­шня ро­сій­ська ре­аль­ність — то­му під­твер­дже­н­ня.

Ми­ну­ло дев’ять ро­ків від дня вбив­ства Ан­ни По­лі­тков­ської

ФО­ТО РУ­СЛА­НА КАНЮКИ / «День»

10 ЖОВ­ТНЯ 2006 РО­КУ. АКЦІЯ НА ПІД­ТРИМ­КУ АН­НИ ПО­ЛІ­ТКОВ­СЬКОЇ БІ­ЛЯ ПО­СОЛЬ­СТВА РО­СІЇ В КИ­Є­ВІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.