Не­без­пе­чні га­стро­лі

Як Київський на­ціо­наль­ний те­атр ро­сій­ської дра­ми ім. Ле­сі Укра­їн­ки від­крив свій пер­ший се­зон у... Лон­до­ні

Den (Ukrainian) - - Культура - Бо­рис КУРІЦИН, Лон­дон — Ки­їв

Ні, ні, ви не по­ду­май­те, ні­чо­го та­ко­го. Де­те­ктив­ної істо­рії не че­кай­те. Про­сто ці га­стро­лі в Лон­до­ні дій­сно при­хо­ву­ва­ли в со­бі де­яку не­без­пе­ку для те­а­тру. Аось яку, по­ста­ра­є­мо­ся ро­зі­бра­ти­ся.

Як ві­до­мо, Лон­дон — одне із най­до­рож­чих міст сві­ту, а то­му жи­т­тя у сто­ли­ці Ве­ли­кої Бри­та­нії — за­до­во­ле­н­ня не з де­ше­вих (за­ймає 12-й ря­док рей­тин­гу най­до­рож­чих для жи­т­тя міст у сві­ті, згі­дно з остан­нім до­слі­дже­н­ням кон­сал­тин­го­вої ком­па­нії Mercer), обі­гнав­ши Нью-Йорк, Лос-Ан­дже­лес і Мо­скву. Про­те по­тік тих, хто пра­гне пе­ре­їха­ти в мі­сто на Тем­зі, не слаб­шає. Цю ін­фор­ма­цію ви мо­же­те про­чи­та­ти у будь-яко­му ту­ри­сти­чно­му до­від­ни­ку. Однак Лон­дон вже дав­но має і ще одне зва­н­ня — те­а­траль­на сто­ли­ця Єв­ро­пи. І це справ­ді так. Біль­ше п’ят­де­ся­ти ве­ли­ких, до­сить ві­до­мих у Єв­ро­пі те­а­трів і без­ліч не­ве­ли­ких екс­пе­ри­мен­таль­них те­а­трів і про­ка­тних те­а­траль­них май­дан­чи­ків.

«АКТО­РИ В УКРА­ЇН­СЬКІЙ КЛА­СИ­ЦІ ПЕРЕВЕРШИЛИ ВСІ ОЧІ­КУ­ВА­Н­НЯ»

Я не ви­пад­ко­во зу­пи­нив­ся на цих, зда­ва­ло­ся б, су­хих по­дро­би­цях. Лон­дон­цям і го­стям мі­ста є з чо­го ви­би­ра­ти, а зна­чить — кон­ку­рен­ція у те­а­трів до­сить ви­со­ка. До цьо­го вар­то до­да­ти не­ма­лень­ку ці­ну за кви­ток і окре­мо зга­да­ти, що про­си­ти кон­тра­мар­ку тут не­при­стой­но, а якщо ти за ста­рою зви­чкою за­хо­чеш це зро­би­ти, то те­бе не зро­зу­мі­ють. За­про­по­ну­ють у день ви­ста­ви зайня­ти чер­гу в ка­су і спро­бу­ва­ти при­дба­ти якийсь кви­ток з не­ви­ку­пле­них (кви­тки тут до­ро­гі: від 10 до 200 фун­тів — тоб­то від 322,05 до 6440,93 грн, і за­зви­чай за­мов­ля­ють їх за­вча­сно). Так на те­а­траль­ний хіт цьо­го ро­ку шек­спі­рів­ський «Гам­лет» за уча­стю зір­ки се­рі­а­лу ВВС про Шер­ло­ка Холм­са Кам­бер­бе­тча, ре­жи­сер ви­ста­ви Лінд­сі Тер­нер, кви­тки ре­зер­ву­ва­ли­ся за рік до прем’єри. Крім то­го, принцип ро­бо­ти те­а­трів до­сить рі­зно­ма­ні­тний. Тут є ви­ста­ви, що йдуть що­дня вже де­кіль­ка ро­ків, є те­а­три, що пра­цю­ють на кон­кре­тний те­а­траль­ний про­ект, а є те­а­три, які існу­ють у зви­чно­му для нас ре­пер­ту­ар­но­му фор­ма­ті. От­же, при­їхав­ши до Лон­до­на з чо­тир­ма ви­ста­ва­ми кла­си­чно­го ре­пер­ту­а­ру в ме­жах про­гра­ми «Куль­ту­ра Укра­ї­ни сьо­го­дні», Київський те­атр ро­сій­ської дра­ми іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки опи­нив­ся у ста­но­ви­щі но­ва­чка, який ви­рі­шив увійти на чу­жу, дав­но обжи­ту те­а­траль­ну те­ри­то­рію.

До ре­чі, Лон­дон­ські га­зе­ти так і на­пи­са­ли: «Київський на­ціо­наль­ний те­атр ро­сій­ської дра­ми іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки від­кри­ває свій пер­ший се­зон у Лон­до­ні». По­годь­те­ся, при­єм­но про се­бе про­чи­та­ти та­кі сло­ва. При­єм­но, але й від­по­від­аль­но. Чи купить лон­дон­ський гля­дач кви­тки на не­ві­до­мий йо­му те­атр? Та й хто при­йде на ви­ста­ви — ан­глій­ці чи на­ші ко­ли­шні спів­ві­тчи­зни­ки? Ін­фор­ма­ція від ула­што­ву­ва­чів га­стро­лей де­що за­спо­ко­ї­ла — на пер­ші по­ка­зи «На­хлі­бни­ка» кви­тки бу­ли роз­про­да­ні. На ін­ші ви­ста­ви віль­них місць за­ли­ши­ло­ся не­ба­га­то. Пер­ші по­бо­ю­ва­н­ня — чи при­йде гля­дач, зав­дя­ки про­дю­се­рам про­е­кту ми­ну­ли. Те­пер сво­ї­ми ви­ста­ва­ми тре­ба бу­ло під­твер­ди­ти очі­ку­ва­н­ня гля­да­чів.

Той, хто сти­кав­ся з ви­їздом дра­ма­ти­чно­го те­а­тру за кор­дон, ро­зу­міє, що одна з най­ва­жли­ві­ших про­блем — це мов­ний бар’єр. Ось вам і дру­га не­без­пе­ка, яку при­хо­ву­ють та­ко­го ро­ду по­ка­зи ви­став. Аби зня­ти цю пе­ре­шко­ду, за за­мов­ле­н­ням те­а­тру бу­ло ство­ре­но ори­гі­наль­ні пе­ре­кла­ди текстів для всіх чо­ти­рьох ви­став. Так упер­ше зі сце­ни ан­глій­ською за­зву­чав ди­во­ви­жно су­ча­сний текст «Ка­мін­но­го го­спо­да­ря» Ле­сі Укра­їн­ки (по­ста­нов­ка М. Рє­зни­ко­ви­ча) з йо­го якнай­тон­ши­ми обер­то­на­ми і фі­ло­со­фі­чні­стю. Вже по­тім ан­глій­ці, які прий- шли на ви­ста­ву, го­во­ри­ли, що зав­дя­ки актор­сько­му ви­ко­нан­ню, ре­жи­сер­ським зна­хід­кам і пе­ре­кла­ду отри­ма­ли мо­жли­вість від­чу­ти фі­ло­со­фі­чність текс­ту Ле­сі Укра­їн­ки, йо­го на­пру­же­не зву­ча­н­ня в пов­но­му об’ємі. «Ким по­ро­дже­ний Дон Жу­ан — Тір­со де Мо­лі­ною, Мо­льє­ром чи Пу­шкі­ним? — пе­ре­йма­є­ться пи­та­н­ням те­а­траль­ний огля­дач бри­тан­сько­го ви­да­н­ня The arts desk Де­від Найс, і сам же від­по­від­ає: — Ні­ким із ви­ще пе­ре­ра­хо­ва­них. Ви не від­по­ві­сте на це за­пи­та­н­ня, якщо хо­ча б у пер­шо­му на­бли­жен­ні не зна­йо­мі з укра­їн­кою куль­ту­рою і ні­чо­го не чу­ли про Ле­сю Укра­їн­ку...». Да­лі кри­тик ді­ли­ться з чи­та­ча­ми сво­їм від­кри­т­тям: в Укра­ї­ні є мо­дер­на дра­ма­тур­гія і та­ка ось по­е­те­са єв­ро­пей­сько­го рів­ня. До ре­чі, слід за­зна­чи­ти, що ідея по­ка­зу в рі­зних кра­ї­нах Єв­ро­пи «Ка­мін­но­го го­спо­да­ря» Ле­сі Укра­їн­ки й «Укра­де­но­го ща­стя» Іва­на Фран­ка з ге­ні­аль­ним Бо­г­да­ном Сту­пкою впро­довж 20 ро­ків не­о­дно­ра­зо­во озву­чу­ва­ла­ся Ми­хай­лом Рє­зни­ко­ви­чем. Але всі пра­ви­те­лі Укра­ї­ни бу­ли до ці­єї ідеї глу­хі! А мрія ре­жи­се­ра час­тко­во здій­сни­ла­ся в Лон­до­ні зав­дя­ки про­е­кту «Куль­ту­ра Укра­ї­ни сьо­го­дні». Жур­на­ліст від­зна­чає і го­лов­ну осо­бли­вість укра­їн­ської вер­сії ле­ген­ди про Дон Жу­а­на: у Ле­сі Укра­їн­ки (впер­ше в сві­то­вій лі­те­ра­ту­рі!) на пер­ший план ви­хо­дить Дон­на Ан­на — «справ­жня фе­мі­ніс­тка», жін­ка, яка пра­гне вла­ди й при­стра­сті. Во­лею дра­ма­тур­га і ре­жи­се­ра Дон Жу­ан ви­яв­ля­є­ться фі­гу­рою слаб­шою. У сво­їй ре­цен­зії кри­тик ви­ді­ляє «по­ту­жну гру нев­ро­ти­чної Дон­ни Ан­ни у ви­ко­нан­ні На­та­лії До­лі», «ха­ри­зма­ти­чно­го Дон Жу­а­на, зі­гра­но­го Єв­ге­ном Ав­дє­єн­ком», від­зна­чає образ До­ло­рес, вті­ле­ний Оль­гою Куль­чи­цькою і ха­ра­кте­ри­зує Во­ло­ди­ми­ра Ра­щу­ка, який зі­грав Ко­ман­до­ра, як «ду­же силь­но­го мо­ло­до­го ар­ти­ста». І хо­ча в підза­го­лов­ку до стат­ті ска­за­но, що «акто­ри в укра­їн­ській кла­си­ці перевершили всі очі­ку­ва­н­ня», сим­во­лі­чний ряд ви­ста­ви здав­ся ав­то­ро­ві «пе­ре­об­тя­же­ним». Де­від по­рів­нює укра­їн­ську по­ста­нов­ку з ви­ста­ва­ми Ва­хтан­гов­сько­го те­а­тру («Онє­гін» Рі­ма­са Ту­мі­на­са) і Те­а­тру іме­ні Мос­со­вє­та («Дя­дя Ва­ня» Ан­дрія Кон­ча­лов­сько­го), які не­дав­но га­стро­лю­ва­ли в Лон­до­ні: «Ви­ста­ва «Дон Жу­ан» — щось се­ре­днє між аб­со­лю­тно не­зро­зумі­лим ма­ньє­ри­змом ва­хтан­гов­ців і аб­со­лю­тним ре­а­лі­змом по­ста­нов­ки Кон­ча­лов­сько­го... Символізм, яким ото­че­ні акто­ри, не зав­жди зро­зумі­лий, але при­найм­ні він чі­тко ор­га­ні­зо­ва­ний і не за­ха­ра­щує сце­ну. У всьо­му цьо­му, на­пев­но, є сенс, але я не зав­жди йо­го про­чи­ту­вав». В ці­ло­му ре­цен­зент за­кли­кає бри­тан­ців під­три­ма­ти укра­їн­ських акто­рів і при­зна­є­ться, що пі­сля по­ба­че­но­го до ньо­го при­йшла дум­ка від­ві­да­ти Ки­їв.

Ви­да­н­ня The Public Revievs за­зна­чає, що ви­ста­ву за тур­ге­нєв­ською п’єсою укра­їн­ці при­ве­зли над­зви­чай­но до­ре­чно, адже дня­ми мі­сце­вий National Theatre зі­грав прем’єру за йо­го ж п’єсою «Мі­сяць у се­лі». Опи­су­ю­чи сце­ну при­ни­же­н­ня го­лов­но­го ге­роя «На­хлі­бни­ка» — Ку­зов­кі­на (Ві­ктор Ал­до­шин) ба­га­ти­ми по­мі­щи­ка­ми, кри­тик під­кре­слює: «...Епі­зод цей спри­йма­є­ться на­стіль­ки ре­аль­но — стає важ­ко ди­ви­ти­ся, як гу­мор по­сту­по­во пе­ре­хо­дить у при­ни­же­н­ня... У цен­трі ці­єї по­ста­нов­ки — по­чу­т­тя і вза­є­ми­ни між пер­со­на­жа­ми... До­ро­гою до­до­му ми­мо­во­лі за­ми­слю­є­шся про де­я­кі кла­си­чні фі­ло­соф­ські мо­ти­ви, про жи­т­тя і не­ми­ну­чість смер­ті і роз­лу­ки з близь­ки­ми, і, що, ма­буть, ще ближ­че до те­ми ці­єї п’єси, про жи­т­тя як про важ- кий шлях без­ко­не­чно­го не­прийня­т­тя. Не­за­бу­тня по­ста­нов­ка».

Цей же огля­дач по­ста­вив ви­ста­ві «Дрі­бни­ці жи­т­тя» за Че­хо­вим три з по­ло­ви­ною зір­ки, а зна­ме­ни­те ви­да­н­ня The Guardian за­зна­чає: «Вра­хо­ву­ю­чи те, що про Укра­ї­ну ми чу­є­мо ви­ня­тко­во по­хму­рі новини, фе­сти­валь укра­їн­ської куль­ту­ри в лон­дон­сько­му St James theatre став при­єм­ною не­спо­ді­ван­кою». Ав­тор стат­ті — Мішель Бі­лінг­тон пи­ше про те, що по­ба­че­на ним ви­ста­ва «Дрі­бни­ці жи­т­тя» (ре­жи­сер — Ки­ри­ло Ка­шлі­ков) «поставлена лег­ко й ефе­ктно» і ствер­джує, що, хо­ча ви­ста­ва й за­сно­ва­на на ран­ніх опо­віда­н­нях ав­то­ра, у ній про­слі­джу­є­ться му­дрість обо­жню­ва­но­го всі­ма пі­зньо­го, зрі­ло­го Че­хо­ва. Осо­бли­во вда­ли­ми кри­тик вва­жає но­ве­ли «Га­ма­нець» (зі­гра­на Ма­кси­мом Ні­кі­ті­ним, Єв­ге­ном Ав­дє­єн­ком і Ві­та­лі­єм Ов­ча­ро­вим) і «Ко­мік» (Оле­на Чер­во­нен­ко і Ки­ри­ло Ні­ко­ла­єв) і за­зна­чає, що був ра­дий по­ба­чи­ти ро­бо­ти Ми­хай­ла Рє­зни­ко­ви­ча і «пред­став­ни­ків слов’ян­ської актор­ської шко­ли, які так упев­не­но сто­ять на но­гах». Аось що на­пи­са­ла кри- тик Ві­ра Лі­бер, British Theatre Guide «Дов­гий язик» — істо­рія про те, як ча­рів­на мо­ло­да жін­ка (уявіть со­бі жін­ку, схо­жу на пре­кра­сну Шар­ліз Те­рон, Ан­на Грин­чак пре­кра­сно грає свою роль) обмов­ля­є­ться сво­є­му ста­ро­му чо­ло­ві­ко­ві (Ві­ктор Ал­до­шин грає ста­ро­го, але не та­ко­го вже без­глу­здо­го чо­ло­ві­ка) про свої ро­ман­ти­чні при­го­ди в Кри­му з сим­па­ти­чним мо­ло­дим гі­дом».

«ЛЕ­ДВЕ ВТОМИВШИСЬ ВІД ШЕК­СПІ­РА, АН­ГЛІЙ­ЦІ ПО­ЧИ­НА­ЮТЬ СТА­ВИ­ТИ ЧЕ­ХО­ВА»

Ду­же те­пло кри­ти­ка сприйня­ла «Глу­зли­ве моє ща­стя» — ви­ста­ву за ли­ста­ми Че­хо­ва, що не ди­вує: Ан­то­на Па­вло­ви­ча тут лю­блять як «сво­го» пи­сьмен­ни­ка. Бри­тан­ські те­а­тра­ли жар­ту­ють: «Ле­две втомившись від Шек­спі­ра, ан­глій­ці по­чи­на­ють ста­ви­ти Че­хо­ва». Від­да­ю­чи да­ни­ну пре­кра­сним актор­ським ро­бо­там Ла­ри­си Ка­до­чни­ко­вої, Ми­ко­ли Ру­шков­сько­го, На­та­лії До­лі і В’яче­сла­ва Єзе­по­ва, огля­дач British Theatre Guide у сво­є­му від­гу­ку так під­су­мо­вує: «Че­хо­ва лю­блять ви­хід­ці і з Ро­сії, і з Укра­ї­ни. Як же мо­жна йо­го не лю­би­ти? Про­сто за­крий­те очі і ви по­чу­є­те го­ло­си, що ли­нуть із ми­ну­лих сто­літь». Обом по­ста­нов­кам за Че­хо­вим жур­на­ліст London Theatre по­ста­вив чо­ти­ри зір­ки, ви­сло­вив­ши спо­ді­ва­н­ня, що ки­я­ни при­їдуть зно­ву, «аби це за­до­во­ле­н­ня від­чу­ло яко­мо­га біль­ше лю­дей». Ось і ще одну не­без­пе­ку бу­ло по­до­ла­но — лон­дон­ська кри­ти­ка ви­со­ко оці­ни­ла ро­бо­ти укра­їн­ських акто­рів. Ао­дна з ан­глі­йок у при­ва­тній роз­мо­ві з ав­то­ром ці­єї стат­ті до­сить пе­ре­кон­ли­во об­ґрун­ту­ва­ла своє твер­дже­н­ня, що ви­ста­ва за ли­ста­ми Че­хо­ва яв­но по­стмо­дер­ніст­ська.

Слід зі­зна­ти­ся, що ко­ли те­атр тіль­ки зби­рав­ся до Лон­до­на, то був по­пе­ре­дже­ний, що ан­глій­ська кри­ти­ка від­рі­зня­є­ться са­ме тим, що ви­став­ляє ви­ста­вам оцін­ки у ви­гля­ді зі­рок — від одні­єї до п’яти. І не­осо­бли­во утру­днює се­бе ана­лі­зом ви­став. І це бу­ла ще одна не­без­пе­ка — жорс­тка кри­ти­чна оцін­ка без де­таль­но­го ана­лі­зу де­ко­ли зву­чить як ви­рок. Та­кий вер­дикт кри­ти­ки пу­блі­ку­є­ться на­сту­пно­го ран­ку пі­сля по­ба­че­ної ви­ста­ви. І щоб ви, до­ро­гий чи­та­чу, ро­зумі­ли су­во­рість оці­нок, при­ве­ду тіль­ки один при­клад. Ви­ста­ва «Гам­лет» із не­зви­чай­но по­пу­ляр­ним у Ве­ли­кій Бри­та­нії акто­ром Кам­бер­бе­тчем був оці­не­ний кри­ти­кою дво­ма і трьо­ма зір­ка­ми. Хо­ча гра са­мо­го акто­ра бу­ла оці­не­на п’ятьма зір­ка­ми. До­мі­нік Ка­вен­діш із га­зе­ти Telegraph по­го­див­ся з та­ким ви­зна­че­н­ням — «п’яти­зір­ко­вий Гам­лет у три­зір­ко­вій по­ста­нов­ці». На­чи­тав­шись усьо­го цьо­го ми, прав­ду ка­жу­чи, вже й не­че ка­ли при­хо­ду кри­ти­ків і їхніх оці­нок. Для лон­дон­ської кри­ти­ки те­атр із Укра­ї­ни був аб­со­лю­тною та­єм­ни­цею за сі­мо­ма пе­ча­тка­ми. І якеж бу­ло зди­ву­ва­н­ня, ко­ли пі­сля пер­шо­го ж по­ка­зу тур­ге­нєв­сько­го «На­хлі­бни­ка» (ре­жи­сер М. Рє­зни­ко­вич) на­сту­пно­го ран­ку про­дю­се­ри по­ка­зу ви­став при­не­сли не­спо­ді­ва­ну звіс­тку — «На­хлі­бник» отри­мав чо­ти­ри зір­ки!

ВІД «ЗЕМ­ЛІ» ДО « ТІ­НЕЙ...»

У ме­жах укра­їн­сько­го про­е­кту в Лон­до­ні від­бу­ла­ся твор­ча зу­стріч із Ла­ри­сою Ка­до­чни­ко­вою і по­каз філь­му «Ті­ні за­бу­тих пред­ків » . Зу­стріч і по­каз бу­ли при­уро­че­ні до 90-річ­чя з дня на­ро­дже­н­ня Сер­гія Па­ра­джа­но­ва і 50річ­чя прем’ єри філь­му. Че­сно ка­жу­чи, більш зво­ру­шли­ве ви­до­ви­ще, ніж ця зу­стріч і роз­мо­ва пі­сля філь­му уяви­ти скла­дно. За­ла бу­ла пе­ре­пов­не­на. Тут бу­ло ба­га­то ан­глій­ців, але й пред­став­ни­ки укра­їн­ської ді­а­спо­ри бу­ли при­су­тні в за­лі. З та­ким же ін­те­ре­сом був сприйня­тий по­каз до 85-річ­чя ство­ре­н­ня філь­му Оле­ксан­дра Дов­жен­ко «Зем­ля». По за­кін­чен­ню по­ка­зів бу­ло не­ма­ло за­пи­тань, се­ред яких по­вто­рю­ва­лось одне: де взя­ти ди­ски з ци­ми філь­ма­ми?

Усі, з ким зу­стрі­ча­ли­ся ми ци­ми дня­ми, го­во­ри­ли про те, як ва­жли­во ство­рю­ва­ти пре­це­ден­ти для та­ко­го спіл­ку­ва­н­ня. Як ва­жли­во, що са­ме сьо­го­дні на­ша кра­ї­на, яка пе­ре­жи­ває най­тра­гі­чні­ші дні сво­єї істо­рії, до­лає рі­зні тру­дно­щі в сво­є­му ста­нов­лен­ні, мо­же за­яви­ти про се­бе як про ве­ли­ку куль­тур­ну кра­ї­ну, де є мо­жли­вість для роз­ви­тку куль­тур рі­зних на­ціо­наль­но­стей, де є та­ка те­а­траль­на куль­ту­ра.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.