Хри­стос із ви­бор­чо­го спи­ску

Ре­а­кція львів­сько­го бур­го­мі­стра Са­до­во­го на на­гін­ку з бо­ку цер­ков­них «му­дре­ців» уза­га­лі ски­да­є­ться на мо­ли­тву фа­ри­сея...

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ігор ГУЛИК, жур­на­ліст, Львів

Те, що цер­ква, — не тіль­ки в Укра­ї­ні, — є по­лі­ти­чно за­ан­га­жо­ва­ною ор­га­ні­за­ці­єю, до­сі вва­жа­ло­ся та­бу­йо­ва­ною те­мою для дис­ку­сій. Так, іно­ді ми чу­ли пев­ні пу­блі­чні на­тя­ки у ЗМІ про сим­па­тії то­го чи то­го вла­ди­ки, але те бу­ло ні­чим у по­рів­нян­ні з від­вер­тою по­лі­ти­чною про­па­ган­дою, що нев­пин­ним по­то­ком по­ли­ла­ся під час « ка­зань » під цер­ков­ни­ми ба­ня­ми або ж «про­по­від­ей» з те­ле­е­кра­нів.

Однак за­ява єрм. Юсти­на Бой­ка че­рез « бо­го­хуль­не » ін­терв’ ю Іри­ни Ма­гдиш про ре­аль­ний кле­ри­каль­ний те­рор у Льво­ві, зда­тні пе­ре­вер­ну­ти уяв­ле­н­ня про не­за­ан­га­жо­ва­ність клі­ру і впев­ни­ти йо­го від­вер­то­му ба­жан­ні впли­ва­ти на ви­бір сво­єї па­стви. Ба біль­ше, — ре­а­кція са­мо­по­мі­чно­го бур­го­мі­стра Са­до­во­го вза­га­лі ски­да­є­ться на мо­ли­тву фа­ри­сея ( Лу­ка, 18:9-14)...

Уза­га­лі клір не­о­дно­ра­зо­во ви­слов­лю­вав сум­ні­ви http://zaxid.net/news/showNews.do?tserkva_ne_maye_buti_okremo_vid_derzhavi__vladika_andriy_gorak&objectId=1084202 у то­му, що «Хри­стос з Бо­жою Ма­тір’ю ки­да­ти­ме бю­ле­те­ні в скринь­ки...», і «то­му ми не дрі­ма­ти­ме­мо, а пра­цю­ва­ти­ме­мо, щоб ко­жна ві­ру­ю­ча лю­ди­на ма­ла твер­ду на­ціо­наль­ну по­зи­цію і ви­би­ра­ла па­трі­о­та Укра­ї­ни, який вбо­лі­ва­ти­ме за укра­їн­ську дер­жав­ність», то хо­че­ться за­пи­та­ти клі­ри­ків про сен­си бі­блій­но­го по­сту­ла­ту про усі­ля­ку (!) вла­ду від Бо­га.

Зро­зумі­ла річ, — Цер­ква (з ве­ли­кої лі­те­ри) має бу­ти на­ціо­наль­ним ор­га­ні­змом, одним із сим­во­лів са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ції етно­су. Але це аж ні­як не озна­чає то­го, що від­ді­ле­на від дер­жа­ви, во­на, по- пер­ше, по­чу­ва­є­ться вза­га­лі по­за пра­во­вим по­лем («цер­ква по­чи­нає на цьо­му жи­ру­ва­ти і злов­жи­ва­ти стра­шним чи­ном » . — Іри­на Ма­гдиш), а по- дру­ге, бе­ре­ться су­ди­ти тих, хто від­ві­дує хра­ми, за по­лі­ти­чни­ми чи ін­ши­ми пе­ре­ко­на­н­ня­ми.

Пев­но ж, пи­та­н­ня мі­сця укра­їн­ської цер­кви в укра­їн­ській дер­жа­ві та шко­лі, по­при свою са­краль­ну та на­ціо­наль­ну скла­до­ву, мі­стить і лож­ку дьог­тю мер­кан- тиль­но­сті клі­ри­ків. Зда­ва­ло­ся б, па­ні Ма­гдиш бо­ро­нить за­кон, за­ки­да­ю­чи цер­ков­ни­кам і над­то рев­ним у ві­рі осві­тя­нам на­дмір­ну при­су­тність у шко­лі ре­лі­гій­них сим­во­лів. То за що то­ді Са­до­вий «м’яко на­тя­кнув» Іри­ні Свя­то­сла­вів­ні на не­ба­жа­ність її осо­би у ме­рії? Від­по­відь одна — ви­бо­ри та пра­во­вір­ний еле­кто­рат Ан­дрія Іва­но­ви­ча. За ве­ли­ким ра­хун­ком, скан­даль­не ін­терв’ ю львів­ської куль­тур­тре­гер­ки — не про цер­кву і шко­лу, а про про­валь­ні стра­те­гії ни­ні­шньої ко­ман­ди з Ра­ту­ші що­до фор­му­ва­н­ня мі­сько­го про­сто­ру га­ли­цької сто­ли­ці. Са­ме цій про­бле­ма­ти­ці при­свя­че­но ле­во­ву час­тку роз­мо­ви па­ні Ма­гдиш і Єка­тє­рі­ни Сєр­га­цко­вої. Тож са­мо­по­мі­чний бур­го­містр ли­ше ви­ко­ри­став ме­сидж єрм. Юсти­на Бой­ка для то­го, щоб за­ту­ли­ти ро­та над­то ба­ла­кли­вій чи­нов­ни­ці...

Ще одне. За­ки­ди про «дер­жав­ність цер­кви» до­сі, за­зви­чай, ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли у по­ле­мі­ці із РПЦ, на­го­ло­шу­ю­чи, що го­лов­ним мо­ти­вом її не­по­сту­пли­во­сті та укра­ї­но­фо­бій є страх пе­ред утра­тою по­ло­ви­ни па­ра­фій, а от­же, за­гро­за осо­бли­вій (до­сі) ро­лі у пра­во­слав’ї на­за­гал.

Але схо­же зви­ну­ва­че­н­ня мо­же­мо адре­су­ва­ти й пред­став­ни­кам чи не всіх, а осо­бли­во — до­мі­ну­ю­чих — ре­лі­гій­них згро­ма­джень у са­мій Укра­ї­ні, по­за­як біль­шість із них так і пне­ться ста­ти об’єкта­ми осо­бли­вих ми­ло­стей із бо­ку силь­них цьо­го сві­ту. Якщо го­во­ри­ти ме­та­фо­ра­ми, то чи­ма­ло цер­ков­них ді­я­чів не про­ти про­су­ну­ти у ви­бор­чі спи­ски впли­во­вих пар­тій «сво­го Хри­ста», що­би ско­ри­ста­ти із мо­жли­во­стей при­че­тно­сті до вла­ди.

Але, да­руй­те, так не бу­ває. При­найм­ні че­рез го­лов­ну за­по­відь Спа­си­те­ля, яку вмі­ло оми­на­ють на­ші бо­го­бо­я­зли­ві дер­жав­ні му­жі, а услід за ни­ми — й цер­ков­на бра­тія най­ро­зма­ї­ті­шо­го шти­бу. На­ра­зі во­на ще ті­ши­ться до­ві­рою пе­ре­сі­чних спів­ві­тчи­зни­ків, яку вже дав­но втра­ти­ли її вла­дні па­тро­ни. Та на все свій час, — як там в Екле­зі­я­ста — «час сто­їть, ми­на­є­те ви».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.