Ку­ди про­по­ну­ють нам пли­сти...

«Схі­дним фар­ва­те­ром»?

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

«Во­сто­чный фар­ва­тер». Та­ку не­стан­дар­тну на­зву має без­пла­тний ти­жне­вик, який ви­хо­дить дру­ком з лі­та цьо­го ро­ку. Ре­да­кція цьо­го ви­да­н­ня роз­та­шо­ва­на (при­найм­ні, та­ка її ре­є­стра­цій­на адре­са) в мі­сті Ру­бі­жне Лу­ган­ської обла­сті, а за те­ма­ти­кою і сти­лі­сти­кою во­но спря­мо­ва­не на осві­че­ну ау­ди­то­рію схо­ду та — час­тко­во — пів­дня Укра­ї­ни. З яко­гось ди­ва но­мер за 5 жов­тня роз­да­ва­ли у Ки­є­ві всім охо­чим — і це ди­во до­зво­ли­ло ме­ні ді­зна­ти­ся про факт існу­ва­н­ня «Фар­ва­те­ру». Втім, ти­жне­вик має скром­но, але гра­мо­тно, без осо­бли­вих «при­бам­ба­сів», по­бу­до­ва­ний сайт http://farwater.net/, то­ж­охо­чі са­мо­стій­но по­зна­йо­ми­ти­ся з цим ви­да­н­ням мо­жуть ско­ри­ста­ти­ся ним, не че­ка­ю­чи на ди­во. Це бу­де корисно не ли­ше хар­ків’яни­ну чи ма­рі­у­поль­цю, а й ки­я­ни­ну чи во­ли­ня­ни­ну, адже у ти­жне­ви­ку чи­ма­ло ма­ло­ві­до­мої ін­фор­ма­ції та «жи­вих» ма­те­рі­а­лів, на­пи­са­них жур­на­лі­ста­ми на осно­ві по­чу­то­го і від­чу­то­го ни­ми.

Ска­жі­мо, в остан­ньо­му но­ме­рі є над­зви­чай­но ці­ка­ве ін­терв’ю ко­ре­спон­ден­та «ВФ» із ме­шкан­кою Кри­му, яка то­рік на­ве­сні бу­ла актив­ною уча­сни­цею «рус­ской ве­сны», ді­ю­чи в ла­вах сфор­мо­ва­ної то­ді ро­сій­ськи­ми офі­це­ра­ми мі­сце­вої «са­мо­обо­ро­ни». Пе­ред на­ми по­стає не­мо­ло­да вже жін­ка, до­ста­тньо осві­че­на, щоб ана­лі­зу­ва­ти по­дії та ро­би­ти ви­снов­ки, але сво­го ча­су пов­ні­стю за­зом­бо­ва­на по­ту­жною мо­сков­ською про­па­ган­дою, про­ти­дії якій у Кри­му де-фа­кто май­же не бу­ло. Ре­зуль­тат: ця жін­ка і її чо­ло­вік, які ні­ко­ли в жит­ті (!) не бу­ва­ли в Ро­сії, ви­рі­ши­ли, що там жи­ве­ться зна­чно кра­ще і по­ча­ли ді­я­ти. «Мне стыдно за мои дей­ствия, если бы было мо­жно, я бы изви­ни­лась пе­ред все­ми украин­ца­ми, пе­ред украин­ски­ми сол­да­та­ми и ле­тчи­ка­ми, ко­то­рых я по­мо­га­ла бло­ки­ро­вать и выго­нять из Крыма, — го­во­ри­ла во­на ко­ре­спон­ден­ту «ВФ». — Счи­таю се­бя пре­да­тель­ни­цей — так и говорю род­ствен­ни­кам из Хер­со­на... Сна­ча­ла я с ра­до­стью смо­тре­ла на ле­тя­щие вер­то­ле­ты без опо­зна­ва­тель­ных зна­ков. Я пре­кра­сно по­ни­ма­ла, что это Рос­сия за на­ми при­шла. Украи­на по­че­му­то ка­те­го­ри­че­ски не хо­те­ла в это ве­рить. Пря­мо как Ста­лин в на­па­де­нии Гер­ма­нии в 1941 го­ду. Как ока­за­лось, если за мной при­шла Рос­сия, то по­том при­дет смерть с ко­сой... В прин­ци­пе, это по­чти одно и то же. Если пер­вая при­шла, вто­рая — не за го­ра­ми».

Не менш ці­ка­вою і ла­ко­ні­чно-кра­сно­мов­ною є по­рів­няль­на та­бли­ця цін на про­до­воль­ство в трьох мі­стах До­неч­чи­ни: Кра­сний Луч («ЛНР»), Хар­цизьк («ДНР») та Ли­си­чанськ («ма­те­ри­ко­ва» Укра­ї­на). Бо­йо­ви­ки «подарували» під­вла­дним їм дон­ба­сів­цям у се­ре­дньо­му вдві­чі біль­ші ці­ни пра­кти­чно на все (крім хлі­ба, яєць і мо­ло­ка), а на цу­кер­ки — біль­ші у два з по­ло­ви­ною ра­зи... До­бре, хоч шко­ля­рів не зму­шу­ють там скан­ду­ва­ти щось на кшталт «Спа­си­бі Ґір­кі­ну й Мо­то­ро­лі за на­ше ща­сли­ве ди­тин­ство!». Втім, якісь «юні піо­не­ри» вже мар­ши­ру­ють До­неч­чи­ною, ці­ка­во бу­ло б ді­зна­ти­ся про їхні га­сла...

Вар­то про­чи­та­ти й ін­терв’ю з укра­їн­ськи­ми ар­ти­ле­ри­ста­ми. Не в остан­ню чер­гу — пред­став­ни­кам вла­ди. За­фі­ксо­ва­ні жур­на­лі­стом на­строї вій­сько­ви­ків ціл­ком збі­га­ю­ться з тим, що я знаю про ці на­строї з вла­сних дже­рел. Зокре­ма й про Мін­ські уго­ди. Ось сло­ва ко­ман­ди­ра ар­ти­ле­рій­сько­го роз­ра­хун­ку: «Если со­гла­ше­ния выпол­ня­ю­тся одной сто­ро­ной — это не со­гла­ше­ния. Чем вам там мо­зги про­мыва­ют, если оче­ви­дно­го не по­ни­ма­е­те?».

Але не тре­ба ду­ма­ти, що всі текс­ти «ВФ» сто­су­ю­ться Дон­ба­су та Кри­му. В одно­му з ми­ну­лих но­ме­рів бу­ло опу­блі­ко­ва­но над­зви­чай­но ці­ка­ве ін­терв’ю з ки­їв­ським анар­хі­стом (псев­до «Ру­ді»). Ска­за­не в ньо­му дає спо­ді­ва­н­ня, що в Укра­ї­ні все ж ви­ни­кне справ­жній лі­вий рух, без схи­ля­н­ня пе­ред Мо­сквою та без пі­є­те­ту пе­ред Єв­ро­пою («...Ев­ро­пей­ские уль­тра­пра­вые и уль­тра­ле­вые ока­за­лись еди­ны в своих устрем­ле­ни­ях. Они глу­бо­ко одо­бря­ют по­ли­ти­ку Пу­ти­на, ви­дят в нем че­ло­ве­ка, всту­пив­ше­го в бо­рьбу с ныне­шним ми­ро­вым по­ряд­ком»). От тіль­ки як­би ці лі­ві на­ре­шті ува­жно про­чи­та­ли Мар­кса, во­ни б зро­зумі­ли, що на­ма­га­ти­ся здо­ла­ти ка­пі­та­лізм в Укра­ї­ні озна­чає по­вер­та­ти її у «сві­тле ра­дян­ське ми­ну­ле». Ін­ша річ, що той рі­зно­вид ка­пі­та­лі­зму, який ствер­див­ся у нас — дер­жав­но­о­лі­гар­хі­чний, — є най­гір­шим з усіх мо­жли­вих...

Утім, є в ти­жне­ви­ку і не­то­чно­сті та від­вер­ті по­мил­ки. Ска­жі­мо, ста­т­тя про п’ятьох най­ві­до­мі­ших укра­їн­ських мі­гран­тів (до та­ких, зокре­ма, від­но­сять Та­ра­са Шев­чен­ка та Ми­хай­ла Гру­шев­сько­го). Про­те хі­ба мо­жна вва­жа­ти «мі­гра­ці­єю» Шев­чен­ка ті ро­ки йо­го юно­сті, ко­ли він — крі­пак! — був йо­го го­спо­да­рем ви­ве­зе­ний спер­шу до Віль­ню­са, а по­тім до Сан­ктПе­тер­бур­га? Так са­мо, як і ро­ки ув’язне­н­ня та за­сла­н­ня... Ну а твер­дже­н­ня, що, мов­ляв, Гру­шев­ський «мі­гру­вав» до... Льво­ва — це вза­га­лі ні­се­ні­тни­ця. Так, Львів то­ді на­ле­жав Ав­стро-Угор­щи­ні, але ж Ки­їв на­ле­жав Ро­сії, чи не так?

І вза­га­лі, якщо вже го­во­ри­ти про най­ві­до­мі­ших укра­їн­ських мі­гран­тів, то слід зга­да­ти Но­бе­лів­сько­го ла­у­ре­а­та біо­ло­га Іл­лю Ме­чни­ко­ва (втра­тив мі­сце в Одеському уні­вер­си­те­ті, який то­ді мав на­зву «Но­во­ро­сій­ський», че­рез своє укра­ї­но­філь­ство) чи фі­зи­ка Ге­ор­гія Га­мо­ва, який ні­ко­ли не за­бу­вав, що він по ма­те­рин­ській лі­нії — на­ща­док за­по­розь­ких ко­за­ків. Чи, ска­жі­мо, сла­ве­тних кон­стру­кто­рів ра­ке­тно-ко­смі­чної те­хні­ки Сер­гія Ко­ро­льо­ва та Ва­лен­ти­на Глу­шка. Чи, зре­штою, пи­сьмен­ни­ка Ле­о­поль­да фон За­хер-Ма­зо­ха, який не­без­під­став­но вва­жав се­бе ру­си­ном...

Про­те є й зна­чно сер­йо­зні­ші ре­чі. Ось фра­гмент з «Ко­лон­ки ре­да­кто­ра» «ВФ»: «Вспом­ни­те зна­ме­ни­тый Брест­ский мир, под­пи­сан­ный в мар­те 1918 го­да... Со­вет­ская Рос­сия до­би­ва­лась ми­ра «без ан­не­ксий и кон­три­бу­ций», но в ре­зуль­та­те обре­ла то, что сам вдо­хно­ви­тель этой се­па­ра­тной сдел­ки — Вла­ди­мир Ле­нин — пои­ме­но­вал эпи­те­та­ми «не­сча­стный» и «по­ха­бный». Боль­ше­вист­ская дер­жа­ва ли­ши­лась тер­ри­то­рии пло­ща­дью 780 тысяч кв. км с на­се­ле­ни­ем 56 мил­ли­о­нов че­ло­век...»

Але ж це по­гляд на то­ді­шні по­дії че­рез «мо­сков­ські оку­ля­ри»! По­чи­на­ю­чи від тер­мі­ну «се­па­ра­тна уго­да» і за­кін­чу­ю­чи втра­тою озна­че­них те­ри­то­рій і на­се­ле­н­ня. Ви­хо­дить, що Поль­ща, Укра­ї­на, Фін­лян­дія та Есто­нія на­ле­жа­ли «біль­шо­ви­цькій дер­жа­ві»... Це у ста­лін­ській та ім­пер­сько-шо­ві­ні­сти­чній ро­сій­ській істо­ри­чній мі­фо­ло­гії біль­шо­ви­ки втра­ча­ли те, що їм не на­ле­жа­ло. Ба біль­ше: у гру­дні 1917 ро­ку нар­ком за­кор­дон­них справ РФ Лев Тро­цький офі­цій­но ви­знав не­за­ле­жність Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки. Оста­н­ня під­пи­са­ла у Бре­сті вла­сну уго­ду з Цен­траль­ни­ми дер­жа­ва­ми май­же за мі­сяць до то­го, як свою уго­ду під­пи­са­ла біль­шо­ви­цька Ро­сія. На під­ста­ві пер­шої уго­ди ні­ме­цькі й ав­стрій­ські вій­ська ра­зом з укра­їн­ця­ми ру­ши­ли ви­би­ва­ти біль­шо­ви­ків із за­гар­ба­ної ни­ми те­ри­то­рії УНР. 1 бе­ре­зня був звіль­не­ний Ки­їв. Схо­же, са­ме пі­сля цьо­го Ле­нін став зва­ти Брест­ський мир «по­ха­бним». Яка ж Ро­сія без Ки­є­ва — що пу­тін­ська, що ле­нін­ська? Та, схо­же, ре­да­кція «ВФ» не чи­тає істо­ри­чні ру­бри­ки «Дня», де про це все не­о­дно­ра­зо­во йшло­ся...

Утім, «Во­сто­чный фар­ва­тер», по­при де­я­кі слу­шні за­ува­же­н­ня, — це про­ект, який тіль­ки по­чи­на­є­ться. Яким він ста­не, за­ле­жить і від са­мих га­зе­тя­рів, і від їхньої ау­ди­то­рії.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.