Пе­ре­мо­гла че­сна про­за

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Ла­у­ре­а­том Но­бе­лів­ської пре­мії з лі­те­ра­ту­ри-2015 ста­ла бі­ло­ру­ська пи­сьмен­ни­ця Сві­тла­на Але­ксі­є­вич

Вчо­ра о 14: 00 за ки­їв­ським ча­сом у Швед­ській ака­де­мії у Сток­голь­мі бу­ло ого­ло­ше­но, що ла­у­ре­а­том цьо­го­рі­чно­го лі­те­ра­тур­но­го «Но­бе­ля» з фор­му­лю­ва­н­ням « за її по­лі­фо­ні­чний текст, який став пам’ятни­ком стра­ж­да­н­ня і хо­ро­бро­сті на­шо­го ча­су» ста­ла ро­сій­сько­мов­на бі­ло­ру­ська пи­сьмен­ни­ця Сві­тла­на Але­ксі­є­вич. Хо­ча спи­сок но­мі­нан­тів три­ма­ють у се­кре­ті впро­довж 50 ро­ків, са­ме про неї го­во­ри­ли як про най­більш імо­вір­но­го пе­ре­мож­ця. Але­ксі­є­вич, яка впро­довж ба­га­тьох ро­ків жи­ла на За­хо­ді, й ли­ше не­що­дав­но по­вер­ну­ла­ся на Ба­тьків­щи­ну, ста­ла пер­шим но­бе­лів­ським ла­у­ре­а­том в істо­рії не­за­ле­жної Бі­ло­ру­сі. Гро­шо­вий екві­ва­лент пре­мії — ві­сім міль­йо­нів швед­ських крон або близь­ко міль­йо­на до­ла­рів.

Пре­тен­ден­та­ми на цьо­го­рі­чну пре­мію екс­пер­ти на­зи­ва­ли та­кож куль­то­во­го япон­ця Ха­ру­кі Му­ра­ка­мі, ке­ній­ця Нґу­ґі Ва Тхіо­нґо, аме­ри­кан­сько­го пи­сьмен­ник Фі­лі­па Ро­та та си­рій­сько­го по­е­та Адо­ні­са. У спи­сках бу­кме­ке­рів фі­гу­ру­ва­ли Ум­бер­то Еко, Адам За­ґа­єв­ський, Ур­су­ла ле Ґу­їн, Мі­лан Кун­де­ра, Єв­ген Єв­ту­шен­ко та ін­ші.

Се­ред най­більш ві­до­мих тво­рів бі­ло­ру­ської пи­сьмен­ни­ці: «У вій­ни не жі­но­че облич­чя», «Цин­ко­ві хло­пчи­ки», «Чор­но­биль­ська мо­ли­тва» і «Час се­конд хенд». Але­ксі­є­вич тво­рить у жан­рі но­кфікш або до­ку­мен­таль­ної про­зи. Її книж­ки при­свя­че­ні пе­ре­о­сми­слен­ню ра­дян­сько­го ми­ну­ло­го че­рез при­зму істо­рій окре­мих лю­дей — свід­ків вій­ни та ка­та­строф. Са­ма во­на на­зи­ває свій стиль «жан­ром люд­ських го­ло­сів».

Цьо­го ро­ку на «Книж­ко­во­му Ар­се­на­лі» пи­сьмен­ни­ця пред­ста­ви­ла укра­їн­ський пе­ре­клад остан­ньо­го тво­ру з пен­та­ло­гії «Чер­во­на лю­ди­на. Го­ло­си уто­пії» (див. ма­те­рі­ал «Пу­тін си­дить у ко­жній ро­сій­ській лю­ди­ні» у №87 від 22-23 трав­ня ц.р.) У пе­ред­мо­ві до книж­ки «Час се­конд-хенд (кі­нець чер­во­ної лю­ди­ни)», яка по­ба­чи­ла світ у ви­дав­ни­цтві «Дух і Лі­те­ра», Але­ксі­є­вич пи­ше: «Ко­му­нізм мав бо­же­віль­ний план — переробити «стару» лю­ди­ну, «ве­тхо­го Ада­ма». І це здій­сни­ло­ся... Мо­же, ли­ше це й здій­сни­ло­ся. За сім­де­сят із га­ком ро­ків у ла­бо­ра­то­рії мар­кси­зму-ле­ні­ни­зму ство­ри­ли окре­мий люд­ський тип — «homo sovі­eticus». Хтось вва­жає, що це тра­гі­чний пер­со­наж, а хтось на­зи­ває йо­го «сов­ком». Ме­ні зда­є­ться, я знаю цю лю­ди­ну, во­на до­бре ме­ні зна­йо­ма, я з нею по­руч, пліч-о-пліч про­жи­ла чи­ма­ло ро­ків. Во­на — це я. Це мої зна­йо­мі, дру­зі, ба­тьки».

Під час спіл­ку­ва­н­ня з укра­їн­ськи­ми чи­та­ча­ми пи­сьмен­ни­ця зі­зна­ла­ся, що по­кла­дає ве­ли­кі на­дії на на­шу кра­ї­ну. «В Укра­ї­ні, ко­ли ви го­во­ри­те про на­дію, за сло­ва­ми сто­їть якась ре­аль­на си­ла, — ска­за­ла Сві­тла­на Але­ксі­є­вич. — Якщо не від­бу­де­ться те, про що го­во­рив На­по­ле­он і що не­о­дно­ра­зо­во тра­пля­ло­ся («будь-яку ре­во­лю­цію мо­же зжер­ти чи­нов­ник»), то ви ви­бе­ре­те­ся. До та­ко­го рів­ня ре­фле­ксії, са­мо­сві­до­мо­сті се­бе як на­ції, са­мо­усві­дом­ле­н­ня се­бе як лю­ди­ни бі­ло­ру­си ще не при­йшли. Ре­во­лю­ція гі­дно­сті — вчи­нок ти­сяч лю­дей. Бу­ли се­ред них і не­бі­дні. У вас ви­йшли всі, бру­ків­ку дов­ба­ли всі: і про­сті ба­би, і лю­ди в нор­ко­вих шу­бах. Це якась мі­фо­ло­гі­чна кар­ти­на(...) В книж­ці «Час се­конд-хенд» я на­ма­га­ла­ся про­де­мон­стру­ва­ти, як лег­ко мо­жна ви­ко­ри­ста­ти лю­ди­ну, яка жи­ла без во­лі та осо­би­стої від­по­від­аль­но­сті. В Укра­ї­ні, ко­ли ви зро­би­ли цей про­рив, ста­ло на­ба­га­то лег­ше. У лю­дей на ву­ли­цях — ін­ші очі. Є якесь від­чу­т­тя при­че­тно­сті, є ві­ра. Май­бу­тнє вже в по­ві­трі».

Сві­тла­на Але­ксі­є­вич на­ро­ди­ла­ся 31 трав­ня 1948 ро­ку в Ста­ни­сла­во­ві (су­ча­сний Іва­но­Фран­ківськ). Ба­тько — бі­ло­рус, ма­ти — укра­їн­ка. Пі­сля де­мо­бі­лі­за­ції з ар­мії ба­тька пи­сьмен­ни­ці, ра­дян­сько­го офі­це­ра, ро­ди­на пе­ре­їха­ла до Бі­ло­ру­сі. «Ду­же до­бре пам’ятаю за­пах цві­ту­чих са­дів, яблунь і груш, зем­лю, з якої но­гу не ви­тя­гну­ти, — при­га­дує пи­сьмен­ни­ця своє ди­тин­ство у по­во­єн­ній Укра­ї­ні (ін­терв’ю га­зе­ті «День» у №87 від 24-25 трав­ня 2013 ро­ку). — А та­кож пам’ятаю ба­за­ри, що па­хли зли­дня­ми — са­лом і хлі­бом. Пам’ятаю пре­кра­сну мо­ву, ба­бу­сю, яка бі­лить ха­ти­ну у бі­лій со­ро­чці. Так за­ро­ди­ла­ся моя ці­ка­вість до лю­ди­ни. Пам’ятаю роз­мо­ви, тве­ре­зість жи­т­тя, до­ві­ру до жи­т­тя. Са­ме то­му в мо­їх книж­ках не­має па­фо­су. То­му що я пам’ята­ла ін­то­на­цію, з якою роз­по­від­а­ла моя ба­бу­ся, ін­ші се­лян­ки. Без­кі­не­чний біль і без­кі­не­чне го­ре. Ба­бу­ся жи­ла ду­же скром­но. І при­га­дую, як ра­зом зі мною ве­зла на та­чці мі­шок яко­їсь кру­пи, пше­ни­ці, цукру. Мі­зер­но ма­ло, по­рів­ня­но з тим, що во­на від­пра­цю­ва­ла. Ра­дян­ським офі­це­рам ні­чо­го не про­да­ва­ли. Ко­ли ме­ні бу­ло два ро­ки, я ледь не по­мер­ла, то­му що не бу­ло чим го­ду­ва­ти. То­ді мій ба­тько пі­шов у жі­но­чий мо­на­стир про­си­ти хар­чів. Ко­ле­ги пе­ре­ки­ну­ли йо­го че­рез пар­кан (че­рез вхідні две­рі він не мав пра­ва зай­ти), і він пі­шов до на­сто­я­тель­ки. Він на­ма­гав­ся до­сту­ка­ти­ся до неї: «Ну ви ж слу­жи­те Бо­гу. Мо­же­те вбити ме­не, все що зав­го­дно ро­би­ти, але по­ми­рає ди­ти­на...» Во­на ска­за­ла йо­му за­би­ра­ти­ся: «Щоб я те­бе біль­ше ні­ко­ли не ба­чи­ла. Але жін­ка твоя не­хай при­хо­дить. Про­тя­гом двох мі­ся­ців бу­ду да­ва­ти пів­лі­тра мо­ло­ка що­дня». Ме­ні да­ва­ли це ко­зя­че мо­ло­ко, і так я за­ли­ши­лась жи­вою. Ко­ли япон­ці зні­ма­ли кі­но за мо­ї­ми книж­ка­ми, во­ни хо­ті­ли зня­ти той мо­на­стир. Ми при­їха­ли ту­ди, але там уже бу­ла се­мі­на­рія, а на­сто­я­тель­ка, зви­чай­но, по­мер­ла...»

Пі­сля за­кін­че­н­ня се­ре­дньої шко­ли Але­ксі­є­вич пра­цю­ва­ла ви­хо­ва­тель­кою, учи­тель­кою істо­рії та ні­ме­цької мо­ви, жур­на­ліс­ткою га­зе­ти. У 1972 ро­ці за­кін­чи­ла фа­куль­тет жур­на­лі­сти­ки Бі­ло­ру­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту. Зго­дом про­дов­жує пра­цю­ва­ти у пре­сі, у 1976—1984 ро­ках — ке­рів­ник від­ді­лу на­ри­су і пу­блі­ци­сти­ки бі­ло­ру­сько­го лі­те­ра­тур­но-ху­до­жньо­го і су­спіль­но­пу­блі­ци­сти­чно­го жур­на­лу «Нёман». Ра­дян­ські «чи­нов­ни­ки від лі­те­ра­ту­ри» твор­чість пи­сьмен­ни­ці тра­кту­ва­ли кри­ти­чно, її зви­ну­ва­чу­ва­ли у «па­ци­фі­змі, на­ту­ра­лі­змі, роз­він­чу­ван­ні ге­ро­ї­чно­го обра­зу ра­дян­ської жін­ки».

З по­ча­тку 2000-х Але­ксі­є­вич жи­ве в Іта­лії, Фран­ції та Ні­меч­чи­ні й ли­ше два ро­ки то­му по­вер­та­є­ться до Бі­ло­ру­сі. При цьо­му не при­хо­вує вла­сно­го став­ле­н­ня до ре­жи­му Оле­ксан­дра Лу­ка­шен­ка, рі­шу­че за­су­джує ро­сій­ську агре­сію про­ти Укра­ї­ни. «Ми втра­ти­ли ба­га­то ча­су — мо­жна бу­ло ство­ри­ти дер­жа­ву, на­ціо­наль­ну фі­ло­со­фію та істо­рію, — роз­мір­ко­вує пи­сьмен­ни­ця з при­во­ду си­ту­а­ції в Бі­ло­ру­сі в ін­терв’ю «Дню». — Але ми за­пі­зни­лись на сто ро­ків. Хто бу­де ви­ко­ну­ва­ти цю ти­та­ні­чну ро­бо­ту? Сьо­го­дні се­ре­до­ви­ще лю­дей, які ду­ма­ють про Бі­ло­русь, схо­же на гет­то. Це ін­те­лі­ген­ція — не­ве­ли­ка кіль­кість лю­дей. До­лу­ча­ю­ться й мо­ло­ді лю­ди, але цей «мо­ло­дняк» під­ро­стає, ви­хо­дить на ву­ли­цю про­те­сту­ва­ти («ми — бі­ло­ру­си!»), їх ви­ки­да­ють з уні­вер­си­те­ту, і во­ни ви­їжджа­ють в Єв­ро­пу. Це про­ра­хо­ва­ний цикл. Лукашенко ро­бив та­кий зло­чин вже три­чі. І ми зно­ву че­ка­є­мо на­сту­пно­го по­ко­лі­н­ня — а з ним та­ка ж істо­рія. Бі­ло­ру­сі по­трі­бні ка­дро­ві лю­ди. Не знаю, хто пра­цю­ва­ти­ме у нас над пи­та­н­ням са­мо­і­ден­ти­чно­сті. Стар­ше по­ко­лі­н­ня пи­сьмен­ни­ків від­хо­дить. Це — ве­ли­кий знак пи­та­н­ня».

2013 ро­ку бі­ло­ру­ську пи­сьмен­ни­цю вже на­зи­ва­ли се­ред пре­тен­ден­тів Но­бе­лів­ської пре­мії з лі­те­ра­ту­ри, але то­ді пе­ре­мо­гла ка­на­дій­ка Еліс Ман­ро.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.