Лі­лія ШЕВ­ЦО­ВА,

про­від­ний до­слі­дник Ін­сти­ту­ту Бру­кінг­са:

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

Ро сійсь кі лі бе ра ли зав ж ди вва жа ли, що Ро сія і Укра ї на по - вин ні ра зом іти в Єв­ро пу. Нас - кіль­ки лі­бе­ра­ли бу­ли не­пра­ві. За­раз аб со лют но оче вид но, що Укра ї на вир ва ла ся з ро сійсь кої ки­ше­ні, що Укра­ї­на йде пер­шою. Не­хай Мо­сква ро­бить усе мо­жли­ве, щоб зро­би­ти цей шлях тяж­ким і хво­ро­бли­вим. Але ви вир­ва­ли­ся й пі­де­те

Лі­лія ШЕВ­ЦО­ВА: Кремль на­ма­га­є­ться офор­ми­ти но­ву пост-пост-крим­ську фор­му­лу ви­жи­ва­н­ня

ЗМи­ко­ла СІРУК, «День» а ми­ну­лі пів­то­ра ти­жня в сві­ті ста­ла­ся низ­ка по­дій, які ті­єю чи ін­шою мі­рою сто­су­ю­ться Укра­ї­ни. Це від­кри­т­тя 70-ї се­сії ГА ООН, на якій аме­ри­кан­ський і ро­сій­ський пре­зи­ден­ти про­го­ло­си­ли про­ти­ле­жне ба­че­н­ня устрою сві­ту, зу­стріч лі­де­рів «нор­манд­сько­го» фор­ма­ту в Па­ри­жі, на яко­му ро­сій­ський пре­зи­дент по­го­див­ся на пев­ну де­е­ска­ла­цію си­ту­а­ції на Дон­ба­сі і пря­ме вій­сько­ве за­лу­че­н­ня Ро­сії в си­рій­ський кон­флікт.

«День» звер­нув­ся до про­від­но­го до­слі­дни­ка Ін­сти­ту­ту Бру­кінгс Лілії ШЕВЦОВОЇ з про

ха­н­ням да­ти оцін­ку про­це­сам, що від­бу­ва­ю­ться в сві­ті, й роз­по­ві­сти, які наслідки агре­сив­ні дії Крем­ля ма­ти­муть для са­мої Ро­сії й Укра­ї­ни.

«НАЙ­ГО­ЛОВ­НІ­ШИЙ ГЕОПОЛІТИЧНИЙ І ЦИ­ВІ­ЛІ­ЗА­ЦІЙ­НИЙ ВИ­КЛИК — ЦЕ ВІЙ­НА РО­СІЇ З УКРА­Ї­НОЮ»

— Сьо­го­дні прі­о­ри­те­ти в оцін­ці гло­баль­них сві­то­вих ви­кли­ків сер­йо­зно змі­ни­ли­ся. І тут, зві­сно, є пев­ні не­га­тив­ні мо­мен­ти для Укра­ї­ни. Се­ред остан­ніх ви­кли­ків, які пе­ре­жи­ває За­хід, це три кри­зи: з бі­жен­ця­ми в Єв­ро­пі, ро­сій­сько­укра­їн­ська вій­на й си­ту­а­ція на Близь­ко­му Схо­ді. І, по­за сум­ні­вом, на­йо­снов­ні­ший геополітичний і ци­ві­лі­за­цій­ний ви­клик — це вій­на Ро­сії з Укра­ї­ною, яка пе­ре­йшла в ла­тен­тну фа­зу кон­фрон­та­ції.

І За­хід, во­че­видь, не має рі­ше­н­ня й ро­зу­мі­н­ня, як ви­йти з ці­єї кри­зи, хо­ча є ро­зу­мі­н­ня її сер­йо­зно­сті, а та­кож ро­зу­мі­н­ня руй­нів­них на­слід­ків при подаль­шо­му по­гли­блен­ні ці­єї кри­зи. А якщо не­має рі­ше­н­ня й не­має ро­зу­мі­н­ня, як ви­йти з ці­єї пас­тки, при­ро­дно з’яв­ля­є­ться спо­ку­са від­кла­сти вій­ну Ро­сії з Укра­ї­ною, від­кла­сти кри­зу, пов’яза­ну з Укра­ї­ною, на за­дню по­ли­цю. А це, по­за сум­ні­вом, ста­вить Укра­ї­ну в скла­дну си­ту­а­цію, то­му що Ки­їв по­збав­ля­є­ться усві­дом­ле­но­го й ско­ор­ди­но­ва­но­го за­хі­дно­го по­тен­ці­а­лу під­трим­ки. Але з ці­єю си­ту­а­ці­єю до­во­ди­ться жи­ти. І це ство­рює но­ві ви­кли­ки й зав­да­н­ня для укра­їн­ської ди­пло­ма­тії.

Про по­зи­цію Крем­ля що­до За­хо­ду

— Ми ба­чи­мо, що Кремль на­ма­га­є­ться офор­ми­ти но­ву-пост-пост крим­ську фор­му­лу ви­жи­ва­н­ня. Пост-крим­ська, що ви­кли­ка­ла пе­ре­мо­жну ей­фо­рію, вже не пра­цює. У чо­му суть но­вої фор­му­ли? З одно­го бо­ку, пра­гне­н­ня збе­рег­ти вій­сько­во-па­трі­о­ти­чну ле­гі­ти­ма­цію вла­ди й шу­ка­ти но­вий вій­сько­во-по­лі­ти­чний нар­ко­тик для на­се­ле­н­ня. З дру­го­го бо­ку, є від­чу­т­тя, що Ро­сія не мо­же бу­ти над­дер­жа­вою в ізо­льо­ва­но­му мар­гі­наль­но­му ста­ні, то­му є пра­гне­н­ня ви­йти з ізо­ля­ції й по­вер­ну­ти­ся за стіл із за­хі­дни­ми дер­жа­ва­ми. Це гра на двох пі­а­ні­но. Сво­го ро­ду роз­тяж­ка, яка мо­же при­ве­сти до роз­ри­ву. Чим по­ясню­є­ться? Кремль, тим па­че з ни­ні­шнім лі­де­ром, не мо­же по­вер­ну­ти­ся в стан мир­но­го ча­су. Адже це ви­ма­гає розв’яза­н­ня вну­трі­шніх про­блем. Во­ни це вже не мо­жуть. Але й бу­ти у ста­ні вій­ни во­ни дов­го не мо­жуть та­кож. Їм по­трі­бен діа­лог із За­хо­дом, зня­т­тя санкцій, тор­гів­ля га­зом. Крім то­го, ні елі­та, ні на­род не хо­чуть вій­ни.

Ця си­ту­а­ція дра­ма­ти­чні­ша для вла­ди, ніж кі­нець СРСР, — то­ді бу­ло біль­ше мо­жли­во­стей для са­мо­збе­ре­же­н­ня, ніж за­раз.

Су­дя­чи з усьо­го, спро­ба Пу­ті­на за при­кла­дом ан­ти­гі­тле­рів­ської ко­а­лі­ції Оба­мі на по­лях ГА ООН за­про­по­ну­ва­ти ко­а­лі­цію бо­роть­би з іслам­ським фун­да­мен­та­лі­змом бу­ла йо­го пра­гне­н­ням про­би­ти шлях по­вер­не­н­ня за стіл з ве­ли­ки­ми дер­жа­ва­ми. Та, ма­буть, не ви­йшло. І за­раз ми ба­чи­мо дії з еска­ла­ції на­пру­же­н­ня на Близь­ко­му Схо­ді, ви­ко­ри­ста­н­ня кри­ла­тих ра­кет з Ка­спій­ської фло­ти­лії, об­стріл ро­сій­ською авіа­ці­єю. По су­ті спра­ви, це си­ло­вий шан­таж, від­чай­ду­шне пра­гне­н­ня зму­си­ти За­хід по­ті­сни­ти­ся й прийня­ти пу­тін­ські пра­ви­ла гри за ра­ху­нок би­т­тя ві­кон на Близь­ко­му Схо­ді.

Є ще й ін­ша ва­жли­ва скла­до­ва — це спро­ба Пу­ті­на про­е­кту­ва­ти си­лу не ли­ше, щоб пе­ре­ко­на­ти За­хід у збе­ре­жен­ні сво­єї жит­тє­зда­тно­сті, це ще спро­ба лі­де­ра, що втра­чає вплив, ви­кли­кає за­кло­по­та­ність у су­спіль­стві, осо­бли­во се­ред елі­ти, утри­ма­ти елі­ту дов­ко­ла се­бе, за­по­біг­ти її фра­гмен­та­ції й збе­рег­ти свій ре­жим.

Про по­зи­цію Крем­ля що­до Укра­ї­ни

— Одним з дру­го­ря­дних зав­дань Крем­ля є пра­гне­н­ня від­вер­ну­ти ува­гу від Укра­ї­ни. І то­му, що є усві­дом­ле­н­ня то­го, що укра­їн­ський чин­ник втра­чає свій мо­бі­лі­зу­ю­чий вплив на ро­сій­ське су­спіль­ство. На­се­ле­н­ня вто­ми­ло­ся від вій­ни з Укра­ї­ною й укра­їн­ської те­ми в зом­бо­я­щи­ку. На­ве­сні ли­ше 16% ро­сій­ських ре­спон­ден­тів бу­ли го­то­ві йти на жер­тви на ко­ристь дер­жа­ви, що свід­чить про низь­кий сту­пінь кон­со­лі­ду­ю­чо­го зна­че­н­ня укра­їн­ської те­ми. Зві­сно, є пра­гне­н­ня звіль­ни­ти­ся від санкцій, які пра­цю­ють і ду­же ку­са­ють ро­сій­ську еко­но­мі­ку. Та­кож є пев­не пра­гне­н­ня обмі­ня­ти — мі­кшу­ва­н­ня укра­їн­ської кри­зи в обмін на спів­пра­цю з Си­рі­єю. Цим по­ясню­є­ться м’якша по­зи­ція Пу­ті­на, зокре­ма й на па­ризь­кій зу­стрі­чі, і пев­ні кро­ки з де­е­ска­ла­ції ро­сій­сько­го си­ло­во­го на­ти­ску на Дон­ба­сі.

Про го­тов­ність Крем­ля до ре­аль­но­го мир­но­го ви­хо­ду з вій­ни з Укра­ї­ною

— Тут жо­дних сум­ні­вів і жо­дних ілю­зій не має бу­ти. Аб­со­лю­тно зро­зумі­ло, що Мо­сква пра­гне й го­то­ва до де­е­ска­ла­ції, але во­дно­час Мо­сква шу­кає шля­ху при­му­су Укра­ї­ни й при­му­су За­хо­ду до прийня­т­тя ро­сій­ської фор­му­ли ми­ру в Укра­ї­ні й на Дон­ба­сі.

У чо­му во­на по­ля­гає? Тут Мо­сква не від­хо­дить ні на крок, ні на йо­ту: Укра­ї­на за­ли­ша­єть- ся в «сі­рій зо­ні», по­за член­ством НАТО й по­за актив­ною спів­пра­цею з ЄС. Дон­бас як ан­клав вхо­дить до стру­кту­ри укра­їн­ської дер­жав­но­сті, щоб там чи­ни­ти руй­нів­ний і де­мо­ра­лі­зу­ю­чий вплив. І по­ки що від цих основ­них зав­дань Кремль не відмовляється.

Про го­тов­ність Єв­ро­пи, Мер­кель, Ол­лан­да й Оба­ми прийня­ти ро­сій­ську фор­му­лу но­во­го мир­но­го під­хо­ду до Укра­ї­ни

— Тут ва­жли­во ба­чи­ти одне. За­хід хо­че розв’яза­ти про­бле­му так зва­ної «укра­їн­ської кри­зи» при збе­ре­жен­ні те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни. Це основ­на прин­ци­по­ва по­зи­ція Ан­ге­ли Мер­кель. Про­те, ре­сур­сів, пра­гне­н­ня, мо­жли­во­сті, го­тов­но­сті За­хо­ду по­вер­ну­ти си­ту­а­цію у ста­тус-кво-ан­те — не­має. От­же, за­раз За­хід шу­кає мо­жли­во­сті ком­про­мі­су з Ро­сі­єю в рам­ках збе­ре­же­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті мі­нус Крим. А це озна­чає на­по­ле­гли­ве, сві­до­ме пра­гне­н­ня пе­ре­д­усім Мер­кель шу­ка ти ком­про­мі­су з Мо­сквою в рам­ках урі­за­ної те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті. Тоб­то в рам­ках при­му­су Укра­ї­ни взя­ти Дон­бас на­зад зва­жа­ю­чи на ін­те­ре­си Ро­сії. Йде по­шук, по су­ті спра­ви, між го­тов­ні­стю Укра­ї­ни за­бра­ти Дон­бас й ура­ху­ва­н­ням ро­сій­ських ін­те­ре­сів впли­ва­ти на Дон­бас, який має за­ли­ши­ти­ся в рам­ках укра­їн­ської дер­жав­но­сті.

Ва­жли­во за­ува­жи­ти, що тут збе­рі­га­є­ться аб­со­лю­тне про­ти­річ­чя між стра­те­гі­чни­ми ін­те­ре­са­ми Ро­сії й Укра­ї­ни. Кремль як і ра­ні­ше збе­рі­гає пра­гне­н­ня утри­ма­ти Укра­ї­ну в рам­ках сво­го гео­по­лі­ти­чно­го впли­ву або, при­найм­ні, в «сі­рій зо­ні». Укра­ї­на обра­ла ін­ший геополітичний ве­ктор, але якою мі­рою вда­сться зна­йти ком­про­міс у та­кти­чно­му пла­ні, по­ка­же май­бу­тнє. У ме­не є ве­ли­кі сум­ні­ви, що ком­про­міс з при­во­ду ви­бо­рів, у пи­та­н­нях осо­бли­во­го ста­ту­су мо­жли­вий при збе­ре­жен­ні від­кри­то­го кор­до­ну й при збе­ре­жен­ні се­па­ра­ти­стів і зброй­них фор­му­вань на Дон­ба­сі. А якщо не ви­йде, то За­хо­ду до­ве­де­ться вда­ва­ти, що во­ни до­ся­гли мир­но­го рі­ше­н­ня.

Про роль Мер­кель, Ол­лан­да і Оба­ми в укра­їн­сько­му пи­тан­ні

— Ми ба­чи­мо дра­ма­ти­чну змі­ну си­ту­а­ції в Єв­ро­пі. Ні­меч­чи­на, вла­сне ка­жу­чи, під­мі­ни­ла со­бою ЄС, який ви­явив­ся аб­со­лю­тно без­хре­бе­тним, без­прин­ци­пним і по­збав­ле­ним мо­жли­во­сті, го­тов­но­сті і най­го­лов­ні­ше ре­сур­сів здій­сню­ва­ти будь-яку чі­тку лі­нію в зов­ні­шній по­лі­ти­ці, перш за все що­до най­сер­йо­зні­шої кри­зи, яку пе­ре­жи­ває Єв­ро­со­юз, — кри­зи дов­ко­ла Укра­ї­ни. Але тя­гар, який узя­ла на се­бе Мер­кель, ви­вів її з по­пе­ре­дньої ро­лі — лі- де­ра одні­єї єв­ро­пей­ської дер­жа­ви, але по­лі­ти­чно­го кар­ли­ка, хо­ча еко­но­мі­чно­го гі­ган­та і зму­си­ла змі­ни­ти фор­му лі­дер­ства, взя­ти на се­бе всю від­по­від­аль­ність за єв­ро­пей­ську по­лі­ти­ку і на­віть під­мі­ни­ти аб­со­лю­тно без­хре­бе­тно­го Оба­му. Але, во­че­видь, Мер­кель уже до­ся­гла тих меж сво­єї по­лі­ти­ки і в сво­є­му лі­дер­стві, які мо­же ви­кли­ка­ти сер­йо­зні наслідки і для її ро­лі і для її впли­ву в Ні­меч­чи­ні. Важ­ко че­ка­ти від неї біль­ше смі­ли­во­сті, біль­шої му­жно­сті і біль­шої го­тов­но­сті взя­ти на се­бе від­по­від­аль­ність що­до при­му­су Ро­сії до ефе­ктив­ні­шо­го ми­ру в Укра­ї­ні. Тим біль­ше, за умов пов­ної від­су­тно­сті під­трим­ки з бо­ку Аме­ри­ки.

Тут без­пе­ре­чна одна істи­на. На­віть при ви­рі­шаль­ній ро­лі Мер­кель, яка по­ка­зує при­клад ди­на­мі­зму, по­слі­дов­но­сті, але без уча­сті Аме­ри­ки у ви­рі­шен­ні гло­баль­них ви­кли­ків, у то­му чи­слі ви­кли­ку, пов’яза­но­го з Укра­ї­ною, ви­рі­ше­н­ня цих про­блем не­мо­жли­ве.

«РО­СІЯ ПРА­КТИ­ЧНО ПО­ВТО­РЮЄ ПО­МИЛ­КО­ВІ КРО­КИ, ЯКІ ЗРОБИЛО РА­ДЯН­СЬКЕ КЕ­РІВ­НИ­ЦТВО 1979 РО­КУ»

— Як си­рій­ська кри­за мо­же впли­ну­ти на ви­жи­ва­ність са­мої Ро­сії, яку пі­сля її втру­ча­н­ня в Си­рії на бо­ці Аса­да ста­ли на­зи­ва­ти Ра­шиа, де за­кін­че­н­ня озна­чає ши­ї­ти? І на­скіль­ки дій­сно Пу­тін, іду­чи на цю во­єн­ну аван­тю­ру, ро­бив ви­снов­ки з аф­ган­ської тра­ге­дії СРСР?

— Дії Пу­ті­на в Си­рії є свід­че­н­ням існу­ва­н­ня двох чин­ни­ків. Пер­ший чин­ник мій ко­ле­га Ігор Клям­кін ви­зна­чив як «во­рон­ку ім­про­ві­за­ції». Зро­бив­ши одну ім­про­ві­за­цію в Кри­му, ане­ксу­вав­ши пів­острів, ро­сій­ське лі­дер­ство зму­ше­не ро­би­ти ін­ші ім­про­ві­за­ції ча­сом без­роз­су­дні, щоб ви­йти з пер­шої пас­тки «во­рон­ки ім­про­ві­за­ції». Йде­ться про без­від­по­від­аль­ність і не­аде­ква­тність по­лі­ти­чних дій лі­де­ра, який не осми­слює, не про­ду­мує наслідки сво­їх кро­ків. Ви­ни­кає про­бле­ма, що ро­би­ти з на­слід­ком цих кро­ків.

Ін­ший чин­ник — це системна ло­гі­ка, ло­гі­ка са­мо­дер­жав­ства, на ета­пі оче­ви­дно не про­сто за­не­па­ду, а на ета­пі аго­нії, ко­ли по­чи­нає по­вер­та­ти­ся ло­гі­ка, що при­зве­ла до роз­ва­лу і роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. І ось за­раз си­сте­ма по­вер­ну­ла­ся фа­кти­чно на ту ж стеж­ку, яка пі­сля аф­ган­ської вій­ни при­зве­ла до 1991 ро­ку. Ось Ро­сія пра­кти­чно по­вто­рює по­мил­ко­ві кро­ки, які зробило ра­дян­ське ке­рів­ни­цтво 1979 ро­ку, і які ма­ли на­ба­га­то менш сер­йо­зні наслідки для Ро­сії. За­раз Пу­тін, вплу­тав­шись у вій­ну на бо­ці ши­їт­ської мен­шо­сті, став­ши на чо­лі ши­їт­сько­го во­їн­ства, фа­кти­чно по­ста­вив се­бе і Ро­сію в кон­фрон­та­цію з 1,5 млрд. су­ніт­ською біль­ші­стю.

Це аб­со­лю­тно но­ва і дра­ма­ти­чна си­ту­а­ція з ве­ли­че­зни­ми на­слід­ка­ми. У Ра­дян­сько­го Со­ю­зу був на­ба­га­то біль­ший вій­сько­вий і еко­но­мі­чний по­тен­ці­ал, ніж по­тен­ці­ал ни­ні­шньої Ро­сії. Окрім еко­но­мі­чної є скла­до­ва, яка мо­же при­зве­сти до спле­ску те­ро­ри­зму, іслам­сько­го фун­да­мен­та­лі­зму в са­мій Ро­сії. Оче­ви­дно, ці наслідки не бу­ло про­ра­хо­ва­но. Але во­ни свід­чать не ли­ше про не­аде­ква­тність Пу­ті­на і йо­го від­чай­ду­шно­го пра­гне­н­ня ви­йти з глу­хо­го ку­та, в який він сам се­бе за­гнав. Пра­цює, на­ре­шті, і ло­гі­ка са­мої си­сте­ми на ета­пі аго­нії.

— Сьо­ме жов­тня в Ро­сії ду­же та­ка див­на да­та. З одно­го бо­ку — це день на­ро­дже­н­ня Пу­ті­на і цьо­го дня дев’ять ро­ків то­му бу­ло вби­то ві­до­му жур­на­ліс­тку Ан­ну По­лі­тков­ську. Як ви ста­ви­те­ся до та­ко­го збі­гу об­ста­вин?

— Вже не пер­ший рік сьо­мо­го жов­тня ми зга­ду­є­мо про те, що не ли­ше зло­чин про­ти Ан­ни По­лі­тков­ської не бу­ло пов­ні­стю роз­кри­то, так са­мо як і по­лі­ти­чні зло­чи­ни остан­ніх ро­ків. І тут ряд ви­ши­ко­ву­є­ться вель­ми дра­ма­ти­чний із Бо­ри­сом Нєм­цо­вим як остан­ньою жер­твою. І до­хо­ди­мо ви­снов­ку, що ця дер­жа­ва не ли­ше до­зво­ляє вби­ва­ти по­лі­ти­чних опо­нен­тів, але й ця дер­жа­ва не­се від­по­від­аль­ність за їх- ню за­ги­бель. І якраз для то­го, щоб до­пов­ни­ти цю дра­ма­ти­чну кар­ти­ну Пу­тін свя­ткує день на­ро­дже­н­ня, гра­ю­чи в шай­бу. А це зайвий раз по­ка­зує дво­їстість і без­по­ра­дність дер­жа­ви, яка до­зво­ляє по­лі­ти­чні вбив­ства, й одно­ча­сно від­чай­ду­шне пра­гне­н­ня лі­де­ра про­я­ви­ти свою мо­гу­тність, си­лу, енер­ге­ти­ку, що зму­шує ма­ти сум­нів, що він во­ло­діє ці­єю енер­ге­ти­кою, мо­гу­тні­стю, ба­че­н­ням і спро­мо­жні­стю ке­ру­ва­ти ці­єю кра­ї­ною.

Я не ду­маю, що пі­сля стіль­кох де­мон­стра­цій го­ло­го тор­су та ін­ших сю­же­тних кар­ти­нок, які б го­во­ри­ли про «ма­чизм» на­шо­го лі­де­ра, в лю­дей все­ля­є­ться опти­мізм з при­во­ду зді­бно­стей лі­де­ра на хо­кей­но­му по­лі.

«УКРА­Ї­НА МО­ЖЕ СЛУ­ГУ­ВА­ТИ ПРИ­КЛА­ДОМ І ЛАБОРАТОРІЄЮ, ЯК РО­БИ­ТИ БА­ГА­ТО РЕ­ЧЕЙ У РО­СІЇ»

— Дня­ми ко­ли­шній прем’єр-мі­ністр Ли­тви Ан­дрі­ус Ку­бі­лі­ус ска­зав, що для Єв­ро­пи ду­же ва­жли­во до­по­мог­ти Укра­ї­ні до­мог­ти­ся успі­ху, оскіль­ки це мо­же ста­ти при­кла­дом для ро­сі­ян змі­ни­ти свою кра­ї­ну. Що ви ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду, чи мо­же успі­шна Укра­ї­на змі­ни­ти ре­жим Пу­ті­на, чи це мо­же бу­ти ду­же від­да­ле­на пер­спе­кти­ва, чи по­трі­бно по-ін­шо­му ді­я­ти, щоб Ро­сія ста­ва­ла де­мо­кра­ти­чною?

— Ми, ро­сій­ські лі­бе­ра­ли про­тя­гом де­ся­ти­річ, аж до не­що­дав­ньо­го ча­су, зав­жди вва­жа­ли, що Ро­сія і Укра­ї­на ма­ють ра­зом іти до Єв­ро­пи. А ба­га­то хто до­сі вва­жає, що Ро­сія має яко­юсь мі­рою по­ка­за­ти при­клад ре­фор­му­ва­н­ня Укра­ї­ні. На­скіль­ки лі­бе­ра­ли не ма­ли ра­ції. За­раз аб­со­лю­тно оче­ви­дьно, що Укра­ї­на вир­ва­ла­ся з ро­сій­ської ки­ше­ні, що Укра­ї­на йде пер­шою. Хай це бу­де бо­лі­сний і дра­ма­ти­чний шлях і Мо­сква ро­бить все мо­жли­ве, щоб зро­би­ти цей шлях важ­ким і бо­лі­сним. Про­те, ви вир­ва­ли­ся і пі­де­те. Де­якою мі­рою ви ста­не­те при­кла­дом для но­вої Ро­сії, я ду­маю, так, ко­ли про­я­ви­ться кон­со­лі­до­ва­не пра­гне­н­ня ро­сій­ської опо­зи­ції, ко­ли ви­ни­кнуть умо­ви для змін у ро­сій­сько­му су­спіль­стві. Я га­даю, що Укра­ї­на біль­шою мі­рою, аніж ін­ші но­ві не­за­ле­жні дер­жа­ви мо­же слу­гу­ва­ти при­кла­дом і лабораторією, як ро­би­ти ба­га­то ре­чей у Ро­сії. — Чо­му? — До­сі в ро­сій­ській гро­мад­ській дум­ці існує впев­не­ність у то­му, що Укра­ї­на ба­га­то в чо­му по­вто­рює Ро­сію. Існує дум­ка, ско­рі­ше за все, не­пра­виль­на про ана­ло­гі­чність і схо­жість ду­же ба­га­тьох про­це­сів у мен­таль­но­сті і спри­йман­ні ро­сі­ян і укра­їн­ців. Та­ким чи­ном, ви ста­не­те ба­га­то в чо­му при­кла­дом для на­ших екс­пе­ри­мен­тів. Ін­ша річ, ко­ли ці про­це­си по­чну­ться у нас. Не­зва­жа­ю­чи на де­мо­ра­лі­за­цію ро­сій­сько­го су­спіль­ства, по­при зом­бу­ва­н­ня, по­при те, що я осо­би­сто не ба­чи­ла су­спіль­ства в та­ко­му ста­ні, на­віть на­при­кін­ці Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, є пев­ні си­гна­ли, озна­ки на­дії. Ми по­вин­ні при­зна­ти­ся, що ми не ро­зу­мі­є­мо, що тво­ри­ти­ся в ро­сій­ській сві­до­мо­сті, з ро­сій­ським су­спіль­ством. Су­дя­чи з опи­ту­вань гро­мад­ської дум­ки, май­же по­ло­ви­на ро­сі­ян го­во­рить, що во­ни хо­ті­ли б ба­чи­ти Ро­сію як кра­ї­ну з ви­со­ким рів­нем жи­т­тя і не одні­єю з най­силь­ні­ших кра­їн сві­ту. А це вже го­во­рить про пев­ний пе­ре­лам у по­лі­ти­чній мен­таль­но­сті. Ко­ли 58% го­во­рить, що во­ни хо­ті­ли б ба­чи­ти ре­аль­ну по­лі­ти­чну опо­зи­цію, це го­во­рить про те, що в су­спіль­стві йдуть пев­ні про­це­си. Ін­ша річ, ко­ли су­спіль­ство зна­йде в со­бі си­ли, смі­ли­вість, як зна­йшли укра­їн­ці: ска­за­ти про свої спо­ді­ва­н­ня і свої про­бле­ми. Пи­та­н­ня в то­му, ко­ли во­ни ска­жуть: ми біль­ше не хо­че­мо жи­ти в хлі­ві. Ми не зна­є­мо, ко­ли на­ста­не цей мо­мент, і яку ці­ну ми ще за це за­пла­ти­мо. Але тут по­чав пра­цю­ва­ти за­кон не­у­ми­сних на­слід­ків — все, що не ро­бить за­раз Кремль, вся ця згу­бна аван­тю­ри­сти­чна по­лі­ти­ка під­штов­хує Ро­сію до са­мо­пі­зна­н­ня, до са­мо­о­сми­сле­н­ня, до усві­дом­ле­н­ня ре­аль­них про­блем у жит­ті, до жа­ху то­го, у що во­ни ско­чу­ю­ться.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.