Без­зброй­ність як шлях до по­раз­ки

Не зов­сім свя­тко­ві но­та­тки до Дня за­хи­сни­ка Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - День України - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Якщо ми від­мо­ви­мось від згу­бної зви­чки ви­да­ва­ти ба­жа­не за дій­сне й ба­чи­ти те, що хо­че­ться ба­чи­ти, а не те, що є на­справ­ді — то по­вин­ні ви­зна­ти, що бі­блій­ні обра­зи ві­чно­го ми­ру (згі­дно з про­ро­ком Ісайєю, ко­трий при­стра­сно за­кли­кав «пе­ре­ку­ва­ти ме­чі на ора­ла»), ко­ли ягня, вовк й лев ти­хо ля­га­ють по­руч, не зав­да­ю­чи один одно­му жо­дної шко­ди, на жаль, ду­же да­ле­кі від ре­а­лі­за­ції в на­шо­му жор­сто­ко­му сві­ті. Зда­тність да­ва­ти від­січ агре­сив­ній си­лі бу­ла й в ося­жно­му май­бу­тньо­му за­ли­ши­ться основ­ною за­по­ру­кою віль­но­го роз­ви­тку ко­жно­го на­ро­ду і дер­жа­ви. І дії Пу­ті­на якнай­кра­ще до­во­дять це — за всі­єї без­ме­жної по­ва­ги до па­ци­фіст­ських ідей. На жаль, це так.

Са­ме про це свід­чить і вся істо­рія Укра­ї­ни (від ки­є­во­ру­ських ча­сів до ко­зач­чи­ни і до на­ших днів, днів Ві­тчи­зня­ної вій­ни за Укра­ї­ну, за ви­зна­че­н­ням Пре­зи­ден­та По­рош ен­ка). І в до­бу битв з пе­че­нізь­ко-по­ло­ве­цьки­ми на­бі­га­ми, і за ро­ки Ви­зволь­ної ре­во­лю­ції ХVІІ ст., і в 1917—1921 ро­ках, ко­ли Цен­траль­на Ра­да та УНР бо­ро­лись за не­за­ле­жну та со­бор­ну Укра­ї­ну, і в 1939—1956 ро­ках, за ча­сів ге­ро­ї­чних зма­гань во­я­ків ОУН-УПА за во­лю — зав­жди, впро­довж сто­літь, ге­ро­ї­чна го­тов­ність від­да­ти жи­т­тя за Укра­ї­ну ря­ту­ва­ла на­шна­род. Ря­ту­ва­ла не ли­ше від пря­мо­го за­хо­пле­н­ня на­шої зем­лі чу­жин­ця­ми-во­ро­га­ми, але й від духовної ка­пі­ту­ля­ції, вну­трі­шньо­го роз­збро­є­н­ня пе­ред ли­цем за­гар­бни­ків (са­ме в цьо­му сен­сі, без­ме­жно ви­со­кою ці­ною ко­ло­саль­них втрат, здо­бу­ла в се­ре­ди­ні ХХ сто­лі­т­тя пе­ре­мо­гу ОУНУПА, і в то­му — її не­про­ми­наль­на за­слу­га). «Ми, гре­цький на­род, за­ги­ну­ли б, як­би не ги­ну­ли» — ці без­смер­тні сло­ва Фе­мі­сто­кла (V ст. до н. е.) на­ди­ха­ли Во­ло­ди­ми­ра Мо­но­ма­ха й Іва­на Бо­гу­на, «сі­чо­вих стріль­ців», Пе­тра Бол­бо­ча­на, Все­во­ло­да Пе­трі­ва, Ва­си­ля Тю­тюн­ни­ка, Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча, Оле­га Оль­жи­ча. На­віть тих з них, які, мо­же, не чу­ли про дав­ньо­го гре­ка. Адже ва­жли­ва суть цих слів. Так са­мо ці сло­ва на­ди­ха­ли за­раз, на на­ших очах, ге­ро­їв сьо­го­де­н­ня — до­не­цьких «кі­бор­гів», жи­вих і за­ги­блих, Ми­ро­сла­ва Гая, ге­не­ра­ла Сер­гія Куль- чи­цько­го, Та­ра­са Се­ню­ка...14 жов­тня, в День По­кро­ви Пре­свя­тої Ма­те­рі Бо­жої, і одно­ча­сно в День Укра­їн­сько­го Ко­за­цтва (що є зна­ко­вим і са­ме по со­бі за­свід­чує тя­глість на­шої вій­сько­во-ге­ро­ї­чної тра­ди­ції), кра­ї­на впер­ше офі­цій­но від­зна­ча­ти­ме на дер­жав­но­му рів­ні свя­то — День за­хи­сни­ка Укра­ї­ни. Якщо Укра­ї­на як дер­жа­ва — на­зав­жди (а це — так!), то з на­ми за­ли­ши­ться і це свя­то. В пам’ять про ге­ро­їв УПА, за­сно­ва­ної в цей день, 14 жов­тня 1942 ро­ку. В пам’ять про «Не­бе­сну Со­тню» — бо Ві­тчи­зня­на вій­на за Укра­ї­ну роз­по­ча­лась не на Дон­ба­сі на­ве­сні ми­ну­ло­го ро­ку (не плу­та­ти з АТО!), а на Май­да­ні 20 лю­то­го 2014 ро­ку. І во­на, як ціл­ком спра­ве­дли­во ствер­джу­ють на­ші ке­рів­ни­ки, ще да­ле­ка від сво­го за­вер­ше­н­ня.

Зві­сно, будь-яка вій­на ра­но чи пі­зно за­кін­чу­є­ться. Ми­ром. Але є мир і мир. Є мир ка­пі­ту­лянт­ський, укла­де­ний на умо­вах агре­со­ра, і мир пе­ре­мо­жний, здо­бу­тий не ли­ше кров’ю ге­ро­їв, а й по­ту­жни­ми зу­си­л­ля­ми ці­ло­го су­спіль­ства. Яко­го ми- ру має пра­гну­ти Укра­ї­на? Який мир бу­де гі­дний пам’яті тих, хто за­ги­нув за Ві­тчи­зну й за нас (і та­ка по­ста­нов­ка пи­та­н­ня — то в жо­дно­му ра­зі не « по­пу­лізм » , як ствер­джу­ють си­стем­ні де­пу­та­ти, екс­пер­ти і бло­ге­ри, а по­гля­ди у ві­чі су­во­рої прав­ди)? І чи та­кою « за­лі­зо­бе­тон­ною » та не­по­ру­шною є та са­ма «Між­на­ро­дна ан­ти­пу­тін­ська ко­а­лі­ція», про міць якої лю­блять роз­по­від­а­ти на­ші вла­до­мож­ці? Чи не за­бу­ва­є­мо ми ча­сом, що жо­дна ко­а­лі­ція не мо­же, не схо­че й не зо­бов’яза­на ро­би­ти за нас те, що є на­шою вла­сною свя­тою спра­вою — звіль­ни­ти оку­по­ва­ні Крим і Дон­бас й від­но­ви­ти ці­лі­сність Укра­ї­ни в її ви­зна­них кор­до­нах?

Да­руй­те, ша­нов­ні чи­та­чі, що ці по­бі­жні роз­ду­ми ви­яви­лись не ду­же свя­тко­ви­ми. Та­кий ни­ні час. На дум­ку ав­то­ра цих ряд­ків, тре­ба мен­ше фан­фар. Кра­ще мов­чки зга­да­є­мо тих, хто до остан­ньої ми­ті за­ли­шив­ся вір­ним га­слу: «Здо­бу­де­шсо­бор­ну Укра­їн­ську дер­жа­ву — або за­ги­неш за неї!».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.