«По­пла­вок» та­лан­ту

Чим за­пам’ятав­ся цьо­го­рі­чний Ам­стер­дам­ський те­а­траль­ний фе­сти­валь, і чо­му нам тре­ба по­вчи­ти­ся у йо­го ор­га­ні­за­то­рів

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ксій КУЖЕЛЬНИЙ, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни

Ко­ли в Гол­лан­дії ме­ні роз­по­ві­ли про но­ві­тній ар­хі­те­ктур­ний ви­на­хід — бу­ди­но­кпо­пла­вок, пер­ший по­верх яко­го не по­тер­пає під час при­ли­ву, бо весь дім пі­ді­йма­є­ться ра­зом із во­дою, ме­ні при­га­да­ли­ся ста­ро­вин­ні гра­вю­ри з зем­лею, яка пли­ве оке­а­ном на трьох ки­тах. А то­ді при­ви­ді­ли­ся на­фто­ві, бу­ро­ві й на­у­ко­ва ста­т­тя про ви­ро­щу­ва­н­ня во­до­ро­стей, в яких мі­сти­ться ве­ли­ка кіль­кість на­фти. Ка­пка­ни цін, та­ри­фів, лі­мі­тів за­стра­ха­ли так, що зда­є­ться, хоч про що б ішло­ся, у центр ви­пи­ра­ю­ться енер­го­но­сії. На ди­ва­ні пе­ред те­ле­ві­зо­ром це бу­ло б зро­зумі­лим, а от у роз­ко­ші Ам­стер­дам­сько­го те­а­траль­но­го фе­сти­ва­лю на­віть якось не­зру­чно. Цей що­рі­чний те­а­траль­ний фо­рум де­мон­струє най­кра­щі про­фе­сій­ні ро­бо­ти ні­дер­ланд­ських те­а­трів та по­шу­ко­ві ро­бо­ти ко­лег із-за кор­до­ну, спов­не­ні ве­ли­кої бу­дів­ни­чої енер­гі­єю твор­чо­сті.

В основ­ній про­гра­мі цьо­го ро­ку бу­ло 14 ви­став, у фріндж-фе­сти­ва­лі — 75 в основ­но­му мо­ло­ді­жних екс­пе­ри­мен­таль­них ро­біт, які бли­ску­че пе­ре­ко­ну­ють у жит­тє­дай­ній си­лі ми­сте­цтва те­а­тру, ко­трий ві­чно бу­де на пла­ву, ціл­ком мо­жли­во, і в ро­лі одно­го з тих са­мих трьох ки­тів.

В офі­ці­аль­ній ча­сти­ні фо­ру­му бу­ло пред­став­ле­но ви­ста­ву «Ян­го­ли в Аме­ри­ці » Мар­ку­са Аз­зі­ні. Ба­га­то хто пам’ ятає Бро­двей­ський мю­зикл, за яким Майк Ні­колс по­ста­вив ху­до­жній фільм із чу­до­ви­ми Аль Па­чі­но і Ме­ріл Стріп у го­лов­них ро­лях. Два чо­ло­ві­ки в тю­рем­ній ка­ме­рі чи то спо­від­у­ю­ться один пе­ред одним, чи зна­хо­дять один в одно­му се­бе. Да­ле­ко не ян­го­ли в ми­ну­ло­му, во­ни ра­зом ні­би по­збу­ва­ю­ться сво­єї пси­хі­чної ко­со­око­сті. Один з ге­ро­їв — гей, і ця об­ста­ви­на у рі­зних вті­ле­н­нях ці­єї істо­рії обі­гру­є­ться з ма­кси­маль­но мо­жли­вим до­бро­зи­чли­вим гу­мо­ром.

Ре­жи­сер Мар­кус Аз­зі­ні акцен­тує ко­ха­н­ня не як ра­дість зли­т­тя ду­хов­но­го й фі­зи­чно­го, а як та­лант по­ро­зу­мі­н­ня, ви­що­го за секс і будь-які ін­ші на­со­ло­ди, ко­ли Бо­же бла­го­сло­ве­н­ня влі­тає до на­ших осель, роз­би­ва­ю­чи ві­кон­не скло й ме­та­ле­ві гра­ти.

За­про­по­но­ва­ний до по­ка­зу в основ­ній про­гра­мі спе­ктакль Horror («Жах») Яко­па Ал­бо­ма — ге­ні­аль­ний сце­ні­чний « ужа­стик». До за­ки­ну­то­го зам­ку мо­ло- да па­ні при­во­дить двох сво­їх дру­зів на ве­чір­ку, сю­ди ж че­рез пев­ний час по­тра­пля­ють ще у ве­сіль­но­му вбран­ні на­ре­че­ний з на­ре­че­ною. При­ви­ди зам­ку — ба­тьки двох се­стер — ро­зі­гру­ють сце­ни жор­сто­ких по­ка­рань дів­чат у ди­тин­стві, які до­во­дять їх до спроб са­мо­губ­ства, втеч, ба­жа­н­ня кри­ва­вої пом­сти. Вла­сне, бо­роть­ба із стра­ха­ми, ком­пле­кса­ми, жор­сто­кі­стю до­зво­ляє се­страм по­вер­ну­ти­ся до са­мих се­бе й одна до одної.

При­вид від­ру­бає ру­ку на­ре­че­но­му, і во­на по­чи­нає га­ня­ти­ся по сце­ні за крив­дни­ком. Хло­пець пі­сля уда­ру при­ви­да го­ло­вою роз­би­ває екран те­ле­ві­зо­ра, і те­ле­ві­зор по­гли­нає йо­го усьо­го, ди­ван так м’яко при­ймає го­стя, що той то­не у ньо­му; дів­чи­на ля­гає у ван­ну, пе­ре­рі­зає со­бі ве­ни і чо­ти­ри двій­ни­ки са­ди­ста-ба­тька ви­хо­дять зпід її ті­ла, що по­то­пає у кро­ві, су­хи­ми й усмі­хне­ни­ми. Сло­вом, кар­тин­ки з бар­да­ку у цар­стві не­бе­снім і без­ла­ді зем­но­му. Ян­го­ли­у­пи­рі, ду­ші з кро­ві, до­ско­на­ле жон­глю­ва­н­ня грі­хом ча­сто при­му­шу­ва­ли гля­да­чів зав­ми­ра­ти від стра­ху і ви­ди­ха­ти смі­хом, іро­ні­зу­ва­ти над вла­сною до­вір­ли­ві­стю і та­кою до­ро­гою для трю­ко­во­го дій­ства ди­тя­чі­стю сприйня­т­тя.

Естет­ська ви­ста­ва « Шту­чне сер­це » Лі­не­ке Рій­хма­на по­чи­на­є­ться з за­мов­ле­н­ня пред­став­ни­ком цер­кви про­е­кту но­во­го хра­му. На ку­ті сто­лу, який одра­зу спри­йма­є­ться як той пре­дмет, за яким від­бу­ва­є­ться тай­на ве­че­ря (в мо­є­му осо­би­сто­му ро­зу­мін­ні це тру­на для вчи­те­ля і ві­ри в ньо­го), — пре­кра­сний жи­вий на­тюр­морт у сти­лі фла­манд­ської шко­ли жи­во­пи­су XVII сто­лі­т­тя. Подаль­ша дис­ку­сія про су­ча­сне ар­хі­те­ктур­не рі­ше­н­ня якось не­по­мі­тно ви­яв­ля­є­ться роз­ду­ма­ми про спра­ву жи­т­тя, про сенс жи­т­тя, про те, за­ра­ди чо­го тре­ба в со­бі ви­ви­щу­ва­ти бо­же­ствен­не начало. За­мов­ник і ар­хі­те­ктор го­во­рять про го­ри­зон­та­лі, вер­ти­ка­лі, го­стро­ту ку­тів, слу­жи­тель цер­кви чи то як ян­гол, чи то як ди­я­вол зі­штов­хує їх, за­ми­рює, при­ни­жує і за­хо­плю­є­ться ни­ми, під­крі­плю­ю­чи ко­жну свою оцін­ку бі­блій­ни­ми ци­та­та­ми. Та­ке по­пу­ляр­не в нас «якщо до­ро­га не ве­де до хра­му — на­ві­що во­на по­трі­бна » , у цій ви­ста­ві за­мі­не­но на за­пи­та­н­ня: «Який храм ти бу­ду­єш у со­бі?»

«Шма­ток ча­су» — ви­ста­ва Ні­ка Стойє­ра, по­ста­нов­ни­ка, ви­ко­нав­ця і про­від­ни­ка у ча­сі.

У цен­трі ква­дра­тної за­ли — ве­ли­ка пі­ра­мі­да з під­ві­ше­ним у цен­трі дзер­каль­ним ша­ром. По пе­ри­ме­тру — лав­ки для від­кри­тих до ін­те­р­акти­ву гля­да­чів. Спо­ча­тку актор пи­ше на них текс­ти на зра­зок: «На­род мо­жна при­му­си­ти йти, але не­мо­жли­во до­ве­сти для чо­го » . Чи­та­ю­чи їх, гля­да­чі кіль­ка ра­зів об­хо­дять пі­ра­мі­ду. По­тім текст сти­ра­ють, а тим, хто на­ва­жив­ся сі­сти «в пі­ра­мі­ду», актор ви­дає по ме­тро­но­му. Він вчить за­во­ди­ти їх, при­си­па­ти, по­кла­да­ю­чи го­ри­зон­таль­но, де­мон­струє же­сти, яки­ми ре­гу­лю­ва­ти­ме зу­пин­ку і за­пуск ме­тро­но­ма. Вре­шті, 36 ме­тро­но­мів по­чи­на­ють від­би­ва­ти рух ча­су. Ре­шта гля­да­чів на три­бу­нах ста­ють уча­сни­ка­ми. Май­стер спо­ча­тку з ко­мен­та­рем, по­тім же­ста­ми, у фі­на­лі яки­мось по­си­ла­ми очей, рук, ті­ла ке­ру­вав зу­пи­не­н­ням і за­пу­ском ме­тро­но­мів і та­ки до­бив­ся їх аб­со­лю­тної син­хро­ні­за­ції. То­ді він роз­кру­тив дзер­каль­ний шар і зер­на, які по­ча­ли ви­си­па­ти­ся з ньо­го, за­пов­ни­ли про­стір пі­ра­мі­ди. Десь чи­тав, що у цен­трі пі­ра­мі­ди за будь-якої тем­пе­ра­ту­ри мо­жна збе­рі­га­ти ду­же дов­го не тіль­ки на­сі­н­ня, а й які зав­го­дно хар­чі. Вза­га­лі, вну­трі­шній про­стір пі­ра­мі­ди має ба­га­то ма­гі­чних вла­сти­во­стей, та чи зда­тні во­ни збе­рег­ти час, який без упи­ну блу­кає між без­до­ка­зо­ви­ми істи­на­ми.

Ко­жен про­жи­ває свій шма­ток ча­су. Ва­жли­во як, і не менш ва­жли­во з ким. У са­мо­му ши­ро­ко­му сен­сі це не­зба­гне­ний фе­но­мен — одно­ча­сність існу­ва­н­ня ко­жно­го з усім люд­ством. Чо­му наш при­хід на пла­не­ту від­був­ся в один і той же час з ти­ми, ко­го лю­би­мо, не­на­ви­ди­мо, обо­жню­є­мо і зне­ва­жа­є­мо.

У жу­рі фе­сти­ва­лю всьо­го 8 осіб, які ви­зна­ча­ють пе­ре­мож­ців фе­сти­ва­лю в рі­зних но­мі­на­ці­ях. За­зви­чай ре­зуль­та­ти не вдо­воль­ня­ють ба­га­тьох. Але, на від­мі­ну від те­а­траль­ної пре­мії « Ки­їв­ська Пе­кто­раль» або Оде­сько­го кі­но­фе­сти­ва­лю, кри­ти­ки ре­зуль­та­тів ні­ко­ли не до­зво­ля­ють со­бі шу­ка­ти яки­хось обра­зли­вих мо­ти­вів, та зна­хо­дять му­дру, по­ту­жну про­фе­сій­ну ар­гу­мен­та­цію для до­ве­де­н­ня сво­єї по­зи­ції. Во­дно­час пам’ятай­мо, що ті, хто знає спра­ву, зав­жди по­сту­па­ю­ться тим, хто зна­хо­дить у ній на­со­ло­ду.

На що б сьо­го­дні не клю­ва­ло, по­пла­вок та­лан­ту за всіх різ­ких ру­хів ні­ко­ли не то­не, істи­ну не під­сі­кти.

ФО­ТО З САЙ­ТА TF.NL/JURYSELECTIE

СПЕ­КТАКЛЬ HORROR («ЖАХ») ЯКО­ПА АЛ­БО­МА — ГЕ­НІ­АЛЬ­НИЙ СЦЕ­НІ­ЧНИЙ «УЖА­СТИК»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.