«Бо­роть­ба за Укра­ї­ну три­ває»

Оле­ксій Єме­лья­нен­ко — про укра­їн­ську гро­ма­ду Ні­меч­чи­ни, во­лон­тер­ську ді­яль­ність, Бла­го­дій­ний фонд Свя­тої По­кро­ви та спів­пра­цю з «Днем»

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

Єлю­ди, які на­про­чуд при­ро­дно й щи­ро від­гу­ку­ю­ться на те, що від­бу­ва­є­ться дов­ко­ла них. Са­ме ці не­бай­ду­жі лю­ди пер­ши­ми ви­йшли на Май­дан і ство­ри­ли йо­го пра­виль­ну осно­ву. Са­ме ці лю­ди пер­ши­ми пі­шли до­бро­воль­ця­ми на схід. Якщо спро­бу­ва­ти скла­сти ко­ле­ктив­ний образ цих лю­дей, то клю­чо­ви­ми сло­ва­ми в «на­пи­сан­ні порт­ре­та» бу­дуть: па­трі­о­тизм, ро­зум, смі­ли­вість, са­мо­по­жер­тва. А ще біль­шість із цих не­бай­ду­жих лю­дей є до­во­лі успі­шни­ми. Во­ни зна­йшли се­бе в цьо­му жит­ті й на­ма­га­ю­ться до­по­мог­ти ці­ло­му на­ро­ду ста­ти на ци­ві­лі­зо­ва­ний єв­ро­пей­ський шлях роз­ви­тку. Се­ред та­ких осо­би­сто­стей — і ки­я­нин Оле­ксій Єме­лья­нен­ко — з по­ко­лі­н­ня мо­ло­дих, одер­жи­мих і зав­зя­тих укра­їн­ців. Він 15 ро­ків пра­цює в одній із про­від­них ні­ме­цьких ком­па­ній, має мо­жли­вість жи­ти в Єв­ро­со­ю­зі, але за­ли­ша­є­ться гро­ма­дя­ни­ном Укра­ї­ни. Тут він має біль­ші мо­жли­во­сті для гро­мад­ської ро­бо­ти. Оле­ксій — го­ло­ва укра­їн­ської гро­ма­ди у Фран­кфур­ті-на-Май­ні, за­сту­пник го­ло­ви Цен­траль­ної спіл­ки укра­їн­ців у Ні­меч­чи­ні, а від­не­дав­на з дру­зя­ми та одно­дум­ця­ми за­сну­вав в Укра­ї­ні Бла­го­дій­ний фонд Свя­тої По­кро­ви.

«День» спіл­ку­вав­ся з Оле­ксі­єм Єме­лья­нен­ком — про во­лон­тер­ство та ні­ме­цький до­свід для Ки­є­ва

«МА­Є­МО НА­ЛА­ГО­ДИ­ТИ ЗУСТРІЧНИЙ РУХ У ЄВ­РО­ПУ»

— Оле­ксію, чи бу­ла спо­ку­са отри­ма­ти ні­ме­цьке гро­ма­дян­ство?

— Я це міг зро­би­ти ще де­сять ро­ків то­му. Але не зро­бив і не ро­би­ти­му. Був і бу­ду гро­ма­дя­ни­ном рі­дної Укра­їн­ської дер­жа­ви.

Так, ни­ні єв­ро­пей­ський мас­штаб дає ме­ні змо­гу ре­а­лі­зу­ва­ти свій по­тен­ці­ал, я на­бу­ваю єв­ро­пей­сько­го до­сві­ду, про­фе­сіо­на­лі­зму. Моя мрія — усе, здо­бу­те за кор­до­ном, ре­а­лі­зу­ва­ти в Укра­ї­ні. Ма­є­мо на­ла­го­ди­ти зустрічний рух в Єв­ро­пу. То­ді наш про­єв­ро­пей­ський ве­ктор бу­де не­зво­ро­тним.

— Ба­га­то на­ших спів­ві­тчи­зни­ків пра­цює в Ні­меч­чи­ні?

— Так. Осо­бли­во ті мо­ло­ді лю­ди, які сво­го ча­су від­чу­ли не­ре­а­лі­зо­ва­ність на Ба­тьків­щи­ні і ви­їха­ли за кор­дон. Не за по­шу­ком «птахи ща­стя», а щоб ствер­джу­ва­ти­ся, до­ве­сти со­бі, на що зда­тні. Біль­шість на­ших спів­ві­тчи­зни­ків є успі­шни­ми за кор­до­ном. Цим ми ще раз до­во­ди­мо єв­ро­пей­цям, що укра­їн­ці — ро­зум­на, про­гре­сив­на, ци­ві­лі­зо­ва­на на­ція. — Який спектр ва­шої ді­яль­но­сті? — Сво­го ча­су я за­кін­чив еко­но­мі­чний фа­куль­тет Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Та­ра­са Шев­чен­ка. Про­йшов ви­про­бу­валь­ний тер­мін у про­від­ній ау­ди­тор­ській ком­па­нії. Зго­дом по­гли­бле­ну еко­но­мі­чну осві­ту здо­був у Бі­знес-шко­лі іме­ні Ге­те в Ні­меч­чи­ни. Ни­ні — ме­не­джер із фі­нан­со­вої ре­стру­кту­ри­за­ції. Але че­рез остан­ні по­дії на Май­да­ні та ро­сій­ську агре­сію про­ти Укра­ї­ни по­чав актив­но за­йма­ти­ся во­лон­тер­ською ді­яль­ні­стю. Я сві­до­мо по­тра­пив у цю те­чію.

«ОДНУ З ПЛОЩ ФРАНКФУРТА НА­ЗВА­НО НА ЧЕСТЬ ВІЙ­СЬКО­ВО­ПО­ЛО­НЕ­НИХ УКРА­ЇН­ЦІВ»

— Які осо­бли­во­сті жи­т­тя укра­їн­ської гро­ма­ди Франкфурта-на­Май­ні, яку ви очо­лю­є­те?

— Ме­не зди­ву­ва­ло сво­го ча­су, що укра­їн­ці, які тут ме­шка­ють, не ма­ють оформ­ле­ної гро­ма­ди, від­су­тня укра­їн­ська ін­фра­стру­кту­ра. Бу­ла ли­шень укра­їн­ська гре­ко-ка­то­ли­цька цер­ква, нав­ко­ло якої гур­ту­ва­ло­ся пев­не коло лю­дей. Для ві­ру­ю­чих, ска­жі­мо, Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту не бу­ло жо­дної про­по­зи­ції (хо­ча укра­їн­ців у Ні­меч­чи­ні не мен­ше за ро­сі­ян). То­му всі гро­мад­ські по­дії від­бу­ва­ли­ся в ру­слі: «Пой­ду в «рус­ский» ма­га­зин, в «рус­скую» цер­ко­вь, по­об­ща­юсь с дру­зья­ми в «рус­ском» ре­сто­ра­не (у Фран­кфур­ті він має ви­ра­зну на­зву — «Мон­те-Кри­сто»), а ве­че­ром схо­дим на «рус­скую» ди­ско­те­ку»... Хоч як це див­но, чи не в усіх мі­стах Ні­меч­чи­ни є ро­сій­ські пра­во­слав­ні цер­кви — ли­шень нав­ко­ло Франкфурта їх ві­сім. І ко­ли я хре­стив свою ди­ти­ну, то за­про­шу­вав свя­ще­ни­ка аж із Кель­на, там на той час уже з’яви­ла­ся гро­ма­да Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту. Са­ме че­рез те з одно­дум­ця­ми ви­рі­ши­ли за­сну­ва­ти офі­цій­ну укра­їн­ську гро­ма­ду в Фран­кфур­ті-на­Май­ні, яка б опі­ку­ва­ла­ся укра­їн­ською те­мою, так би мо­ви­ти. Ни­ні на­ша гро­ма­да на­ра­хо­вує по­над 200 по­стій­них актив­них чле­нів. — Що вже вда­ло­ся зре­а­лі­зу­ва­ти? — Пе­ре­д­усім опі­ку­є­мо­ся про­ве­де­н­ням на­ціо­наль­них свят, збе­ре­же­н­ням пам’яток ар­хі­те­кту­ри, пам’ятни­ків, які пов’яза­ні з Укра­ї­ною. Ма­ло хто знає, що Ми­ко­ла Го­голь до­сить ча­сто був у Фран­кфур­ті, є мі­сця, пов’яза­ні з йо­го пе­ре­бу­ва­н­ням... Усі чо­мусь го­во­рять ли­ше про те, що тут До­сто­єв­ський про­грав ша­ле­ні гро­ші в ка­зи­но...

Є тут мі­сця, пов’яза­ні з до­ля­ми укра­їн­ських по­ло­не­них як Пер­шої, так і Дру­гої сві­то­вих во­єн. Одну з площ Франкфурта на­зва­но на честь вій­сько­во­по­ло­не­них укра­їн­ців: Го­лу­ба і Ле­бе­ден­ка, двох не­ско­ре­них в’язнів, які пов­ста­ли про­ти фа­шист­сько­го ре­жи­му у кон­цта­бо­рі Адлер­вер­ке (KZAdlerwerke). На мі­сці їхньо­го роз­стрі­лу в ін­ду­стрі­аль­но­му ра­йо­ні Франкфурта є сим­во­лі­чний пам’ятний знак. Ми що­ро­ку вша­но­ву­є­мо пам’ять на­ших за­ги­блих зем­ля­ків на Golub-LebedenkoPlatz — цій са­мій пло­щі.

Як за­сту­пник го­ло­ви Цен­траль­ної спіл­ки укра­їн­ців у Ні­меч­чи­ні, яку очо­лює Лю­дми­ла Млош, мо­жу ска­за­ти, що ми ши­ро­ко вша­но­ву­є­мо пам’ять жертв Го­ло­до­мо­ру в Укра­ї­ні 1932—1933 ро­ків. Що­ро­ку остан­ньої су­бо­ти ли­сто­па­да ми про­во­ди­мо мас­шта­бний за­хід одно­ча­сно по всій Ні­меч­чи­ні. Зокре­ма у Фран­кфур­ті про­во­ди­мо ве­ле­лю­дне зі­бра­н­ня у цен­трі мі­ста, за­па­лю­є­мо сим­во­лі­чні сві­чки пам’яті на пло­щі пе­ред ста­рою опе­рою, де пра­цює по­че­сний і най­стар­ший член на­шої гро­ма­ди Гри­го­рій Куль­ба.

— На­скіль­ки актив­но від­гу­ку­ю­ться на ці акції?

— До­сить актив­но. І укра­їн­ці, і нім­ці. Вза­га­лі на­ша ме­та — ство­ри­ти там вла­сну укра­їн­ську ін­фра­стру­кту­ру. Де­що вда­ло­ся зро­би­ти, ба­га­то що — у ста­дії ста­нов­ле­н­ня. У нас вже є осе­ре­док Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту — ми ви­на­йма­є­мо істо­ри­чну бу­дів­лю ХVІ сто­річ­чя, де від­бу­ва­ю­ться бо­го­слу­жі­н­ня. Окрім то­го, за­по­ча­тку­ва­ли низ­ку ма­со­вих за­хо­дів: свя­то Во­до­хре­ща на бе­ре­зі Май­на, «Шев­чен­ків­ські ве­чор­ни­ці», свя­тку­ва­н­ня Іва­на Ку­па­ла, від­зна­че­н­ня Дня не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни, свя­то Ми­ко­лая... Ми за­про­шу­є­мо на зу­стрі­чі з укра­їн­ською гро­ма­дою у Фран­кфур­ті-на-Май­ні ба­га­тьох ми­тців, гро­мад­ських ді­я­чів із Укра­ї­ни.

— Як на­ші зем­ля­ки, що ме­шка­ють за кор­до­ном, ре­а­гу­ють на тра­гі­чні по­дії в Укра­ї­ні?

— Кон­кре­тно. Ска­жі­мо, вся укра­їн­ська гро­ма­да Ні­меч­чи­ни об’єд­на­на у ве­ли­кий во­лон­тер­ський рух! Сво­го ча­су до­по­ма­га­ли ки­їв­сько­му Май­да­ну ко­шта­ми, те­пли­ми ре­ча­ми, ме­ди­ка­мен­та­ми, про­ду­кта­ми... На під­трим­ку Укра­ї­ни про­ве­ли у се­бе близь­ко двад­ця­ти вла­сних Єв­ро­май­да­нів у цен­трі Франкфурта. На­ші зі­бра­н­ня згур­ту­ва­ли ти­ся­чі лю­дей, ми за­по­ча­тку­ва­ли кіль­ка во­лон­тер­ських ру­хів у на­шо­му ре­гіо­ні! По­тім ми по­ча­ли до­по­ма­га­ти за­хи­сни­кам Укра­ї­ни бо­ро­ни­ти рі­дну зем­лю від ро­сій­сько­го оку­пан­та.

«ЗО­НА ОСО­БЛИ­ВОЇ УВА­ГИ — МО­ЛОДЬ ДОН­БА­СУ»

— Звід­ки ви­ни­кла ідея ство­ре­н­ня Бла­го­дій­но­го фон­ду Свя­тої По­кро­ви?

— Якраз з во­лон­тер­ської ді­яль­но­сті. Ми до­лу­чи­ли до на­шої ро­бо­ти укра­їн­ську ді­а­спо­ру Іспа­нії, Іта­лії, Пор­ту­га­лії, США. Ще до офі­цій­ної ре­є­стра­ції Фон­ду ми одни­ми з пер­ших під­три­ма­ли на­ші до­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни, які про­хо­ди­ли ви­шкіл у Пе­трів­цях під Ки­є­вом: «Дон­бас», « Зо­ло­ті во­ро­та » . То­ді хло­пці бу­ли, як ка­жуть, го­лі й бо­сі. Да­лі ми під­три­му­ва­ли їх без­по­се­ре­дньо на фронті, під час звіль­не­н­ня Слов’ ян­ська та ін­ших укра­їн­ських міст. Це, в основ­но­му, бу­ла до­по­мо­га фор­мою, взу­т­тям. Пі­зні­ше з’яви­ла­ся ве­ли­ка по­тре­ба в про­ду­ктах, яка за­ли­ша­є­ться й сьо­го­дні.

На­шФонд за­сну­ва­ли з бла­го­сло­ві­н­ня вла­ди­ки Іла­ріо­на — ар­хі­єпис­ко­па Рів­нен­сько­го та Острозь­ко­го УПЦ Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту. На­ше зна­йом­ство з ним має дав­ню істо­рію ще по спіль­них спра­вах із роз­ви­тку укра­їн­ської гро­ма­ди Ні­меч­чи­ни, адже вла­ди­ка та­кож від­по­від­ає за між­на­ро­дні від­но­си­ни УПЦ Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту, під­три­мує роз­ро­ста­н­ня її впли­ву у сві­ті.

— Яка ме­та цьо­го бла­го­дій­но­го Фон­ду?

— До­по­мо­га укра­їн­ським за­хи­сни­кам, їхнім ро­ди­нам, ме­ди­чним уста­но­вам, ді­тям, а та­кож ду­хов­на під­трим­ка гро­ма­дян Укра­ї­ни. Ми без­по­се­ре­дньо здій­сню­є­мо по­їзд­ки в зо­ну АТО і пе­ре­да­є­мо зі­бра­ні ре­чі че­рез ко­лег-во­лон­те­рів. Цьо­го ро­ку до свя­та По­кро­ви зро­би­ли бла­го­дій­ну пе­ре­да­чу двох ав­то­мо­бі­лів у зо­ну АТО, один бу­де на­прав­ле­но в 74- у роз­ві­ду­валь­ну бри­га­ду, яку ми вже дав­но під­три­му­є­мо, дру­гий — в один із під­роз­ді­лів СБУ. Не­що­дав­но член на­шої укра­їн­ської гро­ма­ди в Ні­меч­чи­ні — Оле­ксандр Три­коз — пе­ре­дав свій ав­то­мо­біль ба­таль­йо­ну «Дон­бас».

— Які спіль­ні акції Фонд Свя­тої По­кро­ви про­во­дить із Фон­дом спри­я­н­ня іні­ці­а­ти­вам га­зе­ти «День»?

— Ми не­о­дно­ра­зо­во до­по­ма­га­ли пе­ре­да­ва­ти га­зе­ти й книж­ки Бі­бліо­те­ки «Дня» на­шим во­ї­нам. Як без­по­се­ре­дньо у зо­ну бо­йо­вих дій, у шпи­та­лі, так і шко­лам Дон­ба­су на під­кон­троль­ній Укра­ї­ні те­ри­то­рії. Так на­ші акції на­бу­ли осми­сле­но­сті, адже ми одно­ча­сно по­ши­рю­ва­ли ма­те­рі­аль­ний і ду­хов­ний про­дукт. По­їзд­ки бу­ли, зокре­ма, у Ста­ро­більск, Сва­то­ве, Бі­ло­водськ, Ста­ро­бе­ше­ве, Ку­ра­хо­ве. А роз­по­ча­ла­ся на­ша спів­пра­ця з акції « Ро­зум­ний ве­ли­ко­дній ко­шик», ко­ли на­бо­ри істо­ри­чних кни­жок «Дня» і со­ло­до­щі ми від­прав­ля­ли у шко­ли Дон­ба­су. На схо­ді лю­ди по­тре­бу­ють духовної їжі на­віть біль­ше, ніж ма­те­рі­аль­ної. Та­ке вра­же­н­ня скла­ло­ся осо­бли­во пі­сля по­їздок Лу­ган­ською обла­стю. Там із за­до­во­ле­н­ням бра­ли укра­їн­ські книж­ки й на­ціо­наль­ну сим­во­лі­ку.

Пе­ре­ко­на­ний, зо­на осо­бли­вої ува­ги — мо­лодь Дон­ба­су! На­шим ді­тям жи­ти ра­зом, спіль­но роз­бу­до­ву­ва­ти єв­ро­пей­ську Укра­ї­ну. Ми не ма­є­мо пра­ва втра­ти­ти мо­ло­де по­ко­лі­н­ня укра­їн­сько­го Дон­ба­су, по­при зом­бу­ва­н­ня ро­сій­ською про­па­ган­дою їхніх ба­тьків. Ді­ти чу­тли­ві­ші до прав­ди. То­му за ни­ми май­бу­тнє.

«АСФАЛЬТУЙТЕ ДО­РО­ГИ НЕ ЛИ­ШЕ ПЕ­РЕД ВИ­БО­РА­МИ»

— Як в Укра­ї­ні на­ла­го­ди­ти жи­т­тя, по­ді­бне ні­ме­цько­му?

— Тре­ба пе­ре­ста­ти кра­сти! Про­во­ди­ти жорс­ткі за­по­бі­жні за­хо­ди, до­во­ди­ти факти ви­кри­т­тя ха­бар­ни­ків до ло­гі­чно­го за­вер­ше­н­ня. Мо­жна ро­би­ти та­кі ж ав­то­ба­ни й ае­ро­пор­ти, як у Ні­меч­чи­ні. Все це ре­аль­но за на­яв­но­сті до­брої во­лі. Тут уже дер­жа­ва має дба­ти про те, щоб бю­джет кра­ї­ни на­пов­ни­ти на на­ле­жно­му рів­ні. Ба­га­то за­ле­жить і від гро­мад, які за­раз мо­жуть аку- му­лю­ва­ти ко­шти на мі­сцях і дба­ти про бла­го­устрій сво­їх те­ри­то­рій. Я по­кла­даю ве­ли­кі на­дії на мі­сце­ві ви­бо­ри, які від­бу­ду­ться 25 жов­тня 2015 ро­ку.

— Ви — ко­рін­ний ки­я­нин. Що мо­же­те ко­ри­сно­го по­ра­ди­ти зем­ля­кам?

— На мо­їх очах бу­ду­ва­ла­ся Тро­є­щи­на, мій рі­дний Дні­пров­ський ра­йон був по­бу­до­ва­ний де­що ра­ні­ше. Так зва­ні спаль­ні мі­кро­ра­йо­ни єів Ні­меч­чи­ні. Ко­му­наль­не го­спо­дар­ство Укра­ї­ни має схо­жу стру­кту­ру з ні­ме­цьким. Ли­ше на­шій не ви­ста­чає ре­гу­ляр­но­сті у пі­клу­ван­ні за цим го­спо­дар­ством — будь ла­ска, асфальтуйте до­ро­ги не ли­ше пе­ред ви­бо­ра­ми (Смі­є­ться). Якщо, при­мі­ром, тру­ба те­пло­тра­си у Ні­меч­чи­ні пе­ре­бу­ває під по­стій­ним на­гля­дом і ді­а­гно­сти­кою, то во­на ні­ко­ли й не про­ри­ває, ро­зу­мі­є­те? Там не дов­ба­ють асфальт по­се­ред зи­ми. Зві­сно, рі­зний рі­вень те­хно­ло­гій, але на пер­ше мі­сце я по­ста­вив би без­від­по­від­аль­ність на­ших ко­му­наль­них служб, їхню ко­рум­по­ва­ність. У нас до­сі все «без­хо­зне». У Ні­меч­чи­ні при­ва­тне го­спо­да­рю­ва­н­ня ру­хає про­грес.

— Але ж, об’ єктив­но, Тро­є­щи­на — при­клад ра­дян­ської гі­ган­то­ма­нії!

— Справ­ді, та­ко­го ма­си­ву ба­га­то­по­вер­хі­вок, ску­пче­них в одно­му мі­сці, у Ні­меч­чи­ні ви не зна­йде­те. По­ді­бне щось мо­жна спо­сте­рі­га­ти хі­ба що у Схі­дній Ні­меч­чи­ні (ко­ли­шній НДР). Там по­тро­ху ці бу­дин­ки вже по­ча­ли зно­си­ти, то­му що во­ни ду­же за­тра­тні з усіх по­зи­цій. У на­шій си­ту­а­ції впли­ну­ти на по­кра­ща­н­ня жи­т­тя лю­дей в мі­кро­ра­йо­нах мо­жли­во ли­шень шля­хом роз­ви­тку са­мов­ря­ду­ва­н­ня: біль­ше до­мо­вих ко­мі­те­тів, са­мо­вла­дних те­ри­то­рій, які са­мі роз­по­ря­джа­ти­му­ться ко­шта­ми й ви­рі­шу­ва­ти­муть, на що їх по­трі­бно пе­ре­д­усім ви­тра­ча­ти.

Тро­є­щи­ні вар­то роз­ви­ва­ти вла­сну ін­фра­стру­кту­ру. Це, по-су­ті, мі­сто в мі­сті — по­над 350 ти­сяч жи­те­лів! Як на ме­не, тут тре­ба за­ді­я­ти гео­гра­фі­чну ви­го­ду: по­руч — ба­га­то зем­лі, яку мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти під ті ж те­пли­ці, ін­ші не­шкі­дли­ві ви­ро­бни­чі май­дан­чи­ки, ство­рю­ю­чи ро­бо­чі мі­сця по­руч. Ми мо­же­мо спря­му­ва­ти сю­ди іно­зем­но­го ін­ве­сто­ра. Пе­ре­ко­на­ний, що та­кі зна­йду­ться і се­ред мо­їх ні­ме­цьких, іта­лій­ських, іспан­ських дру­зів, які на­ро­ди­ли­ся в Укра­ї­ні. Не за­бу­вай­мо й про ін­ве­сто­рів, які да­дуть кре­ди­ти на роз­ви­ток ін­фра­стру­кту­ри під дер­жав­ні га­ран­тії, але тут має бу­ти до­ві­ра. Щоб від­но­ви­ти ре­пу­та­цію, у вла­ду ма­ють при­йти но­ві лю­ди. Що­до розба­лан­со­ва­ної ін­фра­стру­кту­ри Тро­є­щи­ни, я би так ска­зав — Ге­не­раль­ний план роз­ви­тку Ки­є­ва за­галь­му­вав са­ме тут. То­му звід­си тре­ба й «роз­ру­лю­ва­ти», пе­ре­д­усім ви­віль­нив­ши лю­дей від за­то­рів і про­блем із пе­ре­їздом на пра­вий бе­рег. Тре­ба по-ні­ме­цьки скру­пу­льо­зно й від­по­від­аль­но взя­ти­ся за спра­ву. Мо­жеш— пра­цюй. Але обов’ яз­ко­во — на ре­зуль­тат. Не мо­жеш— не за­ва­жай це ро­би­ти ін­шим.

Ко­рум­по­ва­ність рі­зних еше­ло­нів вла­ди при­зве­ли як до ха­о­ти­чних щіль­них за­бу­дов, так і до еко­ло­гі­чних по­ру­шень. Те, що від­бу­ва­є­ться із за­бу­до­вою на на­мив­них зем­лях у за­пла­вах рі­чки Де­сен­ки, іна­кше як зло­чи­ном на­зва­ти не мо­жна! І це від­бу­ва­є­ться на на­ших очах. Ки­ва­ти вже не­має на ко­го. Або ще одна про­бле­ма: сміт­тє­зва­ли­ща, які бру­дни­ми по­яса­ми ото­чи­ли Ки­їв, і Тро­є­щи­ну зокре­ма. Вар­то по­ста­ви­ти­ся ком­пле­ксно у ви­рі­шен­ні про­бле­ми з по­бу­то­ви­ми від­хо­да­ми, по­бу­до­вою еко­ло­гі­чно чи­стих при­бу­тко­вих сміт­тє­фа­брик. Са­ме так, а не — сміт­тє­спа­лю­валь­них за­во­дів. Їх у Єв­ро­пі дав­но не­ма. Окре­ма те­ма — ор­га­ні­за­ція дов­кі­л­ля та до­зві­л­ля для мо­ло­ді та спортс­ме­нів. Як один із уні­каль­них при­кла­дів са­мо­ор­га­ні­за­ції, на­ве­ду при­клад голь­фклу­бу «Де­снян­ський». Ві­сім ро­ків то­му голь­фі­сти-лю­би­те­лі роз­чи­сти­ли за­бру­дне­ну те­ри­то­рію на за­пла­ві за се­лом Тро­є­щи­на і опі­ку­ю­ться нею. Те­пер за­снов­ни­ків клу­бу — Ва­ле­рія Здри­лю­ка та Сер­гія Ма­лі­мо­на з дру­жи­ною Юлі­єю — за­про­шу­ють на укра­їн­ські та єв­ро­пей­ські тур­ні­ри. Є вже й пер­ші чем­піон­ські ти­ту­ли.

На­сам­кі­нець ска­жу так: хо­че­мо жи­ти, як у Ні­меч­чи­ні, — актив­но втру­чай­мо­ся в про­це­си са­мі. Як ми це ро­би­ли на Май­да­ні. Як ми ро­би­ли й ро­би­мо в зо­ні АТО. Бо­роть­ба за Укра­ї­ну три­ває.

Ми не­о­дно­ра­зо­во до­по­ма­га­ли пе­ре­да­ва­ти га­зе­ти і книж­ки Бі­бліо­те­ки «Дня» на­шим во­ї­нам. Як без­по­се­ре­дньо у зо­ну бо­йо­вих дій, у шпи­та­лі, так і шко­лам Дон­ба­су на під­кон­троль­ній Укра­ї­ні те­ри­то­рії. Так на­ші акції на­бу­ли осми­сле­но­сті, адже ми одно­ча­сно по­ши­рю­ва­ли ма­те­рі­аль­ний і ду­хов­ний про­дукт. По­їзд­ки бу­ли, зокре­ма, у Ста­ро­більск, Сва­то­ве, Бі­ло­водськ, Ста­ро­бе­ше­ве, Ку­ра­хо­ве. А роз­по­ча­ла­ся на­ша спів­пра­ця із акції «Ро­зум­ний ве­ли­ко­дній ко­шик», ко­ли на­бо­ри істо­ри­чних кни­жок «Дня» і со­ло­до­щі ми від­прав­ля­ли в шко­ли Дон­ба­су. На схо­ді лю­ди по­тре­бу­ють духовної їжі на­віть біль­ше, ніж ма­те­рі­аль­ної. Та­ке вра­же­н­ня скла­ло­ся осо­бли­во пі­сля по­їздок Лу­ган­ською обла­стю. Пе­ре­ко­на­ний, зо­на осо­бли­вої ува­ги — мо­лодь Дон­ба­су! На­шим ді­тям жи­ти ра­зом, спіль­но роз­бу­до­ву­ва­ти єв­ро­пей­ську Укра­ї­ну. Ми не ма­є­мо пра­ва втра­ти­ти мо­ло­де по­ко­лі­н­ня укра­їн­сько­го Дон­ба­су

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.