Чи мо­жли­ві но­ві ін­сти­ту­ції у ста­рих умо­вах?

Про­від­ні пер­со­на­жі ві­тчи­зня­но­го по­лі­ти­ку­му за­ці­кав­ле­ні пе­ре­д­усім у збе­ре­жен­ні сво­го ста­ту­су та ста­тків, а не у швид­ких і ефе­ктив­них змі­нах

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

На по­ча­тку жов­тня під час пря­мо­го ефі­ру про­гра­ми «Шу­стер Live» ди­ре­ктор но­во­ство­ре­но­го На­ціо­наль­но­го ан­ти­ко­ру­пцій­но­го бю­ро Укра­ї­ни (НАБУ) Ар­тем Си­тник за­явив: чи­ма­ло пред­став­ни­ків ста­рої си­сте­ми не хо­че, щоб це Бю­ро за­пра­цю­ва­ло. Зокре­ма, це сто­су­є­ться Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри, яка з по­ча­тком ро­бо­ти АНБУ втра­тить мо­но­по­лію роз­слі­ду­ва­ти кри­мі­наль­ні про­ва­дже­н­ня що­до сво­їх пра­ців­ни­ків. «Ми зро­би­ли все для то­го, щоб роз­по­ча­ти роз­слі­ду­ва­н­ня 1 жов­тня. Де­те­кти­ви го­то­ві. Єди­на пе­ре­шко­да — від­су­тність ан­ти­ко­ру­пцій­но­го про­ку­ро­ра», — за­явив А. Си­тник, на­го­ло­сив­ши, що Ген­про­ку­ра­ту­ра та Вер­хов­на Ра­да ще два мі­ся­ці то­му мо­гли сфор­му­ва­ти ко­мі­сію для йо­го обра­н­ня: «Із 15 ли­пня на­брав чин­но­сті за­кон про про­ку­ра­ту­ру, і мо­жна бу­ло сфор­му­ва­ти цю ко­мі­сію — де­ле­гу­ва­ти пред­став­ни­ків Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри, Вер­хов­ної Ра­ди, за два мі­ся­ці про­ве­сти цей кон­курс і да­ти мо­жли­вість по­ча­ти роз­слі­ду­ва­н­ня». На­то­мість Ген­про­ку­рор ви­зна­чив сво­їх пред­став­ни­ків у ко­мі­сії 26 сер­пня, а Вер­хов­на Ра­да — ли­ше 17 ве­ре­сня. Тим ча­сом без по­ча­тку пов­но­цін­ної ро­бо­ти НАБУ, ле­гі­тим­ність яко­го не оскар­жу­ва­ти­муть ані гро­ма­дян­ське су­спіль­ства, ані за­хі­дні пар­тне­ри, за­ле­жать лі­бе­ра­лі­за­ція ві­зо­во­го ре­жи­му з Єв­ро­со­ю­зом й отри­ма­н­ня чер­го­во­го тран­шу по­зи­ки від Між­на­ро­дно­го ва­лю­тно­го фон­ду... Це — ли­ше один із зна­ко­вих мо­мен­тів, які ха­ра­кте­ри­зу­ють ре­аль­ний, а не де­кла­ра­тив­ний стан ре­форм в Укра­ї­ні. За­га­лом же в дер­жа­ві ство­ри­ла­ся не про­сто па­ра­до­ксаль­на, а аб­сур­дна та вкрай не­без­пе­чна си­ту­а­ція, яка мо­же ви­ли­ти­ся в ши­ро­ко­мас­шта­бну ка­та­стро­фу або, що не на­ба­га­то кра­ще, у дов­го­три­ва­ле гни­т­тя кра­ї­ни у «сі­рій зо­ні» між ЄС і Ро­сі­єю. Спри­чи­не­на ця си­ту­а­ція тим, що ре­фор­ми на­ма­га­ю­ться про­во­ди­ти ті, ко­му су­спіль­ство від­мо­ви­ло у до­ві­рі, а ті, ко­му до­ві­ряє су­спіль­ство, не ли­ше від­су­ну­ті вла­дою від цих ре­форм, ай є об’єктом спроб ці­ле­спря­мо­ва­ної дис­кре­ди­та­ції з бо­ку пев­них впли­во­вих пер­со­на­жів і по­лі­ти­чних сил. Во­дно­час но­ві дер­жав­ні стру­кту­ри й ін­сти­ту­ції, які зда­тні вті­лю­ва­ти дав­но ви­зрі­лі й пе­ре­зрі­лі ре­фор­ми, ство­рю­ю­ться в ме­жах і під кон­тро­лем ста­рих стру­ктур й ін­сти­ту­цій, су­спіль­на недовіра до яких про­сто-та­ки за­шка­лює. Ін­ши­ми сло­ва­ми, мо­ло­де ви­но в Укра­ї­ні на­ма­га­ю­ться вли­ти у ста­рі мі­ху­ри або — що­най­мен­ше — ма­кси­маль­но за­галь­му­ва­ти ство­ре­н­ня та ста­нов­ле­н­ня но­вих ін­сти­ту­цій. Утім, ма­ють мі­сце й ку­ди гір­ші ре­чі, а са­ме на­ма­га­н­ня пе­ре­ве­сти ре­фор­ми у су­то фор­маль­ну пло­щи­ну, змі­нив­ши ли­ше ви­ві­ски та бра­во від­ра­пор­ту­вав­ши про їхнє про­ве­де­н­ня. Ска­жі­мо, мі­сяць то­му мі­ністр вну­трі­шніх справ Ар­сен Ава­ков гор­до за­явив, що в Укра­ї­ні із 7 ли­сто­па­да при­пи­нить ді­я­ти чин­на мі­лі­ція, на мі­сце якої по­ста­не но­во­ство­ре­на по­лі­ція. За сло­ва­ми мі­ні­стра, крім па­труль­ної по­лі­ції, яку вже мо­жна по­ба­чи­ти у де­яких мі­стах, слід «ре­фор­му­ва­ти кри­мі­наль­ний блок, ство­ри­ти кор­пус ра­пто­вої дії (спе­цназ), оно­ви­ти під­роз­ді­ли діль­ни­чних, екс­пер­тів та слід­чих». Нев­же ж із цим мо­жна бу­де всти­гну­ти до на­зва­но­го тер­мі­ну? Ну а да­лі в за­яві Ава­ко­ва ма­є­мо вза­га­лі ре­бус: «На кі­нець ро­ку в Укра­ї­ні бу­де шість-сім ти­сяч по­лі­цей­ських, а всьо­го пра­ців­ни­ків — близь­ко 152 ти­сяч». То ким то­ді бу­дуть на кі­нець ро­ку діль­ни­чні та слід­чі? Чи суть спра­ви в то­му, що во­ни пе­ре­ста­нуть офі­цій­но на­зи­ва­ти­ся мі­лі­ціо­не­ра­ми — і все? А те­пер — со­ціо­ло­гія. За да­ни­ми Со­ціо­ло­гі­чної гру­пи «Рей­тинг» (ли­пень 2015 ро­ку) по­ка­зник по­зи­тив­но­го став­ле­н­ня до мі­ні­стра вну­трі­шніх справ Ар­се­на Ава­ко­ва ста­но­вить 15%, а по­ка­зник не­га­тив­но­го став­ле­н­ня — 76%. Чи мо­же мі­ністр із та­ким став­ле­н­ням до ньо­го з бо­ку су­спіль­ства бу­ти ефе­ктив­ним у час ра­ди­каль­них ре­форм, зокре­ма й у йо­го мі­ні­стер­стві, яке та­кож не ко­ри­сту­є­ться су­спіль­ною до­ві­рою? І чи не тре­ба бу­ло би фор­му­ва­ти по­лі­цію за ме­жа­ми МВС, щоб при­найм­ні у пер­ші ча­си во­на ді­я­ла б як не­за­ле­жна структура? І, зви­чай­но, роз­фор­мо­ву­ва­ти (чи на­віть пе­ре­йме­но­ву­ва­ти) мі­лі­цію (рі­вень не­до­ві­ри до неї — 75% ре­спон­ден­тів, і це не ви­пад­ко­во) слід бу­ло би не в «по­же­жно­му» по­ряд­ку, не до яко­їсь «кра­си­вої» да­ти... Утім, Ава­ков ви­гля­дає де­що при­стой­ні­ше по­руч із го­лов­ним ре­фор­ма­то­ром — прем’єром Ар­се­ні­єм Яце­ню­ком (11% ре­спон­ден­тів по­зи­тив­но став­ля­ться до ньо­го, а 83% — не­га­тив­но). Во­дно­час біль­шою чи мен­шою мі­рою не до­ві­ряє всьо­му уря­ду близь­ко 75% опи­та­них. Ні­де і ні­ко­му з та­ким став­ле­н­ням су­спіль­ства до ньо­го не вда­ва­ло­ся успі­шно про­ве­сти до­ста­тньо три­ва­лі (бо ж іна­кше на­вряд чи ви­йде) та не­ми­ну­че бо­лі­сні ре­фор­ми. Якщо до­да­ти до цьо­го, що су­дам не до­ві­ряє по­над 80% опи­та­них, про­ку­ра­ту­рі — май­же 80%, і на­віть до­ста­тньо ефе­ктив­ній СБУ — 61%, то за­галь­на нев­ті­шна кар­ти­на від­но­син у си­сте­мі «су­спіль­ство — вла­да» стає зро­зумі­лою. А ще вар­то до­да­ти, для при­кла­ду «на­ли­ва­н­ня мо­ло­до­го ви­на у ста­рі мі­ху­ри», що Ген­про­ку­ра­ту­ра мо­же здій­сню­ва­ти на­гляд за ді­яль­ні­стю НАБУ; сам цей факт, який ма­ти­ме не­о­дмін­ний роз­го­лос у ЗМІ, зда­тен зни­зи­ти — при­чо­му ду­же швид­ко — до­ві­ру до но­вої ан­ти­ко­ру­пцій­ної ін­сти­ту­ції, яки­ми б про­фе­сій­ни­ми та че­сни­ми не ви­яви­ли­ся ті де­те­кти­ви, що їх на­бра­ли на осно­ві ре­тель­но­го кон­кур­су. І та­ка ж си­ту­а­ція пра­кти­чно з ко­жною но­вою стру­кту­рою. Най­гір­ші спра­ви, ви­да­є­ться, із су­до­вою си­сте­мою. У ній но­ві стру­кту­ри де-фа­кто від­су­тні, а лю­стро­ва­ні вже суд­ді зно­ву опи­ня­ю­ться на сво­їх по­са­дах зав­дя­ки... рі­ше­н­ням су­дів, які ска­со­ву­ють лю­стра­цію. У най­кра­що­му ра­зі, спра­ва «чис­тки» су­дів і се­ле­кції суд­дів від­кла­да­є­ться та­ким спосо­бом у дов­гу шу­хля­ду. А без ра­ди­каль­но­го онов­ле­н­ня всі­єї су­до­вої си­сте­ми (чи на­віть ство­ре­н­ня но­вої) ні про яку «ін­ве­сти­цій­ну при­ва­бли­вість Укра­ї­ни» го­во­ри­ти не до­во­ди­ться, і спо­ді­ва­ти­ся на до­ві­ру су­спіль­ства до вла­ди — та­кож. А між тим ме­ха­ні­зми ство­ре­н­ня принципово но­вих ін­сти­ту­цій у су­до­вій си­сте­мі існу­ють. Аж до край­ніх ва­рі­ан­тів, ко­ли на осно­ві спе­ці­аль­них за­ко­нів тим­ча­со­во фор­му­ва­ли­ся су­ди зі спе­ці­аль­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми. Ска­жі­мо, у США ча­сів ре­форм пре­зи­ден­та Фран­клі­на Де­ла­но Ру­звель­та існу­ва­ли ша­ле­на ко­ру­пція у си­сте­мі су­дів та за­ля­ка­ність суд­дів ганг­сте­ра­ми. Ді­йшло до то­го, що у шта­ті Нью-Йорк оди­н­єди­ний су­д­дя ко­ри­сту­вав­ся су­спіль­ною до­ві­рою, ма­ю­чи ре­пу­та­цію про­фе­сій­но­го, не­під­ку­пно­го та спра­ве­дли­во­го. Від­так за­ко­но­дав­чі збо­ри шта­ту спе­ці­аль­ним за­ко­ном на­ді­ли­ли йо­го ви­клю­чним пра­вом роз­гля­да­ти кіль­ка ка­те­го­рій зло­чи­нів, пов’яза­них із осо­бли­во тяж­ки­ми зло­чи­на­ми, з ді­яль­ні­стю ганг­сте­рів. Ро­бо­та пі­шла. То­ді одна гру­па ганг­сте­рів ви­рі­ши­ла йо­го вбити — бо ж, що ро­би­ти, ко­ли цьо­го суд­дю не за­ля­ка­ти та не під­ку­пи­ти? То­ді ін­ша гру­па ганг­сте­рів ста­ла на за­ва­ді: су­д­дя цей спра­ве­дли­вий і фа­хо­вий, кра­ще не­хай нас су­дить він за за­ко­на­ми, ніж озло­бле­на по­лі­ція по­чне нас уби­ва­ти без су­ду «при спро­бі до вте­чі»... Зви­чай­но, ма­ло шан­сів, що ві­тчи­зня­ні ганг­сте­ри й ко­ру­пціо­не­ри ви­яв­ля­ться на­стіль­ки ро­зум­ни­ми, як аме­ри­кан­ські у 1930-ті, але все ж та­ки спе­ці­аль­но ство­ре­ні су­ди — не­хай для по­ча­тку во­ни бу­дуть не­чи­слен­ни­ми — із су­д­дя­ми, до яких ані су­спіль­ство, ані НАБУ не ма­ти­муть пре­тен­зій, мо­гли би ста­ти пер­ши­ми ла­стів­ка­ми ре­аль­ної, а не де­кла­ра­тив­ної су­до­вої ре­фор­ми. Втім, чи зда­тна ни­ні­шня Вер­хов­на Ра­да пі­ти на та­кі ре­во­лю­цій­ні кро­ки? Адже тут тре­ба бу­де не ли­ше но­ві за­ко­ни ухва­лю­ва­ти, а й по­прав­ки до Кон­сти­ту­ції — в роз­ді­лі тим­ча­со­вих, пе­ре­хі­дних по­ло­жень. Чи зна­йде­ться 300 де­пу­та­тів, на­справ­ді го­то­вих бо­ро­ти­ся з ко­ру­пці­єю й ін­ши­ми зло­чи­на­ми? І зно­ву со­ціо­ло­гія; по­зи­тив­ний ба­ланс до­ві­ри-не­до­ві­ри в Укра­ї­ні ма­ють на­ра­зі Зброй­ні си­ли, до­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни, Цер­ква, ві­тчи­зня­ні мас-ме­діа, гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції та во­лон­те­ри. Са­ме за їхньої уча­сті та із за­лу­че­н­ням їхніх най­кра­щих пред­став­ни­ків тіль­ки й мо­жна успі­шно ре­фор­му­ва­ти укра­їн­ські вла­дні стру­кту­ри та всю Укра­ї­ну за­га­лом. Але, схо­же, ба­га­то про­від­них пер­со­на­жів ві­тчи­зня­но­го по­лі­ти­ку­му, не ка­жу­чи вже про бі­зне­со­ву «елі­ту», тоб­то го­спо­да­рі тих са­мих «ста­рих мі­ху­рів», за­ці­кав­ле­ні пе­ре­д­усім у збе­ре­жен­ні сво­го ста­ту­су та ста­тків, а не у швид­ких й ефе­ктив­них змі­нах на кра­ще си­ту­а­ції в кра­ї­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.