«Лю­ди хо­чуть швид­ких змін, але це ма­ра­фон»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Хар­ків’яни — про «жи­ве» мі­сто і від­чу­же­н­ня

їн­ців» Оль­ги Утев­ської і «Хар­ків — гло­баль­не мі­сто » Та­ра­са Дань­ка, ау­ди­то­рія ці­ка­ви­ться ле­кці­я­ми з істо­рії. З не­га­тив­них тен­ден­цій, які я спо­сте­рі­гаю в Хар­ко­ві, — це роз’ єд­на­н­ня су­спіль­ства. На жаль, всі за­раз «за­ку­клю­ю­ться» за прин­ци­пом «свій-чу­жий», ми не за­ши­ва­є­мо ра­ну, яка ви­ни­кла че­рез рі­зни­цю сві­то­гля­дів, не спіл­ку­є­мо­ся з лю­дьми, які вва­жа­ють Кер­не­са сво­їм ме­ром. Па­трі­о­ти­чне спів­то­ва­ри­ство за­кри­ло­ся в сво­є­му за­ти­шно­му те­пло­му сві­ті, це ве­де до від­чу­же­н­ня, мен­таль­но Хар­ків пе­ре­тво­рю­є­ться на Оль­стер, і ма­ло хто ду­має про по­до­ла­н­ня не­про­сто­го кон­флі­кту. Ви­клю­че­н­ням є «Ми­ро­твор­ча шко­ла Май­дан Мо­ні­то­ринг», яка ве­де ро­бо­ту з по­до­ла­н­ня кон­флі­кту. Та­кож я ба­чу, що у нас не ви­зрі­ла но­ва іде­о­ло­гія, і це по­зна­чи­ться на ви­бо­рах.

Ми­хай­ло КУЦ, лі­кар-до­бро­во­лець, із сер­пня 2014 по ве­ре­сень 2015 пе­ре­бу­вав в АТО:

— З хо­ро­ших по­дій — не­що­дав­но від­бу­ла­ся акція на до­по­мо­гу по­ра­не­ним, де мої дру­зі- во­лон­те­ри з гру­пи Help Army, « На­ки­пі­ло » зі­бра­ли ба­га­то гро­шей — близь­ко 270 ти­сяч гри­вень. Бу­ли три дні кон­цер­тів, при­йшло ба­га­то лю­дей. От­же, су­спіль­ство про­йма­є­ться про­бле­ма­ми ар­мії, не за­ли­ша­є­ться бай­ду­жим, вбо­лі­ває за бій­ців. Я чо­тир­над­цять мі­ся­ців про­був у АТО, де­мо­бі­лі­зу­вав­ся 25 ве­ре­сня і те­пер ба­ло­ту­ю­ся в де­пу­та­ти по сво­є­му 29 окру­гу на Пів­ні­чній Сал­тів­ці. Остан­нім ча­сом по­ба­чив де­кіль­ка від­мін­них про­е­ктів, на­при­клад, «Kharkiv Going Global». Іні­ці­а­ти­ви, які там за­яв­ле­ні, до­по­мо­жуть Хар­ко­ву ви­йти на між­на­ро­дний рі­вень, ін­те­гру­ва­ти­ся в гло­баль­ну еко­но­мі­ку і куль­ту­ру. Та­кож я брав участь у кон­фе­рен­ції з ме­ди­чної ре­фор­ми, яка змі­нить си­сте­му вза­є­мо­від­но­ше­н­ня лю­ди­ни, су­спіль­ства і дер­жа­ви. У нас з ци­ві­лі­зо­ва­ним сві­том роз­рив не те­хно­ло­гі­чний, а гу­ма­ні­тар­ний і ети­чний, тре­ба йо­го до­ла­ти. По­га­но, що ча­сти­на су­спіль­ства жи­ве в ра­дян­сько­му ми­ну­ло­му, не­га­тив­но ста­ви­ться як до ар­мії, так і до дер­жа­ви Укра­ї­на, я ба­чив у ме­тро і на ву­ли­цях во­ро­жу ре­а­кцію на лю­дей у фор­мі. Але на­віть ті лю­ди, які про­ти мі­ської вла­ди, і обу­ре­ні си­сте­мою управ­лі­н­ня, мо­но­по­лі­за­ці­єю ко­му­наль­них під­при­ємств, транс­пор­ту — не до­ві­ря­ють но­вим по­лі­ти­чним си­лам і не ба­чать тих, хто до­по­мо­же їм, спря­му­ють, під­три­ма­ють. Ду­маю, за­раз ва­жли­во да­ти лю­дям ва­же­лі управ­лі­н­ня, до­по­мог­ти їм са­мо­ор­га­ні­зу­ва­ти­ся і бо­ро­ти­ся за свої пра­ва.

Во­ло­ди­мир ЧИСТИЛIН, жур­на­ліст, гро­мад­ський акти­віст, ав­тор філь­му «Ге­рої не вми­ра­ють»:

— На мій по­гляд, Хар­ків змі­ню­є­ться. Мо­жли­во, я ду­же опти­мі­сти­чно див­лю­ся на світ, але ба­чу ін­ших осіб і на­строї лю­дей — на­віть під гні­том еко­но­мі­чних про­блем та ін­фор­ма­цій­них вки­дань і ма­ні­пу­ля­цій, під емо­цій­ною на­пру­гою дру­го­го ро­ку вій­ни. Ду­маю, ві­дбу­ли­ся кар­ди­наль­ні змі­ни в сві­до­мо­сті. Ми всі ба­чи­ли, як пів­то­ри ти­ся­чі лю­дей де­кіль­ка го­дин сто­я­ли в чер­зі на пре­зен­та­цію кни­ги « Ае­ро­порт » . Хар­ків жи­вий. Він ще не та­кий, як ми хо­че­мо, але вже з’яв­ля­є­ться ду­же ба­га­то ідей і змін на мен­таль­но­му рів­ні, ба­га­то де­мо­кра­ти­чних гро­мад­ських іні­ці­а­тив і про­е­ктів. Ще п’ять ро­ків то­му, ко­ли жмень­ка акти­ві­стів «Зе­ле­но­го Фрон­ту» ви­хо­ди­ла на бо­роть­бу за Лі­со­парк, бу­ла аб­со­лю­тна без­на­дій­ність. Зви­чай­но, по­га­но те, що в Хар­ко­ві вла­да не змі­ню­є­ться, і чи­нов­ни­ки аб­со­лю­тно не усві­до­ми­ли змі­ни на­стро­їв, про­сто пе­ре­фар­бу­ва­ли­ся — їм аб­со­лю­тно все одно, під яким во­ни пра­по­ром. Лю­стра­ція до­сі не про­ве­де­на і є не­без­пе­ка, що лю­ди зно­ву роз­ча­ру­ю­ться. Але бо­роть­ба ще по­пе­ре­ду, і всі по­вин­ні ро­зу­мі­ти, що це ма­ра­фон, а не спринт. Ми хо­че­мо всьо­го і від­ра­зу, але на­віть якщо за­ли­ши­ться той са­мий мер і бу­де ма­ло де­пу­та­тів-де­мо­кра­тів, то че­рез кіль­ка ро­ків бу­дуть но­ві ви­бо­ри, про­цес три­ває. І нам не тре­ба бо­я­ти­ся ра­ди­каль­них пе­ре­тво­рень. Я ду­же ра­дий, що ми за­кін­чи­ли ро­бо­ту над філь­мом « Ге­рої не вми­ра­ють » про трьох хар­ків’ ян, за­ги­блих на Май­да­ні взим­ку 2014 ро­ку, на прем’єрі був ан­шлаг. Те­пер спо­ді­ва­є­мо­ся, що фільм по­тра­пить на між­на­ро­дні фе­сти­ва­лі.

Iгор МАЛИЦЬКИЙ, ве­те­ран Дру­гої сві­то­вої вій­ни, в’язень чо­ти­рьох кон­цта­бо­рів, 90-рі­чний про­фе­сор:

— На по­ча­тку ве­ре­сня ми їзди­ли до Льво­ва. Це був по­їзд дру­жби і бо­йо­во­го бра­тер­ства «Укра­ї­на єди­на: Хар­ків-Львів». Нас бу­ло со­рок чо­ло­вік, ра­зом їха­ли ве­те­ра­ни дру­гої сві­то­вої вій­ни, ло­каль­них во­єн, уча­сни­ки бо­йо­вих дій у зо­ні АТО, гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій і во­лон­тер­сько­го ру­ху. Я по­зна­йо­мив­ся з сол­да­та­ми і офі­це­ра­ми 92-ї ме­ха­ні­зо­ва­ної бри­га­ди, по­дру­жив­ся з по­мі­чни­ком ко­ман­ди­ра бри­га­ди, ма­йо­ром Шев­чен­ком — це кра­щі хло­пці, фа­хів­ці ви­що­го сор­ту, ге­рої! Ми вша­ну­ва­ли пам’ять за­ги­блих бій­ців, по­кла­ли кві­ти до їхніх мо­гил, во­ни за­хи­сти­ли дер­жа­ву від ро­сій­ської агре­сії ці­ною сво­го жи­т­тя. Спо­ді­ва­ю­ся, їх по­двиг не мар­ний. Пі­сля Льво­ва ми по­їха­ли до Ки­є­ва, про­ве­ли кон­фе­рен­цію, де я був до­по­від­а­чем. Нам вру­чив на­го­ро­ди Пре­зи­дент. Ці по­дії ме­не по­ра­ду­ва­ли.

Але ви­жи­ва­ти ни­ні важ­ко. Пі­деш на ба­зар — там та­кі ці­ни на са­ло, м’ ясо — ні­чо­го не за­хо­чеш. Ось я ви­ро­щую сам по­мі­до­ри на під­ві­кон­ні. Маю три ти­ся­чі гри­вень пен­сії, то якось ще три­ма­ю­ся. Аяк за­раз жи­ти лю­дям? Наш прем’єр-мі­ністр має пі­клу­ва­ти­ся про змі­цне­н­ня еко­но­мі­ки, а не до­во­ди­ти на­род до зу­бо­жі­н­ня. Пі­сля то­го, як у пра­цю­ю­чих уче­них-пен­сіо­не­рів за­бра­ли ви­пла­ти, я пі­шов з ву­зу, в яко­му пра­цю­вав усе жи­т­тя. Те­пер кли­чуть по­вер­ну­ти­ся, але я вже не хо­чу. Ми, ве­те­ра­ни, ро­зу­мі­є­мо, що за­раз важ­ка си­ту­а­ція, вій­на, і не скар­жи­мо­ся, а до­по­ма­га­є­мо під­ні­ма­ти кра­ї­ну.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.