«IНТЕРЛЯЛЬКА-2015»: роз­ва­жа­ю­чи – ви­хо­вуй!

В Ужгороді своє ми­сте­цтво про­де­мон­стру­ва­ли най­кра­щі май­стри з Бол­га­рії, Сло­вач­чи­ни, Угор­щи­ни та Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Культура - Ал­ла ПІДЛУЖНА

За тра­ди­ці­єю, Між­на­ро­дний фе­сти­валь те­а­трів для ді­тей «Ін­тер­ляль­ка» від­бу­ва­є­ться у Те­а­трі «Бав­ка» (впер­ше, у 1989 р., ідею ляль­ко­во­го фо­ру­му вті­лив у жи­т­тя то­ді­шній ди­ре­ктор Ужго­род­сько­го Те­а­тру ля­льок Оле­ксандр Ту­ря­ни­ця, а ни­ні фест про­йшов уже вп’ятнад­ця­те). Ко­ри­сту­ю­чись гео­гра­фі­чним по­ло­же­н­ням Ужго­ро­да, ма­кси­маль­ним на­бли­же­н­ням до кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи, ор­га­ні­за­то­ри за­про­шу­ва­ти про­від­ні ляль­ко­ві те­а­три сві­ту та про­па­гу­ва­ли укра­їн­ське ми­сте­цтво.

Ни­ні­шня фінансова скру­та і скла­дність укра­їн­ської су­спіль­но­по­лі­ти­чної об­ста­нов­ки при­зве­ли до сут­тє­во­го ско­ро­че­н­ня фе­сти­валь­них тер­мі­нів, та все ж ляль­ко­ве свя­то від­бу­ло­ся. Афі­ша скла­да­ла­ся з ви­став укра­їн­ських те­а­трів: бу­ли пред­став­ле­ні ужго­род­ська «Бав­ка», Іва­но-Фран­ків­ський те­атр ля­льок ім. Ма­рій­ки Пі­дгі­рян­ки, Чер­ні­ве­цький те­атр ля­льок, Київський ака­де­мі­чний те­атр ля­льок, Те­атр ля­льок «Па­ра­Шут» зі сто­ли­ці, а та­кож за­ру­бі­жні ко­ле­кти­ви. Своє ми­сте­цтво по­ка­за­ли й май­бу­тні акто­ри та ре­жи­се­ри — сту­ден­ти ка­федр ляль­ко­во­го ми­сте­цтва На­ціо­наль­них те­а­траль­них ву­зів Ки­є­ва та Хар­ко­ва. Для них участь у фо­ру­мі ста­ла сер­йо­зним уро­ком май­стер­но­сті на шля­ху до ви­сот про­фе­сіо­на­лі­зму. Уча­сни­ки зма­га­ли­ся за пе­ре­мо­гу в ше­сти но­мі­на­ці­ях.

Якщо го во ри ти про пев ні тен - ден­ції, що об’єд­ну­ють рі­зні ви­ста­ви, зно­ву до­во­ди­ться кон­ста­ту­ва­ти пе­ре­ва­гу акто­ра над ляль­кою. Май­же в усіх ви­ста­вах ляль­ка як пер­со­наж ви­сту­пає де­якою мі­рою до­по­мі­жним ін­стру­мен­том у сце­ні­чно­му ви­слов­лю­ван­ні ляль­ко­во­да. Та­кож пред с тав ле ні ви ста ви об’ єд ну ва ло ба­жа­н­ня зро­би­ти зі сце­ні­чно­го дійст ва ви до вищ не шоу, з обов’ яз ко - вою му­зи­кою, тан­ця­ми та спів­а­ми. На­ма­га­н­ня го­во­ри­ти з ди­тя­чою ау­ди­то­рі­єю по­лег­ше­ною мо­вою роз­ва­жаль­но­го жан­ру зни­жує план­ку ви­со­кої ви­хов­ної фун­кції. Ідея тер­мі­ну: «роз­ва­жа­ю­чи — ви­хо­вуй» — має ла ма ти сте рео ти пи при мі тив - но го ви гля ду ляль ко вої ви ста ви, пра­гну­ти по­збу­ва­ти­ся нав’язли­вої ба­наль­но­сті у тра­кту­ван­ні ві­до­мих каз ко вих пер со на жів, за зви чай обов’ яз ко вих у ре пер ту а рах те ат - рах для ді­тей.

Шля­хом по­шу­ків у сфе­рі до­бре зна­йо­мо­го пі­шов київський Те­атр «Па­ра­Шут». У ви­ста­ві «Хо­ро­бре сер­це» Я.Зав­го­ро­дньо­го, яка отри­ма­ла «Приз гля­да­цьких сим­па­тій», ду­ет акто­рів про­по­нує принцип ін­те­р­актив­ної ви­ста­ви-гри. На мі­ні­а­тюр­ній шир­мі з ча­сти­на­ми де­ко­ра­цій, що ма­ють кіль­ка по­слі­дов­них пла­нів і пе­ре­гор­та­ю­ться, на­че сто­рін­ки книж­ки, ро­зі­гру­є­ться істо­рія пта­ше­ня­тка, яке по­то­ва­ри­шу­ва­ло з вов­ком. Ма­ріо­не­тки де­мон­стру­ють ди­ва пси­хо­ло­гі­чної гри з пі­ді­грі­ва­н­ням та фі­ксу­ва­н­ням на­стро­є­вих ста- нів, з то­чни­ми фун­кціо­наль­ни­ми ру­ха­ми ча­стин ті­ла. Гля­да­чі жва­во вклю­ча­ю­ться у гру, де ори­гі­наль­ни­ми й сві­жи­ми фар­ба­ми щи­ро­сті, актор­ської ор­га­ні­ки та май­стер­но­сті ство­рю­є­ться каз­ка, зда­тна на­вчи­ти ди­ти­ну до­бру, яке зав­жди по­вин­но пе­ре­ма­га­ти.

Ще один сі­ро­ма­нець па­ну­вав у ви­ста­ві Т. По­по­вої «Не­ро­зум­ний вовк» Дер­жав­но­го те­а­тру ля­льок з бол­гар­сько­го Га­бро­ва. На­ро­дна каз­ка роз­по­від­ає про нев­да­ху-вов­ка, яко­го не бо­я­ться та обра­жа­ють усі тва­ри­ни — кінь, вів­ця, сви­ня. Ви­ста­ва на­си­че­на ко­ло­ри­том бол­гар­ської куль­ту­ри, акто­ри спів­а­ють і ви­ко­ну­ють на­ціо­наль­ні тан­ці та пі­сні у тра­ди­цій­но­му бол­гар­сько­му одя­зі. Ви­со­кий про­фе­сіо­на­лізм ви­ко­нав­ця ро­лі Вов­ка Бо­г­да­на Бо­г­да­но­ва, актор­ська при­ва­бли­вість, вмі­н­ня спіл­ку­ва­ти­ся із за­лом, вір­ту­о­зна вправ­ність із ляль­ка­ми при­не­сли йо­му на­го­ро­ду «За кра­щу чо­ло­ві­чу роль».

Про­стір укра­їн­ської на­ро­дної каз­ки «Гу­си-ле­бе­ді» у п’єсі Н. Гу­са­ро­вої ре­жи­сер Ми­хай­ло Ури­цький та ху­до­жник Ми­ко­ла Дань­ко по­ба­чи­ли ви­шу­ка­ним по­е­ти­чним се­ре­до­ви­щем із до­мі­ну­ва­н­ням бі­ло­го ко­льо­ру. Коло як сим­вол ві­чно­го пли­ну жи­т­тя три­має центр сце­ни. Йо­го по­во­ро­том ство­рю­є­ться ди­на­мі­ка дії, зо­бра­же­н­ня змі­ню­ю­ться, про­хо­дять по ко­лу, мі­ня­є­ться пер­спе­кти­ва. Фун­кцію тра­ди­цій­ної шир­ми ви­ко­ну­ють шість бі­лих про­зо­рих пло­щин, що на­га­ду­ють ле­бе­ди­ні кри­ла. Сво­ї­ми си­лу­е­та­ми во­ни ві­зу­аль­но під­три­му­ють образ ко­ла. Під­сві­че­ні рі­зни­ми ко­льо­ра­ми сві­тло­во­го за­барв­ле­н­ня, шир­ми-кри­ла ви­ра­зно по­зна­ча­ють мі­сце дії. Зі змі­на­ми кон­фі­гу­ра­цій їхніх по­ло­жень ви­ни­ка­ють рі­зні мі­зан­сце­ни, пре­дме­ти, мі­сця опо­віді. Сю­ди по­тра­пляє дів­чин­ка На­сту­ся, яка пі шла шу­ка­ти бра­ти­ка Іван­ка, ко­тро­го вкра­ли гу­си-ле­бе­ді. Сце­ні­чну роз­по­відь ве­дуть дві актри­си. Вправ­ні каз­кар­ки, во­ни на очах гля­да­чів на­че тво­рять цей ви­га­дли­вий світ, гра­ю­ться в ляль­ки. Ви­ві­дні ляль­ки у сти­лі при­мі­тив­ної на­ро­дної ігра­шки з на­ціо­наль­ним ко­ло­ри­том якнай­кра­ще під­три­му­ють ідею ди­тя­чої гри в ляль­ки. Актри­си осво­ю­ють увесь про­стір сце­ни, існу­ють у ви­га­дли­во­му пла­сти­чно­му ма­люн­ку, де­мон­стру­ю­чи чу­до­ві во­каль­ні да­ні. Уся атмо­сфе­ра ви­ста­ви лі­ри­чно-му­зи­чна, сві­тло-про­зора. Стиль актор­сько­го ви­ко­на­н­ня під­по­ряд­ко­ва­ний сти­лі­сти­ці ви­ста­ви, за­да - ній її твор­ця­ми, від то­го ор­га­ні­чно й щи­ро ви­гля­да­ють актри­си, які ма­ють ля­льок за пар­тне­рів. Одна з ви­ко­на­виць — Ві­кто­рія Ого­ро­дня — отри­ма­ла на­го­ро­ду в но­мі­на­ції «Кра­ща жі­но­ча роль».

Бу­да­пешт­ський Те­атр ля­льок у ви­ста­ві «Хупс-хупс» Ф.За­у­ле­ка вко­тре до­вів, що мо­жли­во­сті сте­но­гра­фі­чних ви­рі­шень у ляль­ко­вій ви­ста­ві без­ме­жні! За що й отри­мав на­го­ро­ду в но­мі­на­ції «Кра­ще ві­зу­аль­не рі­ше­н­ня ви­ста­ви». Ху­до­жни­ки Ка­ро­лі Гоф­фер та Ан­драш Ле­нарт ви­ко­ри­ста­ли ма­кет справ­жньо­го мі­кро­ав­то­бу­са. Спо­ча­тку на сце­ні сто­їть щось, схо­ва­не за бі­лим па­пе­ром. На ньо­му акто­ри ма­лю­ють ав- то­бус, по­тім ви­рі­за­ють ча­сти­ни па­пе­ру на мі­сці ві­ко­нець, ко­ліс, і вре­шті-решт пе­ред гля­да­ча­ми з’яв­ля­є­ться чер­во­ний ав­то­бус із ве­се­лень­ки­ми фі­ра­но­чка­ми на ві­кнах. Зго­дом ві­кна ста­нуть по­до­бою ширм, а транс­фор­ма­ції кон­стру­кції мі­кро­ав­то­бу­са ви­яв­лять но­ві май­дан­чи­ки для існу­ва­н­ня ляль­ко­вих ге­ро­їв — аку­ра­тної Кі­ше­чки та роз­би­ша­ки Ка­бан­чи­ка. Ідея сце­но­гра­фії з ав­то­бу­сом-транс­фор­ме­ром ви­гля­дає вель­ми су­ча­сно, обра­зно, дає мо­жли­вість гля­да­чам фан­та­зу­ва­ти й ди­ву­ва­ти­ся ви­гад­ці твор­ців ви­ста­ви.

Ім’я ві­до­мо­го ре­жи­се­ра ляль­ко­во­го те­а­тру бі­ло­ру­са Оле­га Жю­гжди про­зву­ча­ло дві­чі у пе­ре­лі­ку пе­ре­мож­ців «Ін­тер­ляль­ки-2015». Впер­ше — у зв’яз­ку з ви­ста­вою «Три­чі слав­ний роз­бій­ник Пин­тя» О. Гав­ро­ша Ужго­род­сько­го те­а­тру ля­льок «Бав­ка». Цю ми­сте­цьку «при­ди­бен­цію на вер­хо­вин­ський мо­тив», як бу­ло ви­зна­че­но жанр ви­ста­ви, ре­жи­сер ви­рі­шив ди­на­мі­чно, ве­се­ло, з фон­та­ну­ю­чою іро­ні­єю, ви­ра­зни­ми па­ро­дій­ни­ми мо­ти­ва­ми, з мо­ра­л­лю при­тчі. З до­брим гу­мо­ром роз­по­від­а­є­ться про при­го­ди ге­роя кар­пат­сько­го фоль­кло­ру опри­шка Пин­ті, який пі­шов шу­ка­ти свою до­лю. Ви­га­дли­во зна­йде­на гар­мо­нія існу­ва­н­ня жи­во­го актор­сько­го пла­ну й ляль­ко­вих пер­со­на­жів. Ви­ста­ва на­си­че­на укра­їн­ським ко­ло­ри­том, зву­чить му­зи­ка, співи, ко­ло­мий­ки, акто­ри гра­ють на на­ро­дних ін­стру­мен­тах. Ви­яв­ле­но ма­кси­мум ху­до­жніх мо­жли­во­стей су­ча­сно­го ляль­ко­во­го те­а­тру, чо­му спри­я­ло й обра­зне, на­си­че­не яскра­ви­ми фан­та­зій­ни­ми ви­гад­ка­ми сце­но­гра­фі­чне оформ­ле­н­ня Те­тя­ни Ули­нець.

Гран-прі цьо­го­рі­чної «Ін­тер­ляль­ки» ви­бо­ров Те­атр ля­льок зі сло­ва­цько­го Ко­ши­це за ви­ста­ву «Щу­ро­лов» за М.Цве­та­є­вою у ре­жи­су­рі О.Жю­гжди. Звер­не­н­ня до сер­йо­зних тем у дра­ма­тур­гії й на­ма­га­н­ня «пе­ре­плав­ля­ти» її у ляль­ко­ве ми­сте­цтво свід­чать про рі­вень роз­мо­ви те­а­тру з юни­ми гля­да­ча­ми. Ви­ста­ва до­вер­ше­на у всіх ком­по­нен­тах — ре­жи­сер­сько­му ви­рі­шен­ні, сце­но­гра­фії й ляль­ках, актор­сько­му ви­ко­нан­ні. Се­ре­дньо­ві­чне ні­ме­цьке мі­сто з го­лов­ною пло­щею, ба­шта­ми, бу­ди­но­чка­ми й міс­тка­ми ні­би ожи­ває від при­су­тно­сті ха­ра­ктер­них ви­ра­зних ля­льок-ма­ріо­не­ток, ме­шкан­ців Ха­мель­на. Во­ни без­тур­бо­тні, бун­дю­чні, его­їсти­чні й бай­ду­жі. На­ше­стя щу­рів — ме­та­фо­ра ка­ри за без­ду­хов­ність лю­дей, а чи­стий го­лос флей­ти — на­дія на спа­сі­н­ня не­тлін­ним і пре­кра­сним. У при­тчі про щу­ро­ло­ва Цве­та­є­вою за­кла­де­но чи­ма­ло фі­ло­соф­ських сен­сів, їх мо­жна про­чи­та­ти у цій ляль­ко­вій ви­ста­ві, де акто­ри ви­сту­па­ють ляль­ко­во­да­ми у ви­що­му ро­зу­мін­ні, а роз­лом де­ко­ра­ції з ви­ни­кне­н­ням по­се­ре­ди­ні ве­ли­чно­го жі­но­чо­го ма­не­ке­на — пра­ви­тель­ки мі­ста — сим­во­лі­зує си­лу вла­ди, зда­тної на без­со­ром­ний обман за­ра­ди на­жи­ви. Ви­ста­ва «Щу­ро­лов» не має на ме­ті про­сту роз­ва­гу гля­да­чів. Де­мон­стру­ю­чи без­ме­жні мо­жли­во­сті ляль­ко­во­го те­а­тру, во­на про­по­нує вклю­ча­ти фан­та­зію, спів­чу­т­тя, емо­ції, слу­ха­ти, ди­ви­тись, ося­га­ти...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.