Кар­тин­ки зі свя­та

«09.10—14.10.2015»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Упер­ше у сво­їй істо­рії Укра­ї­на від­свя­тку­ва­ла День сво­го за­хи­сни­ка 14 жов­тня. Ко­ли май­же рік то­му 21 лю­то­го Пре­зи­дент опри­лю­днив це своє рі­ше­н­ня, в осно­ву він ста­вив не­об­хі­дність від­но­ви­ти істо­ри­чну спад­ко­єм­ність Укра­їн­ської дер­жа­ви не з Ра­дян­ською ім­пе­рі­єю, а з ми­ну­лим укра­їн­сько­го на­ро­ду — ко­за­цькою Укра­ї­ною (і зва­жа­ю­чи на міф про утво­ре­н­ня УПА 14 жов­тня 1942 ро­ку). Та все ж, що­ра­зу звер­та­ю­чись до істо­рії, не вар­то за­бу­ва­ти, що Кліо ка­при­зна та зло­пам’ятна й не про­щає по­верх­не­во­го до неї став­ле­н­ня. То­му й ви­йшло, що оби­два свя­та, пов’яза­них з укра­їн­ською ар­мі­єю, — День за­хи­сни­ка Укра­ї­ни 14 жов­тня і День зброй­них сил Укра­ї­ни 6 гру­дня, на­справ­ді не­суть у со­бі чор­ний шлейф ми­ну­лих по­ра­зок і на­віть гео­по­лі­ти­чних ка­та­строф.

Свя­то По­кро­ва пре­свя­тої Бо­го­ро­ди­ці має істо­ри­чне ко­рі­н­ня на кіль­ка сто­літь глиб­ше ко­за­цької Укра­ї­ни. Йо­го за­сну­ва­н­ня пов’яза­не з кон­стан­ти­но­поль­ською цер­квою Бо­го­ро­ди­ці у Вла­хер­нах — хра­мом, за­сно­ва­ним у се­ре­ди­ні V сто­лі­т­тя по­бли­зу одно­ймен­но­го па­ла­цу ім­пе­ра­то­рів Ві­зан­тії. З пер­ших сто­літь хри­сти­ян­ства дов­ко­ла хра­мів го­ду­ва­ли­ся по­да­я­н­ням же­бра­ки, ка­лі­ки, юро­ди. Цю остан­ню ка­те­го­рію за­раз прийня­то тра­кту­ва­ти як бо­же­віль­них, але в се­ре­дньо­ві­чній Ві­зан­тії це бу­ла одна з форм чер­не­чої аске­зи. То­му ко­ли­шній раб слов’ян­сько­го по­хо­дже­н­ня Ан­дрій, яко­го пі­зні­ше ка­но­ні­зу­ва­ли як Ан­дрія Юро­ди­во­го і який на по­ча­тку Х сто­лі­т­тя жив по­да­я­н­ням бі­ля Вла­херн­сько­го хра­му, був не ли­ше при сво­є­му ро­зу­мі, а й на­віть був на­вче­ний гра­мо­ти та Свя­то­го Пи­сьма і мав вла­сних учнів і по­слі­дов­ни­ків. От йо­му і явив­ся одно­го дня образ Пре­свя­тої Бо­го­ро­ди­ці, яка спер­шу по­мо­ли­ла­ся за хри­сти­ян­ський на­род, а пі­сля за­кін­чен­ні мо­ли­тви на знак за­сту­пни­цтва про­стя­гну­ла над ним свій по­кров.

Вла­херн­ська Бо­го­ма­тір не­о­дно­ра­зо­во яв­ля­ла свої чу­де­са і про­тя­гом сто­літь до Ан­дрія Юро­ди­во­го, і в йо­го ча­си за­хи­ща­ю­чи Кон­стан­ти­но­поль від на­бі­гів вар­ва­рів — ара­бів, бол­гар, і на­ших з ва­ми пред­ків — ру­сів. У «По­ві­сті вре­мен­них літ» роз­по­від­а­є­ться, як під час на­бі­гу на Кон­стан­ти­но­поль ру­сів Асколь­да за­ну­ре­н­ня ри­зи (вла­сне, то­го са­мо­го по­кро­ву) Бо­го­ро­ди­ці у во­ди Бо­сфо­ру ви­кли­ка­ло шторм, який роз­ки­дав флот за­гар­бни­ків. Згі­дно з лі­то­пи­сом це бу­ла пер­ша по­ява Ру­сі на між­на­ро­дній аре­ні і пер­ша її гу­чна по­раз­ка.

Та все ж ша­ну­ва­н­ня По­кро­ва Пре­свя­тої Бо­го­ро­ди­ці в са­мій Ві­зан­тії ма­ло мі­сце­ве зна­че­н­ня, яке не мо­жна по­рів­ня­ти зі зна­че­н­ням цьо­го свя­та для пра­во­слав­них Схі­дної Єв­ро­пи. Йо­го за­про­ва­дже­н­ня на Ру­сі тра­ди­цій­но пов’язу­є­ться з кня­зем Ан­дрі­єм Бо­го­люб­ським (та­ка, са­ме тим, на яко­го у нас прийня­то по­кла­да­ти від­по­від­аль­ність за роз­гром Ки­є­ва 1169 ро­ку), на честь пе­ре­мо­ги над волзь­ки­ми бул­га­ра­ми (пред­ка­ми ка­зан­ських та­тар) 1164 ро­ку.

Ві­зан­тій­ське свя­то на честь пе­ре­мо­ги над ру­са­ми, пі­зні­ше за­сно­ва­не на Ру­сі лю­тим во­ро­гом Ки­є­ва, ли­ше че­рез ба­га­то сто­літь отри­ма­ло свій ста­тус у укра­їн­ських ко­за­ків. Са­ме цьо­го дня ко­за­ки роз­хо­ди­ли­ся з Сі­чі на зи­мів­лю, а у се­лян до цьо­го дня за­кін­чу­вав­ся цикл сіль­сько­го­спо­дар­ських ро­біт — адже Бо­го­ро­ди­ця до цьо­го дня вкри­ва­ла зем­лю ли­стям, а бу­ва­ло й сні­гом. Свя­то не во­ї­нів, а не­бе­сно­го за­сту­пни­цтва за хри­сти­ян­ський на­род, пер­вин­ний сенс яко­го був втрачений на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя.

День за­хи­сни­ка Укра­ї­ни в хри­сти­ян­ське свя­то на честь по­раз­ки вій­ська ру­сів, а День зброй­них сил Укра­ї­ни 6 гру­дня, в день взя­т­тя ор­да­ми ха­на Ба­тия Ки­є­ва — по­годь­те­ся, важ­ко ще де-не­будь у сві­ті зна­йти ще при­кла­ди та­ких па­ра­до­ксів.

ДУТИЙ ПУ­ТІН

Ко­ли на­ші про­фе­сій­ні на­ціо­нал­па­трі­о­ти — при­бі­чни­ки не­гай­но­го на­сту­пу на Мо­скву — зви­ну­ва­чу­ють Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни в слаб­ко­сті, во­ни на­віть не уяв­ля­ють, на­скіль­ки во­ни да­ле­кі від істи­ни. Як ви­я­ви­ло­ся, він з пер­шо­го дня із за­здрі­стю сте­жив не ли­ше за сво­їм ро­сій­ським ко­ле­гою, а й за укра­їн­ськи­ми по­лі­ти­ка­ми — ге­ро­я­ми за­паль­них фо­то­се­сій і ві­део­ро­ли­ків на вій­сько­во-па­трі­о­ти­чну те­ма­ти­ку. Сте­жив-сте­жив і не ви­три­мав. Як на­слі­док по­ка­зо­ві «ви­про­бу­ва­н­ня» Пе­тром По­ро­шен­ком мо­дер­ні­зо­ва­но­го на укра­їн­сько­му під­при­єм­стві ще ра­дян­сько­го ви­ни­щу­ва­ча-пе­ре­хо­плю­ва­ча СУ-27 ви­кли­ка­ли гір­кий сміх у біль­шо­сті укра­їн­ців.

«Ге­ро­ї­чне» ам­плуа ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та дав­но пе­ре­тво­ри­ло­ся на фарс, на об’єкт ке­пку­вань не ли­ше в Укра­ї­ні, а й в усьо­му сві­ті. Уже че­рез кіль­ка мі­ся­ців пі­сля всту­пу на по­са­ду, 2000 ро­ку, Во­ло­ди­мир Пу­тін здій­снив свій пер­ший по­ка­зо­вий по­літ, і від­то­ді він не­о­дно­ра­зо­во лі­тав на ви­ни­щу­ва­чах, бом­бар­ду­валь­ни­ках і на­віть «га­сив по­же­жу» з лі­та­ка МНС. Він не­о­дно­ра­зо­во під­ко­рю­вав мор­ське дно, зби­рав уро­жай на ком­бай­ні, «ря­ту­вав» жу­рав­лів і ти­грів з най­сум­ні­ши­ми для них на­слід­ка­ми. 15 ро­ків на по­са­ді пре­зи­ден­та не ви­ста­чить, щоб всти­гну­ти за нев­га­мов­ною фан­та­зі­єю йо­го по­літ­те­хно­ло­гів, за не­по­мір­ни­ми ам­бі­ці­я­ми ди­кта­то­ра. Ба­га­то хто в Ро­сії на­ма­гав­ся, а мі­сяць то­му де­пу­тат Дер­жав­ної ду­ми в на­па­ді вір­но­під­дан­ської ста­ран­но­сті на­віть за­стряг у тан­ку, звід­ки йо­го п’ять го­дин на­ма­га­ли­ся ви­тя­гну­ти ря­ту­валь­ни­ки.

«Те­пер на мор­ське дно за ам­фо­рою», «з жу­рав­ля­ми в не­бо», «за­ли­ши­ло­ся ли­ше за­ве­сти укра­їн­ську Ка­ба­є­ву»... — Чи вар­то ди­ву­ва­ти­ся та­кій ре­а­кції укра­їн­ців, які в льо­тчи­ку­пре­зи­ден­то­ві із зов­сім не спор­тив­ною фі­гу­рою по­ба­чи­ли не образ за­хи­сни­ка Укра­ї­ни, а не­вда­лу ко­пію ро­сій­сько­го ди­кта­то­ра. Ко­жен за­хи­щає Укра­ї­ну по-сво­є­му. Зі збро­єю в ру­ках, ря­ту­ю­чи жи­т­тя по­ра­не­них бій­ців, вкла­да­ю­чи свої ко­шти, свій час, свою ду­шу у во­лон­тер­ський рух. Що­ден­ною пра­цею від­тво­рю­ю­чи ро­зі­кра­де­ну за де­ся­ти­лі­т­тя то­таль­ної ко­ру­пції обо­рон­ну про­ми­сло­вість. Див­ля­чись на сьо­го­дні­шню укра­їн­ську ар­мію, важ­ко не­до­оці­ни­ти й роль Пре­зи­ден­та в то­му, що ма­ло чим більш ніж за рік з ар­мії на па­пе­рі во­на пе­ре­тво­ри­ла­ся на зла­го­дже­ну ма­ши­ну, що на по­лях Дон­ба­су по­хо­ва­ла пла­ни Крем­ля на від­ро­дже­н­ня ім­пе­рії. На пре­дмет гор­до­сті ко­жно­го укра­їн­ця. Ар­мія-за­хи­сник, а не ігра­шка, без­дум­ний ін­стру­мент ди­кта­то­ра, як у Ро­сії. То до чо­го був цей по­ка­зо­вий по­літ, до чо­го по­зер­ство й фальш, якщо є ре­аль­ні спра­ви? Якщо всьо­го за рік укра­їн­ська ар­мія на­го­до­ва­на, одя­гне­на, взу­та, озбро­є­на? Одне це сто­крат кра­сно­мов­ні­ше за будь-яку фо­то­се­сію Пре­зи­ден­та — чи то в тан­ку, чи то в лі­та­ку.

ДО­БРИ­МИ НАМІРАМИ

Так уже ви­йшло, що ви­став­ку вій­сько­вої те­хні­ки на Ми­хай­лів­ській пло­щі я ба­чив тро­хи ра­ні­ше її від­кри­т­тя, на хо­ду «ге­ро­їв» з пе­тар­да­ми, бі­та­ми й но­жа­ми під пра­по­ра­ми кіль­кох ра­ди­каль­них пар­тій йти не зби­рав­ся. То­му ча­сти­ну свя­тко­во­го ви­хі­дно­го дня 14 жов­тня, як і біль­шість ки­ян, я при­свя­тив до­ма­шнім спра­вам. В «Аша­ні» бу­ло не про­штов­хну­ти­ся, ка­си­рам там бу­ло зов­сім не до свя­та. За­те на рин­ку па­ну­ва­ла ін­ша атмо­сфе­ра — між ря­да­ми бу­ло на­кри­то кіль­ка сто­лів, а всі без ви­ня­тку зна­йо­мі жін­ки-про­дав­ці при­ві­та­ли ме­не з «чо­ло­ві­чим днем». Утім, Фейсбук ме­не про це по­пе­ре­див ще у вів­то­рок, ко­ли си­ни мо­їх дру­зів на їхній за­галь­ний по­див при­йшли зі шко­ли з да­рун­ка­ми від одно­кла­сниць.

Па­хло «сов­ком». На­чеб­то 14 жов­тня ми свя­тку­ва­ли День за­хи­сни­ка Укра­ї­ни, але ви­йшло так, що ба­га­то хто про­сто ме­ха­ні­чно пе­ре­ніс 23 лю­то­го на се­ре­ди­ну осе­ні. Ми ду­же ста­ра­ли­ся. — У най­кра­щих тра­ди­ці­ях ви­тя­гну­ли з на­фта­лі­ну істо­ри­чні мі­фи, ор­га­ні­зу­ва­ли ко­стю­мо­ва­ні фо­то­се­сії й по­ка­зо­ві по­льо­ти ке­рів­ни­ків дер­жа­ви. Ми при­ві­та­ли хло­пчи­ків і чо­ло­ві­ків з тим, що во­ни по кіль­ка ра­зів за день хо­дять у ка­бін­ку з лі­те­рою «М», а не «Ж», хоч де­я­кі з них у цих са­мих ка­бін­ках хо­ва­ли­ся від по­ві­сток з військ­ко­ма­ту. У ре­зуль­та­ті ви­йшло, що, не­зва­жа­ю­чи на вій­ну, що три­ває більш як рік, у біль­шо­сті сво­їй ми так і не зро­зумі­ли, чо­му при­свя­че­но це но­ве свя­то.

По­тен­цій­них за­хи­сни­ків не бу­ває. Для цьо­го не­до­ста­тньо бу­ти чо­ло­ві­ком, ма­ти па­спорт гро­ма­дя­ни­на Укра­ї­ни й на­віть вій­сько­вий кви­ток. Як ма­ти па­спорт гро­ма­дя­ни­на не озна­чає цим гро­ма­дя­ни­ном бу­ти. По­ки що це свя­то не для всіх. Для біль­шо­сті це ли­ше ще один ви­хі­дний день, ще один при­від ви­пи­ти. Кра­ї­на важ­ко, не­охо­че про­бу­джу­є­ться від ра­дян­сько­го ін­фан­ти­лі­зму, на­стир­ли­во про­дов­жу­ю­чи від­зна­ча­ти два Рі­здва, два Но­ві ро­ки, те­пер от два Дні пе­ре­мо­ги й два 23 лю­то­го. — По ста­ро­му й за но­вим ка­лен­да­рем. І обу­рю­ю­чись, чо­му офі­ці­ан­ти за­пі­зню­ю­ться з обі­ця­ни­ми їм у меню змі­на­ми їхньо­го жи­т­тя на кра­ще. На­їв­но спо­ді­ва­ти­ся їх змі­ни­ти. Ця пост­ра­дян­ська Укра­ї­на так і до­жи­ве свій вік, а но­ві свя­та здо­бу­дуть свій сенс і тра­ди­ції ли­ше для тих по­ко­лінь, що при­йшли їм на змі­ну, зу­си­л­ля­ми тих, хто сьо­го­дні за­хи­щає, хто змі­нює цю кра­ї­ну — сво­єю кров’ю і сво­єю пра­цею.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.