У ла­бі­рин­тах «за­кіль­цьо­ва­ної» лі­те­ра­ту­ри

До­слі­дже­н­ня Во­ло­ди­ми­ра ПАНЧЕНКА — про твор­чість та жит­тє­ві шля­хи кла­си­ків і на­ших су­ча­сни­ків

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Та­рас ГОЛОВКО

Во­ло­ди­мир Пан­чен­ко, до­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, про­фе­сор На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія», ба­га­то­рі­чний ав­тор «Дня», вже дав­но вві­йшов до ко­ла по­ва­жних лі­те­ра­тур­них кри­ти­ків, у твор­чо­му до­роб­ку яко­го ґрун­тов­ні до­слі­дже­н­ня, на­у­ко­ві пра­ці з істо­рії укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри ХІХ—ХХ сто­літь. Се­ред них — «Ма­гі­чний кри­стал: Сто­рін­ки істо­рії укра­їн­сько­го пи­сьмен­ства», «Бу­ди­нок з хи­ме­ра­ми: Твор­чість В.Вин­ни­чен­ка 1900— 1920 рр. у єв­ро­пей­сько­му лі­те­ра­тур­но­му кон­текс­ті», «Мор­ський рейс Юрія Тре­тьо­го», «Ох, Укра­ї­но...», «Не­у­бі­єн­на лі­те­ра­ту­ра», «Со­ня­чний го­дин­ник: Кни­га пі­лі­гри­ма» та ін­ші.

Ни­ні на­у­ко­вець по­ті­шив чи­та­чів, ви­пу­стив­ши у сто­ли­чно­му ви­дав­ни­цтві «Кліо» (за дер­жав­ною про­гра­мою «Укра­їн­ська кни­га») но­ву збір­ку лі­те­ра­ту­ро­знав­чих роз­ві­док «Кіль­ця на дре­ві». Та­ких кі­лець, за за­ду­мом ав­то­ра, ли­ше сім, і са­ме стіль­ки роз­ді­лів у книж­ці, ку­ди уві­йшли до­слі­дже­н­ня про твор­чість та жит­тє­ві шля­хи Ле­сі Укра­їн­ки, Ми­ко­ли Зе­ро­ва, Ми­ко­ли Хви­льо­во­го, Юрія Янов­сько­го, Ле­о­ні­да Пер­во­май­сько­го, Оле­ся Гон­ча­ра, Лі­ни Ко­стен­ко, Іва­на Дзю­би, Ми­ко­ли Хо­ло­дно­го, ін­ших ві­до­мих про­за­ї­ків, по­е­тів, лі­те­ра­тур­них кри­ти­ків. Охо­пле­но ми­ну­ле і час­тко­во по­за­ми­ну­ле сто­лі­т­тя, ко­ли укра­їн­ська лі­те­ра­ту­ра, по­при ко­ло­ні­аль­ний і пе­ри­фе­рій­ний ста­тус і не­ймо­вір­но важ­кі умо­ви роз­ви­тку, зба­га­ти­ла­ся низ­кою май­стер­но на­пи­са­них, ви­со­ко­ху­до­жніх тво­рів.

З-по­між них — істо­ри­чні ро­ма­ни у вір­шах «Ма­ру­ся Чу­рай» та «Бе­ре­сте­чко» на­шої су­ча­сни­ці Лі­ни Ко­стен­ко, яким Во­ло­ди­мир Пан­чен­ко при­ді­лив осо­бли­ву ува­гу у сво­є­му об’єм­но­му до­слі­джен­ні. Ав­тор не ли­ше про­ана­лі­зу­вав ху­до­жню цін­ність цих лі­те­ра­тур­них ше­дев­рів, а й роз­гля­нув їх у кон­текс­ті су­спіль­ної атмо­сфе­ри 1970-х. Укра­їн­ське су­спіль­ство в ті ча­си, на дум­ку на­у­ков­ця, пе­ре­бу­ва­ло у гли­бо­кій ду­хов­ній кри­зі че­рез по­стій­ні ти­ски, ре­пре­сії, спря­мо­ва­ні про­ти най­актив­ні­ших пред­став­ни­ків то­ді­шньої твор­чої ін­те­лі­ген­ції, а ще у зв’яз­ку з обме­же­н­ня­ми гро­ма­дян­ських прав, здій­сне­н­ня то­таль­ної по­лі­ти­ки ру­си­фі­ка­ції, по­си­ле­н­ня по­лі­ти­чної цен­зу­ри. До­слі­дник, тре­ба від­да­ти йо­му на­ле­жне, роз­він­чує по­зи­цію тих ко­лег по­е­те­си, які пі­шли на ком­про­міс із вла­сною со­ві­стю, зви­ну­ва­тив­ши її в яки­хось іде­о­ло­гі­чних грі­хах, на­зи­ває їх «лю­дьми у фу­тля­рі», які без­за­сте­ре­жно ви­ко­ну­ва­ли у ті гні­тю­чі ро­ки усі на­ста­но­ви прав­ля­чої пар­тії. Най­ва­го­мі­шою цін­ні­стю і «Марусі Чу­рай», і «Бе­ре­сте­чка», як вва­жає Во­ло­ди­мир Пан­чен­ко, є спро­ба ав­тор­ки ро­зі­бра­ти­ся у при­ро­ді на­ціо­наль­них по­ра­зок, що за­зна­вав укра­їн­ський на­род упро­довж сто­літь.

В роз­ді­лі — «Меч Щер­би­цько­го про­ти ме­ча Арея)» Во­ло­ди­мир Пан­чен­ко де­мон­струє ви­ня­тко­ву обі­зна­ність у лі­те­ра­тур­них про­це­сах, що від­бу­ва­ли­ся в Укра­ї­ні по­над чо­ти­ри де­ся­ти­лі­т­тя то­му. Цей над­зви­чай­но ці­ка­вий пе­рі­од на­шої істо­рії і до­сі має чи­ма­ло за­тем­не­них місць. Осо­бли­во, ко­ли йде­ться про лі­те­ра­тур­не се­ре­до­ви­ще, в яко­му в усі ча­си зрі­ла опо­зи­цій­на дум­ка до ро­сій­сько­го ца­ри­зму, а зго­дом — прав­ля­чо­го ра­дян­сько­го ре­жи­му. Ли­ше за­раз, зав­дя­ки книж­ці Во­ло­ди­ми­ра Панченка, чи­тач мо­же ді­зна­ти­ся про те, що, ска­жі­мо, пи­сьмен­ник, ла­у­ре­ат Шев­чен­ків­ської пре­мії Лю­бо­мир Дми­тер­ко був одно­о­сі­бним ав­то­ром ви­кри­валь­ної стат­ті про тра­ктат «Ін­тер­на­ціо­на­лізм чи ру­си­фі­ка­ція?» Іва­на Дзю­би, опу­блі­ко­ва­ної на­при­кін­ці 1960-х за вка­зів­кою іде­о­ло­гі­чно­го від­ді­лу ЦК Ком­пар­тії Укра­ї­ни. Во­дно­час стає ві­до­мим факт про те, що са­ме Дми­тер­ко у 1933 р. на­пи­сав по­ка­яль­но­го ли­ста, ви­зна­ю­чи свою ні­би­то при­на­ле­жність до Укра­їн­ської ви­зволь­ної ор­га­ні­за­ції, що да­ло йо­му змо­гу не ли­ше уни­кну­ти по­ка­ра­н­ня, а й збе­рег­ти вла­сне жи­т­тя, але на­зав­жди за­ли­ши­ти­ся у по­лі зо­ру спец­служб.

Не оми­нув Во­ло­ди­мир Пан­чен­ко у сво­їй роз­по­віді й ро­лі то­ді­шньо­го одіо­зно­го се­кре­та­ря ЦК КПУ з іде­о­ло­гії Ва­лен­ти­на Ма­лан­чу­ка, ко­трий був без­по­се­ре­дньо при­че­тний до від­став­ки з по­са­ди го­ло­ви прав­лі­н­ня Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків Укра­ї­ни Оле­ся Гон­ча­ра. З до­ку­мен­таль­ною то­чні­стю ви­кла­да­ю­ться всі ко­лі­зії дов­ко­ла ті­єї роз­прав­ної по­дії.

Лі­те­ра­ту­ро­зна­вець не ви­пад­ко­во у на­зві роз­ді­лу зга­дав «Меч Арея» Іва­на Бі­ли­ка — істо­ри­чний ро­ман, що ви­йшов дру­ком 1972 ро­ку.

Во­ро­же сприйня­тий то­ді­шні­ми пар­тій­ни­ми іде­о­ло­га­ми з ЦК КПУ і ке­рів­ни­цтвом Ін­сти­ту­ту лі­те­ра­ту­ри, він став при­во­дом для пе­ре­слі­ду­ва­н­ня не ли­ше ав­то­ра, а й ви­дав­ни­чих пра­ців­ни­ків. Цей твір, а ще ро­ман «Маль­ви» Ро­ма­на Іва­ни­чу­ка та по­вість «Не­опа­ли­ма ку­пи­на» Сер­гія Пла­чин­ди й Юрія Ко­лі­сни­чен­ка, по­тра­пи­ли у не­ми­лість до пар­тій­них во­ждів че­рез те, що в них одвер­то ге­ро­ї­зу­ва­ло­ся істо­ри­чне ми- ну­ле Укра­ї­ни, яке, як ви­я­ви­ло­ся зго­дом, не ма­ло ні­чо­го спіль­но­го з істо­рі­єю Мо­сков­ської дер­жа­ви. Крім то­го, зга­ду­ва­ні пи­сьмен­ни­ки, на дум­ку ав­то­ра книж­ки «Кіль­ця на дре­ві», зайвий раз на­га­да­ли укра­їн­сько­му чи­та­че­ві, ка­жу­чи сло­ва­ми з без­смер­тної по­е­зії Та­ра­са: «Чиї си­ни? яких ба­тьків? Ким? За що за­ку­ті?..».

Як ви­дно з кі­лець-роз­ді­лів книж­ки, на­у­ко­ві ін­те­ре­си Во­ло­ди­ми­ра Панченка не обме­жу­ю­ться нав­ко­ло­лі­те­ра­тур­ни­ми по­ді­я­ми, що від­бу­ва­ли­ся впро­довж ХХ сто­лі­т­тя. В роз­ді­лі «Сто­рін­ки лі­те­ра­тур­ної Ма­зе­пі­а­ни» він ся­гає ча­сів Ге­тьман­щи­ни, до­слі­джу­ю­чи твор­чість Джор­джа Гор­до­на Бай­ро­на, Оле­ксан­дра Пу­шкі­на, Кон­дра­тія Ри­лє­є­ва, Та­ра­са Шев­чен­ка, Єв­ге­на Ма­ла­ню­ка. Адже всіх цих ав­то­рів ці­ка­ви­ла кон­тра­вер­сій­на по­стать геть­ма­на Іва­на Ма­зе­пи, яко­му при­свя­че­но їхні та­ла­но­ви­ті по­е­ти­чні тво­ри.

Якщо кіль­ко­ма сло­ва­ми оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти до­мі­ну­ю­чі ри­си ха­ра­кте­ру зна­ме­ни­то­го укра­їн­сько­го геть­ма­на, то, як за­зна­чає Во­ло­ди­мир Пан­чен­ко, в одно­ймен­ній по­е­мі Бай­ро­на Іван Ма­зе­па по­стає пе­ред чи­та­ча­ми — ве­ле­лю­бним і ро­ман­ти­чним, у по­е­мі Ри­лє­є­ва «Вой­на­ров­ський» — па­трі­о­том і дер­жа­во­твор­цем, у по­е­мі Пу­шкі­на «Пол­та­ва» — зра­дни­ком і кля­тво­від­сту­пни­ком, у по­е­мах Шев­чен­ка «Ір­жа­вець» і «Чер­нець» — не­ско­ре­ним та не­злам­ним, у вір­ші Ма­ла­ню­ка «До порт­ре­та Ма­зе­пи» — во­йов­ни­чим і му­жнім.

До ре­чі, Єв­ген Ма­ла­нюк, цей са­мо­бу­тній по­ет-во­їн, крім на­зва­но­го вір­ша, на по­ча­тку 1920-х на­пи­сав ще й ста­т­тю «Тра­гі­чний геть­ман», яка та­кож ста­ла пре­дме­том де­таль­но­го

РЕ­КЛА­МА ана­лі­зу Во­ло­ди­ми­ра Панченка в есе «Си­вий Марс ко­за­цько­го Ри­му». Єв­ген Ма­ла­нюк, як і Лі­на Ко­стен­ко, пра­гнув до­ко­па­ти­ся до істи­ни, на­ма­га­ю­чись на­сам­пе­ред зна­йти від­по­віді на пи­та­н­ня: в чо­му при­чи­на по­ра­зок укра­їн­ців у бо­роть­бі за дер­жав­ну не­за­ле­жність? яких фа­таль­них по­ми­лок при­пу­сти­ли­ся кер­ма­ни­чі укра­їн­ської на­ції? хто ви­нен у не­ща­сли­вій до­лі ці­ло­го на­ро­ду? Цей по­шук, вре­шті-решт, при­вів йо­го до ан­ти­по­да Іва­на Ма­зе­пи — ро­сій­сько­го ца­ря Пе­тра І, яко­му укра­їн­ський пи­сьмен­ни­к­емі­грант дав убив­чу ха­ра­кте­ри­сти­ку в ін­шій стат­ті «Illustrissimus dominus Mazepa. Тло і по­стать», да­то­ва­ної 1966 ро­ком. «Не знаю, хто ще так без­жаль­но пи­сав про ро­сій­сько­го ім­пе­ра­то­ра, як Ма­ла­нюк: «роз­пу­сний вар­вар, пів­гра­мо­тний ди­кун, кат-ама­тор, убий­ник вла­сно­го си­на, ру­га­тель Ві­ри Хри­сто­вої, без­со­ром­ний ґвал­тів­ник цер­кви», «цар-ан­ти­христ», «най­пі­длі­ший із під­лих ли­це­ді­їв істо­рії», «ма­хер ма­со­во­го ду­шо­губ­ства», «гі­є­на чи­сто­го по­лю боя», «люд­ська по­тво­ра»...», — ци­тує ав­тор по­е­та-емі­гран­та, який усе своє сві­до­ме жи­т­тя не міг зми­ри­ти­ся з по­раз­кою у вій­ні з біль­шо­ви­цькою Ро­сі­єю.

Роз­діл «Він не бу­де аби­яким чо­ло­ві­ком » ( Із ди­тя­чих літ ге­нія) » пов­ні­стю при­свя­че­ний Та­ра­су Шев­чен­ку.

Шев­чен­кі­а­на Во­ло­ди­ми­ра Панченка — це не ли­ше до­слі­дже­н­ня ге­не­а­ло­гі­чно­го де­ре­ва сві­то­ча укра­їн­сько­го на­ро­ду, ана­ліз йо­го ми­сте­цької та лі­те­ра­тур­ної твор­чо­сті по­ча­тко­во­го пе­рі­о­ду, а й за­гли­бле­н­ня у вну­трі­шній світ ма­ло­го Та­ра­са, де зде­біль­шо­го пе­ре­ва­жа­ла пе­чаль і, вря­ди-го­ди, ви­ни­ка­ла ра­дість від ма­лю­ва­н­ня і чи­та­н­ня.

За­кін­чу­є­ться роз­діл, а з ним і ре­цен­зо­ва­на книж­ка, де­ся­тьма за­по­від­я­ми Шев­чен­ка, ві­ді­бра­ни­ми Во­ло­ди­ми­ром Пан­чен­ком за ана­ло­гі­єю з Де­ся­тьма за­по­від­я­ми За­ко­ну Бо­жо­го і на під­ста­ві скру­пу­льо­зно­го вив­че­н­ня ним ба­га­тю­щої твор­чої спад­щи­ни Та­ра­са Шев­чен­ка. Во­ни не втра­ти­ли сво­єї акту­аль­но­сті для ни­ні­шньо­го по­ко­лі­н­ня укра­їн­ців, ге­не­ти­чна пам’ять яких і до­сі збе­рі­гає ве­лич і тра­ге­дію по­пе­ре­дни­ків.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.