«Ма­лі лі­то­пи­си» геть­ман­ської до­би

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Олег КОЦАРЕВ

Ва­ле­рій ШЕВЧУК: «Зав­жди хо­ті­ло­ся до­ве­сти, що укра­їн­ська куль­ту­ра — ве­ли­ка, і ми її ще не пі­зна­ли»

На­при­кін­ці ми­ну­ло­го ти­жня у Ки­є­ві в Му­зеї кни­ги та дру­кар­ства в рам­ках фе­сти­ва­лю «Азбу­ко­ве ко­ро­лів­ство ма­гів і ян­го­лів» від­бу­ла­ся пре­зен­та­ція збір­ки «Ма­лі укра­їн­ські ді­я­рії XVII—XVIII сто­літь», упо­ряд­ко­ва­ної Ва­ле­рі­єм Шев­чу­ком, яка по­ба­чи­ла світ у ви­дав­ни­цтві «Кліо». До книж­ки вві­йшли ма­ло­ві­до­мі ши­ро­ко­му укра­їн­сько­му чи­та­че­ві що­ден­ни­ко­ві тво­ри геть­ман­ської до­би. Вла­сне, «ді­я­рії», або «ді­а­рі­у­ші», по­єд­ну­ва­ли в со­бі ри­си при­ва­тно­го що­ден­ни­ка з озна­ка­ми ло­каль­но­го лі­то­пи­су, ін­ко­ли їх так і на­зи­ва­ють — «ма­лі лі­то­пи­си». Пи­сьмен­ник, лі­те­ра­ту­ро­зна­вець та істо­рик Ва­ле­рій Шевчук пі­дго­ту­вав до дру­ку, пе­ре­клав су­ча­сною укра­їн­ською мо­вою та про­ко­мен­ту­вав сім та­ких тво­рів. Во­ни на­ле­жать пред­став­ни­кам ви­щих ста­нів то­ді­шньо­го су­спіль­ства — ду­хов­ним осо­бам і стар­ши­ні. Це Ата­на­сій Фи­ли­по­вич, Дми­тро Ту­пта­ло, Юрій Вин­ни­цький, Ми­ко­ла Ха­нен­ко, Пи­лип Бор­за­ків­ський і Пав­ло Ла­дин­ський, Пе­тро Апо­стол і Ге­де­он Па­зин.

«Ва­ле­рій Шевчук — це ен­ци­кло­пе­дист, який зна­хо­дить для нас усіх над­зви­чай­но ба­га­то ва­жли­вої істо­ри­чної ін­фор­ма­ції, — роз­по­чав пре­зен­та­цію істо­рик, ди­ре­ктор На­у­ко­во­до­слі­дно­го ін­сти­ту­ту ко­за­цтва Та­рас Чу­хліб. — Сім що­ден­ни­ків, які­сно оформ­ле­них чу­до­вою ху­до­жни­цею На­та­лею Ми­хай­ли­чен­ко, бу­ли до­те­пер важ­ко­до­сту­пни­ми. Хоч де­що з них сво­го ча­су вве­ли в на­у­ко­вий обіг, але це бу­ло дав­но».

«Книж­ка дов­го йшла до дру­ку, — роз­по­вів Ва­ле­рій Шевчук. — Одно­го ра­зу во­на вже бу­ла го­то­ва, але ін­ше ви­дав­ни­цтво в остан­ній мо­мент від­мо­ви­ло­ся її дру­ку­ва­ти... Укра­їн­ська куль­ту­ра на­га­дує ме­ні айс­берг. На­го­рі ви­дно ли­ше не­ве­ли­чку ча­сти­ну, а під во­дою хо­ва­є­ться ве­ли­че­зна ма­хі­на. Нас зав­жди на­ма­га­ли­ся ро­би­ти дур­ня­ми, до­во­ди­ли нам, що на­ша куль­ту­ра убо­га, дрі­бна. І ме­не це за­па­лю­ва­ло. Зав­жди хо­ті­ло­ся до­ве­сти, до­не­сти до всіх, що на­справ­ді укра­їн­ська куль­ту­ра ве­ли­ка, і ми її ще не пі­зна­ли. Зокре­ма, куль­ту­ра ба­ро­ко. А укра­їн­ське ба­ро­ко без­по­ді­бне, во­но не має ана­ло­гів у сві­ті, во­но ав­тен­ти­чне сво­їм ви­ко­на­н­ням, хоч йо­го ідея бу­ла взя­та в Іта­лії».

Упо­ря­дник пе­ре­ко­на­ний, що у книж­ці по­єд­ну­ю­ться су­то істо­ри­чні ха­ра­кте­ри­сти­ки з лі­те­ра­тур­ни­ми. Адже на той час че­рез ре­лі­гій­ні обме­же­н­ня в Укра­ї­ні не бу­ло роз­ви­ну­тої про­зи, і лі­то­пи­си та ді­а­рі­у­ші ста­ли ні­би її про­то­ти­пом.

«Де­я­кі з цих ді­а­рі­у­шів ду­же ці­ка­ві лі­те­ра­тур­но. На­при­клад, за­пи­ски Пи­ли­по­ви­ча, в яких він зо­бра­жує се­бе та­ким со­бі Дон Кі­хо­том, який скрізь ек­заль­то­ва­но до­во­див, що пра­во­слав­на ві­ра — най­кра­ща. Текст пов­ний не­са­мо­ви­то­го на­строю, в ньо­му є роз­кі­шні опи­си. Зі­зна­ю­ся, що на йо­го осно­ві я на­пи­сав по­вість «У па­щу дра­ко­на». Або опи­си Мо­скви Ха­нен­ком (у сво­є­му тво­рі він роз­по­від­ає про по­до­рож геть­ма­на Ско­ро­пад­сько­го до ца­ря в на­дії обо­ро­ни­ти реш­тки ав­то­ном­них прав Ге­тьман­щи­ни). Він ні­де пря­мо не ви­слов­лює сво­го став­ле­н­ня до цьо­го мі­ста і кра­ї­ни, але під­кре­сле­но фа­кто­гра­фі­чни­ми, ні­би­то від­сто­ро­не­ни­ми опи­са­ми ду­же ви­ра­зно по­ка­зав, у яку жа­хли­ву тюр­му Укра­ї­на влі­зла, яка це хво­ра, ди­ка і роз­гуль­на кра­ї­на. Це справ­ді тон­кий ху­до­жній твір. Пе­ре­ко­на­ний, «Ма­лі укра­їн­ські ді­я­рії» від­кри­ють ба­га­тьом чи­та­чам но­ву пло­щи­ну на­шої лі­те­ра­ту­ри і куль­ту­ри. Ба­га­то чо­го з укра­їн­ської ста­ро­ви­ни ще тре­ба пі­зна­ти. Але ба­га­то й пі­шло ди­мом. На­при­клад, у по­же­жах. Є опи­си, як го­рі­ли книж­ки тут, у Лав­рі, й сту­ден­ти та про­фе­со­ри ки­да­лись у во­гонь, щоб вря­ту­ва­ти хоч щось. До­слі­дни­ки вва­жа­ють, що в нас є, ска­жі­мо, близь­ко дев’яти­сот ста­ро­вин­них фі­ло­соф­ських тра­кта­тів. Їх іще тре­ба по­вер­та­ти в куль­ту­ру. Щоб ми не по­чу­ва­ли­ся не­пов­но­цін­ни­ми. За­для цьо­го всі мої тру­ди!»

А за­вер­шив пре­зен­та­цію ви­ступ гур­ту «Хо­рея Ко­за­цька», який грає на ав­тен­ти­чних ін­стру­мен­тах дав­ню укра­їн­ську му­зи­ку та сти­лі­за­ції. Се­ред їхньої про­гра­ми ви­яви­лись і пі­сні на сло­ва ав­то­рів кни­ги — зокре­ма, Ата­на­сія Фи­ли­по­ви­ча та Дми­тра Ту­пта­ла. І це до­да­ло ве­чо­ру осо­бли­вої ба­ро­ко­вої «за­кру­гле­но­сті».

Кіль­ка слів про впо­ряд­ко­ва­ну ним книж­ку Ва­ле­рій ШЕВЧУК по­го­див­ся ска­за­ти екс­клю­зив­но для га­зе­ти «День» (на жаль, пов­но­фор­ма­тних ін­терв’ю пан Ва­ле­рій остан­нім ча­сом во­ліє не да­ва­ти).

— Па­не Ва­ле­рію, чи ба­га­то ще ді­а­рі­у­шів і вза­га­лі ме­му­а­ри­сти­ки ста­рої Укра­ї­ни за­ли­ша­є­ться по­за ши­ро­ким чи­та­цьким до­сту­пом?

— У ко­му­ні­сти­чні ча­си та­кої лі­те­ра­ту­ри пра­кти­чно не ви­хо­ди­ло. Але ба­га­то чо­го опу­блі­ко­ва­но по жур­на­лах, зокре­ма до­ре­во­лю­цій­них. На­при­клад, у «Ки­ев­ской ста­ри­не». Ба­га­то чо­го на­дру­ку­ва­ли у ді­а­спо­рі. Це справ­ді ба­га­тий ма­те­рі­ал, у ме­не вдо­ма він за­ймає ці­лу по­ли­цю. А від­ко­ли Укра­ї­на ста­ла не­за­ле­жною, пі­шла но­ва хви­ля та­ких ви­дань. Але все одно ви­да­но, до­сту­пно да­ле­ко не все, ма­ло що належно осми­сле­но.

— Що ця книж­ка дасть чи­та­че­ві з су­ча­сним ро­зу­мі­н­ням куль­ту­ри?

— Уні­каль­ний фа­кти­чний ма­те­рі­ал, який ви­кла­де­но в до­сить віль­ній фор­мі. Ма­са ав­тен­ти­чної ін­фор­ма­ції. То­му, хто ці­ка­ви­ться ми­ну­лим сво­єї зем­лі, ні­як не обі­йти ці­єї книж­ки. Зре­штою, та­ких збір­ни­ків до­те­пер про­сто не бу­ло. — Над чим за­раз пра­цю­є­те? — А от про це я ні­ко­ли не роз­по­від­аю.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.