«Тіль­ки лю­бов за­ли­шить те­бе жи­вим...»

Сло­во пам’яті дру­га і жур­на­лі­ста Іго­ря КУЦЕНКА

Den (Ukrainian) - - День України - Ми­ко­ла ГРИ­ЦЕН­КО, одно­кур­сни­ці з «Дня» — Ла­ри­са ІВ­ШИ­НА та Ган­на ШЕРЕМЕТ

У гір­кі мо­мен­ти, ко­ли ді­зна­є­шся про втра­ту близь­кої лю­ди­ни чи дру­га, — як са­мо­за­хист від роз­па­чу, одра­зу вклю­ча­є­ться — ПАМ’ЯТЬ. Ти мит­тє­во згадуєш усі ко­ро­ткі яскра­во­сті зі спіл­ку­ва­н­ня, спіль­но про­ве­де­но­го ча­су, на­віть дрі­бни­чки спли­ва­ють зри­мо й чі­тко:

...Ми — сту­ден­ти фа­куль­те­ту жур­на­лі­сти­ки Ки­їв­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Шев­чен­ка (йо­го «жов­то­го» кор­пу­су, що є прин­ци­по­во-ва­жли­во). Ігор Ку­цен­ко — із при­їжджих, як і ба­га­то хто з нас. Але йо­го шля­хе­тність, го­нор, став­на «по­ро­да» зму­шу­ва­ли за­сум­ні­ва­ти­ся на­віть ки­ян: справ­ді цей хло­пець при­їхав із про­він­ції чи при­ки­да­є­ться? Ця якість да­ва­ла йо­му одна­ко­во збли­зи­ти­ся, як і з при­їжджи­ми сту­ден­та­ми (сам бо — ро­дом із Чер­ка­щи­ни) так са­мо й зі сто­ли­чни­ми.

У мі­ру сар­ка­сти­чний, по­мір­ко­ва­ний, з тон­ким по­чу­т­тям гу­мо­ру, а ще — фа­на­ти­чний зна­вець і ша­ну­валь­ник усьо­го поль­сько­го ( чо­мусь), — Ігор ви­рі­зняв­ся, ви­рі­зьблю­вав­ся з-по­між нас. При­га­дую пер­ші сло­ва поль­ською по­чув са­ме від ньо­го, як і отри­мав з рук в ру­ки кра­си­ві глян­це­ві поль­ські ча­со­пи­си, що він їх та­кож десь до­бу­вав... Ні­ко­ли не за­пи­ту­вав про йо­го за­хо­пле­н­ня Поль­щею (це бу­ло в ньо­го так ор­га­ні­чно)!

...На пер­шо­му кур­сі пев­ний час ми ме­шка­ли в одній кім­на­ті й осо­бли­во­сті Іго­ре­во­го ха­ра­кте­ру та зви­чок я мав мо­жли­вість спо­сте­рі­га­ти що­дня. Він був на­че й з усі­ма але во­дно­час — три­мав­ся осі­бно.

Ігор одним із пер­ших на кур­сі по­ка­зав при­клад, як мо­жна вда­ло одру- жи­ти­ся на одно­кур­сни­ці (Зі­на Пше­ни­чна), а над­то — вір­но лю­би­ти свою єди­ну жін­ку все жи­т­тя! Зго­дом ні­хто вже не уяв­ляв їх одне без одно­го на усі­ля­ких ім­пре­зах, зі­бра­н­нях, зу­стрі­чах одно­кур­сни­ків...

...Якось до­ве­ло­ся по­бу­ва­ти в го­стях у Ку­цен­ків (у Кі­ро­во­гра­ді), ку­ди во­ни обоє отри­ма­ли на­прав­ле­н­ня пі­сля уні­вер­си­те­ту. При­га­дую, як Ігор хо­тів спра­ви­ти до­бре вра­же­н­ня на це мі­сто і, як во­но в ме­не «не справ­ля­ло­ся»... Пі­зні­ше він на­ді­слав но­мер кі­ро­во­град­ської га­зе­ти, в якій то­ді пра­цю­вав, з мо­ї­ми сум­ни­ми «од­кро­ве­н­ня­ми» про Кі­ро­во­град, зокре­ма, ви­слов­ле­ний жаль зі зну­ща­н­ня ста­лін­сько-хру­щов­ських ар­хі­те­кто­рів, які за­по­ло­ни­ли на­віть цен­траль­ну ча­сти­ну одно­ти­пни­ми не­ці­ка­ви­ми «ко­роб­ка­ми»... Вчу­ва­ло­ся в то­му ма­те­рі­а­лі, що Ігор із ви­слов­лю­ва­н­ня­ми по­го­джу­вав­ся і, що йо­му са­мо­му бу­ло за­ті­сно в цьо­му мі­сті...

...Пе­ре­їзд Ку­цен­ків до Ки­є­ва. Хай не­ча­сті, але зав­жди при­єм­ні зу­стрі­чі на яки­хось ока­зі­ях. Ігор пев­ний час пра­цю­вав у «Дні», спів­пра­цю­вав з ін­ши­ми ЗМІ, по­стій­но шу­кав се­бе. В остан­ні (не ві­ри­ться!.) дні мав про­фе­сій­ні від­но­си­ни з На­ціо­наль­ною спіл­кою жур­на­лі­стів Укра­ї­ни.

...Ко­ли по­чув про жа­хли­ву но­ви­ну, яку по­ві­до­ми­ла Зі­на, дру­жи­на Іго­ря Куценка, на сво­їй сто­рін­ці у «Фейс­бу­ці», що чо­ло­вік ра­пто­во по­мер від сер­це­во­го на­па­ду на Чер­ка­щи­ні, про­від­у­ю­чи хво­ру ма­му, — одра­зу за­йшов на Іго­ре­ву (іще жи­ву) сто­рін­ку на «Фейс­бу­ці»...

Із най­сві­жі­шо­го: « 7 жов­тня, 2015- й. МА­ЛА БА­ТЬКІВ­ЩИ­НА при­тя­гує, ко­ли... на асфаль­ті не до­стає фарб і емо­цій? ВА­ТУ­ТІ­НЕ. ЧЕРКАЩИНА, ОСІН­НЄ БУЯННЯ НАПІВТОНІВ». (Ав­тор­ську ор­фо­гра­фію збе­ре­же­но).

...Й одне з остан­ніх по­ві­дом­лень Іго­ря Куценка (за 10 жов­тня 2015 р.) Це — пе­ре­пост ві­део­клі­пу укра­їн­сько­го гур­ту «Гай­да­ма­ки» з на­звою « ТІЛЬ­КИ ЛЮ­БОВ ЗА­ЛИ­ШИТЬ ТЕ­БЕ ЖИ­ВИМ...». Пі­сня по­чи­на­є­ться зі слів: «Сві­тло до­лає тем­ря­ву і — хо­ва­є­ться страх...»

Усе в цьо­му сві­ті сим­во­лі­чно.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.