«Шлях до Єв­ро­пи – че­рез Кон­стан­ти­но­поль»

У Чер­ні­го­ві в експертному ко­лі обго­во­рю­ва­ли книж­ко­ву но­вин­ку «Дня» – «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ві­кто­рія СИ­ДО­РО­ВА, Во­ло­ди­мир БОЙ­КО, Чер­ні­гів

«Як се­па­ра­ти­сти Ки­їв­ську Русь по­гу­би­ли», «Як Кон­стан­ти­но­поль став Стам­бу­лом: крах ти­ся­чо­лі­тньої ім­пе­рії», «Ін­сти­тут ко­за­цтва: тюрк­сько­го й укра­їн­сько­го», «Про яни­ча­рів і яни­чар­ство — без мі­фів та сте­ре­о­ти­пів», «Ста­но­ви­ще жін­ки у Крим­сько­му хан­стві» — це на­зви ли­ше де­яких ста­тей, що мі­стя­ться у книж­ці «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род». Пре­зен­та­ція но­во­го ви­да­н­ня із се­рії «Бі­бліо­те­ка га­зе­ти «День» ви­кли­ка­ла за­ці­кав­ле­н­ня ши­ро­кої гро­мад­сько­сті та екс­пер­тно­го ко­ла в Чер­ні­го­ві. Лі­те­ра­тур­ну но­вин­ку пред­ста­вив один із упо­ря­дни­ків і ав­тор зна­чної кіль­ко­сті роз­ві­док, а са­ме — ре­да­ктор від­ді­лу «Істо­рія та «Я» га­зе­ти «День» Ігор Сюндюков.

«Хо­чу вкло­ни­ти­ся всім чер­ні­гів­цям і за­свід­чи­ти свою по­ва­гу до ва­шо­го мі­ста, — по­чав всту­пне сло­во Ігор Сюндюков. — Спо­ді­ва­ю­ся, ви ро­зу­мі­є­те мі­сію Чер­ні­го­ва. В істо­рії Укра­ї­ни са­ме ва­ше мі­сто і край бу­ли фор­по­стом укра­їн­ства про­ти агре­сії з Пів­но­чі. Ко­ли ми сю­ди їха­ли, ви­ни­кла дум­ка: якщо про­дов­жи­ти ве­ктор Київ — Чер­ні­гів, то да­лі на пів­ніч по­чи­на­ю­ться зем­лі агре­со­ра, тоб­то ви — на пе­ре­дньо­му краї. Пе­ре­ма­гає в по­лі­ти­чних дво­бо­ях, і тим біль­ше у вій­сько­вих? та на­ція, яка ося­гає своє ко­рі­н­ня, свою іден­ти­чність і сенс сво­го існу­ва­н­ня на на­шій зем­лі, по­сла­н­ня по­пе­ре­дніх по­ко­лінь до нас і до на­ших на­щад­ків. І в цьо­му сенс на­шої книж­ки!».

Гість Чер­ні­го­ва звер­нув ува­гу при­су­тніх, що «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» — ло­гі­чне про­дов­же­н­ня спра­ви, яку ко­ле­ктив «Дня» ро­бить вже не пер­ший рік. «Це ре­кон­стру­кція, від­нов­ле­н­ня, від­сто­ю­ва­н­ня на­шої на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, це під­твер­дже­н­ня фа­кта­ми, що наш на­род на­ро­див­ся не 24 ро­ки то­му. На­при­клад, ва­шо­му Чер­ні­го­ву по­над 1300 ро­ків. На жаль, лю­ди не зна­ють сво­єї істо­рії. Ро­зу­мі­н­ня сво­го ко­рі­н­ня, сво­їх ви­то­ків, іден­ти­чної, на­ціо­наль­ної та ду­хов­ної су­тно­сті ду­же ча­сто за­слаб­ке, а то і вза­га­лі геть від­су­тнє, са­ме то­му ми зро­би­ли цю книж­ку», — по­яснив по­зи­цію твор­чо­го ко­ле­кти­ву Ігор Сюндюков.

За йо­го сло­ва­ми, ти­ся­чо­лі­тня істо­рія Укра­ї­ни не мо­же бу­ти пов­ною мі­рою зба­гнен­на без ро­зу­мі­н­ня най­ті­сні­ших зв’яз­ків Ки­їв­ської Ру­сі та Ві­зан­тій­ської ім­пе­рії. При­чо­му це ду­же не­о­дно­зна­чні зв’яз­ки, які не мо­жна по­да­ти в чор­но-бі­лих то­нах. «Са­ме з Ві­зан­тії до нас при­йшло пра­во­слав­не хри­сти­ян­ство. Са­ме че­рез Ві­зан­тію при­йшло ми­сте­цтво спо- ру­дже­н­ня со­бо­рів, ікон, фре­сок, лі­то­пи­са­н­ня. Ми ви­яви­ли­ся до­бри­ми учня­ми, ми не бу­ли учня­ми з ком­пле­ксом мен­шо­вар­то­сті, які схи­ля­ли­ся пе­ред вчи­те­ля­ми — ві­зан­тій­ця­ми», — за­ува­жив пан Ігор.

Так са­мо, як у Ві­зан­тії, слід шу­ка­ти ко­ре­ні на­шо­го хри­сти­ян­сько­го сві­то­гля­ду, куль­ту­ри, в Осман­ській ім­пе­рії — ви­то­ки ко­за­цько­го ру­ху, ба­га­тьох драм і тра­ге­дій і во­дно­час — пе­ре­мог і здо­бу­тків. То­му вдум­ли­ве ви­вче­н­ня за­зна­че­них тем дає чи­та­че­ві клю­чі до ро­зу­мі­н­ня ба­га­тьох по­дій, що роз­гор­та­ю­ться на на­ших очах. І до ро­зу­мі­н­ня на­шо­го справ­жньо­го мі­сця в Єв­ро­пі та сві­ті. З ци­ми ви­снов­ка­ми, на­пев­но, по­го­ди­ли­ся б усі при­су­тні на пре­зен­та­ції в Чер­ні­го­ві. При­найм­ні, та­кі дум­ки про­зву­ча­ли у ко­мен­та­рях і обго­во­рен­ні, що від­бу­ло­ся в Чер­ні­гів­сько­му цен­трі пе­ре­пі­дго­тов­ки та під­ви­ще­н­ня ква­лі­фі­ка­ції ка­дрів.

Да­лі — сло­во екс­пер­там.

«КНИЖ­КА ДО­ДАЄ ДУ­ЖЕ БА­ГА­ТО ДО НА­ШО­ГО СПРИЙНЯ­Т­ТЯ ВІ­ЗАН­ТІЇ ТА УКРА­Ї­НИ» Ан­дрій ЦАРЕНОК, до­цент ка­фе­дри фі­ло­со­фії та куль­ту­ро­ло­гії Чер­ні­гів­сько­го на­ціо­наль­но­го пе­да­го­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту ім. Т. Г.Шев­чен­ка, кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, до­цент:

— Ві­зан­тія про­існу­ва­ла 1200 ро­ків, і ця ім­пе­рія бу­ла до­сить не­о­дно­рі­дною. Не­зва­жа­ю­чи на пев­ну екле­кти­чність, ця книж­ка до­дає ду­же ба­га­то до на­шо­го сприйня­т­тя Ві­зан­тії та Укра­ї­ни. У істо­ри­ків є та­ке пра­ви­ло: якщо на­род не має сво­єї дер­жа­ви, пишемо істо­рію на­ро­ду, що й зро­бив Гру­шев­ський. А те, що від­бу­ва­ло­ся на те­ри­то­рії дер­жа­ви, це є істо­рія да­ної дер­жа­ви. І ко­ли ми го­во­ри­мо про те, що крим­ські та­та­ри — теж укра­їн­ці, без сум­ні­ву, так і є. І ду­же до­бре, що га­зе­та «День» ро­бить кро­ки в цьо­му на­прям­ку. Во­на ро­бить ду­же ва­жли­ву спра­ву!

«СУ­ЧА­СНІ УКРА­ЇН­ЦІ ЗА­ЛИ­ШИ­ЛИ­СЯ ФА­КТИ­ЧНО ЄДИ­НИ­МИ, ХТО ЗМІГ ЦІЛІСНО ТА БЕЗ­ПЕ­РЕРВ­НО ДО­НЕ­СТИ ВІ­ЗАН­ТІЙ­СЬКІ ТРА­ДИ­ЦІЇ ДО СУ­ЧА­СНО­СТІ»

Во­ло­ди­мир ЛИЧКОВАХ, до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук, про­фе­сор Ака­де­мії ке­рів­них ка­дрів пра­ців­ни­ків куль­ту­ри і ми­стецтв:

— «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» — це шлях до на­ших дже­рел, шлях до Єв­ро­пи та єв­ро­пей­ських цін­но­стей. Кни­га до­по­ма­гає зро­зу­мі­ти ви­то­ки куль­тур­них про­це­сів сьо­го­де­н­ня, діа­лог куль­тур, який для нас роз­по­чав­ся із вза­є­мин Ки­їв­ської Ру­сі та Ві­зан­тії. Хай на­ше жи­т­тя про­хо­дить під «си­гна­ту­рою Со­фії», про яку так пал­ко, про­ни­кли­во го­во­рив Сер­гій Крим­ський і яка вті­ле­на в афон­ській тра­ди­ції в Укра­ї­ні, що на­лі­чує вже по­над ти­ся­чу ро­ків. Те­пер су­ча­сні укра­їн­ці за­ли­ши­ли­ся, фа­кти­чно, єди­ни­ми, хто зміг цілісно та без­пе­рерв­но до­не­сти ві­зан­тій­ські тра­ди­ції до су­ча­сно­сті.

Збір­ка роз­кри­ває тра­ди­ції укра­їн­сько­го бу­т­тя, сві­то­с­прийня­т­тя та іден­ти­чно­сті укра­їн­ців, схі­дно­го хри­сти­ян­ства, ма­лює пер­спе­кти­ви укра­їн­ської істо­рії, ве­де мо­ву про по­вер­не­н­ня в Цар­го­род як про від­нов­ле­н­ня мо­раль­но-ети­чних основ укра­їн­сько­го су­спіль­ства. Дя­кую ав­то­рам та упо­ря­дни­кам за рі­зно­барв­не від­обра­же­н­ня укра­їн­ської істо­рії та куль­ту­ри.

«ОСО­БЛИ­ВИЙ ІН­ТЕ­РЕС ДЛЯ МЕ­НЕ СТА­НО­ВИ­ЛИ МА­ТЕ­РІ­А­ЛИ, ПРИ­СВЯ­ЧЕ­НІ ХРИСТИЯНІЗАЦІЇ КИ­ЇВ­СЬКОЇ РУ­СІ»

Ві­ктор МО­ЛО­ЧКО, пред­став­ник Бла­го­дій­но­го фон­ду спри­я­н­ня іні­ці­а­ти­вам га­зе­ти «День» у Чер­ні­гів­ській обла­сті:

— Бу­ду­ва­ти дер­жа­ву — це, на­сам­пе­ред, ви­хо­ву­ва­ти її гро­ма­дян — силь­них ду­хом, від­по­від­аль­них за свої дії та сло­ва. Са- ме та­ку мі­сію здій­снює слав­ний ко­ле­ктив га­зе­ти «День». Одна му­дра жін­ка в Укра­ї­ні ска­за­ла: «На­ро­дом, як і го­ро­дом, тре­ба за­йма­ти­ся». Сьо­го­дні­шня пре­зен­та­ція кни­ги «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» — яскра­вий при­клад цьо­го. По­шук істи­ни — спра­ва важ­ка, але ко­ли лю­ди її пі­зна­ють, то во­ни ста­ють віль­ни­ми. Спа­сі­н­ня на­ше — у мо­раль­но-ду­хов­но­му від­ро­джен­ні. «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» фор­мує не­об­хі­дний ни­ні зв’язок су­щих укра­їн­ців з їхні­ми пра­щу­ра­ми. Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на у сво­є­му му­дро­му пе­ре­дньо­му сло­ві го­во­рить про тво­ре­н­ня ду­хов­но­го про­сто­ру в Укра­ї­ні, а це не­мо­жли­во без мо­раль­но­е­ти­чної ре­во­лю­ції на­шо­го на­ро­ду. В цьо­му про­це­сі величезна роль від­во­ди­ться цер­ков­но-ре­лі­гій­но­му фа­кто­ру. Для ме­не як для лю­ди­ни, яка пра­цю­ва­ла у сфе­рі дер­жав­но-цер­ков­них та між­цер­ков­них від­но­син, осо­бли­вий ін­те­рес ста­но­ви­ли ма­те­рі­а­ли, при­свя­че­ні християнізації Ки­їв­ської Ру­сі, ро­лі й мі­сцю цер­кви в істо­рії Укра­ї­ни, Ро­сії, Ві­зан­тії та мо­де­лі від­но­син дер­жа­ви і цер­кви.

У ці­ло­му, збір­ка не ли­ше ін­фор­мує нас, а й ста­вить зав­да­н­ня пе­ре­о­сми­сле­н­ня ба­га­тьох по­дій, явищ, ре­кон­стру­ю­ю­чи їх на осно­ві пер­шо­дже­рел, ви­ма­гає не спостереження, а актив­ної дії: бо Бог бла­го­слов­ляє не на­ші ба­жа­н­ня, а на­ші дії. Має від­бу­ти­ся мо­раль­но-духовна та сві­то­гля­дна ре­во­лю­ція на­шо­го на­ро­ду, а без та­ких кни­жок во­на не­мо­жли­ва. І без ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми цер­ков­ної су­ве­рен­ність Укра­ї­ни та­кож не­мо­жли­ва.

«МИ ВІДХОДИМО ВІД СТЕРЕОТИПУ, ЩО ІСТО­РІЯ УКРА­Ї­НИ — ЦЕ ІСТО­РІЯ ЛИ­ШЕ УКРА­ЇН­ЦІВ» Во­ло­ди­мир ПИ­ЛИ­ПЕН­КО, до­цент ка­фе­дри етно­ло­гії та кра­є­знав­чо-ту­ри­сти­чної ро­бо­ти Чер­ні­гів­сько­го на­ціо­наль­но­го пе­да­го­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту ім. Т.Г. Шев­чен­ка, кан­ди­дат істо­ри­чних на­ук:

— Для ме­не най­ці­ка­ві­шим був дру­гий роз­діл кни­ги. Вва­жаю ду­же гар­ною озна­кою, що ми відходимо від стереотипу, що істо­рія Укра­ї­ни — це істо­рія ли­ше укра­їн­ців. І стат­ті, вмі­ще­ні у книж­ці, це чу­до­во де­мон­стру­ють. Зре­штою, ни­ні­шня по­лі­ти­чна си­ту­а­ція до­во­дить, що крим­ські та­та­ри є ве­ли­ки­ми па­трі­о­та­ми Укра­ї­ни.

Ав­то­ри кни­ги зо­се­ре­ди­ли­ся на по­лі­ти­чних вза­є­ми­нах у три­ку­тни­ку ко­за­ки — та­та­ри — тур­ки, про­те по­за ува­гою ав­то­рів за­ли­шив­ся ва­жли­вий аспект при­кор­дон­них від­но­син — куль­тур­ний вплив. А він був зна­чний. На­віть най­ві­до­мі­ше зо­бра­же­н­ня ко­за­ка Ма­мая біль­ше на­га­дує лю­ди­ну Схо­ду, ніж укра­їн­ця. Але, мо­жли­во, це те­ма для окре­мої книж­ки.

Окре­мо від­зна­чу, що в ін­те­ле­кту­аль­но­му се­ре­до­ви­щі Ре­чі По­спо­ли­тої XVI — XVII ст. та Ге­тьман­щи­ни тур­ків не ли­ше кри­ти­ку­ва­ли та зви­ну­ва­чу­ва­ли в усіх мо­жли­вих грі­хах, а й вба­ча­ли у них при­клад вій­сько­вої ди­сци­плі­ни, спра­ве­дли­во­го дер­жав­но­го устрою. І хо­ча та­кі уяв­ле­н­ня бу­ли да­ле­кі від істи­ни, ва­жли­во, що во­ни існу­ва­ли.

Тож із обе­ре­жні­стю, але мо­жна ска­за­ти, що та­та­ри та тур­ки бу­ли не тіль­ки во­ро­га­ми, а, в пев­но­му ро­зу­мін­ні, й дру­зя­ми. І книж­ка «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» це де­мон­струє.

«ФОР­МА РО­БИТЬ КНИЖ­КУ ЦІ­КА­ВОЮ НЕ ЛИ­ШЕ ДЛЯ ВУЗЬ­КО­ГО КО­ЛА ФА­ХІВ­ЦІВ, А Й ДЛЯ ШИР­ШО­ГО КО­ЛА ЧИ­ТА­ЧІВ» Оле­ксандр КУХАРУК, стар­ший ви­кла­дач ка­фе­дри со­ці­аль­ної еко­но­мі­ки та мар­ке­тин­гу Чер­ні­гів­сько­го на­ціо­наль­но­го те­хно­ло­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту, кан­ди­дат істо­ри­чних на­ук:

— Чо­му все-та­ки «по­вер­не­н­ня», а не «відкриття» чи «звер­не­н­ня до...»? Остан­нє, ма­буть, ближ­че до су­тно­сті збір­ки. Во­дно­час по­зи­тив­на ри­са кни­ги — ба­га­то­барв­ність, рі­зно­рів­не­вість. Тут умі­ще­ні істо­рі­о­соф­ські, на­у­ко­ві, на­у­ко­во-по­пу­ляр­ні стат­ті. За по­ді­бне по­єд­на­н­ня фа­хо­ві збір­ки, як пра­ви­ло, кри­ти­ку­ють, але ви­дан­ню, що роз­гля­да­є­ться, це йде ли­ше на ко­ристь. Са­ме та­ка фор­ма ро­бить кни­гу ці­ка­вою не ли­ше для вузь­ко­го ко­ла фа­хів­ців (іно­ді жар­ту­ють: проблема, ши­ро­ко ві­до­ма у вузь­ких ко­лах), а й для шир­шо­го ко­ла чи­та­чів. Тут ко­жен зна­хо­дить для се­бе текс­ти до сма­ку. Ра­зом із тим рі­зно­ма­ні­тність мо­же при­зве­сти до все­їдно­сті. Зокре­ма, у ме­не, так са­мо, як в упо­ря­дни­ків, ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: в який із Цар­го­ро­дів ми хо­че­мо по­вер­ну­ти­ся? Кон­стан­ти­но­поль чи більш пі­зній — Стам­бул? Від­по­відь ні­би­то зро­зумі­ла, а тим ча­сом ко­жен чи­тач ро­бить вла­сні ви­снов­ки.

«У ЧЕР­НІ­ГО­ВІ ЗБЕ­РІГ­СЯ НАЙВІЗАНТІЙСЬКИЙ З УСІХ СО­БО­РІВ КИ­ЇВ­СЬКОЇ РУ­СІ — СПАСЬКИЙ» Во­ло­ди­мир БОЙ­КО, ди­ре­ктор Чер­ні­гів­сько­го цен­тру під­ви­ще­н­ня ква­лі­фі­ка­ції, кан­ди­дат істо­ри­чних на­ук:

— Ві­зан­тія — це не ли­ше те, що бу­ло ко­лись. Во­на жи­ве се­ред нас — на ву­ли­цях дав­ньо­го Чер­ні­го­ва, се­ред йо­го ме­шкан­ців. Як уже ми оці­ню­є­мо її вплив — то ін­ше пи­та­н­ня. Він — не­о­дно­зна­чний, але мова про ін­ше. Ми до­сі — її куль­тур­но-мен­таль­на ча­сти­на. По­ди­ві­ться, будь ла­ска, який зв’язок. Упер­ше Чер­ні­гів зга­да­ний у текс­ті до­го­во­ру з Кон­стан­ти­но­по­лем — тоб­то зав­дя­ки йо­му став ві­до­мим. У на­шо­му мі­сті збу­до­ва­ний і збе­ріг­ся Спаський со­бор, який се­ред ін­ших цер­ков­них спо­руд Дав­ньої Ру­сі най­біль­ше був схо­жий на ві­зан­тій­ські хра­ми. Ви мо­же­те зай­ти до ньо­го і в бу­кваль­но­му сен­сі до­тор­кну­ти­ся до ті­єї спад­щи­ни. Гер­бом Чер­ні­гів­щи­ни є дво­го­ло­вий орел — хто пер­ший йо­го бачить, той зга­дує про Ро­сію. Однак на При­де­сен­ні він з’явив­ся май­же на пів­ти­ся­чо­лі­т­тя ра­ні­ше — з то­го са­мо­го цар­го­род­сько­го дже­ре­ла, зві­сно. От­же, книж­ка «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» ще і ще раз нам на­га­дує, звід­ки і хто ми є, а одно­ча­сно до­по­ма­гає про­ти­сто­я­ти агре­сії кра­ї­ни, яка чо­мусь се­бе вва­жає чи не єди­ною справ­жньою спад­ко­єм­ни­цею Ві­зан­тії. Хі­ба що «ві­зан­тій­ства» — на на­шу дум­ку.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.