По­вер­хо­ва де­ко­му­ні­за­ція

Цей про­цес має від­бу­ва­ти­ся за су­т­тю, а від­бу­ва­є­ться ли­ше за фор­мою

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ма­рія СЕМЕНЧЕНКО, «День»

За мі­сяць — 21 листопада 2015 року — мі­сце­ві гро­ма­ди ма­ють прийня­ти рі­ше­н­ня про по­збав­ле­н­ня від то­та­лі­тар­ної спад­щи­ни. Йде­ться про пе­рей­ме­ну­ва­н­ня ву­лиць, площ, гео­гра­фі­чних об’єктів. Пі­сля цьо­го про­тя­гом трьох мі­ся­ців Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни прийме рі­ше­н­ня про пе­рей­ме­ну­ва­н­ня, а ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня ма­ти­муть пів­ро­ку, щоб ви­зна­чи­ти но­ві на­зви.

В Ін­сти­ту­ті на­ціо­наль­ної пам’ яті, який і був іні­ці­а­то­ром за­ко­ну про де­ко­му­ні­за­цію, на­га­ду­ють: слід пе­ре­йме­но­ву­ва­ти на­зви, у яких ви­ко­ри­ста­ні іме­на осіб, що обі­йма­ли ке­рів­ні по­са­ди у ко­му­ні­сти­чній пар­тії, ви­щих ор­га­нах вла­ди та управ­лі­н­ня СРСР, УРСР, ін­ших со­ю­зних або ав­то­ном­них ре­спу­блік, пра­ців­ни­ків ор­га­нів держ­без­пе­ки. Та­кож під­ля­га­ють змі­ні най­ме­ну­ва­н­ня, у яких ви­ко­ри­ста­но на­зви СРСР, УРСР, ін­ших со­ю­зних або ав­то­ном­них ре­спу­блік та по­хі­дні від них.

Учо­ра спів­ро­бі­тни­ки Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’ яті зі­бра­ли прес- кон­фе­рен­цію, щоб да­ти від­по­віді на пи­та­н­ня, які най­ча­сті­ше отри­му­ють в кон­текс­ті про­це­су де­ко­му­ні­за­ції. Роз­по­ві­ли про пер­ші успі­хи: се­сія мі­ської ради Дзер­жин­ська До­не­цької обла­сті по­го­ди­ла про­по­зи­цію пе­рей­ме­ну­ва­ти мі­сто на То­рецьк — за на­звою рі­чки Ка­зен­ний То­рець, що те­че бі­ля мі­ста. В Ар­те­мів­ську тої ж обла­сті ухва­ли­ли по­вер­не­н­ня істо­ри­чної на­зви Ба­хмут...

«Укра­ї­на ні­ко­ли не збу­дує за­мо­жно­го та спо­кій­но­го май­бу­тньо­го без по­до­ла­н­ня спад­щи­ни то­та­лі­тар­но­го ми­ну­ло­го. Бо то­та­лі­та­ризм і до­бро­бут — не­су­мі­сні. Тож пе­рей­ме­ну­ва­н­ня назв ву­лиць, пов’яза­них із ко­му­ні­сти­чним ре­жи­мом, — обов’ яз­ко­ва умо­ва то­го, щоб у на­шій дер­жа­ві від­бу­ли­ся по­зи­тив­ні су­спіль­ні пе­ре­тво­ре­н­ня » , — на­го­ло­сив ра­дник го­ло­ви Ін­сти­ту­ту Оле­ксандр Зінченко.

Обов’яз­ко­ва умо­ва, але, оче­ви­дно, не основ­на. Са­мі ли­ше на­зви ву­лиць не при­зве­дуть до які­сних су­спіль­них змін. Має змі­ни­ти­ся ми­сле­н­ня, мо­де­лі по­ве­дін­ки, жит­тє­ві орі­єн­ти­ри, прин­ци­по­вість по­зи­цій і без­ліч ін­ших ре­чей, які не мо­жна зби­ти з по­ста­мен­ту чи до­ко­рін­но змі­ни­ти но­вою та­бли­чкою чи фа­са­дом. І в цьо­му — най­біль­ша скла­дність де­ко­му­ні­за­ції укра­їн­сько­го су­спіль­ства. Є ба­га­то ла­кму­со­вих па­пір­ців, які по­ка­зу­ють, як від­бу­ва­ю­ться змі­ни і чи від­бу­ва­ю­ться вза­га­лі. З при­кла­дів, які ни­ні обго­во­рю­ють, — си­ту­а­ція у Глу­хо­ві. Ре­а­кція су­спіль­ства і по­лі­ти- ків на бо­роть­бу, яка ни­ні роз­гор­ну­ла­ся між на­щад­ком ари­сто­кра­ти­чно­го ро­ду Мі­ше­лем Те­ре­щен­ком і пред­став­ни­ком ста­рих, че­кіст­ських тра­ди­цій Ан­дрія Дер­ка­ча, і є від­по­від­дю на пи­та­н­ня, чи успі­шна в нас де­ко­му­ні­за­ція.

Про­цес де­ко­му­ні­за­ції має бу­ти ба­га­то­ве­ктор­ним і від­бу­ва­ти­ся за су­т­тю. По­ки ж ми ба­чи­мо, що від­бу­ва­є­ться він ви­клю­чно за фор­мою. Без­пе­ре­чно, ко­му­ні­сти­чні на­зви тре­ба змі­ню­ва­ти, а сим­во­лі­ку — де­мон­ту­ва­ти. Але до цьо­го тре­ба під­хо­ди­ти — раз ми вже по­зи­ціо­ну­є­мо се­бе як но­ве, не­сов­ко­ве су­спіль­ство — з ін­шою ри­то­ри­кою й ін­ши­ми ме­ха­ні­зма­ми змін. Ба­га­то ре­чей по­тре­бу­ють екс­пер­тної оцін­ки, пе­ре­о­сми­сле­н­ня. Це сто­су­є­ться, зокре­ма, і мо­ну­мен­таль­но­го ми­сте­цтва, зраз­ки яко­го по­тра­пля­ють під дії за­ко­ну, і но­вих назв для на­се­ле­них пун­ктів. Тож ідея Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті за­вер­ши­ти про­цес до 21 листопада — Дня Гі­дно­сті та Сво­бо­ди, з одно­го бо­ку є сим­во­лі­чною, а з ін­шо­го — ...ду­же в ра­дян­ських тра­ди­ці­ях змін «до да­ти». Це ж сто­су­є­ться і мо­за­їк, які ни­ні опи­ни­ли­ся під за­гро­зою зни­ще­н­ня, хо­ча біль­шість з них є цін­ни­ми ви­тво­ра­ми ми­сте­цтва, які вже втра­ти­ли свій іде­о­ло­гі­чний по­сил. По­спі­ша­ю­чи вті­лю­ва­ти де­ко­му­ні­за­цій­ні про­це­си, мо­жна зби­ти з фа­са­дів справ­жні ми­сте­цькі скар­би. Ча­су на їхнє ви­вче­н­ня і оцін­ку, а зна­чить і за­хист — обмаль.

« Па­ра­до­ксаль­ність цьо­го ми­сте­цтва — мо­ну­мен­таль­но­го — за­кла­де­на в са­му йо­го су­тність. Во­но бу­ло ство­ре­не офіційно для іде­о­ло­гії, але ре­аль­но ви­хо­ди­ло, що во­но — про­ти іде­о­ло­гії, всу­пе­реч. Мо­за­ї­ки вже втра­ти­ли цю іде­о­ло­гі­чну потенцію, яка в них за­кла­да­ла­ся. І сьо­го­дні роз­кри­ва­є­ться їх ми­сте­цька суть, уні­каль­ність, — го­во­рить Єв­ге­нія Мо­ляр, ку­ра­тор­ка про­е­кту SOVIET MOSAIC IN UKRAINE фон­ду ІЗО­ЛЯ­ЦІЯ. Остан­ні пів­ро­ку во­на з ко­ле­га­ми за­мість ство­рю­ва­ти ака­де­мі­чну ба­зу і опис мо­за­їк Укра­ї­ни, що­дня ви­му­ше­на їх ря­ту­ва­ти. «Ко­жен раз нам до­во­ди­ться від­би­ва­ти­ся і го­во­ри­ти, що ми не бор­ці за все ра­дян­ське, не ре­тро­гра­ди і сов­ко­фі­ли, ми го­во­ри­мо ли­ше про ми­сте­цтво і йо­го пе­ре­о­сми­сле­н­ня, — про­дов­жує Єв­ге­нія Мо­ляр. — З са­мо­го по­ча­тку де­ко­му­ні­за­цій­но­го про­це­су ми на­по­ля­га­ли, що не мо­жна при­йма­ти жо­дних рі­шень, по­ки тво­ри мо­ну­мен­таль­но­го ми­сте­цтва не до­слі­дже­ні, цей за­кон вза­га­лі не має їх по­ки сто­су­ва­ти­ся! Скла­дно. Не­має кри­те­рію, не­має ме­ха­ні­змів, ме­то­до­ло­гії».

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ЗУБКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.