Роз­шу­ка­ли на... го­ри­щі со­бо­ру

Den (Ukrainian) - - День України - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

В Лу­цьку пред­став­ля­ти­муть іко­ну рід­кі­сно­го сю­же­ту

Цей свя­тий образ да­ту­є­ться при­бли­зно XVIII сто­лі­т­тям, але цін­ність йо­го не так у ві­ці, як у сю­же­ті. Це — Стра­шний Суд, те­ма, зро­зумі­ла ко­жно­му хри­сти­я­ни­ну. Бо ось і у Бі­блії го­во­ри­ться про те, що «В усіх спра­вах тво­їх пам’ятай про кі­нець твій, і по­вік не згрі­шиш». Про­те ни­ні фа­хів­ці не мо­жуть по­ясни­ти фа­кту, що на­ра­зі іко­ни із зо­бра­же­н­ням Стра­шно­го Су­ду зни­кли із хра­мів. А са­ме во­ни по­чи­на­ю­чи із XV сто­лі­т­тя ра­зом із Стра­стя­ми Го­спо­дні­ми та іко­но­ста­сом тво­ри­ли три­єди­ний ан­самбль і бу­ли не­від’єм­ною ча­сти­ною цер­ков­но­го ін­тер’єру. Ось і іко­ну Стра­шно­го Су­ду, яку пред­став­лять цьо­го че­твер­га на XXII Між­на­ро­дній на­у­ко­вій кон­фе­рен­ції «Во­лин­ська іко­на: до­слі­дже­н­ня і ре­став­ра­ція», від­шу­ка­ли ще 1998 року на... го­ри­щі Свя­то-Тро­ї­цько­го со­бо­ру в Лу­цьку в не­за­до­віль­но­му ста­ні. І пі­сля ре­став­ра­ції іко­на за­ли­ша­є­ться обрі­за­ною з бо­ків, бо від­но­ви­ти ско­є­не люд­ською ру­кою ні­хто вже не в си­лі.

Му­зей во­лин­ської іко­ни, який про­во­дить тра­ди­цій­ну що­рі­чну на­у­ко­ву кон­фе­рен­цію, зав­жди ті­шить її уча­сни­ків екс­клю­зи­вом, так би мо­ви­ти, зі сво­їх за­па­сни­ків. І ни­ні при­ве­зли з Ки­є­ва, від­ре­став­ро­ва­ні ці­ка­ві обра­зи свя­то­го Ону­фрія, «Ко­ро­ну­ва­н­ня Бо­го­ро­ди­ці» та ін­ші, але «Стра­шний Суд» — про­сто уні­каль­ний і за сю­же­том, і за своєю зна­чи­мі­стю. Тут і Пре­стол уго­то­ва­ний з кни­гою роз­гор­ну­тою, на осно­ві якої і від­бу­ва­ти­ме­ться Суд, і Адам та Єва нав­ко­лі­шках, обра­зи Прав­ди і Грі­ха, і, зви­чай­но, Рай та Пе­кло. Раю від­ве­де­не скром­не мі­сце з бра­мою, зо­бра­же­н­ням ше­сти­кри­ло­го се­ра­фи­ма, звер­ху до яко­го ідуть пра­ве­дни­ки на чо­лі з апо­сто­лом Пе­тром, що три­має клю­чі, До­ро­гу до Раю вка­зує ан­гел-охо­ро­нець зі стя­гом у ру­ці. Бі­ля ньо­го зо­бра­же­ні во­скре­слі ду­ші, які вста­ють з мо­гил. Да­лі — церква з ба­ня­ми. Пе­ред нею на лав­ці си­дить свя­ще­ник, який спо­від­ає грі­шни­ків. По­ряд на ліж­ку ле­жить лю­ди­на, що, як опи­су­є­ться в кни­гах на цю те­му, бу­ла «лі­ни­вою до цер­кви», і бі­ля її ніг сто­їть біс...

У ми­ну­ло­му тра­ди­цій­но ве­ли­ка за роз­мі­ром іко­на Стра­шно­го Су­ду за­йма­ла мі­сце або на за­хі­дно­му, або на пів­ден- но­му бо­ці хра­му. Це для то­го, що­би вір­ні, ви­хо­дя­чи з цер­кви, пам’ята­ли про свою остан­ню го­ди­ну і Суд, яко­го не ми­ну­ти. У Музеї во­лин­ської іко­ни спо­ді­ва­ю­ться, що фа­хів­ці з усі­єї Укра­ї­ни, Бі­ло­ру­сі і Поль­щі, при­су­тні на кон­фе­рен- ції, ви­слов­лять свої мір­ку­ва­н­ня і про пред­став­ле­ний свя­тий образ, і про те, чо­му іко­на з та­ким сю­же­том зни­кла з цер­ков­но­го ін­тер’єру.

ФОТОРЕПРОДУКЦІЮ НА­ДА­НО РЕСТАВРАТОРАМИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.