Київ – «мі­сто про­блем»,

Або Чо­му са­ме за­раз — пе­ред ви­бо­ра­ми — на­став час ра­ціо­наль­но, не ста­ю­чи на по­зи­цію жо­дної по­лі­ти­чної си­ли, аде­ква­тно оці­ни­ти «хво­ро­би» сто­ли­ці

Den (Ukrainian) - - Економіка -

Не мо­жна ска­за­ти, що сто­ли­чні про­бле­ми не розв’язу­ва­ли­ся — що­прав­да, не всі та не зав­жди — і не розв’язу­ю­ться ни­ні. Але ігно­ру­ва­ти те, що пе­ре­ва­жна біль­шість ки­ян кри­ти­чно оці­нює їхнє розв’яза­н­ня, аж ні­як не мо­жна.

При цьо­му є про­бле­ми, які кра­ще ви­дно «зго­ри», з ка­бі­не­тів ме­рії та за­лу за­сі­дань Ки­їв­ра­ди. Є про­бле­ми, які най­кра­ще від­чу­тно «зни­зу» — так зва­но­му пе­ре­сі­чно­му ки­я­ни­ну, від­по­від­но до ті­єї ві­ко­вої та про­фе­сій­ної ка­те­го­рії, до якої він на­ле­жить. А є про­бле­ми, які во­дно­час і ви­дно, і від­чу­тно «з се­ре­дньої по­зи­ції», тоб­то під ра­кур­сом «вклю­че­но­го спо­сте­рі­га­ча», як це називають со­ціо­ло­ги. Йде­ться про тих, хто від­чу­ває «на сво­їй шку­рі» про­бле­ми жи­т­тя зви­чай­но­го го­ро­дя­ни­на, а во­дно­час три­має пев­ну ди­стан­цію що­до цих про­блем, по­трі­бну для їх осми­сле­н­ня та вер­ба­лі­за­ції. За­раз, на­пе­ре­до­дні ви­бо­рів, час са­ме так, ра­ціо­наль­но, не ста­ю­чи на по­зи­цію жо­дної по­лі­ти­чної си­ли, по­ве­сти роз­мо­ву про ці про­бле­ми, про які в еле­кто­раль­ній трі­ско­тня­ві не­рід­ко про­сто-та­ки не чу­ти — з роз­ра­хун­ку не так на по­лі­ти­ків, як на ки­ян. во­ди­ти бру­дні обо­руд­ки та за­хо­плю­ва­ти спіль­ну вла­сність ме­шкан­ців сто­ли­ці, й не ли­ше її. От у гру­дні 2011 року Фонд дер­жмай­на про­дав 25% акцій ком­па­нії «Ки­ї­в­енер­го», яка, за ви­зна­че­н­ням Ан­ти­мо­но­поль­но­го ко­мі­те­ту, є при­ро­дною мо­но­по­лі­єю на рин­ку енер­го­за­без­пе­че­н­ня укра­їн­ської сто­ли­ці. Чи мав Фонд на це пра­во? І чи не бу­ло ви­ве­де­н­ня «Ки­ї­в­енер­го» зі спіль­ної вла­сно­сті ки­ян еле­мен­тар­ною кра­діж­кою? При­найм­ні, рік то­му Ки­їв­ра­да (63 го­ло­си «за») про­го­ло­су­ва­ла за те, щоб зна­йти спосо­би по­вер­ну­ти ком­па­нію сто­ли­ці. «В енер­ге­ти­чній стра­те­гії Ки­є­ва вра­ху­ва­ти, що... без по­вер­не­н­ня «Ки­ї­в­енер­го» у ко­му­наль­ну вла­сність енер­ге­ти­чна без­пе­ка не­мо­жли­ва», — за­фі­ксо­ва­но в рі­шен­ні Ки­їв­ра­ди. Те ж са­ме, на дум­ку низ­ки де­пу­та­тів та ана­лі­ти­ків, ма­ло сто­су­ва­ти­ся ком­па­ній «Ки­ївм­лин», «Ки­їв­газ» то­що. Але... Го­ло­су­ва­н­ня від­бу­ло­ся, а про­дов­же­н­ня дій у цьо­му на­пря­мі за ці­лий рік не по­мі­тно.

До­свід остан­ньо­го де­ся­ти­лі­т­тя на­о­чно до­вів, що еко­но­мі­чна ефе­ктив­ність при­ва­ти­зо­ва­них (то­чні­ше, при­хва­ти­зо­ва­них) олі­гар­хі­чним ка­пі­та­лом т. зв. при­ро­дних мо­но­по­лій най­біль­ше ви­яв­ляє се­бе у вмі­ло­му ви­ве­ден­ні ко­штів у офшо­ри та в ку­пів­лі фут­бо­лі­стів з Афри­ки та Ла­тин­ської Аме­ри­ки для клу­бів, які на­ле­жать олі­гар­хам. Що ж до ін­ве­сти­цій у роз­ви­ток цих ком­па­ній і яко­сті об­слу­го­ву­ва­н­ня клі­єн­тів, то тут фа­ктом є еле­мен­тар­на зне­ва­га до «про­сто­лю­ду». З цьо­го при­во­ду по­лі­то- лог Ві­та­лій Ба­ла пи­ше у Facebook: «Для ме­не бу­ло ве­ли­ким зди­ву­ва­н­ням, м’яко ка­жу­чи, до­зна­ти­ся — щоб пе­ре­у­кла­сти уго­ду з цим мо­но­по­лі­стом, який «зди­рає» з ки­ян ве­ли­че­зні та­ри­фи, по­трі­бно їха­ти і за­йма­ти чер­гу з 8.00 ран­ку, бо в ін­шо­му ра­зі це нав­ряд чи вда­сться зро­би­ти... Ті, хто пра­цює, не ма­ють ба­га­то шан­сів зайня­ти чер­гу о 8.00 ран­ку, а ті, хто вже не пра­цює, тоб­то пен­сіо­не­ри, ма­ють ви­сто­ю­ва­ти ще одну дов­же­ле­зну чер­гу, крім суб­си­дій, і не тіль­ки». Та­ке хам­ство у ци­ві­лі­зо­ва­но­му сві­ті неможливе, а в Укра­ї­ні є пра­ви­лом...

Пов’яза­на з цим проблема — ма­со­ві від­клю­че­н­ня ба­га­то­квар­тир­них бу­дин­ків від га­ря­чої во­ди під тим при­во­дом, що де­хто з їхніх ме­шкан­ців є злі­сни­ми не­пла­тни­ка­ми, а те­хні­чних за­со­бів ін­ди­ві­ду­аль­но­го ви­мкне­н­ня не існує. На­справ­ді та­кі за­со­би в Укра­ї­ні є вже по­над 10 ро­ків, а від­клю­че­н­ня ве­ли­ких бу­дин­ків, де 90% чи на­віть 95% ме­шкан­ців більш-менш справ­но оплачують ко­му­наль­ні по­слу­ги, — дія, не­су­мі­сна зі справ­жньою, а не де­кла­ра­тив­ною рин­ко­вою еко­но­мі­кою. Я вже не ка­жу про те, що в та­ко­му ра­зі йде­ться про ви­ко­ри­ста­н­ня то­та­лі­тар­ної пра­кти­ки ко­ле­ктив­ної від­по­від­аль­но­сті...

І вза­га­лі — чи був у остан­нє де­ся­ти­лі­т­тя, над­то за прав­лі­н­ня Чер­но­ве­цько­го, за­кон­ним про­даж тих чи ін­ших ко­му­наль­них об’єктів «сво­їм лю­дям», не ка­жу­чи вже про роз­по­діл зем­лі (як пи­са­ло­ся, на мі­льяр­ди до­ла­рів)? Де­що вже по­вер­ну­то у вла­сність мі­ста, але цю про­бле­му слід ви­рі­шу­ва­ти рі­шу­чі­ше, бо са­ме на не­розв’язан­ні «па­ра­соль­ко­вої» про­бле­ми ко­му­наль­ної вла­сно­сті та всіх пов’яза­них із нею пи­тань актив­но спе­ку­лю­ють по­лі­ти­чні аван­тю­ри­сти.

У дру­гій по­ло­ви­ні 1990-х, ко­ли то­ді­шній го­ло­ва мі­ськ­держ­адмі­ні­стра­ції Оле­ксандр Омель­чен­ко роз­по­чав мас­шта­бну від­бу­до­ву та мо­дер­ні­за­цію мі­ської ін­фра­стру­кту­ри, бу­ла допу­ще­на над­зви­чай­но сер­йо­зна по­мил­ка з дов­го­три­ва­ли­ми на­слід­ка­ми. Ска­жі­мо, у сто­ли­ці Че­хії Пра­зі в ті ж ча­си в цен­трі ав­то­мо­біль­ні по­то­ки по мо­жли­во­сті схо­ва­ли під зем­лю, на­то­мість у Ки­є­ві по­бу­ду­ва­ли ці­лу сму­гу всі­ля­ких «ме­тро­гра­дів». У Пра­зі не руй­ну­ва­ли зов­ні­шній ви­гляд істо­ри­чно­го цен­тру ХІХ — ХХ сто­літь, вбу­до­ву­ю­чи в ньо­го не­рід­ко вель­ми не­зу­гар­ні спо­ру­ди, на­то­мість ре­кон­стру­ю­ва­ли йо­го, істо­тно змі­нив­ши те, що бу­ло за фа­са­да­ми бу­дин­ків ми­ну­лих ча­сів. Там усе­ре­ди­ні по­бу­до­ва­ні ці­лі квар­та­ли ма­га­зи­нів, за­кла­дів куль­ту­ри, го­те­лів то­що, для чо­го пов­ні­стю ви­ко­ри­ста­но пер­ший по­верх. Не для бан­ків і су­пер­до­ро­гих крам­ниць, а для по­треб се­ре­дньо­го кла­су — як із чи­сла мі­сце­вих жи­те­лів, так і ту­ри­стів. А між ци­ми квар­та­ла­ми — чи­ма­ло су­то пі­шо­хі­дних ву­лиць.

Та­ку мо­жли­вість — схо­ва­ти під зем­лю ці­лу низ­ку ав­то­транс­порт­них шля­хів у цен­трі мі­ста та в ін­ших мі­сцях, де це по­трі­бно, — в Ки­є­ві до пев­ної мі­ри вже втра­че­но, але да­ле­ко не всю­ди. Го­лов­не — щоб мі­ська вла­да бу­ла ста­біль­ною, від­по­від­аль­ною та ма­ла пер­спе­ктив­ний план роз­ви­тку мі­ста, на осно­ві яко­го сто­ли­ця ре­аль­но роз­ви­ва­ла­ся хо­ча б де­сять ро­ків по­спіль. Іна­кше жо­дних стра­те­гі­чних рі­шень ре­а­лі­зо­ва­но не бу­де, а про­бле­ми з ав­то­транс­порт­ни­ми ко­му­ні­ка­ці­я­ми (як й ін­ші) ли­ше на­ко­пи­чу­ва­ти­му­ться.

Але шля­хи — шля­ха­ми, а ба­га­то що за­ле­жить від то­го, чи ра­ціо­наль­но во­ни ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться. На­дмір лег­ко­ви­ків у сто­ли­ці ви­дно не­озбро­є­ним оком. Із одно­го бо­ку, це пов’яза­но з пост­ра­дян­ською мен­таль­ні­стю ба­га­тьох ки­ян, які пра­гнуть на­яв­ні­стю вла­сно­го ав­то по­ка­за­ти всім свою «кру­ти­зну». Із дру­го­го бо­ку, ку­пу­ва­ти й ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти та­ке ав­то що­дня, а не в ра­зі ре­аль­ної по­тре­би, про­во­кує не­до­ста­тній роз­ви­ток ко­му­наль­но­го транс­пор­ту.

Остан­нім ча­сом ме­рія і Ки­їв­ра­да де­що ро­блять для онов­ле­н­ня ав­то­бу­сно­го та трам­вай­но­го пар­ків сто­ли­ці. Але про­бле­ми за­ли­ша­ю­ться і збіль­шу­ють свої мас­шта­би. Ви­хід ба­чи­ться в то­му, щоб роз­ва­жли­во й ефе­ктив­но роз­ви­ва­ти цей транс­порт, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи но­ві ідеї та під­хо­ди. Одна з та­ких ідей — ство­ре­н­ня про­гра­ми фун­кціо­ну­ва­н­ня ні­чно­го гро­мад­сько­го транс­пор­ту. За­пит на та­кий транс­порт у сто­ли­ці існує; сьо­го­дні ні­чний гро­мад­ський транс­порт вже фун­кціо­нує у кіль­кох мі­стах Укра­ї­ни: Дні­про­пе­тров­ську, За­по­ріж­жі, Льво­ві й Оде­сі. Є він й у май­же всіх зна­чних єв­ро­пей­ських мі­стах — так, у Кра­ко­ві курсують ні­чні ав­то­бу­си, а в Пра­зі — трам­ваї.

Проблема сто­ли­чно­го ко­му­наль­но­го транс­пор­ту має й ін­ший ви­мір. На­ра­зі Київ ку­пує в Бі­ло­ру­сі ав­то­бу­си, в Че­хії — трам­ваї. Це — ви­му­ше­на, але в стра­те­гі­чно­му ви­мі­рі га­не­бна пра­кти­ка. Чо­му ж від­су­тнє вла­сне ви­ро­бни­цтво не менш які­сних, але, зре­штою, ви­гі­дні­ших транс­порт­них за­со­бів — адже та­ке ви­ро­бни­цтво озна­чає й ти­ся­чі ро­бо­чих місць, і по­да­тки в мі­ську та дер­жав­ну скар­бни­цю? Тож пи­та­н­ня ще й у то­му, чи ма­ти­ме Укра­ї­на та її сто­ли­ця від­тво­ре­н­ня ква­лі­фі­ко­ва­ної ро­бо­чої си­ли — ро­бі­тни­ків, ін­же­не­рів, те­хні­ків, те­хно­ло­гів, ме­не­дже­рів, чи не пе­ре­тво­ри­ться на­ша дер­жа­ва на по­до­бу де­яких дер­жав тро­пі­чної Афри­ки, втра­тив­ши прое­кт­но- ви­ро­бни­чу осно­ву та­ко­го від­тво­ре­н­ня. Адже, на дум­ку еко­но­мі­стів, по­трі­бно 25 ро­ків, щоб її зно­ву «на­ро­сти­ти», якщо не йде­ться про «ви­кру­тко­ве» ви­ро­бни­цтво. Тож чо­му не за­пла­ну­ва­ти ство­ре­н­ня в Ки­є­ві по­ту­жно­го ви­ро­бни­чо­го цен­тру су­ча­сно­го мі­сько­го транс­пор­ту, по­трі­бно­го й сто­ли­ці, й усій кра­ї­ні?

Укра­їн­ська сто­ли­ця має й чи­ма­ло ін­ших про­блем. Се­ред них — не­про­ста проблема гар­мо­ні­за­ції ін­те­ре­сів дрі­бних тор­гов­ців (ятки, па­віль­йо­ни, кі­о­ски, ба­зар­чи­ки) та ра­ціо­наль­но­го обла­шту­ва­н­ня мі­сько­го се­ре­до­ви­ща. Є за­ко­ни еко­но­мі­ки, по­пи­ту й про­по­зи­ції, про­те є й са­ні­тар­ні нор­ми та ви­мо­ги без­пе­ки пе­ре­су­ва­н­ня ву­ли­ця­ми. На­ре­шті, є гро­мад­ська дум­ка. На жаль, во­на чин­ною мі­ською вла­дою най­ча­сті­ше ігно­ру­є­ться. По­бли­зу ме­тро «Лі­в­обе­ре­жна» вже кіль­ка ра­зів на­ма­га­ли­ся де­мон­ту­ва­ти хлі­бний кі­оск — і кіль­ка ра­зів ти­ся­чі по­ку­пців під­пи­су­ва­ли пе­ти­ції з ви­мо­гою не чі­па­ти йо­го. Вре­шті-решт, цей кі­оск, який пра­цю­вав ледь не 20 ро­ків, та­ки де­мон­ту­ва­ли, зму­шу­ю­чи ти­ся­чі по­ку­пців, що їдуть з ро­бо­ти, ви­тра­ча­ти час на по­хо­ди до су­пер­мар­ке­тів. Схо­же, мі­ська вла­да про­дов­жує гра­ти на бо­ці ве­ли­ко­го ка­пі­та­лу, не­хту­ю­чи ін­те­ре­са­ми «про­стих» ки­ян і ма­ло­го та се­ре­дньо­го бі­зне­су — і це та­кож одна з го­лов­них про­блем сто­ли­ці.

Ін­ша проблема — пе­ре­гляд і лі­кві­да­ція де­яких від­вер­то ідіо­ти­чних на­слід­ків «ме­ди­чної ре­фор­ми» ча­сів Яну­ко­ви­ча. По­де­ку­ди те­пер сі­мей­ний лі­кар мо­же ам­бу­ла­тор­но при­йма­ти па­ці­єн­тів на відстані в 10 кі­ло­ме­трів від лі­ка­рів-фа­хів­ців, і хво­ро­му спер­шу тре­ба їха­ти до ньо­го за на­прав­ле­н­ням, а по­тім уже — до спе­ці­а­лі­стів. Чи не зну­ща­н­ня це, осо­бли­во з пен­сіо­не­рів?

Ще одна проблема — сти­му­лю­ва­н­ня роз­ви­тку ор­га­нів са­мо­ор­га­ні­за­ції на­се­ле­н­ня (ОСН), які без­по­се­ре­дньо за­йма­ю­ться ти­ми пи­та­н­ня­ми, що хви­лю­ють жи­те­лів тих чи ін­ших мі­кро­ра­йо­нів. Ви­да­є­ться, мі­сту по­трі­бно якнай­біль­ше справ­жніх, а не фор­маль­них ОСН — і то­ді сто­ли­чні про­бле­ми, не­хай на мі­кро­рів­ні, фі­ксу­ва­ти­му­ться й розв’язу­ва­ти­му­ться від­чу­тно кра­ще.

На­ре­шті, є й проблема під­трим­ки та роз­ви­тку мі­сько­го ін­те­ле­кту­аль­но­го се­ре­до­ви­ща. Ска­жі­мо, Оле­ксандр Омель­чен­ко, очо­лю­ю­чи Київ де­сять ро­ків, під­три­му­вав зна­ний в Укра­ї­ні й у сві­тах жур­нал «Су­ча­сність», і не ли­ше йо­го, а й низ­ку ін­ших ви­дань. У мас­шта­бах фі­нан­сів мі­ста — це мі­зе­рія; але факт існу­ва­н­ня ав­то­ри­те­тних і все­ре­ди­ні дер­жа­ви, і за кор­до­ном «ро­зум­них» ви­дань — да­ле­ко не мі­зе­рія, а ва­го­мий со­ці­аль­ний ка­пі­тал укра­їн­ської сто­ли­ці.

Зві­сно, цим не мо­же бу­ти за­кін­че­на роз­мо­ва про ки­їв­ські про­бле­ми, ме­то­ди їхньо­го осми­сле­н­ня та шля­хи розв’яза­н­ня. Але за будь-яких об­ста­вин і ті, хто сьо­го­дні при­че­тний до мі­ської вла­ди, й ті, хто їй опо­нує, ма­ють зро­зу­мі­ти: во­ни жи­вуть в істо­ри­чно­му ча­сі та не­суть від­по­від­аль­ність за Київ не ли­ше пе­ред сво­ї­ми су­ча­сни­ка­ми.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

НЕ­ПРО­СТА ПРОБЛЕМА КИ­Є­ВА — ГАР­МО­НІ­ЗА­ЦІЯ ІН­ТЕ­РЕ­СІВ ДРІ­БНИХ ТОР­ГОВ­ЦІВ ТА РА­ЦІО­НАЛЬ­НО­ГО ОБЛА­ШТУ­ВА­Н­НЯ МІ­СЬКО­ГО СЕ­РЕ­ДО­ВИ­ЩА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.