«Укра­їн­ці зав­жди бу­ли най­актив­ні­ши­ми бун­та­ря­ми се­ред ув’язне­них», –

Вва­жає фін­ський пи­сьмен­ник, ав­тор пер­шої на­у­ко­во-по­пу­ляр­ної книж­ки про Вор­ку­тин­ське пов­ста­н­ня 1953 року Юк­ка Ри­слак­кі

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ле­ся БОНДАРУК, фото ав­то­ра

Спе­ці­аль­ну від­зна­ку Гіль­дії лю­дей книж­ки Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка на не­що­дав­ньо­му Фо­ру­мі ви­дав­ців у Льво­ві здо­бу­ла книж­ка «Вор­ку­та. Пов­ста­н­ня у ви­прав­но-тру­до­во­му та­бо­рі». Її ав­тор — фін­ський жур­на­ліст, до­ку­мен­та­ліст, ка­ри­ка­ту­рист, пи­сьмен­ник Юк­ка Ри­слак­кі був по­че­сним го­стем Фо­ру­му.

ДО­СЛІ­ДЖУ­Ю­ЧИ, ПІЗНАВАВ УКРА­ЇН­ЦІВ

Юк­ка Ри­слак­кі на­ро­див­ся 1945 року в Гель­сін­кі, по­над 20 ро­ків про­жи­ває в Ла­твії. Упро­довж більш як 30 ро­ків пра­цю­вав у ре­да­кції впли­во­вої фін­ської га­зе­ти Helsingin Sanomat, де пи­сав про істо­рію, поп-куль­ту­ру та іде­о­ло­гію в кра­ї­нах Бал­тії. Юк­ка Ри­слак­кі одру­же­ний з Ан­ною Жи­гу­ре, пи­сьмен­ни­цею, пе­ре­кла­да­чкою та ко­ли­шнім по­слом Ла­твій­ської Ре­спу­блі­ки у Фін­лян­дії. 2007 року ви­йшла у світ най­ві­до­мі­ша ана­лі­ти­чна книж­ка Ри­слак­кі «Ма­ні­пу­ля­ція фа­кта­ми: ла­твій­ський ва­рі­ант» фін­ською, а пі­зні­ше й ан­глій­ською. 2009 року пи­сьмен­ник одер­жав дер­жав­ну на­го­ро­ду Ла­твії — Хрест Ви­зна­н­ня Ла­твій­ської Ре­спу­блі­ки за по­пу­ля­ри­за­цію обра­зу кра­ї­ни за кор­до­ном (ін­терв’ю з ним «Що про­ти­ста­ви­ти «мо­ві не­на­ви­сті» див. у «Дні» № 86 від 15 трав­ня 2014 року).

Книж­ка фін­сько­го ав­то­ра — це пер­ше на­у­ко­во-по­пу­ляр­не ви­да­н­ня про одне з най­біль­ших пов­стань у ГУЛАГу. На її пре­зен­та­ції у Льво­ві за­снов­ник і ди­ре­ктор ви­дав­ни­цтва «Лі­то­пис» Ми­хай­ло Ко­мар­ни­цький за­зна­чив, що ви­рі­шив пе­ре­ви­да­ти пра­цю Ри­слак­кі укра­їн­ською мо­вою як да­ни­ну пам’яті пе­ред сво­їм ба­тьком, ко­трий та­кож був уча­сни­ком Вор­ку­тин­сько­го пов­ста­н­ня 1953 року. На уро­чи­сте пред­став­ле­н­ня книж­ки при­їха­ли си­ни одно­го з її ге­ро­їв — Йосипа Рі­пе­цько­го з Іва­но-Фран­ків­щи­ни, ко­трий по­мер у жов­тні 2013 року. Ке­рів­ник Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­мир В’ятро­вич у сво­є­му ви­сту­пі на пре­зен­та­ції на­го­ло­сив на осо­бли­во­му зна­чен­ні ви­хо­ду книж­ки Юк­ки Ри­слак­кі у спра­ві ві­дро­дже­н­ня ма­ло­ві­до­мих сто­рі­нок істо­рії. Го­лов­ний ре­да­ктор жур­на­лу «Ї» Та­рас Во­зняк за­ува­жив, що в Укра­ї­ні, на жаль, бра­кує на­у­ко­вих до­слі­джень на тематику пов­стань укра­їн­ців у кон­цта­бо­рах ГУЛАГу.

Укра­їн­ський пе­ре­клад книж­ки «Вор­ку­та...» здій­снив Юрій Зуб — львів’янин, ко­трий на­вча­є­ться в аспі­ран­ту­рі Гель­сін­сько­го уні­вер­си­те­ту, він та­кож є ав­то­ром фін­сько-укра­їн­сько­го слов­ни­ка за­галь­но­вжи­ва­ної ле­кси­ки. Юк­ка Ри­слак­кі за­ува­жив, що пе­ре­клад ба­га­то в чо­му на­віть кра­щий за ори­гі­нал. І справ­ді, на­у­ко­ве до­слі­дже­н­ня чи­та­є­ться ди­во­ви­жно лег­ко й ці­ка­во, хоч опи­са­но над­зви­чай­но тра­гі­чні сто­рін­ки істо­рії. Ва­жли­во, що Юк­ка Ри­слак­кі роз­по­від­ає про одне з най­біль­ших пов­стань ГУЛАГу, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи вла­сні ін­терв’ю з йо­го уча­сни­ка­ми, а та­кож на­у­ко­ві пу­блі­ка­ції, які бу­ли ма­ло­до­сту­пни­ми укра­їн­ським істо­ри­кам.

«У пов­стан­ні влі­тку 1953 року, що від­бу­ло­ся пі­сля смер­ті Ста­лі­на, укра­їн­ці та бал­тій­ці ви­яв­ля­ли най­біль­шу актив­ність і за­пла­ти­ли ви­со­ку ці­ну за свій спро­тив, — за­ува­жив Юк­ка Ри­слак­кі. — Де­сять ро­ків то­му, ко­ли я по­чав ро­бо­ту над своєю книж­кою, я ви­рі­шив на­пи­са­ти про одно­го фі­на, ко­трий за­ги­нув під час цьо­го пов­ста­н­ня. Але в про­це­сі ро­бо­ти змі­нив свою дум­ку й ви­рі­шив пи­са­ти про всіх. Я ді­знав­ся ба­га­то но­во­го про укра­їн­ців, зокре­ма, що во­ни ста­но­ви­ли зна­чну ча­сти­ну в’язнів ГУЛАГу. Укра­їн­ці зав­жди бу­ли най­актив­ні­ши­ми бун­та­ря­ми се­ред ув’язне­них ін­ших на­ціо­наль­но­стей, за ни­ми та­ки­ми бу­ли по­ля­ки».

Че­рез істо­рію уча­сни­ка пов­ста­н­ня фі на Ей но Прю кю ав тор книж ки «Вор­ку­та!» роз­по­від­ає та­кож про ра­дян­ські ре­пре­сії що­до фін­сько­го на­ро­ду. Ми ма­ло про це зна­є­мо, але нам ві­до­мо, що це бу­ло. Чи­та­ю­чи, на­при­клад, про те, як у Ка­ре­лії «ви­ко­рі­ню­ва­ли все фін­ське», у Санкт-Пе­тер­бур­зі за­а­ре­што­ву­ва­ли фі­нів за на­ціо­наль­ною озна­кою, впі­зна­є­мо той са­мий ре­пре­сив­ний ра­дян­ський по­черк у зни­щен­ні укра­їн­ців та ви­ве­зен­ні у за­сла­н­ня крим­ських та­тар...

ВОР­КУ­ТИН­СЬКЕ ПОВ­СТА­Н­НЯ

В істо­рії ГУЛАГу від­бу­ло­ся чи­ма­ло бун­тів та пов­стань рі­зно­го ха­ра­кте­ру, але з одним сум­ним кін­цем — жор­сто­ким при­ду­ше­н­ням. Але три з них — Но­риль­ське, Вор­ку­тин­ське і Кен­гір­ське — бу­ли най­більш ор­га­ні­зо­ва­ни­ми та ма­со­ви­ми, і, зре­штою, при­му­си­ли ке­рів­ни­цтво СРСР змі­ни­ти си­сте­му ув’язне­н­ня, що на­да­лі при­зве­ло до пе­ре­гля­ду справ за­су­дже­них і звіль­нен­ню ба­га­тьох по­лі­ти­чних в’язнів. А но­ві по­літв’язні 1960 — 1970-х ро­ків від­бу­ва­ли свої тер­мі­ни у зов­сім ін­ших умо­вах і мо­гли про­дов­жу­ва­ти свій та бір них спро тив інак ши ми (не зброй­ни­ми, а більш пра­во­за­хи­сни­ми) ме­то­да­ми і за­со­ба­ми бо­роть­би.

Якщо про Но­риль­ське та Кен­гір­ське пов­ста­н­ня на­пи­са­но і ска­за­но до­во­лі зав­дя­ки ЗМІ та ви­да­ним книж­кам зі спо­га­да­ми, то Вор­ку­тин­ське до­сі за­ли­ша­є­ться най­менш ві­до­мим. Укра­їн­ці, які бу­ли най­по­ту­жні­шою ру­шій­ною си­лою пов­ста­н­ня у Вор­ку­ті, ду­же ма­ло за­ли­ши­ли сво­їх опу­блі­ко­ва­них спо­га­дів. Осо­бли­ві­стю цьо­го ве­ли­ко­го про­те­сту бу­ло те, що впер­ше ті з в’язнів, чия до­ля бу­ла най­гір­шою, не про­си­ли, а ви­ма­га­ли, і не по­лі­пше­н­ня умов пра­ці, а во­лі. «Ор­га­ні­зо­ва­ний контр­ре­во­лю­цій­ний ан­ти­ра­дян­ський са­бо­таж» — так ха­ра­кте­ри­зу­ва­ли дії пов­стан­ців у мо­сков­ських до­ку­мен­тах стра­жі то­та­лі­тар­но­го ре­жи­му. По­літв’язні ро­зумі­ли, що вла­да за це жор­сто­ко ка­ра­ти­ме, але не хо­ті­ли вми­ра­ти ра­ба­ми. « Гор ді ук ра їн ці ста но ви ли в Вор - ку­тЛАГу згур­то­ва­ну гро­ма­ду, во­ни пал­ко не­на­ви­ді­ли со­вєт­ську си­сте­му, і їхній па­трі­о­тизм та духовна твер­дість вра­жа­ли ін­ших», — за­ува­жив у сво­є­му до­слі­джен­ні Юк­ка Ри­слак­кі.

Вор­ку­тин­ське пов­ста­н­ня три­ва­ло з 19 ли­пня до 1 сер­пня 1953-го в та­бо рі № 6 особ ли во го ре жи му під на­звою Ре­чЛАГ. Він скла дав ся із 17 зон, у яких від­бу­ва­ли по­ка­ра­н­ня 38 589 ув’язне­них. Се­ред них бу­ло 16 812 на­ціо­на­лі­стів: 10 495 укра­їн­ських, 2935 ли­тов­ських, 1521 естон­ський, 1075 ла­твій­ських, 510 поль­ських. Як в’язні, за­су­дже­ні за по­лі­ти­чни­ми мо­ти­ва­ми, во­ни не отри­ма­ли ам­ні­стії пі­сля смер­ті Ста­лі­на.

Пов­ста­н­ня на­зрі­ва­ло по­сту­по­во, із низ­ки страй­ків, які май­же що­дня спа­ла­ху­ва­ли в рі­зних та­бір­них від­ді­ле­н­нях. У зо­нах Ре­чЛА­Гу ді­я­ли під­піль­ні гур­тки, ор­га­ні­зо­ва­ні на на­ціо­наль­них чи зем­ля­цьких за­са­дах. Уча­сни­ки страй­ку ор­га­ні­зу­ва­ли свої шта­би, зав­да­н­ням яких бу­ло сте­жи­ти за ді­я­ми аген­ту­ри, опе­ра­тив­но­го скла­ду й адмі­ні­стра­ції та­бо­ру, не ви­хо­дя­чи на ро­бо­ту. У ба­ра­ку № 42 роз­мі­щу­вав­ся «штаб бан­де­рів­ців». Се­ред укра­їн­ців най­актив­ні­ши­ми уча­сни­ка­ми пов­ста­н­ня бу­ли Юрій Ле ван до, Фе дір Вол ков, Едвард Буц, чле­ни ОУН-УПА Сер­гій Ко­ле­сни­ков, Ва­силь Гри­гор­чук, Йо­сип Рі­пе­цький, Ва­силь За­єць, Пе­тро Соб­чи­шин, Во­ло­ди­мир Ма­лю­шен­ко. Свої шта­би ма­ли ли­тов­ці, ла­твій­ці, естон­ці, німці. У дру­гій зо­ні пов­стан­ський осе­ре­док по­ля­ків очо­лю­вав ко­ли­шній ка­пі­тан поль­ської ар­мії Кен­дзер­ський.

От­же, 19 ли­пня 350 в’язнів, ко­трих у Ре­чЛАГ при­ве­зли зі Сте­пЛА­Гу в Ка­зах­ста­ні й роз­мі­сти­ли у дру­гій зо­ні, від мо ви ли ся вий ти на ро бо ту. Адмі­ні­стра­ції ви­су­ну­ли ви­мо­ги: лі­кві­ду­ва­ти ре­жим­ні осо­бли­ві та­бо­ри МВС, від­мі­ни­ти ка­тор­гу, ма­кси­маль­но змен­ши­ти стро­ки по­ка­ра­н­ня за 58 стат­тею, а та­кож ви­сло­ви­ли про­ха­н­ня до при­їзду пред­став­ни­ка ЦК КПРС не пе­ре­во­ди­ти їх в ін­ші мі­сця і зму­шу­ва­ти пра­цю­ва­ти. Цю за­яву під­три­ма­ло близь­ко 150 в’язнів. 22 ли­пня уже 1500 в’язнів пер­шої та дру­гої змі­ни дру­гої зо­ни від­мо­ви­ли­ся ви­хо­ди­ти на ро­бо­ту в ша­хту № 7. На­сту­пно­го дня чи­сло страй­ку­ю­чих у цій зо­ні ся­гну­ло трьох ти­сяч осіб.

У від­по­відь на страйк вла­да ого­ло­си­ла про по­лег­ше­н­ня ре­жи­му: вста­нов­ле­н­ня дев’яти­го­дин­но­го ро­бо­чо­го дня, зня­т­тя з одя­гу но­ме­рів — від­то­ді до в’язнів ста­ли звер­та­ти­ся за ім’ям та прі­зви­щем, рі­зні до­зво­ли, на­при­клад: пи­са­ти один лист на мі­сяць за­мість двох на рік, пе­ре­ка­зу­ва­ти за­ро­бле­ні гро­ші сім’ям, зні­ма­ти з ра­хун­ку до 300 кар­бо­ван­ців що­мі­ся­ця, по­ба­че­н­ня з рі­дни­ми. Про це бу­ло не­гай­но по­ві­дом­ле­но 24 ли­пня в бун­тів­них зо­нах Ре­чЛА­Гу.

«УВ’ЯЗНЕ­НІ УКРА­ЇН­ЦІ-ЗАХІДНЯКИ ІЗ ЧИ­СЛА КО­ЛИ­ШНІХ ОУНІВЦІВ СТАВ­ЛЯ­ТЬСЯ ДО НА­КА­ЗУ НЕ­ГА­ТИВ­НО...»

Однак укра­їн­ські на­ціо­на­лі­сти роз­гор­ну­ли ши­ро­ку про­па­ган­ду про­ти ви­хо­ду на ро­бо­ту, за­явив­ши, що по­трі­бно бо­ро­ти­ся за ви­ко­на­н­ня всіх ви­мог страй­ку­ю­чих, а не за­до­воль­ня­ти­ся чи­мось. Від­по­від­ні та­єм­ні до­ку­мен­ти мі­стять по­ві­дом­ле­н­ня аген­тів-на­гля­да­чів: «Ув’язне­ні укра­їн­ці-західняки із чи­сла ко­ли­шніх оунівців став­ля­ться до на­ка­зу не­га­тив­но і за­яв­ля­ють, що по­трі­бно шля­хом ма­со­вої від­мо­ви від ро­бо­ти до­би­ва­ти­ся сут­тє­ві­ших пільг, тоб­то змен­ше­н­ня тер­мі­ну по­ка­ра­н­ня, за­про­ва­дже­н­ня за­лі­ків, не за­кри­ва­н­ня бараків»; «Бан­де­рів­ці, укра­їн­ці-західняки, ви­ра­зно не­за­до­во­ле­ні. Піль­ги називають ра­зо­ви­ми по­да­чка­ми, роз­ра­хо­ва­ни­ми на при­спа­н­ня не­по­ко­ри се­ред ув’язне­них». Укра­їн­ців актив­но під­три­ма­ли німці та при­бал­ти. Від­так в’язні зон №№ 2, 3, 16 від­ре­а­гу­ва­ли на піль­ги не­га­тив­но і 8700 лю­дей від­мо­ви­ли­ся ви­хо­ди­ти на ро­бо­ту, ша­хти №№ 7, 12, 14, 16 і ТЕЦ-2 зу­пи­ни­ли­ся. 24 ли­пня у ші­стнад­ця­тій зо­ні в’язні від­мо­ви­ли­ся ви­йти на ро­бо­ту, не пра­цю­ва­ла й ні­чна змі­на. 25 ли­пня до страй­ку­ю­чих при­єд­на­ли­ся 400 осіб пер­шої змі­ни ша­хти № 29 де­ся­тої зо­ни, де укра­їн­ці ма­ли під­піль­ну ор­га­ні­за­цію, яка го­ту­ва­ла пов­ста­н­ня. У та­бо­рах по­літв’язні здійня­ли чер­во­ні пра­по­ри з чор­ною окрай­кою — своє­рі­дні чер­во­но-чор­ні зна­ме­на бо­роть­би, схо­жі на ті, що ма­ли укра­їн­ські на­ціо­на­лі­сти...

26 ли­пня та­бір­на адмі­ні­стра­ція де­ся­тої зо­ни ета­пу­ва­ла 52 в’язнів — акти­ві­стів з ан­ти­ра­дян­ськи­ми на­стро­я­ми — в ОЛП № 62. То­го ж дня ізо­лю­ва­ли 16 лі­де­рів укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів у п’ятнад­ця­тій зо­ні. У від­по­відь на ці ка­раль­ні за­хо­ди в’язні тре­тьої зо­ни на­па­ли на штра­фний ізо­ля­тор і звіль­ни­ли 77 актив­них уча­сни­ків пов­ста­н­ня. Охо­ро­на за­сто­су­ва­ла зброю, двоє в’язнів за­ги­ну­ли, двох бу­ло по­ра­не­но. 27 ли­пня адмі­ні­стра­ція зро­би­ла спро­бу ви­вез­ти з де­ся­тої зо­ни всі про­ду­кти, але по­над 300 в’язнів не да­ли це зро­би­ти. У ніч із 28 на 29 ли­пня зно­ву ізо­лю­ва­ли 21 в’язня-пов­стан­ця із сім­над­ця­тої зо­ни, їх ета­пу­ва­ли у дру­гу зо­ну.

Страйк ви зрів у справ ж нє по - вста­н­ня. Вран­ці 28 ли­пня, ді­знав- шись, що су­сі­дні ша­хти не пра­цю­ють, до бун­та­рів до­лу­чи­ли­ся в’язні три­над­ця­тої зо­ни (ша­хта № 30). 29 ли­пня не ви­йшло на ро­бо­ту близь­ко 12 ти­сяч в’язнів та­бір­них від­ді­лень №№ 2, 3, 10, 13 і 16. А всьо­го бун­ту­ва­ла по­ло­ви­на в’язнів Ре­чЛА­Гу — 15 604 в’язнів із 17-ти зон. Ке­ру­вав пов­ста­н­ням кон­спі­ра­тив­ний центр із пред­став­ни­ків ко­жно­го від­ді­ле­н­ня, але біль­шість пов­стан­ців ста­но­ви­ли укра­їн­ські та при­бал­тій­ські на­ціо­на­лі­сти. 29 ли­пня від­бу­ли­ся пе­ре­го­во­ри пов­ста­лих в’язнів з ко­мі­сі­єю МВС СРСР на чо­лі із за­сту­пни­ком мі­ні­стра МВС СРСР ге­не­ра­лом ар­мії Іва­ном Ма­слен­ни­ко­вим, однак без­ре­зуль­та­тні. У від­по­відь вла­да роз­ро­би­ла три ва­рі­ан­ти пла­ну для при­ду­ше­н­ня пов­ста­н­ня в бун­тів­них зо­нах.

РОЗПРАВА З ПОВ­СТАН­ЦЯ­МИ

31 ли­пня 1953 року в зо­ну № 2 вве­ли по­си­ле­ну охо­ро­ну зі збро­єю. Во­на ото­чи­ла без­за­хи­сних пов­стан­ців і зму­си­ла гру­па­ми по 100 лю­дей ви­йти за зо­ну. 1 сер­пня по­ча­ла­ся опе­ра­ція з лі­кві­да­ції пов­ста­н­ня у най­стій­кі­шо­му — де ся то му — та бір но му від ді лен ні. Ге­не­раль­ний про­ку­рор СРСР Ро­ман Ру ден ко, при їхав ши у та бір, щоб озна­йо­ми­ти­ся з по­ді­я­ми на мі­сці, пе­ред стро єм ув’ яз не них шах ти №29 вла­сно­руч за­стре­лив одно­го з ор­га­ні­за­то­рів — по­ля­ка Ві­кто­ра Ігна­то­ви­ча, пі­сля чо­го охо­ро­на по­ча­ла стрі­ля­ти по лю­дях. В’язні роз­по­ча­ли рі­шу­чий опір. Спо­ча­тку во­ни ор­га­ні­зу­ва­ли за 50 м від вхі­дних во­ріт су­ціль­ний за­слон із 350 — 400 лю­дей. Вла­да вве­ла в зо­ну 50 на­гля­да­чів. Між ни­ми і пов­ста­ли­ми в’язня­ми ви­ни­кла зброй­на су­ти­чка, в пе­ре­бі­гу якої ув’язне­ні на­ма­га­ли­ся про­би­ти­ся за ме­жі зо­ни. Однак бі­ля про­хі­дних во­ріт сто­яв офі­цер­ський склад і озбро­є­на охо­ро­на, які теж всту­пи­ли у бій з пов­стан­ця­ми.

У су­ти­чках за­ги­ну­ли 53 по­літв’язні (се­ред них — 30 укра­їн­ців, які бу­ли чле­на­ми ОУН-УПА), 138 лю­дей бу­ло по­ра­не­но. Пі­сля за­кін­че­н­ня опе­ра­ції в де­ся­то­му та­бір­но­му від­ді­лен­ні 11 лю­дей бу­ло за­а­ре­што­ва­но, 40 — за­су­дже­но на ув’язне­н­ня в ка­тор­жно­му ре­жи­мі, 206 — ви­ве­зе­но до ОЛП №43 на за­галь­ний ре­жим. За­га­лом, у хо­ді цих двох опе­ра­цій ізо­лю­ва­ли як актив­них уча­сни­ків пов­ста­н­ня 1122 в’язні, з них 15 за­а­ре­шту­ва­ли одра­зу й 14 — де­що пі­зні­ше, 250 лю­дей офор­ми­ли для подаль­шо­го пе­ре­бу­ва­н­ня в тюр­мах особливого ре­жи­му тер­мі­ном на один рік.

Пі­сля роз­пра­ви з пов­стан­ця­ми у дру­го­му і де­ся­то­му та­бір­них від­ді­ле­н­нях у та­бо­рах №№ 3, 4, 13, 16 в’язням за­чи­та­ли на­каз № 105 від 30 ли­пня 1953 року, згі­дно з яким до­зво­ля­ло­ся ці­ло­до­бо­во три­ма­ти ба­ра­ки від­кри­ти­ми, зня­ти з ві­кон у ба­ра­ках ґрати, по ши рен ня на ув’ яз не них Ре­чЛА­Гу за­лі­ків ро­бо­чих днів, крім то­го, їм по­обі­ця­ли переглянути всі їхні скар­ги і за­яви в ко­мі­сії МВС — 31 лип ня і 1 сер п ня 1953 ро ку. З огля­ду на ці обі цян­ки, чу­тки про ма­со­ві роз­стрі­ли пов­стан­ців та гір­кий до­свід бо­роть­би в зо­нах №№ 2 і 10, в’язні вийшли на ро­бо­ту. Ор­га­ні­за­то­рів пов­ста­н­ня, які за­ли­ши­ли­ся жи­ви­ми, бу­ло за­а­ре­што­ва­но і 25 гру­дня 1953 р. за­су­дже­но по­втор­но. За­ги­блих уча­сни­ків Вор­ку­тин­сько­го пов­ста­н­ня вла­да та­єм­но за­ко­па­ла при до ро зі в рай о ні те ри ко ну шах ти № 29. 1 сер­пня 1995 року їм бу­ло від­кри­то пам’ятний знак на Юр­шор­сько­му ме­мо­рі­аль­но­му кла­до­ви­щі.

Ви­ступ вор­ку­тин­ських пов­стан­ців бу­ло при­ду­ше­но, про­те де­чо­го все-та­ки вда­ло­ся до­сяг­ти, і це де­що по­лег­ши­ло жи­т­тя по­лі­ти­чних в’язнів, а зго­дом, по­чи­на­ю­чи з 1956 року, чи­ма­ло з них ви­йшло на во­лю, бо бу­ли пе­ре­гля­ну­ті їхні спра­ви з обви­ну­ва­че­н­ня­ми. Під­піль­на ор­га­ні­за­цій­на ді­яль­ність три­ва­ла і ста­ла осно­вою для но­во­го ве­ли­ко­го пов­ста­н­ня, яке від­бу­ло­ся у трав­ні­черв­ні 1954 року в Кен­гі­рі.

*** « У Вор ку ті й ін ших та бо рах ГУЛАГу бал­тій­ці та укра­їн­ці ма­ли кіль­кі­сно на­дмір­не «пред­став­ни­цтво» пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Іро­нія істо­рії в то­му, що ті са­мі на­ро­ди сьо­го­дні най­біль­ше за­гро­жу­ва­ні пу­тін­ською Ро­сі­єю і за­зна­ють її най­біль­шо­го ти­ску», — за­ува­жує у книж­ці «Вор­ку­та...» фін­ський до­слі­дник Юк­ка Ри­слак­кі.

Ро­сія сьо­го­дні за­мов­чує прав­ду про ра­дян­ський то­та­лі­та­ризм, і він до неї швид­ко по­вер­та­є­ться. Там зно­ву від­бу­ва­ю­ться не­за­кон­ні аре­шти, ви­кра­да­ють лю­дей, за­су­джу­ють за по­лі­ти­чни­ми мо­ти­ва­ми і до­прав­ля­ють до тих са­мих місць ув’язне­н­ня, що й у ра­дян­ський пе­рі­од. Швед­ський істо­рик Ганс-Єран Карлс­сон вва­жає, що трав­ма не обме­жу­є­ться тим по­ко­лі­н­ням, яке за­зна­ло те­ро­ру, а пи­та­н­ня спо­ку­ту­ва­н­ня грі­хів та їх від­пу­ще­н­ня, від­по­від­аль­но­сті й по­ка­ри не зни­ка­ють у су­спіль­стві ра­зом із по­ко­лі­н­ням, яке бу­ло ви­ко­нав­цем ре­пре­сій.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.