Iз чу­жих ма­нів­ців – на до­ро­гу пі­зна­н­ня

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ві­ктор РАДЧУК, істо­рик за осві­тою, не­за­ле­жний жур­на­ліст, Жи­то­мир

По­ява «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» ско­ли­хне на­у­ко­ву дум­ку і се­ре­до­ви­ще укра­їн­ських до­слі­дни­ків

На­зва мі­ста Цар­го­род для біль­шо­сті укра­їн­ців сьо­го­дні го­во­рить ма­ло про що. Істо­рію Ві­зан­тії су­ча­сник спри­ймає як ек­зо­ти­ку, по­хо­ва­ну ту­ре­цьким за­хо­пле­н­ням Цар­го­ро­да-Кон­стан­ти­но­по­ля. Пі­сля 1453 року істо­рію Ві­зан­тії спри­йма­ють рад­ше як фан­том, опо­ви­тий­мі­фа­ми та від­да­ле­ний­сто­лі­т­тя­ми ча­су. По­ко­лі­н­ня вчи­те­лів істо­рії та лі­те­ра­ту­ри, які на­вча­ють ни­ні укра­їн­ських шко­ля­рів, спри­йма­ють Ві­зан­тію ли­ше як дру­гу за зна­чи­мі­стю та ве­лич­чю ча­сти­ну Ве­ли­кої Рим­ської ім­пе­рії, яка про­існу­ва­ла май­же два­над­цять сто­літь і, зно­ву ж та­ки, впа­ла під на­ва­лою більш мо­лод­шої ім­пе­рії — Осман­ської. Вже за існу­ва­н­ня Ра­дян­сько­го Со­ю­зу ви­вче­н­ня істо­рії «Оте­че­ства» на ета­пі за­ро­дже­н­ня йо­го дер­жав­них за­сад роз­по­чи­на­ло­ся з істо­рії «Древ­ньої Ру­сі», а у більш ака­де­мі­чно­му ле­кси­ко­ні — «Ки­їв­ської Ру­сі». Про Ві­зан­тію то­ді зга­ду­ва­ло­ся як про да­ле­ку се­ред­зем­но­мор­ську кра­ї­ну, згад­ки про яку збе­ре­гли­ся у кни­гах Про­ко­пія Ке­са­рій­сько­го та ці­лої низ­ки ін­ших ав­то­рів. Те, що ві­зан­тій­ські гре­ки прив­не­сли до Ру­сі хри­сти­ян­ство, на­че йне ви­кли­кає жо­дно­го сум­ні­ву, те, що ки­їв­ські кня­зі вчи­ня­ли вда­лі вій­сько­ві по­хо­ди і до­хо­ди­ли до во­ріт Цар­го­ро­да, та­кож ві­до­мо ба­га­тьом, хо­ча чі­тко­го осми­сле­н­ня то­го, за чим і до ко­го хо­ди­ли до Кон­стан­ти­но­по­ля дру­жи­ни слов’ян­сько­го во­їн­ства, у сві­до­мо­сті на­ших су­ча­сни­ків до­сі не­має.

Та­кі спо­ра­ди­чні уяв­ле­н­ня на­ших су­ча­сни­ків про се­ре­дньо­ві­чну істо­рію ча­сів мо­гу­тно­сті Ві­зан­тій­ської ім­пе­рії по­ясню­ю­ться впли­вом істо­ри­чної кон­це­пції істо­рії Ро­сії, яка, по­між ба­га­тьох ін­ших, ґрун­ту­ва­ла­ся на двох клю­чо­вих по­сту­ла­тах. Пер­ший зво­див­ся до то­го, що Древ­ня (Ки­їв­ська) Русь із ча­сом на­чеб­то ціл­ком за­ко­но­мір­но пе­ре­тво­ри­ла­ся на Ро­сію, а дру­гий­по­сту­лат ви­зна­чав спо­ча­тку Мо­сков­ське цар­ство, а по­тім і Ро­сію як спад­ко­єм­ни­цю Ві­зан­тії на чо­лі пра­во­слав’я. Звід­си — твер­дже­н­ня про те, що «Мо­сква — то Тре­тійРим» пі­сля то­го, як Дру­гийРим — Кон­стан­ти­но­поль-Цар­го­род, впав під уда­ра­ми осма­нів. Так-от, на­слід­ки ро­сій­сько­го мі­фу, вко­рі­не­но­го на всьо­му іде­о­ло­гі­чно­му про­сто­рі Ра­дян­сько­го Со­ю­зу йдо­сі не по­до­ла­ні і, ма­буть, то­му до­ни­ні слу­жать під­ґрун­тям для всі­ля­ких ре­став­ра­цій­них ідей на кшталт «рус­ско­го ми­ра». Див­но, але йдо­сі су­ча­сна укра­їн­ська істо­рі­о­гра­фія уза­галь­не­них праць чи хо­ча б фун­да­мен­таль­них мо­но­гра­фій­що­до справ­жньої при­ро­ди вза­є­мо­сто­сун­ків Ки­їв­ської Ру­сі йві­зан­тій­ської ім­пе­рії не ство­ри­ла. На­віть та­кі гу­чні істо­ри­чні юві­леї як ти­ся­чо­лі­т­тя із ча­су хре­ще­н­ня Ру­сі, які по­ту­жно від­зна­ча­ли­ся на те­ре­нах як Ро­сії, так і Укра­ї­ни, не ста­ли по­штов­хом чи, як ка­жуть, ка­та­лі­за­то­ром ви­вче­н­ня мі­ри та змі­сту впли­ву Ві­зан­тії за­га­лом на слов’ян­ський­світ, а тим па­че — на жи­т­тя Ки­їв­ської Ру­сі. То­му по­ява збір­ки рі­зно­пла­но­вих за змі­стом і за жан­ром на­ри­сів, роз­ві­док, есе­їв та на­у­ко­вих ста­тей­по­пу­ляр­них ав­то­рів не менш по­пу­ляр­ної в Укра­ї­ні га­зе­ти «День» , яку «охре­сти­ли» на­звою «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род», ста­ла не ли­ше ва­жли­вою ві­хою укра­їн­сько­го кни­го­ви­да­н­ня, а йру­бе­жем, який­не­о­дмін- но ско­ли­хне на­у­ко­ву дум­ку і се­ре­до­ви­ще укра­їн­ських до­слі­дни­ків.

«По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» — вда­лийі во­дно­час уні­каль­ний­при­клад по­ста­нов­ки на­у­ко­вих про­блем. Одно­зна­чно, це ще йпо­ту­жний­крок на шля­ху по­пу­ля­ри­за­ції... ще не ви­вче­ної істо­рії. Сьо­го­дні зро­зумі­ло, що ка­та­лі­за­то­ром та­кої ува­ги до ви­вче­н­ня ста­ли по­лі­ти­чні по­дії остан­ньо­го де­ся­ти­лі­т­тя, ко­ли в Укра­ї­ні від­бу­ли­ся дві ре­во­лю­ції у хо­ді двох Май­да­нів. Уза­галь­ню­валь­них фі­ло­соф­сько-істо­ри­чних оці­нок при­ро­ди ре­во­лю­цій­но­го збу­ре­н­ня Укра­ї­ни 2004 та 2014—2015 ро­ків по­ки що не ство­ре­но. Однак де­я­кі за­са­ди обох укра­їн­ських Май­да­нів сьо­го­дні зро­зумі­лі йу най­більш уза­галь­не­но­му ви­гля­ді спри­йма­ю­ться як «зі­ткне­н­ня ци­ві­лі­за­цій». Осо­бли­во ви­ра­зно і ре­льє­фно та­ке зі­ткне­н­ня про­я­ви­ло­ся за Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті, а за­тим — за ро­сій­сько­го втор­гне­н­ня на Дон­бас. Зро­зумі­ло, що при­чи­ни зга­да­но­го «зі­ткне­н­ня ци­ві­лі­за­цій» кри­ю­ться у най­дав­ні­шій істо­рії, що роз­по­чи­на­є­ться у ча­си актив­них кон­та­ктів Ки­їв­ської Ру­сі із Ві­зан­ті­єю. Але де­та­лі­за­ція, кон­кре­ти­за­ція та­ких при­чин по­ки що не ста­ла пев­ною на­у­ко­вою тра­ди­ці­єю чи шко­лою у су­ча­снійукра­їн­ській­на­у­ці. Про­те на­прям, ве­ктор пев­них ін­те­ле­кту­аль­них по­шу­ків чі­тко сфор­мо­ва­ний­са­ме у збірці «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род». Вра­же­н­ня від про­чи­та­н­ня вмі­ще­них у ній ма­те­рі­а­лів ма­ють пев­ний­си­нер­ге­ти­чнийе­фект вза­є­мо­до­пов­не­н­ня та вза­є­мо­по­си­лю­ю­чо­го зв’яз­ку, оскіль­ки жо­дна із ста­тей­чи на­у­ко­вих роз­ві­док, вмі­ще­на у то­му чи то­му чи­слі га­зе­ти «День», не мо­же ма­ти та­ко­го впли­ву, як по­ява мо­гу­тньо­го (у всіх про­я­вах та зна­че­н­нях) то­му «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род».

По­яву ці­єї книж­ки ма­ли б від­чу­ти (і спо­ді­ва­юсь, від­чу­ють) не ли­ше ви­кла­да­чі су­спіль­них на­ук та вчи­те­лі лі­те­ра­ту­ри, а йна­у­ков­ці, які лег­ко від­най­дуть у біль­шо­сті вмі­ще­них ма­те­рі­а­лів чи­ма­ло зло­бо­ден­них і ва­жли­вих істо­ри­чних про­блем­них пи­тань. На них тре­ба да­ва­ти від­по­відь, а от­же — роз­по­чи­на­ти си­стем­ні до­слі­дже­н­ня ве­ли­че­зно­го на­пря­му чи на­віть но­вої «шко­ли» укра­їн­сько­го ві­зан­ті­є­знав­ства.

Але най­шир­ший за­гал укра­їн­ських ін­те­ле­кту­а­лів, про­сві­тян та вчи­тель­ства ма­ли б отри­ма­ти змо­гу, а ще кра­ще — ім­пульс до де­таль­но­го, скру­пу­льо­зно­го чи­та­н­ня і пе­ре­чи­ту­ва­н­ня хо­ча б де­щи­ці ма­те­рі­а­лів книж­ки «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род». Мо­жли­во по­си­ли­ти ува­гу до про­бле­ма­ти­ки, вмі­ще­ної на сто­рін­ках ці­єї зна­ко­вої у жит­ті Укра­ї­ни книж­ки мо­гла б се­рія пред­став­ле­них у най­біль­ших кни­гар­нях, бі­бліо­те­ках чи ви­шах укра­їн­ських міст. Адже зай­ве го­во­ри­ти чи на­га­ду­ва­ти, що без осми­сле­н­ня та за­сво­є­н­ня уро­ків, що ви­ри­на­ють із про­бле­ма­ти­ки «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род», жо­дних ре­фор­му­вань у на­прям­ку єв­ро­ін­те­гра­ції в Укра­ї­ні не ста­не­ться. По­зба­ви­ти­ся нав’яза­них укра­їн­цям іде­о­ло­гем, оче­ви­дно, ще дов­го не вда­сться. Однак вчи­ня­ти ва­жли­ві і від­чу­тні кро­ки на цьо­му шля­ху ми ма­є­мо не по­віль­ні­ше, аніж ство­рю­ва­ти су­ча­сну ар­мію. Тим па­че що кро­ку­ва­ти по шля­ху ду­хов­но­го роз­крі­па­че­н­ня, нам сьо­го­дні є із чим.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.