При­го­да на Рі­чко­во­му вок­за­лі

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

Істо­рія ко­ро­ткої по­до­ро­жі в ми­ну­ле, яка тра­пи­ла­ся в цен­трі Ки­є­ва

РЕ­КЛА­МА

Бі­ля По­што­вої пло­щі всіх під­ряд ха­па­ють за ру­ки про­мо­у­те­ри і тя­гнуть «по­ка­та­ти­ся на те­пло­хо­ди­ку». До 1 листопада що­дня Дніпром курсують про­гу­лян­ко­ві су­дна. Чу­до­ві кра­є­ви­ди Ки­є­ва кон­тра­сту­ють із по­псо­вою му­зи­кою на бор­ту, а со­ло­ний­за­пах во­ди — з «па­хо­ща­ми» чи­псів та пи­ва. Та по­при всі ці при­на­ди, рі­чко­ві те­пло­хо­ди що­дня пе­ре­во­зять ба­га­то лю­дей— у ви­хі­дні є со­тні охочих про­ка­та­ти­ся.

За та­ких мас­шта­бів спра­ви окре­мо­го Рі­чко­во­го вок­за­лу в Ки­є­ві не­має — кви­тки за­зви­чай­ку­пу­ють з рук. Тоб­то вок­зал є, але з 2012 року він за­кри­тий­на ре­кон­стру­кцію. Не­що­дав­но, якось те­пло­го осін­ньо­го ви­хі­дно­го дня, фо­то­гра­фу «Дня» вда­ло­ся по­тра­пи­ти все­ре­ди­ну вок­за­лу. Там все, зда­є­ться, за­сти­гло в ра­дян­сько­му пе­рі­о­ді. Яду­чо-бла­ки­тні облу­пле­ні сті­ни при­кра­ше­ні мо­за­ї­ка­ми з удар­ни­ка­ми со­ці­а­лі­сти­чної пра­ці на за­во­ді, за по­лі­ти­чною агі­та­ці­єю, на пля­жі. З дав­ніх-да­вен за­ли­шив­ся роз­клад ру­ху те­пло­хо­дів «Ра­ке­та» і «Ме­те­ор» — па­са­жир­ських рі­чко­вих су­ден на під­во­дних кри­лах. Кін­це­ві пун­кти при­зна­че­н­ня — Мо­зир та Чер­ні­гів. Ці­ни по­да­ні в кар­бо­ван­цях. На­при­клад, до­ро­слий­кви­ток до Чор­но­би­ля ко­шту­вав три кар­бо­ван­ці 60 ко­пі­йок, ди­тя­чий— вдві­чі мен­ше. Гар­ні гвин­то­ві схо­ди, що ве­дуть на дах...

...І знов Рі­чко­вий­вок­зал спо­ро­жні­лий. Ззов­ні, до ре­чі, бу­дів­ля ви­гля­дає ціл­ком при­стой­но. Ста­рийен­ци­кло­пе­ди­чний­до­від­ник «Київ» по­ві­дом­ляє, що вок­зал збу­ду­ва­ли в 1957 — 1961-х ро­ках за про­е­ктом ар­хі­те­кто­рів Вадима Го­пка­ла, Вадима Ла­дно­го, Гри­го­рія Слу­цько­го та ін­ших. Оздо­би­ли ін­тер’єр мо­за­ї­ка­ми ху­до­жни­ки Ер­нест Ко­тков, Ва­ле­рійЛа­мах та Іван Ли­тов­чен­ко. З бо­ку Дні­пра бу­дів­ля має чо­ти­ри по­вер­хи, з бо­ку По­што­вої пло­щі — два. У цен­траль­ній­ча­сти­ні вок­за­лу є кру­гла башта, яка на­га­дує що­гли ві­триль­них су­ден. У цій­ба­шті ко­лись пра­цю­ва­ла апа­ра­ту­ра для зв’яз­ку, си­гна­лі­за­ції та огля­ду фар­ва­те­ру. На пер­ших двох по­вер­хах бу­дів­лі бу­ли роз­та­шо­ва­ні адмі­ні­стра­тив­но-го­спо­дар­ські слу­жби, ка­си, ка­ме­ра схо­ву. На тре­тьо­му йче­твер­то­му по­вер­хах мі­сти­ла­ся «зо­на від­по­чин­ку» з по­штою, ре­сто­ра­ном і ка­фе.

За­раз вок­зал пе­ре­бу­ває у при­ва­тній­вла­сно­сті. Кіль­ка ро­ків то­му пред­ста­ви­ли йо­го кон­це­пцію як тор­го­вель­но-роз­ва­жаль­но­го цен­тру з бу­ти­ка­ми, га­ле­ре­єю, ре­сто­ра­ном. Що ста­ло з ті­єю іде­єю, чи ці­ка­ва во­на для вла­сни­ка сьо­го­дні, — не­ві­до­мо. Яки­хось пра­кти­чних дійз ре­став­ра­ції бу­дів­лі не від­бу­ва­ло­ся — так і сто­їть за­кри­тою і по­ки­ну­тою. По­руч три­ває ре­кон­стру­кція По­што­вої пло­щі, хо­дять бу­ді­вель­ни­ки, гу­ля­ють ма­ми з ма­ле­чею, про­пли­ва­ють де­ся­тки су­ден, а все­ре­ди­ну вок­за­лу по­тра­пля­ють хі­ба що по­оди­но­кі шу­ка­чі при­год і вся­ких ці­ка­ви­нок. Зві­сно, хо­че­ться, щоб гар­на й «мо­ло­да» бу­дів­ля знов ожи­ла. Тор­го­вель­них цен­трів у Ки­є­ві — гре­блю га­ти. І ма­буть, чу­до­во бу­ло б ство­ри­ти у при­мі­щен­ні Рі­чко­во­го вок­за­лу пу­блі­чний­кре­а­тив­ний­про­стір. Щоб у бу­дів­лі з ви­дом на Дні­про пра­цю­ва­ли твор­чі під­при­єм­ці, про­во­ди­ли ле­кції та дис­ку­сії, по­ка­зу­ва­ли кі­но. Хо­ча б на­да­ли який-не­будь по­верх на та­кі «су­спіль­ні по­тре­би» — бу­ло б здо­ро­во! Ці­ка­во, що для цьо­го мо­же зро­би­ти гро­ма­да?

З ДА­ХУ РІ­ЧКО­ВО­ГО ВОК­ЗА­ЛУ ВІД­КРИ­ВА­Є­ТЬСЯ РОЗКІШНА ПА­НО­РА­МА НА СУ­ЧА­СНІ ЖИТЛОВІ МА­СИ­ВИ КИ­Є­ВА. ТА­КОЖ МО­ЖНА ПО­МИ­ЛУ­ВА­ТИ­СЯ МЕТУШНЕЮ НА ПІ­ШО­ХІ­ДНО­МУ МО­СТУ ЧЕ­РЕЗ ДНІ­ПРО

КРУ­ГЛА БАШТА У ЦЕН­ТРІ ВОК­ЗА­ЛУ НА­ГА­ДУЄ ЩОГЛУ ВІТРИЛЬНИКА. У ЦЬО­МУ ПРИ­МІ­ЩЕН­НІ КО­ЛИСЬ ПРА­ЦЮ­ВА­ЛА АПА­РА­ТУ­РА ДЛЯ ЗВ’ЯЗ­КУ, СИ­ГНА­ЛІ­ЗА­ЦІЇ Й ОГЛЯ­ДУ ФАР­ВА­ТЕ­РУ

ПАС — ГРО­МА­ДІ. ДЕ­КІЛЬ­КА РО­КІВ РІ­ЧКО­ВИЙ ВОК­ЗАЛ, ПРИ­ВА­ТНА ВЛА­СНІСТЬ, СТО­ЇТЬ БЕЗ ЗМІН І ПО­ТИ­ХЕНЬ­КУ РОЗ­СИ­ПА­Є­ТЬСЯ. ПЕВ­НО, МІСТЯНАМ ВАР­ТО ВСТУ­ПИ­ТИ­СЯ ЗА ПАМ’ЯТКУ

ЖИ­Т­ТЯ ПРО­БИ­ВА­Є­ТЬСЯ ВСЮ­ДИ. КУЩИКИ Й ДЕ­РЕ­ВА ВІЛЬ­НО ПРО­РО­СТА­ЮТЬ НА ДА­ХУ ДАВ­НО ПОКИНУТОЇ БУ­ДІВ­ЛІ

СТІ­НИ ОБЛУПИЛИСЯ, А МО­ЗА­Ї­КИ ДО­СІ ЯСКРА­ВІ. В ІН­ТЕР’ЄРАХ ВОК­ЗА­ЛУ МО­ЖНА ПО­БА­ЧИ­ТИ УДАРНИКІВ СО­ЦІ­А­ЛІ­СТИ­ЧНОЇ ПРА­ЦІ, ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИХ АГІТАТОРІВ, ВІД­ПО­ЧИ­ВАЛЬ­НИ­КІВ І НА­ВІТЬ БО­Г­ДА­НА ХМЕЛЬ­НИ­ЦЬКО­ГО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.