Трі­умф нор­маль­но­сті

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «Дня» -

Цьо­го ти­жня, 20 жов­тня, в Мо­скві від­зна­чи­ли 25 ро­ків з дня ство­ре­н­ня ру­ху «Де­мо­кра­ти­че­ская Рос­сия». То­ді, 1990 року це бу­ло те ма­со­ве об’єд­на­н­ня, яке ста­ло одні­єю з го­лов­них ру­шій­них сил, стер­жнем на­ро­дно­го про­те­сту. Ха­ра­ктер цьо­го ру­ху до­зво­лив май­же мир­но, май­же без на­силь­ства по­хо­ва­ти одну з най­стра­шні­ших імперій в істо­рії люд­ства. Зо­ря­ним ча­сом «Де­мо­кра­ти­че­скойРос­сии» ста­ло про­ти­сто­я­н­ня ДКНС і йо­го роз­гром.

«Де­мо­кра­ти­че­ская Рос­сия» бу­ла про­те­стним ру­хом. Але це був про­тест про­ни­за­ний­гу­ма­ні­змом і ве­ли­че­зним жа­да­н­ням сво­бо­ди. Ці на­строї не бу­ли на­стро­я­ми біль­шо­сті, але, оскіль­ки во­ни па­ну­ва­ли в Мо­скві, Санкт-Пе­тер­бур­зі і ще де­кіль­ка мі­стах-міль­йон­ни­ках, са­ме во­ни ви­зна­чи­ли ве­ктор Ро­сії на де­кіль­ка ро­ків.

Са­ме зав­дя­ки цим на­стро­ям Ро­сія про­тя­гом пів­то­ра де­ся­ти­річ­чя не яв­ля­ла не­без­пе­ки для су­сі­дніх кра­їн і ре­шти сві­ту. Це, мо­жли­во, го­лов­на за­слу­га «Де­мо­кра­ти­че­ской Рос­сии», що во­на став­ши осно­вою перемоги Єль­ци­на на ви­бо­рах 1991 року, до­по­мо­гла сфор­му­ва­ти той­ми­ро­лю­бний , ан­ти­ім­пер­ський зов­ні­шньо­по­лі­ти­чний­курс, зав­дя­ки яко­му су­сі­дні кра­ї­ни, ре­спу­блі­ки ко­ли­шньо­го СРСР мо­гли бу­ду­ва­ти свою дер­жав­ність не ози­ра­ю­чись на сво­го біль­шо­го су­сі­ду, якийу цей пе­рі­од втра­тив свою агре­сив­ність та ім­пер­ські за­ма­шки.

Усе­ре­ди­ні кра­ї­ни рух «Де­мо­кра­ти­че­ская Рос­сия» не зміг ста­ти дви­гу­ном де­мо­кра­ти­чних пе­ре­тво­рень. Та, вла­сне, її ке­рів­ни­ки і не ста­ви­ли пе­ред со­бою та­ких ці­лей, оскіль­ки біль­шість із них до­сить швид­ко пе­ре­тво­ри­ла­ся на «де­мо­кра­ти­чну но­мен­кла­ту­ру» і роз­гля­да­ли рух ви­ня­тко­во як ма­сов­ку, яка ма­ла без­за­сте­ре­жно під­три­му­ва­ти всі дії вла­ди.

Це при­зве­ло до до­сить стрім­ко­го роз­ва­лу ру­ху, до то­го, що на­віть вла­да в осо­бі Бориса Єль­ци­на, а по­тім ко­ман­ди ре­фор­ма­то­рів в уря­ді Єго­ра Гай­да­ра пе­ре­ста­ла роз­гля­да­ти «Де­мо­кра­ти­че­скую Рос­сию» як свою опо­ру і на ви­бо­ри 1993 року Гай­дар пі­шов на чо­лі не «Дем.Рос­сии», а на чо­лі об’єд­на­н­ня «Выбор Рос­сии». Пі­сля чо­го «Дем.Рос­сию» бу­ло оста­то­чно від­су­ну­то на узбіч­чя по­лі­ти­чно­го про­це­су.

Про­те, уро­ки «Де­мо­кра­ти­че­скойРос­сии», так са­мо, як і уро­ки про­те­сту 2011—2012 ро­ків не­по­га­но б ви­вчи­ти. Це ва­жли­во, перш за все, для то­го, щоб по­до­ла­ти гріх все­лен­сько­го сму­тку і то­таль­но­го від­чаю, який­сьо­го­дні охо­пив пе­ре­ва­жну ча­сти­ну тих 14—16 від­со­тків ро­сі­ян, хто в со­цо­пи­ту­ва­н­нях від­кри­то ви­слов­лю­є­ться про­ти путінської агре­сії в Укра­ї­ні, в Си­рії, про­ти ство­ре­н­ня в Ро­сії по­лі­цій­ної дер­жа­ви і кур­су на са­мо­ізо­ля­цію.

Сьо­го­дні у де­мо­кра­ти­чно на­ла­што­ва­них ро­сі­ян най­біль­шою по­пу­ляр­ні­стю ко­ри­сту­ю­ться апо­ка­лі­пти­чні текс­ти, які зма­льо­ву­ють кар­ти­ни роз­па­ду Ро­сії, який­ста­не­ться най­ближ­чи­ми ро­ка­ми, пі­сля чо­го на те­ри­то­рії кра­ї­ни го­спо­да­рю­ва­ти­муть озбро­є­ні бан­ди від­мо­роз­ків, які во­ю­ють між со­бою і гра­бу­ють мі­сце­ве на­се­ле­н­ня.

Най­яскра­ві­ший текст у цьо­му жан­рі на­пи­сав один із най­кра­щих жур­на­лі­стів Ро­сії Ар­ка­дійБаб­чен­ко. Він так і на­зи­ва­є­ться: «Що ж бу­де з ба­тьків­щи­ною і з на­ми» і йо­го опу­блі­ко­ва­но на сай­ті «Эха Мо­сквы» 21.10.2015.

«Кир­дик бу­де ко­ро­тким, але пов­ним», — обі­цяє Ар­ка­дійБаб­чен­ко. І да­лі по­яснює, яким са­ме спосо­бом ста­не­ться цей­кир­дик. «Щоб за­ну­ри­ти в ха­ос та­ку кра­ї­ну, як Ро­сія, до­ста­тньо бу­де де­ся­ти банд по де­сять ти­сяч чо­ло­вік. А стіль­ки тут на­бе­ре­ться в пер­ші ж хви­ли­ни. Тут бу­де одна ве­ли­ка ДНР на шо­стій­ча­сти­ні су­хо­до­лу — від мо­ря і до мо­ря. З ал­ко­го­лі­ка­ми на блок­по­стах, від­рі­за­н­ням го­лів у рі­чці, тор­ту­ра­ми в під­ва­лах, зни­кне­н­ня­ми бі­зне­сме­нів і при­лю­дни­ми стра­та­ми бі­ля га­не­бно­го стов­па».

По­тім Ар­ка­дійБаб­чен­ко обі­цяє Ро­сії ко­ро­тку мить ща­стя, яка на­ста­не в ре­зуль­та­ті за­про­ва­дже­н­ня зов­ні­шньо­го управ­лі­н­ня, в ре­зуль­та­ті яко­го тут бу­де щось по­ді­бне до Пів- ні­чної Бра­зи­лії, в якій­нор­маль­не жи­т­тя є ли­ше в сто­ли­ці, а на ре­шті те­ри­то­рії во­но чи то є, чи то йо­го не­має.

Ну, а по­тім обі­ця­нийБаб­чен­ком кир­дик на­бу­де геть зов­сім стра­шних форм, оскіль­ки ми від Пів­ні­чної Бра­зи­лії по­пов­зе­мо вбік кон­го­лі­за­ції і бу­де в нас Пів­ні­чне Кон­го, в яко­му «з тем­но­ти по­лі­зуть геть зов­сім уже дис­ти­льо­ва­ні упи­рі. Вже геть зов­сім за­кін­че­не зло. Ета­лон­не. Без до­мі­шок. Су­міш КДБ, ГЕ­СТА­ПО, по­па Дми­тра Смир­но­ва, Ча­плі­на, Гер­ма­на Стер­лі­го­ва, Охло­би­сті­на, Про­ха­но­ва-Ли­мо­но­ва-Ду­гі­на, Те­са­ка і Бе­зле­ра. Пра­во­слав­нийІДІЛ, за­га­лом».

Одним сло­вом: «Бе­ре­жи Го­спо­ди ва­шу ду­шу і ро­зум, якщо ви за­хо­че­те ви­йти за ме­жі МКАДу з на­ста­н­ням тем­ря­ви». Утім, це ре­че­н­ня Баб­чен­ка я, зда­є­ться, чи­тав у Ко­нан-Дой­ля в «Со­ба­ці Ба­ськер­ві­лів». Все це тро­хи схо­же на де­я­кі сю­же­ти ан­ти­у­то­пійВо­ло­ди­ми­ра Со­ро­кі­на і Дми­тра Глу­хов­сько­го, що аб­со­лю­тно не ска­со­вує то­го, що ко­жна ан­ти­у­то­пія має шан­си вті­ли­ти­ся в жи­т­тя, оскіль­ки ми, дій­сно, на­ро­дже­ні, щоб Ка­фку зро­би­ти бу­т­тям.

Не чі­пля­ти­ме­мо­ся до де­яких не­сти­ку­вань сце­на­рію Баб­чен­ка. На­при­клад, не­зро­зумі­ло, чо­му пі­сля зов­ні­шньо­го ке­ру­ва­н­ня в кра­ї­ні ста­не­ться подаль­ша де­гра­да­ція від Пів­ні­чної Бра­зи­лії до Пів­ні­чно­го Кон­го, хо­ча в нас пе­ред очи­ма до­свід аб­со­лю­тно ін­шо­го про­це­су хоч у Ні­меч­чи­ні, хоч у Япо­нії, хоч у Ко­реї. Спра­ва зов­сім в ін­шо­му. Всі ці «дис­ти­льо­ва­ні упи­рі, які по­лі­зуть з тем­ря­ви», яких Баб­чен­ко по­і­мен­но пе­ре­ра­хо­вує, всі во­ни жи­вуть у тій«ін­шій­ре­аль­но­сті», яку скон­стру­ю­вав те­ле­ві­зор. Всі во­ни про­йшли ре­тель­ний фейс-кон­троль, для то­го, щоб ця дру­га те­ле­ві­зій­на ре­аль­ність ста­ла та­кою кон­цен­тро­ва­но стра­шною. Нор­маль­ні лю­ди в цю «ін­шу ре­аль­ність» май­же ні­ко­ли не по­тра­пля­ють, во­ни жи­вуть со­бі ти­хень­ко в сво­їй«пер­шій­ре­аль­но­сті», яка теж не ду­же, але ні­як на ан­ти­у­то­пію не тя­гне.

І люд­ськи­йма­те­рі­ал у нас все ж та­ки де­що від­рі­зня­є­ться від со­ма­лій­сько­го, кон­го­лезь­ко­го та іді­лів­сько­го. Він не кра­щийі не гір­ший, про­сто — ін­ший. То­му не бу­де у нас ні Пів­ні­чної Бра­зи­лії, ні Пів­ні­чно­го Кон­го. Сце­на­рій­роз­па­ду і де­гра­да­ції, так, мо­жли­вий. І, ма­буть, ві­ро­гі­дний. Сце­на­рій важ­ко­го ві­дро­дже­н­ня й мо­вір­ний з ко­жним днем пе­ре­бу­ва­н­ня Пу­ті­на при вла­ді все мен­ше. Але жо­ден із цих сце­на­рі­їв не є за­зда­ле­гідь ви­зна­че­ним. За яким сце­на­рі­єм пі­де­мо, за­ле­жить, перш за все, від ді­йтих сил, які за­раз на­ма­га­ю­ться кон­со­лі­ду­ва­ти про­тест.

Одна з якнай­глиб­ших по­ми­лок — від­чай­від то­го, що зом­бу­ю­чийе­фект те­ле­ві­зо­ра но­сить стій­кий­ха­ра­ктер. Це по­мил­ка. Вся ця «ін­ша ре­аль­ність» ра­зом зі всі­ма ци­ми «упи­ря­ми з пі­тьми» роз­ле­ти­ться на кла­пті як пі­тьма на сві­тан­ку при по­яві більш-менш нор­маль­но­го і до­сту­пно­го аль­тер­на­тив­но­го дже­ре­ла ін­фор­ма­ції, хоч з-за кор­до­ну, хоч мі­сце­во­го.

При­кла­дом то­го, як ця зграя з ви­ском роз­лі­та­є­ться при будь-яко­му сло­ві прав­ди, мо­же слу­гу­ва­ти епі­зод на про­гра­мі Пе­тра Тол­сто­го та Олександра Гор­до­на на Пер­шо­му ка­на­лі. Обго­во­рю­ва­ли Си­рію, і в сту­дії був єди­ний­справ­жній­си­рі­єць, Ма­хмуд аль-Хам­за, пред­став­ник Си­рій­ської на­ціо­наль­ної ради в Мо­скві, в якої Пе­тро Тол­стой­ви­рі­шив отри­ма­ти під­твер­дже­н­ня пе­ре­ваг ро­сій­ських бом­бар­ду­вань у по­рів­нян­ні з аме­ри­кан­ськи­ми.

У від­по­відь Тол­стойі йо­го зграя, а ра­зом з ни­ми ймільй они ро­сій­ських те­ле­гля­да­чів, отри­ма­ли роз­гор­ну­те і ви­ра­зне по­ясне­н­ня то­го, що «бо­йо­ви­ки ІДІЛ з’яви­ли­ся в Си­рії вна­слі­док жор­сто­ко­сті ре­жи­му Ба­ша­ра Аса­да до на­ро­ду». Ма­хмуд аль-Хам­за пе­ре­кон­ли­во роз­тлу­ма­чив ро­сі­я­нам, що «у час ре­пре­сій аса­дів­сько­го ре­жи­му бу­ло вби­то не мен­ше пів­міль­йо­на осіб, то­ді як від рук бо­йо­ви­ків ІДІЛ за­ги­ну­ло де­кіль­ка ти­сяч си­рій­ців».

«Так де те­рор?», — по­ста­вив си­рі­єць ри­то­ри­чне пи­та­н­ня. — «Цей ре­жим убив пів­міль­йо­на, а 4 чи 5 міль­йо­нів уте­кло за кор­дон». Пе­ре­ко­на­ний, що одна ця репліка, ска­за­на си­рій­цем про си­ту­а­цію в Си­рії, зму­си­ла за­ду­ма­ти­ся ба­га­тьох те­ле­гля­да­чів. Так, пі­сля цьо­го те­ле­ві­зій­ні упи­рі за­ви­ща­ли, на­ки­ну­ли­ся, Гор­дон увесь час кри­чав: «Хто ця лю­ди­на?», не­на­че до йо­го по­ме­шка­н­ня вліз аб­со­лю­тно сто­рон­ній­суб’єкт.

Ко­ли Ма­хмуд Аль-гам­за по­яснив, що він пред­став­ник лі­бе­раль­ної опо­зи­ції, яка во­ює і з ІДІЛ і з Аса­дом, по­лі­то­лог Мар­ков стра­шен­но роз­ве­се­лив­ся і дов­го не міг за­спо­ко­ї­ти­ся, все скри­ку­вав, мов­ляв, впер­ше бачить «лі­бе­ра­ла, який во­ює». Ма­буть, по­лі­то­лог Мар­ков не знає про існу­ва­н­ня дер­жа­ви Ізра­їль, яка по­бу­до­ва­на на прин­ци­пах лі­бе­ра­лі­зму, і, по­при це, во­ює дав­но і вель­ми не­по­га­но, ма­буть, сьо­го­дні кра­ще за всіх у сві­ті.

Ви­ступ пред­став­ни­ка Си­рій­ської на­ціо­наль­ної ради був не­ве­ли­ким ло­каль­ним трі­ум­фом нор­маль­но­сті на ро­сій­сько­му ТБ. У сер­пні 1991 року теж був трі­умф нор­маль­но­сті, але мас­шта­бні­ший. По­вто­ри­ти йо­го сьо­го­дні ду­же важ­ко, але не не­мо­жли­во.

Ігор ЯКО­ВЕН­КО, спе­ці­аль­но для «Дня», Мо­сква

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.