Де нам узя­ти ін­ших укра­їн­ців?

«15.10—22.10.2015»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «Дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Ще не вти­хли пе­ре­мо­жні са­лю­ти, ко­ли се­кре­тар Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків СРСР Дми­тро По­лі­кар­пов на зу­стрі­чі з во­ждем на­ро­дів по­скар­жив­ся то­ва­ри­ше­ві Ста­лі­ну на амо­раль­ний­спо­сіб жи­т­тя де­яких чле­нів очо­лю­ва­ної ним Спіл­ки. — Ре­сто­ра­ни, пи­я­цтво, ко­хан­ки, — все це не в’яза­ло­ся з іде­а­лом лі­то­пи­сця бу­дів­ни­цтва роз­ви­не­но­го со­ці­а­лі­зму. То­ва­риш Ста­лін кіль­ка хви­лин при­мру­жив­ши очі роз­гля­дав скар­жни­ка, а по­тім ви­го­ло­сив фра­зу, що ста­ла без­смер­тною: «За­раз, то­ва­ри­шу По­лі­кар­пов, ми не мо­же­мо на­да­ти вам ін­ших пи­сьмен­ни­ків». Ра­дян­ська єв­ге­ні­ка — на­у­ка про ви­ве­де­н­ня лю­ди­ни но­во­го ти­пу, ра­зом з на­ді­я­ми на ви­ве­де­н­ня осо­бли­вої не­пи­ту­щої по­ро­ди твор­чої ін­те­лі­ген­ції, від­пра­ви­ла­ся на кла­до­ви­ще, а Дми­тро По­лі­кар­пов усьо­го ли­ше за­гри­мів у за­сту­пни­ки ди­ре­кто­ра Мо­сков­сько­го обла­сно­го пе­да­го­гі­чно­го ін­сти­ту­ту (йо­му зна­до­би­ли­ся дов­гі 10 ро­ків, щоб зно­ву ви­дер­ти­ся звід­ти спер­шу до Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків, а по­тім йдо від­ді­лу куль­ту­ри ЦК КПРС).

У єв­ге­ні­ці біль­шо­ви­ки бу­ли аж ні­як не пер­шо­про­хід­ця­ми. Ще ро­ків за 40 до ре­во­лю­ції прі­о­ри­тет її за­сну­ва­н­ня на­ле­жав бри­тан­сько­му пси­хо­ло­го­ві Френ­сі­су Галь­то­ну. По­ки йо­го дво­ю­рі­дний­брат Чарльз Дар­він за­ймав­ся ви­вче­н­ням при­ро­дно­го від­бо­ру, Галь­тон аб­со­лю­тно в ду­сі сто­лі­т­тя лю­ди­ни, що пе­ре­мо­гла при­ро­ду (ми і з цим за­пі­зни­ли­ся ро­ків на 60), ви­рі­шив, що ця лю­ди­на має йпри­ро­дний­ві­дбір узя­ти в свої ру­ки. — Лю­ди­ну мо­жна по­кра­щи­ти шля­хом шту­чно­го від­бо­ру, ниж­чі ін­ди­ві­ди, як і ниж­чі на­ро­ди й ра­си ма­ють бу­ти при­му­со­во по­збав­ле­ні мо­жли­во­сті про­дов­жи­ти свій­рід. Ці по­гля­ди аж до се­ре­ди­ни ХХ сто­лі­т­тя ко­ри­сту­ва­ли­ся над­зви­чай­ною по­пу­ляр­ні­стю, йба­га­то де — не ли­ше в на­цист­ськійНі­меч­чи­ні уче­ні-єв­ге­ні­ки пе­ре­йшли від слів до спра­ви. Уже че­рез рік книж­ка Френ­сі­са Галь­то­на, як пі­зні­ше йба­га­то ін­ших кла­си­чних праць з єв­ге­ні­ки, бу­ла пе­ре­кла­де­на ро­сій­ською мо­вою, але в Ро­сій­ській ім­пе­рії ця на­у­ка за­ли­ша­ла­ся до­лею фри­ків, на кшталт Ко­стян­ти­на Ці­ол­ков­сько­го. «Ба­тько ро­сій­ської ко­смо­нав­ти­ки» аж ні­як не ли­ше тра­є­кто­рії ра­кет ви­ра­хо­ву­вав, а йпу­блі­ку­вав книж­ки з со­ці­ал-дар­ві­ні­зму (це та­кий­край - ній«на­ціо­нал-со­ці­а­ліст ичний» на­пря­мок у єв­ге­ні­ці).

І ли­ше з 1917 року на­у­ка про се­ле­кцію лю­ди­ни в Ро­сії роз­цві­ла буй­ним цві­том — бу­ли за­сно­ва­ні на­у­ко­ві то­ва­ри­ства йці­лі ін­сти­ту­ти, йна­віть в Укра­ї­ні при Ака­де­мії на­ук від­кри­ли окре­му се­кцію. Во­но йзро­зумі­ло. Ста­рий­світ був до са­мо­го фун­да­мен­ту зруй­но­ва­ний, а в но­во­му, який ли­ше на­ле­жа­ло по­бу­ду­ва­ти, гі­дні бу­ли жи­ти не всі. На­род, звіль­не­ний­від оков раб­ства, ви­явив­ся не ми­тим, не че­са­ним, не­пи­сьмен­ним і в біль­шо­сті сво­їй, як їм зда­ва­ло­ся, не гі­дним сво­їх ви­стра­ж­да­них ре­во­лю­ці­єю во­ждів. По­ки Пре­о­бра­жен­ські рі­зних ма­стей, спо­ді­ва­ю­чись ви­ве­сти но­ву по­ро­ду люд­ства, за­йма­ли­ся ви­вче­н­ням спад­ко­во­сті пред­став­ни­ків твор­чої ін­те­лі­ген­ції (як пі­зні­ше з’ясу­ва­ло­ся на слід­стві, пе­ре­ва­жно бур­жу­а­зно­го по­хо­дже­н­ня), спо­ді­ва­ю­чись ви­зна­чи­ти, як ге­ні­аль­ність пе­ре­да­є­ться спад­ко­во, в їхньо­му се­ре­до­ви­щі з’яви­ли­ся свої Швон­де­ри.

Їх не ці­ка­ви­ло пи­та­н­ня про­сві­ти на­се­ле­н­ня або про­па­ган­ди у су­спіль­стві норм еле­мен­тар­ної гі­гі­є­ни. Нав­па­ки. Уже на по­ча­тку 1920-х з’яви­ли­ся пер­ші книж­ки, що об­грун­то­ву­ва­ли не­об­хі­дність за­про­ва­дже­н­ня при­му­со­вої сте­ри­лі­за­ції ро­зу­мо­во від­ста­лих, хво­рих, а в де­яких най­смі­ли­ві­ших ста­т­тях під­во­ди­ла­ся те­о­рія йпід не­об­хі­дність сте­ри­лі­за­ції со­ці­аль­но чу­жих еле­мен­тів. Оле­ксандр Се­ре­бров­ський, на­при­клад, 1926 року, за де­сять ро­ків до на­цист­ських єв­ге­ні­чних за­ко­нів, на­віть за­про­по­ну­вав, щоб дер­жа­ва узя­ла на се­бе йфун­кцію від­тво­ре­н­ня на­се­ле­н­ня. — Усі ста­те­во­зрі­лі чо­ло­ві­ки ма­ли в обов’яз­ко­во­му по­ряд­ку зда­ва­ти сім’яну рі­ди­ну, а спе­ці­аль­но упов­но­ва­же­ні ор­га­ни по­вин­ні бу­ли за­йма­ти­ся шту­чним за­плі­дне­н­ням, з роз­ра­хун­ку ви­ко­на­н­ня цим до­но­ром ви­ро­бни­чих норм або ін­шо­го йо­го вне­ску в со­ці­а­лі­сти­чне бу­дів­ни­цтво. Най­більш «со­ці­аль­но ефе­ктив­ні ви­ро­бни­ки», та­ким чи­ном, по­вин­ні бу­ли б ма­ти до ти­ся­чі ді­тей.

Утім, чо­го це я на­пи­сав, що «до на­ци­стів»?! Щой­но при­йшов­ши до вла­ди, гі­тле­рів­ський­ре­жим обме­жив спів­пра­цю з СРСР кіль­ко­ма сфе­ра­ми, зокре­ма йу на­у­ко­війєв­ге­ні­ці йра­со­вих до­слі­дже­н­нях (на­при­клад, одні­єю з тем бу­ло до­слі­дже­н­ня єв­рей­сько­го ан­тро­по­ло­гі­чно­го ти­пу, а йо­го ре­зуль­та­ти бу­ли ви­ко­ри­ста­ні при пра­кти­чно­му здій­снен­ні «пра­кти­чно­го рі­ше­н­ня єв­рей­сько­го пи­та­н­ня» на оку­по­ва­них ра­дян­ських те­ри­то­рі­ях в 1941 ро­ці). Ра­дян­сько-ні­ме­цька спів­пра­ця в цих сфе­рах бу­ла згор­ну­та ли­ше 1938-го.

Не­хай­ра­дян­ські уче­ні-єв­ге­ні­ки в ду­сі пер­ших п’яти­рі­чок і про­по­ну­ва­ли ре­це­пти ви­ве­де­н­ня но­вої більш за­ко­но­слу­хня­ної йпра­це­зда­тної по­ро- ди гро­ма­дян, Ста­лі­ну во­ни бу­ли не до впо­до­би. Ра­зом зі своєю не­за­кон­но­на­ро­дже­ною до­чкою ра­дян­ською ге­не­ти­кою ра­дян­ська єв­ге­ні­ка бу­ла вто­пле­на у кро­ві. І не то­му, що ке­рів­ни­цтво ста­лін­сько­го СРСР не роз­ді­ля­ло їхньої ме­ти. Час­тко­во роз­ді­ля­ло. Про­сто во­но зна­йшло де­шев­ші й ефе­ктив­ні­ші, а то­му більш пра­кти­чні ме­то­ди. Ста­лін­ська ре­пре­сив­на єв­ге­ні­ка шля­хом ви­бра­ко­ву­ва­н­ня (вбив­ства) міль­йо­нів спів­гро­ма­дян, що ви­ді­ля­ю­ться з сі­рої ма­си, ста­ха­нов­ськи­ми тем­па­ми за два з по­ло­ви­ною де­ся­ти­лі­т­тя змо­гла ви­ве­сти осо­бли­вий­пі­двид лю­ди­ни — Homo Soveticus, в яко­го не­об­хі­дні озна­ки ста­ли до­мі­нан­тни­ми, йпі­сля смер­ті йо­го твор­ця пе­ре­да­ю­ться спад­ко­во ось уже в чо­ти­рьох або п’яти по­ко­лі­н­нях. Дми­тро По­лі­кар­пов, з яко­го я по­чав сьо­го­дні­шню ко­лон­ку, в при­су­тно­сті го­лов­но­го ра­дян­сько­го се­ле­кціо­не­ра при­пу­стив­ся не­ви­ба­чної для іде­о­ло­гі­чно­го пра­ців­ни­ка по­мил­ки — він хи­бно ви­зна­чив, що є до­мі­нан­тною, а що ре­це­сив­ною озна­кою в цій­но­вій­лю­ди­ні. Пи­я­цтво якраз до­пу­ска­ло­ся (а не­гла­сно йві­та­ло­ся), на від­мі­ну, на­при­клад, від зай­вих за­пи­тань або іні­ці­а­ти­ви.

Бул­га­ков­ськийHomo Soveticus (на­га­даю, цей­са­ти­ри­чний­тер­мін за­про­ва­див фі­ло­соф Сер­гійБул­га­ков да­ле­ко­го 1918-го) бла­го­по­лу­чно до­жив до сьо­го­дні не ли­ше в су­сі­дній Ро­сії. Вла­сне, Homo Soveticus в Укра­ї­ні вже дав­но втра­тив без­по­се­ре­дній зв’язок з ко­му­ні­сти­чною іде­о­ло­гі­єю, у той­же час збе­ріг­ши го­лов­ні по­ве­дін­ко­ві озна­ки — по­го­лов­ні кра­діж­ки (ко­ру­пція, по­чи­на­ю­чи з по­бу­то­вої йза­кін­чу­ю­чи по­лі­ти­чною), бай­ду­жість до яко­сті вла­сної пра­ці, без­іні­ці­а­тив­ність, при­сто­сов­ни­цтво, утри­ман­ство. Усу­пе­реч по­ши­ре­ній­по­мил­ці, він є до­мі­ну­ю­чим ви­дом не ли­ше в окре­мих ре­гіо­нах на­шої кра­ї­ни, ча­сом з ме­тою ка­му­фля­жу імі­ту­ю­чи укра­їн­ський па­трі­о­тизм і на­віть націоналізм. Він на­вчив­ся го­ло­сні­ше за всіх кри­ча­ти «Ва­лі­за! Вок­зал! Ро­сія!», хо­ди­ти з фа­ке­ла­ми йпорт­ре­та­ми Бан­де­ри. Йо­го так зва­ні «хри­сти­ян­ські цін­но­сті», ізо­ля­ціо­нізм і ан­ти­за­хі­дни­цтво — це спро­ба за­хи­сти­ти­ся від най­мен­ших змін, що за­гро­жу­ють йо­го спосо­бу жи­т­тя. Він то­чно так, як і йо­го ра­дян­ський­пра­ро­ди­тель, не при­ймає іна­ко­ми­сле­н­ня, і йо­го іде­а­лом є СРСР — під укра­їн­ським пра­по­ром, з одні­єю ли­ше за­мі­ною ко­му­ні­сти­чної іде­о­ло­гії на по­пу­лізм.

Він ба­га­то го­во­рить про ре­фор­ми йдо­рі­кає вла­ді за їхню від­су­тність. Він ба­га­то го­во­рить про то­таль­ну лю­стра­цію, про те, що тре­ба всіх ра­зом узя­ти йпо­мі­ня­ти — по­лі­ти­ків, чи­нов­ни­ків, суд­дів, про­ку­ро­рів. Але при цьо­му він не ба­жає при­йма­ти той факт, що та­кі са­мі ра­ди­каль­ні змі­ни по­трі­бні йу ре­шті сфер су­спіль­ства. Ра­ди­каль­ні змі­ни, яких він під­сві­до­мо бо­ї­ться най­біль­ше. То­му що в ра­зі їх про­ве­де­н­ня во­ни зро­блять йо­го аб­со­лю­тно не­кон­ку­рен­то­спро­мо­жним на но­во­му рин­ку пра­ці. Як і ста­рій­мі­лі­ції, мар­но ме­ха­ні­чно під­ні­ма­ти зар­пла­ту вчи­те­лям і лі­ка­рям — адже во­ни в біль­шо­сті сво­їй­ро­зу­чи­ли­ся (та йчи вмі­ли?) вчи­ти йлі­ку­ва­ти. Так са­мо, на при­кла­ді Ро­сії, астро­но­мі­чне збіль­ше­н­ня окла­ду ви­щим чи­нов­ни­кам і ке­рів­ни­цтву дер­жав­них кор­по­ра­цій­не пе­ре­тво­рює їх на ефе­ктив­них ме­не­дже­рів, не за­ва­жає їм про­дов­жу­ва­ти кра­сти.

Як но­ві по­лі­цей­ські, кра­ї­ні по­трі­бні но­ві по­лі­ти­ки йчи­нов­ни­ки, суд­ді йпро­ку­ро­ри, вчи­те­лі йлі­ка­рі. Та от тіль­ки де їх узя­ти — за не­чи­слен­ни­ми ви­ня­тка­ми (кіль­ка жа­лю­гі­дних від­со­тків) у нас не­має ін­ших укра­їн­ців. Де­мо­кра­тія без­за­хи­сна пе­ред Homo Soveticus. Опи­нив­шись пе­ред не­об­хі­дні­стю змі­ни­ти свій­спо­сіб жи­т­тя, він вва­жа­ти­ме за кра­ще від­да­ти свій­го­лос на ви­бо­рах то­му, хто по­обі­цяє йо­го не мі­ня­ти, хто на сло­вах га­ран­тує йо­му змі­ну яко­сті жи­т­тя без по­лі­пше­н­ня яко­сті пра­ці. Він при­рі­кає кра­ї­ну на ро­та­цію по­пу­лі­стів при вла­ді за­мість ре­аль­них ре­форм, які одні да­ють кра­ї­ні шанс ви­рва­ти­ся з по­ро­чної спі­ра­лі двох з по­ло­ви­ною де­ся­ти­літь схо­дже­н­ня на Олімп най­бі­дні­шої кра­ї­ни Єв­ро­пи. Він не­скін­чен­но від­тво­рює се­бе йпу­сте­лю, якою одні­єю за де­кіль­ка по­ко­лінь він звик йти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.