Як пе­ре­мог­ти на «вну­трі­шньо­му фрон­ті»?

Жур­на­лі­сти з ре­гіо­нів — про те, які зу­си­л­ля що­дня тре­ба до­кла­да­ти ме­дій­ни­кам, щоб зно­ву не до­ве­ло­ся ви­хо­ди­ти на Май­дан

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «Дня» - Іван АНТИПЕНКО, «День», Хер­сон; Ва­силь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужго­род; Бо­г­дан ПРОСКУРОВ, Пол­та­ва; Ін­на МОЛЧАНОВА, Чер­ка­си; Ал­ла АКІМЕНКО, Су­ми

тих по­лі­ти­чних сил, ко­трих во­ни пред­став­ля­ють, ве­сти від­кри­ту ін­те­ле­кту­аль­ну зма­галь­ність ме­то­дом по­лі­ти­чної дис­ку­сії.

Че рез ма­со ве збід нін ня лю дей, ско­ро­че­н­ня рин­ку ре­кла­ми та не­по­мір­но ве­ли­ку кіль­кість мі­сце­вих ЗМІ, біль­шість із них ледь жи­во­ті­ють за ра­ху­нок фі­нан­со­вої під­трим­ки вла­сни­ків. Єди­на мо­жли­вість для них за­ро­би­ти — ви­бо­ри. До то­го ж сьо­го­дні основ­ні уча­сни­ки ви­бор­чих пе­ре­го­нів — пред­став­ни­ки по­ту­жних фі­нан­со­вих груп чи осіб, й не на­ма­га­ю­ться про­во­ди­ти агі­та­цію «чи­сто» — че­рез пе­ред­ви­бор­чі фон­ди. Звід­си і за­си­л­ля «джин­си». Як з цим бо­ро­ти­ся? Ство­рю­ва­ти не­за­ле­жні від мі­сце­вих фі­нан­со­вих по­то­ків ЗМІ, до­по­ма­га­ю­чи ефе­ктив­ним ме­діа-ме­не­джмен­том чи дер­жав­ні ме­діа. На За­кар­пат­ті є при­клад ін­тер­нет-ви­да­н­ня, ство­ре­но­го за єв­ро­пей­ські ко­шти. Оскіль­ки мова йшла про старт-ап, на­ра­зі ви­да­н­ня три­ма­є­ться на ен­ту­зі­а­змі, який має зда­тність ви­чер­пу­ва­ти­ся.

На моє твер­де пе­ре­ко­на­н­ня, сьо­го­дні дер­жа­ва му­сить про­де­мон­стру­ва­ти со­ці­у­му го­тов­ність до че­сно­го та якісного з ним спіл­ку­ва­н­ня. Державний се­гмент в ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі по­ви­нен чі­тко кон­тро­лю­ва­ти­ся й пра­цю­ва­ти на ін­те­ре­си дер­жав­ної без­пе­ки, про­сві­тни­цтва, ви­хо­ва­н­ня. Осо­бли­во, ко­ли йде­ться про стан фа­кти­чної вій­ни, в яко­му пе­ре­бу­ває кра­ї­на.

У За­кар­пат­ті на­ро­дже­ні ре­во­лю­ці­єю мо­ло­ді облич­чя не зни­кли. Біль­шість із цих лю­дей (при­найм­ні, в обла­сно­му цен­трі) ідуть на ви­бо­ри під пар­тій­ни­ми пра­по­ра­ми. Їхня участь спри­йма­є­ться як по­лі­ти­чна агі­та­ція.

На за­пи­та­н­ня: «Чи ба­чи­те ви що­ден­ну ро­бо­ту жур­на­лі­стів з су­спіль­ством, щоб по­тім зно­ву не до­во­ди­лось ви­хо­ди­ти на май­да­ни?» — від­по­вім так: я ба­чу су­ціль­не роз­ча­ру­ва­н­ня со­ці­у­му і страх пе­ред зи­мою. Ко­ли лю­ди що­дня ду­ма­ють про те, як ви­жи­ти, їх важ­ко за­ці­ка­ви­ти стра­те­гі­єю і пер­спе­кти­ва­ми. Па­трі­о­ти­чний по­тен­ці­ал За­кар­па­т­тя має на фо­ні Укра­ї­ни свої осо­бли­во­сті. Тут, рад­ше, вар­то го­во­ри­ти про ло­кал-па­трі­о­тизм. Зва­жа­ю­чи на ви­слов­ле­ні у пер­шо­му ре­чен­ні від­по­віді, що­ден­на ро­бо­та із за­кар­пат­ським су­спіль­ством має зав­да­н­ня стри­му­ва­ти не­вдо­во­ле­н­ня та під­три­му­ва­ти опти­мізм і у вла­сні мо­жли­во­сті, й у ре­аль­не ба­жа­н­ня май-

Острів­ці жур­на­лі­сти­ки як про­фе­сії в Сум­ській обла­сті за­раз ду­же ма­лень­кі, і це все три­ма­є­ться на ма­лень­ких, але прин­ци­по­вих лю­дях. Ці лю­ди — остан­ній ба­стіон про­фе­сії за­раз у Су­мах. Їх де­кіль­ка. Во­ни ви­кри­ста­лі­зо­ву­ю­ться й, оче­ви­дно, не зій­дуть із ди­стан­ції. Бо ма­ли та­ку мо­жли­вість і ви­сто­я­ли.

Ре­ван­ши­зму за­раз ін­сти­ту­цій­но ні­хто не про­ти­сто­їть. Хі­ба гро­мад­ська дум­ка, але і з нею ско­ро при­ду­ма­ють що зро­би­ти. Ре­ван­шизм, як і від­кат не­ми­ну­чий. Це з одно­го бо­ку. З ін­шо­го бо­ку, не­ми­ну­чим є і пов­ний роз­вал ці­єї си­сте­ми. На її за­ли­шках бу­де збу­до­ва­не щось но­ве, от якраз ци­ми де­кіль­ко­ма ду­же цін­ни­ми лю­дьми, які сьо­го­дні в мен­шо­сті, але які пра­виль­но по­во­дять се­бе в істе­рії ма­со­вої ску­пки ін­форм­про­сто­ру. У та­кої ма­три­ці строк при­да­тно­сті ви­чер­па­є­ться за 2-3 ро­ки. Це сто­су­є­ться і по­лі­ти­чних ін­сти­ту­цій, і ме­дій­них груп. На­ста­не час, ко­ли по­дії бу­дуть змі­ню­ва­ти­ся з ка­лей­до­ско­пі­чною швид­кі­стю.

У ре­гіо­ні ме­діа-май­дан­чи­ків ви­ста­чає, є на­віть до­во­лі які­сні мо­де­ра­то­ри в се­ре­до­ви­щі екс­пер­тів. Ін­ша спра­ва, що в су­спіль­стві за­пи­ту на та­кий «про­дукт» не­має. Йо­го ні­як не мо­же сфор­му­ва­ти ні вла­да, ні бі­знес, ні на­віть по­за­екс­пер­тне гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. Хоч якою цін­ною бу­ла б, на­при­клад, дис­ку­сія між екс­пер­та­ми про но­ві прин­ци­пи фор­му­ва­н­ня мі­ських бю­дже­тів, чи си­сте­ми му­ні­ци­паль­но­го транс­пор­ту, — рі­ше­н­ня при­йма­ють по­лі­ти­ки під час го­ло­су­ва­н­ня. Там за­зви­чай до­мі­нує ви­клю­чно бі­знес-ло­гі­ка. І ло­гі­ка на­жи­ви.

На мою дум­ку, в кра­ї­ні по­трі­бно за­ко­но­дав­чо за­бо­ро­ни­ти по­лі­ти­чну ре­кла­му на те­ле­ба­чен­ні, при­найм­ні на цен­траль­но­му. І на ра­діо.

Ре­гіо­наль­ні те­ле­ка­на­ли то­ді по­ча­ли б ство­рю­ва­ти дис­ку­сій­ні та ана­лі­ти­чні про­гра­ми, ко­трі бу­ли б ви­щи­ми за які­стю по­рів­ня­но з ре­кла­мою, оскіль­ки яв­ля­ли б со­бою не зма­га­н­ня по­лі­ти­чних га­сел, а зма­га­н­ня са­мих кан­ди­да­тів.

По­трі­бен та­кий фор­мат, який ін­фор­ма­тив­но роз­кри­вав би те, що ці кан­ди­да­ти про­по­ну­ють. В ме­ді­а­ор­га­ні­за­цій є все для цьо­го — і лю­ди, й до­свід, і гля­дач, і на­віть по­тен­цій­ні уча­сни­ки та спо­жи­ва­чі та­ко­го про­ду­кту.

По­трі­бно по­сту­по­во від­мов­ля­ти­ся від та­ко­го «важ­ко­го нар­ко­ти­ку», Ясно, що мо­ло­дим і кра­си­вим на цей час до­во­ди­ться по­су­ну­ти­ся вбік, у кра­що­му ра­зі. В гір­шо­му — їх лег­ко мо­жна дис­кре­ди­ту­ва­ти, на­ки­дав­ши ма­су штам­пів і зму­сив­ши ви­прав­до­ву­ва­ти­ся. Все. Ко­ло за­ми­ка­є­ться.

«СФЕ­РИ ВПЛИ­ВУ ПЕРЕМІЩУЮТЬСЯ У СО­ЦІ­АЛЬ­НІ МЕ­РЕ­ЖІ»

Єв­ген ЛОПУШИНСЬКИЙ, ге­не­раль­ний ди­ре­ктор Пол­тав­ської ОДТРК «Лта­ва»:

— Вва­жаю, що укра­їн­ська жур­на­лі­сти­ка в ре­гіо­нах про­ти­сто­їть ре­ван­ши­зму по­лі­ти­ків та по­лі­ти­чних сил, про­ти яких сто­яв Май­дан, так, як і су­спіль­ство, — не­до­ста­тньо. Біль­шість цих по­лі­ти­ків роз­лі­зла­ся по існу­ю­чих і но­вих про­е­ктах на­віть де­яких де­мо­кра­ти­чних сил, на­ма­га­ю­чись схо­ва­ти­ся. На жаль, по­вер­хо­вий ана­ліз як су­спіль­ства, так і ЗМІ, не до­зво­ляє вча­сно пов­ною мі­рою ре­а­гу­ва­ти на ці ре­чі.

Вза­га­лі фа­хо­вий рі­вень у мі­сце­вої жур­на­лі­сти­ки ду­же низь­кий. Му­шу від­зна­чи­ти, що це сто­су­є­ться і нас (те­ле­ба­че­н­ня). Рі­вень вкрай низь­кий, сту­пінь дис­ку­сій і вза­га­лі за­ну­ре­н­ня в те­му по­вер­хо­ве, фа­хо­вий рі­вень жур­на­лі­стів не­до­ста­тній, є по­лі­ти­чна за­ан­га­жо­ва­ність, за­ле­жна від вла­сни­ка за­со­бу ма­со­вої ін­фор­ма­ції. То­му які­сних ме­ді­а­май­дан­чи­ків для гли­бо­ких по­лі­ти­чних ди­ску сій що­до май­бут ньо го Укра­ї­ни, бе­зу­мов­но, ду­же ма­ло. На жаль, за пів­то­ра року цьо­го змі­ни­ти не вда­ло­ся. Якщо го­во­ри­ти про пол­тав­ський ре­гіон, то я мо­жу ска­за­ти, що пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті ми отри­ма­ли псев­до­гро­ма­дян­ське су­спіль­ство у ви­гля­ді де­яких акти­ві­стів. У жур­на­лі­сти­ці так са­мо не від­бу­ло­ся яки­хось які­сних змін. Не ви­ста­чає май­дан­чи­ків, не ви­ста­чає спі­ке­рів, тих, хто мо­же фа­хо­во го­во­ри­ти. Во­ни, мо­жли­во, від­чу­ва­ють пев­не роз­ча­ру­ва­н­ня і вза­га­лі на­ма­га­ю­ться за­раз не ко­мен­ту­ва­ти ці ре­чі, то­ді як псев­до­ді­я­чі на­ма­га­ю­ться спо­тво­ри­ти ре­зуль­та­ти ре­во­лю­ції.

Що­до по­лі­ти­чної «джин­си», то ми на­ма­га­є­мо­ся цьо­го уни­ка­ти. Хо­ча му­шу з при­крі­стю кон­ста­ту­ва­ти, що в пла­ні пар­ке­тних і про­то­коль­них сю­же­тів — во­ни по­ки що за­ли­ша­ю­ться в на­ших но­ви­нах, що про­де­мон­стру­ва­ло до­слі­дже­н­ня «Те­ле­кри­ти­ки». Бу­ти бі­лим і пу­хнас-

— За­раз про­ти­сто­я­ти ре­ван­ши­зму тих по­лі­ти­ків та по­лі­ти­чних сил, про­ти яких сто­яв Май­дан, важ­ко, то­му що на ви­бо­ри ідуть опо­зи­цій­ні пар­тії, які офіційно за­ре­є­стро­ва­ні Цен­траль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю. Во­ни ма­ють та­ке ж са­ме пра­во бра­ти участь у ви­бор­чих пе­ре­го­нах, як і всі ін­ші пар­тії. То­му на звер­не­н­ня по­лі­ти­чних сил, ма­є­ться на ува­зі за­мов­ле­н­ня що­до транс­ля­ції тих чи ін­ших ма­те­рі­а­лів, ми ре­а­гу­є­мо по­зи­тив­но, бо не ма­є­мо пра­ва від­мо­ви­ти. Що сто­су­є­ться по­за­по­лі­ти­чних про­грам, са­ме про­гра­ми, які від­бу­ва­ю­ться на дер­жав­не за­мов­ле­н­ня, то ко­ли від­бу­ва­є­ться якась дис­ку­сія за уча­стю пред­став­ни­ків по­лі­ти­чних сил, ми їх теж за­про­шу­є­мо, бо по­трі­бно, щоб був за­без­пе­че­ний плю­ра­лізм ду­мок.

Ми б і хо­ті­ли на­да­ти свій ме­ді­а­май­дан­чик для гли­бо­ких по­лі­ти­чних дис­ку­сій, але бі­да в тім, що бра­кує фа­хів­ців, які б мо­гли до­сту­пно, фа­хо­во, з не­за­ан­га­жо­ва­них по­зи­цій ве­сти цю дис­ку­сію. То­му про­блем не­має, май­дан­чик є, сту­дія є, є мо­жли­вість за­про­си­ти лю­дей, які мо­жуть бра­ти участь у дис­ку­сії, але, на жаль, бра­кує екс­пер­тів, фа­хо­вих спі­ке­рів і в цьо­му є проблема. У нас транс­лю­є­ться про­гра­ма «Кра­ї­на, яка нам по­трі­бна», і в рам­ках ці­єї про­гра­ми ми за­про­шу­є­мо рі­зних лю­дей, ко­ри­сту­є­мо­ся на­го­дою, ко­ли хтось при­їздить із Ки­є­ва, або з ін­шо­го ре­гіо­ну, на­ма­га­є­мо­ся на­да­ва­ти цей май­дан­чик.

Не мо­жу від­по­від­а­ти за всі ре­гіо­наль­ні за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції, але сто­сов­но на­шо­го те­ле­ка­на­лу, то ми на­ма­га­є­мо­ся уни­ка­ти «джин­си». Тут є дві при­чи­ни. По-пер­ше, якщо ми не да­є­мо це як «джин­су», а да­є­мо як ви­бор­чий ма­те­рі­ал, за який отри­му­ю­ться гро­ші, то це са­ме мо­мент, щоб за­ро­би­ти ко­шти, які ми по­тім ви­ко­ри­сто­ву­є­мо для роз­ви­тку на­шої те­ле— і ра­діо­ком­па­нії. Але ж по-дру­ге, до че­сті про­вла­дної пар­тії, ми не відчуваємо від неї ти­ску. Тоб­то ми бо­ре­мо­ся яки­мись вну­трі­шні­ми ре­зер­ва­ми про­ти «джин­си».

Ме­ні зда­є­ться, що справ­жні бор­ці вже зро­би­ли свою важ­ку та від­по­від­аль­ну ро­бо­ту на Май­да­ні, і ко­жен по­чав за­йма­ти­ся сво­ї­ми спра­ва­ми. У нас за­ли­ши­ло­ся де­кіль­ка так зва­них спі­ке­рів, які ви­зна­чи­ли­ся зі сво­їм ре­ме­слом, тоб­то хо­ди­ти і роз­по­від­а­ти. За­раз ми спо­сте­рі­га­є­мо, що кіль­кість «май­да­нів­ських» спі­ке­рів по­стій­но збіль­шу­є­ться, і, на жаль, є та­кий мо­мент, що не всі з них бра­ли у Май­да­ні актив­ну участь, як во­ни про це роз­по­від­а­ють. Ми на­ма­га­є­мо­ся до­зо­ва­но по­да­ва­ти та­ку ін­фор­ма­цію, щоб лю­ди змо­гли філь­тру­ва­ти. Але у на­ших про­гра­мах по­стій­но при­су­тні мо­ло­ді облич­чя, ті, що йдуть як кан­ди­да­ти в де­пу­та­ти, уча­сни­ки АТО та ін­ші.

Вва­жаю, що у цій ду­же ва­жли­вій спра­ві, яка на­віть мо­же на­зи­ва­ти­ся про­сві­тни­цькою ро­бо­тою, дер­жа­ва має за­йма­ти більш актив­ні на­сту­паль­ні по­зи­ції. На рів­ні ре­гіо­ну ми не ма­є­мо мо­жли­во­сті зня­ти па­трі­о­ти­чні, ви­со­ко­які­сні про­гра­ми, філь­ми, щоб пе­ре­кон­ли­во по­да­ти ма­те­рі­ал з по­зи­ці­єю май­стрів укра­їн­ської дум­ки: Дми­тра Пав­ли­чка, Лі­ни Ко­стен­ко, Бориса Олій­ни­ка. Як­би на дер­жав­но­му рів­ні бу­ли та­кі тенденції, щоб цен­тра­лі­зо­ва­но про­ду­ку­ва­ти ці ма­те­рі­а­ли, то на бу­дья­ких умо­вах ми б пра­цю­ва­ли, бо я вва­жаю, що у ко­жно­му ре­гіо­ні бра­кує та­ких ма­те­рі­а­лів.

ЮЛІЯ ВАСИЛИНА

ОЛЕ­КСАНДР ХОРУЖЕНКО

ЄВ­ГЕН ЛОПУШИНСЬКИЙ

ТЕ­ТЯ­НА ВАШАРГЕЛI

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.