Ка­тя ПЕ­ТРОВ­СЬКА: «Чу­жих жертв не бу­ває»

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Оле­ся­ЯРЕМЧУК, «День» Львів — По­тс­дам — Берлін

ву­ли­ці Ін­сти­тут­ській, де я зу­стрі­чаю ста­ру жін­ку і во­на ме­ні го­во­рить: «Щось ча­сто ви сю­ди по­вер­та­є­тесь». Хо­ча я рід­ко там бу­ва­ла, жін­ка не при­ду­ма­на — все так і бу­ло. І я за­кін­чую книж­ку сло­ва­ми, так, я щось ча­сто сю­ди по­вер­та­юсь. Уя­віть, яке у ме­не бу­ло від­чу­т­тя, ко­ли на Ін­сти­тут­ській за два мі­ся­ці за­ги­ну­ли лю­ди.

«БРЕ­ХНЯ, ПІД­МІ­НА ПО­НЯТЬ. ІЗ ЦЬО­ГО ВИ­РО­СЛА НО­ВА ВІЙ­НА — НА­ЧЕБ­ТО В ІМ’Я МИ­РУ»

— Що ви від­чу­ва­є­те, ко­ли по­вер­та­є­тесь до Ки­є­ва?

— Що я вже ні­ко­ли не ви­бе­ру­ся з Ін­сти­тут­ської ву­ли­ці.

Я ви­їха­ла дав­но, але ча­сто бу­ваю, бо мої ба­тьки, дру­зі жи­вуть у Ки­є­ві. Зви­чай­но, мі­сто ду­же змі­ни­ло­ся, ста­ло ін­шим, але роз­лу­ка ро­бить мі­сто ще рі­дні­шим. Адже так і з лю­дьми бу­ває. І вза­га­лі, ро­зу­мі­є­те — є «мі­сто ди­тин­ства» і «мі­сто до­ро­слих». Во­ни не зав­жди су­мі­сні. А Май­дан — це то­по­гра­фія мо­го ди­тин­ства, до ре­чі. На­справ­ді фі­зи­чна при­су­тність ва­жли­ва. Я знаю, що в Укра­ї­ні ду­же хво­ро­бли­во спри­йма­ють, ко­ли лю­ди звід­си по­чи­на­ють щось го­во­ри­ти. Я ро­зу­мію це. І не би­ти­му се­бе в гру­ди і не роз­по­від­а­ти­му, як ми всі тут би­ли­ся за Укра­ї­ну. Чу­жо­го го­ря не бу­ває, осо­бли­во якщо во­но своє.

І ось те, що по­ча­ло від­бу­ва­ти­ся пі­сля то­го, як я за­кін­чи­ла книж­ку, ме­ні зда­є­ться яки­мось див­ним її про­дов­же­н­ням, ні­чо­го містичного в цьо­му не­має. Є ре­чі — якщо во­ни не про­го­во­ре­ні і не осми­сле­ні, то на ін­шо­му рів­ні во­ни по­вер­та­ю­ться на­зад. Зав­дя­ки ба­га­то­рі­чній ро­бо­ті су­спіль­ства в Ні­меч­чи­ні є кон­сен­сус про те, що та­ке мир і що та­ке люд­ське жи­т­тя. А в Ро­сії він зник до­сить дав­но. Те, що від­бу­ва­є­ться за­раз, має пря­ме від­но­ше­н­ня до не­до­о­сми­сле­ної пам’яті про вій­ну. Бре­хня, під­мі­на по­нять, вся ра­дян­ська па­лі­тра ме­то­дів. З цьо­го ви­ро­сла но­ва вій­на, ні­би­то в ім’я ми­ру.

— Ба­га­то про­блем ви­ни­кає че­рез де­фі­цит знань. Чо­го, на ва­шу дум­ку, не ви­ста­чає в ні­ме­цько-укра­їн­сько­му ди­скур­сі?

— Не ви­ста­чає позитивних обра­зів. Що та­ке Укра­ї­на? Як про це роз­по­ві­сти? Дми­тро Стус го­во­рив про це — чи є у нас хо­ча б один по­ет сві­то­во­го рів­ня, яко­го гі­дно пе­ре­кла­де­но? Якщо го­во­ри­ти про та­кі по­зи­тив­ні куль­тур­ні ма­три­ці, де во­ни? Чим во­ни на­пов­не­ні? Укра­ї­на — муль­ти­на­ціо­наль­на кра­ї­на. Тре­ба не ні­ве­лю­ва­ти рі­зно­ма­ні­тність, а по­ясню­ва­ти її. Пра­цю­ва­ти на вклю­че­н­ня, а не на ви­клю­че­н­ня. Роз­по­від­а­ти свої істо­рії. Ми всі один одно­му по­трі­бні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.