«Сьо­го­дні нам в Єв­ро­со­ю­зі бра­кує лі­де­ра»

Онук остан­ньо­го ав­стрій­сько­го ім­пе­ра­то­ра Карл Габс­бург-Ло­та­рін­ген — про зна­чи­мість мо­нар­хій сьо­го­дні та де­фі­цит лі­де­рів у Єв­ро­пі

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

Карл Габс­бург-Ло­та­рін­ген, онук остан­ньо­го ав­стрій­сько­го ім­пе­ра­то­ра Кар­ла І, ни­ні­шній гла­ва Дому Габс­бур­гів, є ці­ка­вою осо­би­сті­стю. За­раз він обі­ймає по­са­ду пре­зи­ден­та Асо­ці­а­ції на­ціо­наль­них ко­мі­те­тів Го­лу­бо­го щи­та — іна­кше ка­жу­чи, є го­ло­вою «Куль­тур­но­го Чер­во­но­го Хре­ста», що за­йма­є­ться за­хи­стом куль­тур­ної спад­щи­ни, якій за­гро­жу­ють вій­ни і при­ро­дні ка­та­стро­фи.

Карл Габс­бург — ари­сто­крат: вві­чли­вий, осві­че­ний, має гли­бо­кі зна­н­ня істо­рії Єв­ро­пи пе­ре­д­усім Ав­стро-Угор­ської ім­пе­рії, якою пра­ви­ла ди­на­стія Габс­бур­гів.

В «Істо­рії ди­пло­ма­тії» Ген­рі Кіс­сін­джер на­пи­сав, що «пра­ви­те­лі Габс­бур­гів бу­ли лю­дьми прин­ци­пів». Ко­го та­ким лі­де­ром у ни­ні­шній по­лі­ти­чній вер­хів­ці Єв­ро­пи мо­же на­зва­ти на­ща­док Габс­бур­гів чи­тай­те в екс­клю­зив­но­му ін­терв’ю «Дню»...

Роз­мо­ва з Кар­лом Габс­бур­гом-Л ота­рі н ге­ном від­бу­ла­ся по скай­пу 14 жов­тня. Він ви­ба­чив­ся, що ін­терв’ю, яке пла­ну­ва­ли на 13 жов­тня, бу­ло пе­ре­не­се­но. Оскіль­ки Габс­бург-Ло­та­рін­ген спе­ці­аль­но лі­тав у Га­а­гу, щоб са­мо­му по­чу­ти звіт Ради Без­пе­ки Ні­дер­лан­дів що­до зби­то­го ма­лай­зій­сько­го лі­та­ка МН17, то роз­мо­ва по­ча­ла­ся з пи­та­н­ня про вра­же­н­ня від опу­блі­ко­ва­но­го до­ку­мен­та?

«РО­СІЙ­СЬКУ РЕ­А­КЦІЮ МО­ЖНА ОПИ­СА­ТИ НІ­МЕ­ЦЬКИМ ВИСЛОВЛЮВАННЯМ «СЛО­ВА ДЕ­ШЕ­ВІ»

— Як ко­ли­шній вій­сько­вий льо­тчик, я чи­тав ба­га­то зві­тів про не­ща­сні ви­пад­ки. То­му ска­жу, що це — ду­же чі­ткий звіт: ска­за­но і про мі­сце, з яко­го зби­то лі­так, і про зброю, яку за­сто­со­ва­но...

Цей звіт ду­же ясно, на­скіль­ки я міг зро­зу­мі­ти, ко­ри­гує ба­га­то ре­чей, про які бу­ло за­яв­ле­но вран­ці на прес-кон­фе­рен­ції з ро­сій­сько­го бо­ку. Він, умов­но ка­жу­чи, «роз­чи­няє» їх.

Ко­ли я див­лю­ся на ро­сій­ську ре­а­кцію і ран­ко­ве пред­став­ле­н­ня, то це мо­жна опи­са­ти ні­ме­цьким висловлюванням «сло­ва де­ше­ві», ко­ли сто­ро­на за­пе­ре­чує все, го­во­рить, що «це не я», хо­ча всі до­ка­зи про­ти неї, але во­на про­сто про­дов­жує го­во­ри­ти: «це не я» і вва­жа­ти, що це нор­маль­но. Справ­ді, тут ма­ло що мо­жна зро­би­ти з бо­ку між­на­ро­дної спіль­но­ти. Але до­ка­зи оче­ви­дні.

— До ре­чі, аме­ри­кан­ський жур­на­лі­стЗон­не­на­пи­са­ву«Тві­те­рі»:«Два­сві­ти,Бі-Бі-Сі­по­ка­зу­є­на­жи­во­транс­ля­ці­ю­о­при­лю­дне­н­ня­до­по­від­і­вНі­дер­лан­дах,аро­сій­ське те­ле­ба­че­н­ня у цей час — прес-кон­фе­рен­цію кон­цер­ну «Ал­маз-Ан­тей», у якій за­пе­ре­чу­є­ться при­че­тність ро­сі­ян до цьо­го те­ра­кту». Як За­хо­ду в ці­ло­му і Єв­ро­пі зокре­ма ді­я­ти в цій си­ту­а­ції?

—Це— скла­дне пи­та­н­ня. Зви­чай­но, ми ба­чи­ли, що За­хід, зва­жа­ю­чи на­дії ро­сій­ської сто­ро­ни: будь-то вій­сько­ва ін­тер­вен­ція в Укра­ї­ні або подаль­ше втру - ча­н­ня в Си­рію або ін­ші ре­гіо­ни, вжив пев­них кро­ків, що не бу­ли ефе­ктив­ни­ми. А ось за­хо­ди, які бу­ло за­сто­со­ва­но що­до пев­них осіб у Ро­сії, як-то за­бо­ро­на по­їзд­ки або ін­ші по­ді­бні ре­чі, є ду­же ефе­ктив­ни­ми. Алея не­впев­не­ний, що еко­но­мі­чні за­хо­ди ефе­ктив­ні, що во­ни на­справ­ді за­вда­ли уда­ру по Ро­сії. Пер­со­наль­ні обме­же­н­ня є пра­виль­ни­ми, та­кож ба­жа­но, якщо ми хо­че­мо за­без­пе­чи­ти до­три­ма­н­ня за­ко­ну чи до­три­ма­н­ня пра­во­вих прин­ци­пів, щоб За­хід де­що по­си­лив за­хо­ди, якім и вжи­ва­є­мо що­до яв­но вин­них осіб у Ро­сії. Я го­во­рю не ли­ше п роз­би­тий лі­так ма­лай­зій­ських авіа­лі­ній, ай про за­галь­ні за­хо­ди, які бу­ло зро­бле­но в Укра­ї­ні або в Си­рії, хо­ча Си­рія це — ін­ша істо­рія...

— То ви вва­жа­є­те, що еко­но­мі­чні сан­кції не впли­ва­ють на Ро­сію?

— Пра­виль­но. Я не ба­чу ефе­кту, а ли­ше не­га­тив­ний вплив на єв­ро­пей­ську сто­ро­ну. На мою дум­ку, ін­ші за­хо­ди є більш ефе­ктив­ни­ми.

Я мо­жу ли­ше за­кли­ка­ти лю­дей, яких я знаю, роз­гля­ну­ти пи­та­н­ня що­до більш ефе­ктив­них за­хо­дів. На­при­клад, ми ба­чи­ли, що більш ефе­ктив­ни­ми бу­ли за­хо­ди, вжи­ті про­ти окре­мих осіб, ніж про­ти всі­єї дер­жа­ви.

— Але за­зви­чай аме­ри­кан­ські по­лі­ти­ки ка­жуть, що еко­но­мі­чні сан­кції ма­ли вплив на Іран, зав­дя­ки чо­му і бу­ло до­ся­гну­то цьо­го року іран­ської ядер­ної уго­ди. Що ска­же­те на це?

— А скіль­ки ча­су це три­ва­ло? Май­же 30 ро­ків! Во­ни справ­ді вва­жа­ють, що хо­чуть по­че­ка­ти 30 ро­ків з Ро­сі­єю, щоб пе­ре­свід­чи­тись в ефе­ктив­но­сті сан­кцій? Я ду­маю, що це не зов­сім пра­виль­но. Вжи­ті про­ти Іра­ну сан­кції бу­ли на­ба­га­то більш все­о­хо­плю­ю­чи­ми, ніж будь-які сан­кції, за­сто­со­ва­ні про­ти Ро­сії. Що­до Іра­ну бу­ла пов­на за­бо­ро­на на пе­ре­да­чу те­хно­ло­гій, на еко­но­мі­чну спів­пра­цю, ва­лю­тний обмін. Ін­ши­ми сло­ва­ми, про­ти Іра­ну бу­ло вжи­то ду­же ба­га­то за­хо­дів. Ми на­віть не мо­же­мо по­рів­ня­ти обме­жу­валь­ні за­хо­ди що­до цих двох кра­їн. А Іран, бе­зу­мов­но, змінився, і я осо­би­сто ра­дий що­до уго­ди, яку бу­ло під­пи­са­но між Іра­ном та Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми, і я спо­ді­ва­ю­ся, що во­на на­бе­ре чин­но­сті.

— Як що­до ви­ко­ри­ста­н­ня За­хо­дом обме­жу­валь­них за­хо­дів що­до Ро­сії в енер­ге­ти­чній сфе­рі?

— Тут усе за­ле­жить від цін на на­фту. З ни­ні­шньою ці­ною на на­фту в аме­ри­кан­ців не та­ка вже й кеп­ська си­ту­а­ція. Я ду­маю, що по­ча­тко­вий аме­ри­кан­ський роз­ра­ху­нок по­ля­гав уто­му, що за ці­ни на на­фту в 60, 70 або 80 до­ла­рів за ба­рель, для них має сенс ви­до­бу­ток на­фти і га­зу зі слан­це­вих пі­сків. І ви­ко­ри­ста­н­ня кре­кін­гу при­ве­ло б, імо­вір­но, до си­ту­а­ції, ко­ли Спо­лу­че­ні Шта­ти про­тя­гом най­ближ­чих п’яти ро­ків пе­ре­ста­ли б за­ле­жа­ти від ім­пор­ту на­фти і га­зу, а по­ча­ли са­мо­стій­ної х екс­пор­ту­ва­ти. Та­ким був роз­ра­ху­нок США за то­ді­шньої ці­ни на на­фту. Зви­чай­но, ці­на на на­фту різ­ко змі­ни­ла­ся, а та­кож де­що змі­ни­лась аме­ри­кан­ська по­лі­ти­ка. Але оскіль­ки во­ни ду­ма­ли, що ста­ють не­за­ле­жни­ми від ім­пор­ту на­фти, то це ве­ло їх, на моє пе­ре­ко­на­н­ня, до то­го, щоб змі­ни­ти по­лі­ти­ку або вза­га­лі не ма­ти будь-якої по­лі­ти­ки що­до Близь­ко­го Схо­ду. Во­ни біль­ше не за­ле­жать від енер­го­ре­сур­сів, що над­хо­дять з цьо­го ре­гіо­ну, от­же, їх ін­те­рес до ньо­го па­дає. І це за­ли­ша­ло ба­га­то про­сто­ру для ін­ших сил, щоб увійти і спро­бу­ва­ти пе­ре­бра­ти на се­бе ча­сти­ну ро­лі, яку аме­ри­кан­ці ві­ді­гра­ва­ли тут у ми­ну­ло­му. І, зви­чай­но, існує кіль­ка грав­ців: це Ро­сія, яка грає свою роль в Іра­ні; це Іран, який хо­че гра­ти одну з клю­чо­вих ро­лей у ре­гіо­ні. Він ві­ді­грає пев­ну роль, я пов­ні­стю за це; але я не зов­сім упев­не­ний, щ охо­чу, щоб и він був там грав­цем, але це ін­ше пи­та­н­ня. Ту­ди, зви­чай­но, вхо­дить Ки­тай, який ду­же за­ці­кав­ле­ний в енер­ге­ти­чних ре­сур­сах, що над­хо­дять з цьо­го ре­гіо­ну. Та­ким чи­ном, ми ба­чи­мо пев­ні змі­ни грив цьо­му ре­гіо­ні.

— Як ми зна­є­мо, по­став­ля­ю­чи енер­го­ре­сур­си в Єв­ро­пу, Ро­сія має пев­ний вплив на по­лі­ти­ку цих кра­їн. З ін­шо­го бо­ку, Єв­ро­па, від­мо­вив­шись ку­пу­ва­ти ро­сій­ський газ і на­фту, то­чно мо­гла б впли­ну­ти на по­лі­ти­ку Крем­ля. Що ска­же­те на це?

—Так, зви­чай­но, Ро­сія впли­ває че­рез по­ста­ча­н­ня га­зу. Але ко­жен, хто до­бре по­мір­кує, ска­же, якщо у вас є мо­жли­вість ор­га­ні­зу­ва­ти ім­порт енер­го­но­сі­їв, то ви не по­вин­ні бу­ти за­ле­жни­ми від одно­го дже­ре­ла. В да­ний час, осо­бли­во у га­зо­вій сфе­рі, ми за­ле­жи­мо від одно­го дже­ре­ла, від ро­сій­сько­го екс­пор­ту. Але ми не ма­є­мо за­бу­ва­ти про одну річ: Ро­сія та­кож за­ле­жить від цьо­го. (Смі­є­ться.) От­же, ми ку­пу­є­мо по­трі­бну нам си­ро­ви­ну, від екс­пор ту якої ро­сі­я­ни отри­му­ють фі­нан­со­ві ре­сур­си, зав­дя­ки чо­му мо­жуть до­бре по­чу­ва­ти­ся. У пев­но­му сен­сі, це оче­ви­дно впли­ває на оби­дві сто­ро­ни. Але я ду­маю, ко­ли є мо­жли­вість хоч трі­шки ди­вер­си­фі­ку­ва­ти ім­порт енер­гії, то це не­об­хі­дно ро­би­ти, але цьо­го в Єв­ро­пі вза­га­лі не від­бу­ло­ся.

«МЕР­КЕЛЬ МАЄ ДЕ­Я­КІ ПОВ­НО­ВА­ЖЕ­Н­НЯ ЩО­ДО ПРИЙНЯ­Т­ТЯ РІ­ШЕНЬ, АЛЕ ВО­НА НЕ Є ЛІ­ДЕ­РОМ»

— В «Істо­рії ди­пло­ма­тії» Ген­рі Кіс­сін­джер на­пи­сав, що «пра­ви­те­лі Габс­бур­гів бу­ли лю­дьми прин­ци­пів». Що ви мо­же­те ска­за­ти в цьо­му кон­текс­ті про ни­ні­шніх єв­ро­пей­ських лі­де­рів, чи ма­ють во­ни прин­ци­пи і чи ді­ють згі­дно з ни­ми у від­но­си­нах з Ро­сі­єю?

— На мою дум­ку, ми по­вин­ні по­ди­ви­ти­ся на це з двох бо­ків. Я не маю сум­ні­ву що­до єв­ро­пей­ських пе­ре­ко­нань, якщо це так на­зва­ти. Усі во­ни — при­стра­сні єв­ро­пей­ці. Але я не ду­маю, що за­раз єв­ро­пей­ські лі­де­ри ма­ють ви­ро­бле­ну по­лі­ти­ку що­до їхньої ро­лі сто­сов­но Ро­сії. І це по­чи­на­є­ться з то­го, що все­ре­ди­ні Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу існу­ють аб­со­лю­тно рі­зні дум­ки про те, як, на­при­клад, тре­ба ста­ви­ти­ся до роз­ши­ре­н­ня і що це впли­ває на Ро­сію, яка хо­че ві­ді­гра­ва­ти пев­ну роль у цьо­му. Але до­ре­чно на­га­да­ти «ста­ру істо­ри­чну му­дрість», що на­віть по­га­на по­лі­ти­ка зав­жди кра­ще, ніж від­су­тність по­лі­ти­ки.

По то­му ж, як ЄС при­ймає сан­кції про­ти РФ, а та­кож у ба­га­тьох ін­ших пи­та­н­нях ви­дно: нам справ­ді бра­кує по­лі­ти­ки. Сьо­го­дні нам справ­ді бра­кує лі­де­ра в Єв­ро­со­ю­зі. Не ви­ста­чає лю­ди­ни, яка мо­же ду­же чі­тко ви­зна­ча­ти по­зи­цію по зов­ні­шній і вну­трі­шній по­лі­ти­ці. Па­ні Мер­кель має де­я­кі пов­но­ва­же­н­ня що­до прийня­т­тя рі­шень, але во­на не є лі­де­ром. Я цьо­го не ба­чу.

— А що ви мо­же­те ска­за­ти про роль США, зокре­ма Оба­ми?

— Ми не по­вин­ні за­бу­ва­ти одну річ: на­сту­пні рік-пів­то­ра Аме­ри­ка ви­па­дає із гри. У них — пе­ред­ви­бор­на кам­па­нія. З по­ча­тком актив­но­сті в Си­рії ро­сі­я­ни роз­ра­хо­ву­ють на те, що за будь-яких роз­ра­хун­ків Аме­ри­ка ви­бу­ває з гри в на­сту­пні мі­ся­ці чи на­віть на рік або й два ро­ки. Це сум­на істи­на, якщо зва­жа­ти на аме­ри­кан­ську істо­рію, то зав­жди був пев­ний пе­рі­од ча­су до і пі­сля ви­бо­рів, ко­ли Аме­ри­ка ні­чо­го не ро­би­ла, зокре­ма у зов­ні­шній по­лі­ти­ці. Я маю на ува­зі, що був ли­ше один ду­же не­ве­ли­кий ви­ня­ток — Ро­нальд Рей­ган. Оба­мі да­ле­ко до ньо­го. Я на­віть не знаю, яке по­рів­ня­н­ня тут до­ре­чно. Не­має там по­лі­ти­ки. Аме­ри­ка на да­ний час пе­ре­ста­ла бу­ти чин­ни­ком, — фа­кто­ром, зокре­ма в по­лі­ти­ці.

«КО­ЛИ НЕ­МАЄ ЛІ­ДЕР­СТВА, ТО ДУ­ЖЕ ВАЖ­КО ЗАЙНЯ­ТИ ПО­ЗИ­ЦІЮ ПРО­ТИ ТА­КОЇ ДЕР­ЖА­ВИ, ЯК РО­СІЯ»

— Хі­ба не­має ін­шо­го спосо­бу про­ти­сто­я­ти Ро­сії?

— Бу­ло б не­спра­ве­дли­во ска­за­ти, що в Єв­ро­пі зов­сім не­має ні лі­дер­ства, ні по­лі­ти­ки, але то­го, що є, за­над­то ма­ло, і во­но не до­сить силь­не. Всі ни­ні го­во­рять: «О, це Мер к ель в основ­но­му ке­рує в Єв­ро­пі ». Яне ду­маю, що во­на по­чу­ває се­бе ком­фор­тно від цьо­го. Мер к ель ка­же: так, зви­чай­но, во­на ща­сли­ва ро­би­ти це для Ні­меч­чи­ни, але не для всіх кра­їн Єв­ро­пи. Про сто­сам факт, що во­на опи­ни­ла­ся бі­ля кер­ма най­ба­га­тшої кра­ї­ни Єв­ро­пи, не мо­же ав­то­ма­ти­чно по­ста­ви­ти її в по­ло­же­н­ня, з яко­го во­на мо­же всім ке­ру­ва­ти.

В еко­но­мі­чно­му кон­флі­кті з Гре­ці­єю зав­жди йшло­ся про про­ти­сто­я­н­ня Гре­ції й Ні­меч­чи­ни. На­справ­ді це не так. Гре­ція ма­ла про­бле­ми у від­но­си­нах з Єв­ро­пою, а Ні­меч­чи­на про­сто бу­ла ще одним чин­ни­ком у цьо­му.

ПРО МІНСЬК, ПА­РИЖ І УГО­ДИ

—На за­сі­дан­ні« нор­манд­ської че­твір­ки» в Парижі Мер­кель ска­за­ла: «Те­пер за­мість «мін­ських га­ран­тій» у нас є «па­ризь­кі га­ран­тії ». Чи ба­чи­те, як мо­же бу­ти ви­рі­ше­на так зва­на укра­їн­ська кри­за, на­справ­ді ро­сій­ська агре­сія на Дон­ба­сі, і чи Ро­сія бу­де ви­ко­ну­ва­ти Мін­ські до­мов­ле­но­сті?

— На вчорашній пре­зен­та­ції в Ро­сії що­до при­чин ка­та­стро­фи M H -17, як ме­ні роз­по­ві­ли, чи­лій­ська жур­на­ліс­тка за­пи­та­ла: ви­нам роз­по­від­а­є­те 23-т ю чи 24-ту вер­сію зби­т­тя­лі­та­ка, чи бу­де ще хтось ви­га­ду­ва­ти вер­сії 26, 27, 28? Пев­ною мі­рою те са­ме я ба­чу в ін­шій ро­лі. До­бре, у нас є Мін­ські уго­ди, я знаю те­пер про Па­ризь­кі до­мов­ле­но­сті, і на­сту­пне, що ми мо­же­мо ма­ти — «я не знаю, які» уго­ди. Я пе­ре­про­шую, до­по­ки ми не змо­же­мо вті­лю­ва­ти вжи­т­тя уго­ди, то бу­де­мо ухва­лю­ва­ти стіль­ки угод, скіль­ки це мо­жли­во.

— Укра­ї­на по­кла­да­ла ве­ли­кі спо­ді­ва­н­ня на Бу­да­пешт­ський ме­мо­ран­дум, який, як ви­яви­ло­ся, да­вав за­пев­не­н­ня, а не га­ран­тії те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті на­шої дер­жа­ви. Де­я­кі екс­пер­ти вва­жа­ють, що Укра­ї­ні вар­то під­пи­са­ти уго­ду зі США та Ве­ли­ко­бри­та­ні­єю на кшталт обо­рон­но­го па­кту між США та Япо­ні­єю. Що ви ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду?

— Че­сно ка­жу­чи, я не ду­маю, що но­ві уго­ди бу­дуть ко­ри­сни­ми, якщо остан­ні 27 угод не­бу ло­ви- ко­на­но. Чо­му б нам про­сто не по­вер­ну­ти­ся на­зад і не роз­гля­ну­ти існу­ю­чі уго­ди і до­мог­ти­ся їх до­три­ма­н­ня за­мість то­го, щоб слі­ду­ва­ти ідеї, що нам по­трі­бно ма­ти­но­ві уго­ди і но­ві си­сте­ми. Осо­бли­во, ко­ли ми го­во­ри­мо про си­ту­а­цію в Укра­ї­ні, т оце юри­ди­чно аб­со­лю­тно чі­тка спра­ва, йде­ться про оку­по­ва­ну те­ри­то­рію в Кри­му, збройний кон­флікт у Схі­дній Укра­ї­ні на Дон­ба­сі, вій­сько­вий вплив, ОБСЄ зби­рає всі до­ка­зи. Хо­ча я хо­тів би ба­чи­ти, щоб ОБСЄ пу­блі­ку­вав їх на­ба­га­то біль­ше, ніж ця ор­га­ні­за­ція на­справ­ді ро­бить у сво­їх ви­снов­ках. Я впев­не­ний, що­спо­сте­рі­га­чі, якіє ду­жез ді­бни­ми­лю­дьми,по­вин­ні­на­ба­га­то біль­шес во­ни на­справ­ді дру­ку­ють. В уго­дах все є! Тре­ба тіль­ки їх ім­пле мен­ту­ва­ти, а не ста­ви­ти пи­та­н­ня прийня­т­тя но­вих угод.

З дру­го­го бо­ку, до­по­ки лю­ди роз­мов­ля­ють, при­найм­ні, це іно­ді уне­мо­жлив­лює по­гір­ше­н­ня си­ту­а­ції. В да­ний час спра­ва за ре­а­лі­за­ці­єю то­го, що бу­ло по­го­дже­но ра­ні­ше, а не пи­та­н­ня ство­ре­н­ня чи­слен­них но­вих угод і ка­зна-чо­го! Си­ту­а­ція є на­стіль­ки зро­зумі­лою! Не обов’яз­ко­во ви­на­хо­ди­ти ко­ле­со.

«ВСЕ, ЩО ЗРО­БИ­ЛО НАТО В КРА­Ї­НАХ БАЛ­ТІЇ І ПОЛЬ­ЩІ, ЩОБ СТРИ­МА­ТИ ПУ­ТІ­НА, — ЦЕ «НАНЕСЛО МА­КІ­ЯЖ»

— Чи до­сить тих кро­ків, які НАТО вже вжи­ває, збіль­шу­ю­чи вій­сько­ву при­су­тність в кра­ї­нах Бал­тії і Поль­щі, щоб стри­ма­ти Пу­ті­на?

—Все ду­же про­сто. Яв ва­жаю, все те, що бу­ло зро­бле­но НАТО, на­га­дує на­не­се­н­ня ма­кі­я­жу. Але по­трі­бно ви­зна­ти, що в де­яких ви­пад­ках ма­кі­яж мо­же зро­би­ти ко­гось на­ба­га­то сим­па­ти­чні­шим, ніж той за­зви­чай ви­гля­дає. Але хі­ба ма­кі­яж змі­нює осо­би­стість? Ні. То­му я ду­же ра­дий що­до роз­гор­та­н­ня сил НАТО в кра­ї­нах Бал­тії. Я ра­дий і вдячний за ко­жно­го сол­да­та НАТО або лі­так, який при­бу­ває ту­ди і пе­ре­бу­ває там, то­му що, зви­чай - но, во­ни та­кож є га­ран­том на­шої сво­бо­ди в Цен­траль­ній і За­хі­дній Єв­ро­пі.

Але чи це є справ­ді тим, що мо­же стри­ма­ти ко­гось від ру­ху в цьо­му на­прям­ку? У вій­сько­во­му пла­ні, бе­зу­мов­но, ні. Це справ­ді на­ба­га­то біль­ше на­га­дує «ма­кі­яж», і як іна­кше я мо­жу це на­зва­ти? Це під­ви­щує рі­вень скла­дно­сті зро­би­ти щось про­ти цих кра­їн. Чи це справ­жній стри­му­ю­чий чин­ник? Я ду­маю, що ні. Та­ким чи­ном ви зна­є­те — це ма­кі­яж, який мо­же бу­ти ко­ри­сним.

«ВРАН­ЦІ, ЯКЩО Я ХО­ЧУ МА­ТИ ПО­ГА­НИЙ НА­СТРІЙ, ТО ВМИ­КАЮ RUSSIA TODAY»

— Що за­ли­ша­є­ться ро­би­ти укра­їн­цям за та­ких об­ста­вин, як про­ти­сто­я­ти Ро­сії?

— Я вва­жаю, ба­га­то в чо­му ви так чи іна­кше ді­є­те пра­виль­но. На мою дум­ку, ду­же ба­га­то бу­ло зро­бле­но на ін­фор­ма­цій­но­му фрон­ті. То­му що де­з­ін­фор­ма­ція, яка в да­ний час над­хо­дить з Ро­сії про си­ту­а­цію в Укра­ї­ні та на Дон­ба­сі, є аб­со­лю­тно при­го­лом­шли­ва. На­при­клад, вран­ці, якщо я хо­чу ма­ти по­га­ний на­стрій, то вми­каю Russia Today, і вся ця бре­хня одра­зу псу єме­ні на­стрій. У нас бу­ло ба­га­то дис­ку­сій, під час яких лю­ди ка­за­ли: «О Бо­же мій, ми по­вин­ні ма­ти за­хі­дний ана­лог Russia Today ». Я ка­зав, щ оце не­мо­жли­во, то­му що вам по­трі­бні не­о­бме­же­ні ко­шти; ну до­бре, мо­же, ви зна­йде­те їх; але те, чо­го са­ме не­має на За­хо­ді, то це не­о­бме­же­ної го­тов­но­сті бре­ха­ти. І тут на Russia Today во­на є. Том уко­ли я оці­нюю ін­фор­ма­цію, яка над­хо­дить з цьо­го на­прям­ку, то в біль­шо­сті це від­вер­та не­прав­да! І я вва­жаю, щ оце бу­де ду­же, ду­же пра­виль­ний фронт, який ста­ва­ти­ме силь­ні­шим і, по су­ті, пра­цю­ва­ти­ме на між­на­ро­дно­му ін­фор­ма­цій­но­му рів­ні, в основ­но­му по­ві­дом­ля­ю­чи прав­ду і справ­ді пе­ре­ві­ря­ю­чи фа­кти, які по­стій­но по­ши­рює Ро­сія, щоб по­ка­за­ти, ко­ли во­ни не­прав­ди­ві або прав­ди­ві. Я про­сто ду­маю, що на­справ­ді цей ін­фор­ма­цій­ний фронт є ду­же в аж л ивим, то­му що ко­ли все сти­хає, то са­ме ін­фор­ма­ція впли­ває на по­лі­ти­ків т апо­лі­ти­чні рі­ше­н­ня. Том у, на мою дум­ку, у цій сфе­рі є без­ліч мо­жли­во­стей.

— Ві­до­мий аме­ри­кан­ський ана­лі­тик Стівен Бланк з Аме­ри­кан­ської зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної ради дня­ми на­пи­сав ста­т­тю під на­звою «Смі­ли­ва та опти­мі­сти­чна стра­те­гія для Єв­ро­пи». Він, зокре­ма, на­го­ло­шує, що Ва­шинг­тон має перш за все на­да­ти Укра­ї­ні ле­таль­ну зброю, вій­сько­вих ін­стру­кто­рів у біль­шій кіль­ко­сті і во­дно­час збіль­ши­ти обо­рон­ні ви­тра­ти на вдо­ско­на­ле­н­ня стри­му­ю­чих зви­чай­них сил у Єв­ро­пі. По­дру­ге, СШАпо­вин­ні ба­га­то ін­ве­сту­ва­ти в роз­від­ку і до­слі­дже­н­ня Ро­сії, а та­кож пост­ра­дян­сько­го про­сто­ру. І по-тре­тє, За­хід має ухва­ли­ти про­гра­му не стіль­ки на­галь­них по­зик, а пря­мої до­по­мо­ги Укра­ї­ні, щоб га­ран­ту­ва­ти дов­го­стро­ко­ву ста­біль­ність, зро­ста­н­ня, де­мо­кра­ти­за­цію та ін­те­гра­цію на За­хід. Хі­ба це не про­гра­ма для За­хо­ду?

— Це ду­же хо­ро­ша про­гра­ма, але во­на не­ре­а­лі­сти­чна. Якщо я від­кри­ваю сьо­го­дні га­зе­ту чи див­лю­ся те­ле­ба­че­н­ня, то Укра­ї­на — не в за­го­лов­ках но­вин. З одно­го бо­ку, я ду­же ра­дий цьо­му, бо, ймо­вір­но, то­ді йшло­ся б про по­га­ні но­ви­ни. Але з дру­го­го, якщо во­на не в за­го­лов­ках, то во­на не бу­де отри­му­ва­ти до­по­мо­гу, яку ма­ла б отри­му­ва­ти. Всі го­во­рять, що ми по­вин­ні зо­се­ре­ди­ти­ся на бі­жен­цях, на ін­те­гра­ції в рам­ках Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу. Я вва­жаю, що де­я­кі з пун­ктів, про які зга­дує Бланк, ду­же акту­аль­ні і над ни­ми мо­жна пра­цю­ва­ти. Я хо­тів би по­чу­ти про­гра­му, але не ба­чу, щоб це ре­аль­но від­бу­ло­ся.

— Ви­ною цьо­му є брак во­лі чи ба­че­н­ня?

— Бе­зу­мов­но, це від­су­тність ба­че­н­ня. У цьо­му не­має жо­дних сум­ні­вів. Я вва­жаю, що ба­га­то лю­дей на За­хо­ді по­вин­ні ма­ти во­лю, ко­ли зби­ра­ю­ться на­пи­са­ти спи­сок прі­о­ри­те­тів. Я маю ска­за­ти, що Укра­ї­на не пе­ре­бу­ває в спи­ску прі­о­ри­те­тів. Во­ни ка­жуть, га­разд, це — ве­ли­ка кра­ї­на, у неї є пев­ні про­бле­ми, так, з нею не­спра­ве­дли­во вчи­ни­ла Ро­сія. І в да­ний час це, на ща­стя, за­спо­ко­ї­лось — ось тут з’ яв­ля­є­ться брак ба­че­н­ня: ка­жу­чи « Так, це за­раз за­спо­ко­ї­ло­ся » . Але лиш Бог знає, що від­бу­де­ться у ва­шій дер­жа­ві, щой­но в Си­рії зно­ву ста­не спо­кій­но. Бо то­ді вся ува­га Ро­сії зо­се­ре­ди­ться зно­ву на Укра­ї­ні. І у ме­не не­має ба­жа­н­ня по­ба­чи­ти це. Але ми по­вин­ні бу­ти го­то­ви­ми. А За­хід, бе­зу­мов­но, не го­то­вий.

«ГО­ЛОВ­НИМ ЧИ­НОМ І В РЕ­СПУ­БЛІ­КАХ, І В МОНАРХІЯХ ЛЮ­ДИ ПРА­ГНУТЬ ОДНО­ГО ПО­ЛІ­ТИ­ЧНО­ГО ЕЛЕ­МЕН­ТУ — СПАД­КО­ЄМ­НО­СТІ»

— Що ви ду­ма­є­те про роль мо­нар­хії в сьо­го­дні­шньо­му сві­ті, чи не за­ра­но світ від­ки­нув цю мо­дель прав­лі­н­ня?

— Твер­дже­н­ня «мо­нар­хія — це си­сте­ма ми­ну­ло­го, а щось ін­ше є си­сте­мою май­бу­тньо­го» — аб­со­лю­тний нон­сенс. То­му що у сві­ті є рі­зні по­лі­ти­чні си­сте­ми уря­ду­ва­н­ня, і жо­дна з них не є са­те­лі­том ми­ну­ло­го чи са­те­лі­том май­бу­тньо­го. Ме­ні зав­жди хо­че­ться вка­за­ти, що не так дав­но всі мо­нар­хії в Єв­ро­пі бу­ли від­мін­ни­ми кра­ї­на­ми де­мо­кра­тії, чо­го не мо­жна ска­за­ти про всі ре­спу­блі­ки в Єв­ро­пі. То­му для ме­не мо­нар­хія як по­лі­ти­чна си­сте­ма має свою зна­чи­мість сьо­го­дні, які ма­ла в ми­ну­ло­му. Маю на ува­зі пред­став­ни­цькі мо­нар­хії. Але як- щ ого­во­ри­ти про по­чу­т­тя, то го­лов­ним чи­ном лю­ди зав­жди пра­гнуть одно­го по­лі­ти­чно­го еле­мен­ту — спад­ко­єм­но­сті. І ось чо­му в усіх ре­спу­блі­ках то­ча­ться де­ба­ти: чи­слі д фран­цузь­ко­му пре­зи­ден­то­ві пра­ви­ти про­тя­гом ше­сти, се­ми, во­сьми чип’ я ти ро­ків ... І лю­ди хо­чуть, щоб це був дов­го­стро­ко­вий тер­мін, бо якщо у нас хо­ро­ший пре­зи­дент, то ми хо­че­мо ма­ти йо­го «спад­ко­єм­ність».

І, зві­сно, мо­нар­хія — це си­сте­ма, про яку ви мо­же­те ска­за­ти, що лю­ди­на-мо­нарх, по-пер­ше, все своє жи­т­тя на­вча­є­ться для ці­єї ро­бо­ти, а по-дру­ге, во­на за­до­воль­няє по­тре­бу і пра­гне­н­ня до спад­ко­єм­но­сті.

Із дру­го­го бо­ку, існує ва­го­мий ар­гу­мент: якщо при­йде по­га­ний мо­нарх, він пе­ре­бу­ва­ти­ме при вла­ді про­тя­гом три­ва­ло­го тер­мі­ну. Але якщо є си­сте­ми, які до­зво­ля­ють по­збу­ти­ся по­га­но­го пре­зи­ден­та, та­кож по­вин­ні бу­ти си­сте­ми, а во­ни є в ни­ні­шніх монархіях, як по­збу­ти­ся по­га­но­го мо­нар­ха. От­же, це на­справ­ді не ар­гу­мент для ме­не. Я про­сто ка­жу — у нас є справ­жні по­лі­ти­чні си­сте­ми, що існу­ють сьо­го­дні в рам­ках Єв­ро­пи, і мо­нар­хія є одні­єю з них.

— Ви, мо­жли­во, чу­ли про сло­ва укра­їн­сько­го по­е­та Та­ра­са Шев­чен­ка: «Ко­ли/Ми ді­жде­мось Ва­шинг­то­на?» Чи по­трі­бен на­шій кра­ї­ні Ва­шинг­тон, ва­ша дум­ка про це?

— Усі пре­зи­ден­ти ма­ють свої спе­ци­фі­чні ри­си ха­ра­кте­ру, по­зи­тив­ній не­га­тив­ні. Вва­жаю, Ва­шинг­тон, бе­зу­мов­но, був лю­ди­ною, яка чу­до­во впи­са­ла­ся на цю по­са­ду під час ство­ре­н­ня Спо­лу­че­них Шта­тів. Я не ба­чу, щоб Укра­ї­на пе­ре­бу­ва­ла в по­ді­бній си­ту­а­цій. І, на мій по­гляд, від­мін­ність, зві­сно, по­ля­гає в то­му, що Укра­ї­на є дав­ньою тра­ди­цій­ною єв­ро­пей­ською кра­ї­ною. Во­на ві­ді­гра­ла ве­ли­че­зну роль у ство­рен­ні Єв­ро­пей­сько­го кон­ти­нен­ту. Во­на не мо­же й не­по­вин­на по­рів­ню­ва­ти­ся зі Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми, які бу­ли мо­ло­дою дер­жа­вою, яка се­бе за­но­во ма­ла ви­на­хо­ди­ти. Пев­на річ, на­яв­ність у ко­гось фор­ма­ту, ха­ри­зми і зді­бно­стей Ва­шинг­то­на бу­ла б до­брою пе­ре­ва­гою ...

ПРО ВА­ШИНГ­ТО­НА, ДЕ ГОЛЛЯ І НА­ПО­ЛЕ­О­НА

— Іно­ді в цьо­му кон­текс­ті у нас зга­ду­ють про де Голля... Хто з них був би най­кра­щим для Укра­ї­ни?

— На це за­пи­та­н­ня ду­же важ­ко від­по­ві­сти. Де Голль ближ­че до мо­го ти­пу ми­сле­н­ня і, зві­сно, на­ба­га­то ближ­че до мо­го ча­су. Я до­сі пам’ятаю йо­го. Бу­ду­чи ще ма­лою ди­ти­ною слу­хав йо­го ви­сту­пи по ра­діо. То­му ло­гі­чно я більш схиль­ний до ко­гось, схо­жо­го на де Голля, який очо­лив (і так бу­ло та­кож із Ва­шинг­то­ном) кра­ї­ну в най­важ­чих і най­стра­шні­ших об­ста­ви­нах — пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, фа­кти­чно по­вер­нув­ши їй дав­ню сла­ву. Він іде­аль­но під­хо­дить для Фран­ції. Але я сум­ні­ва­ю­ся, що та­ка са­ме осо­би­стість бу­ла б іде­аль­ною для Укра­ї­ни. Але якщо Укра­ї­на має зна­йти сво­го вла­сно­го «де Голля», то де Голль — хо­ро­ша ідея.

— Де­хто в на­шій кра­ї­ні вва­жає, що Укра­ї­на по­тре­бує сво­го ро­ду «ро­зум­но­го ди­кта­то­ра». Що ви ска­же­те на це?

— По­ви­нен вам ска­за­ти, що ме­ні не ду­же по­до­ба­є­ться ідея з ди­кта­то­ром. Га­даю, всі ми ма­ли до­во­лі не­вда­лий до­свід що­до цьо­го. Якщо по­ди­ви­ти­ся трі­шки на

пів­ніч *( Бі­ло­русь. — Авт.), ми не по­вин­ні за­бу­ва­ти, що всьо­го кіль­ка днів то­му лю­ди про­го­ло­су­ва­ли за пре­зи­ден­та, який більш схиль­ний пра­ви­ти по­се­ре­дни­цтвом сво­єї «сім’ї», ніж у будь-який ін­ший спо­сіб. То­му, як на ме­не, це хо­ро­ше рі­ше­н­ня. На мою дум­ку, в ба­га­тьох ви­пад­ках, ко­ли йде­ться про фун­кціо­наль­ну си­сте­му, на­віть по­га­на де­мо­кра­тія кра­ща, ніж хо­ро­ша ди­кта­ту­ра.

— Де­я­кі екс­пер­ти вва­жа­ють На­по­ле­о­на єв­ро­ін­те­гра­то­ром, який хо­тів по­ши­ри­ти в Єв­ро­пі свій юри­ди­чний ко­декс. Що ви ду­ма­є­те про це?

— Я мо­жу да­ти від­по­відь на це, про­ци­ту­вав­ши Бі­смар­ка: «Ви мо­же­те ро­би­ти з ба­гне­том все, що зав­го­дно, за ви­ня­тком си­ді­н­ня на ньо­му». До пев­ної мі­ри це бу­ло са­ме те, що ро­бив На­по­ле­он: він впро­ва­джу­вав свою єв­ро­пей­ську вла­ду за до­по­мо­гою ба­гне­тів. Зві­сно, це не спра­цю­ва­ло. У пев­но­му сен­сі я ду­же за­хо­плю­юсь На­по­ле­о­ном, осо­бли­во ко­ли йде­ться про йо­го юри­ди­чні но­во­вве­де­н­ня. Ко­декс На­по­ле­о­на та де­я­кі по­ді­бні ре­чі є фан­та­сти­чни­ми, аб­со­лю­тно ди­во­ви­жни­ми до­ся­гне­н­ня­ми. Він був аб­со­лю­тним тру­до­го­лі­ком, а та­кож, бе­зу­мов­но, вій­сько­вим ге­ні­єм, але ко­ли спра­ва до­хо­дить до зов­ні­шньої по­лі­ти­ки, — ні. На мою дум­ку, тут він не оби­рав пра­виль­ний під­хід. За йо­го вла­сни­ми під­ра­хун­ка­ми, він про­вів 79 битв, ви­грав­ши 66. А що­до Габс­бур­гів, зав­жди хо­чу від­зна­чи­ти — пер­ші 13 битв, у яких ко­ман­ду­вав На­по­ле­он, бу­ли про­ти Ав­стрії, з яких він про­грав дві, а ви­грав 11. Ми бу­ли не ду­же успі­шни­ми про­ти ньо­го, то­му що він був вій­сько­вим ге­ні­єм, що не ви­кли­кає сум­ні­вів. Але, бу­ду­чи пред­став­ни­ком Габс­бур­гів, ви ав­то­ма­ти­чно ста­є­те обе­ре­жни­ми в ко­мен­та­рях, ко­ли йде­ться про між­на­ро­дний під­хід На­по­ле­о­на.

«МИ СПО­СТЕ­РІ­ГА­Є­МО ПО­СИ­ЛЕ­Н­НЯ НА­ЦІО­НА­ЛІ­СТИ­ЧНИХ РУ­ХІВ У ЄВ­РО­ПІ»

— А як ви про­ко­мен­ту­є­те не­що­дав­ні му­ні­ци­паль­ні ви­бо­ри у Ві­дні? Чи існу­ють не­без­пе­чні озна­ки при­хо­ду пра­вих до вла­ди в Ав­стрії?

— Тут тре­ба звер­ну­ти ува­гу на дві ре­чі. По-пер­ше, ни­ні ми спо­сте­рі­га­є­мо по­си­ле­н­ня на­ціо­на­лі­сти­чних ру­хів у Єв­ро­пі. Во­ни зав­жди ма­ли за со­бою пев­ний від­со­ток ви­бор­ців у Єв­ро­пі, який, як пра­ви­ло, ко­ли­ва­є­ться від 5 до 15%, за­ле­жно від кра­ї­ни, чи то пар­тія Ле Пе­на у Фран­ції, чи AFD у Ні­меч­чи­ні. У нор­маль­них де­мо­кра­ти­чних умо­вах з цим мо­жна аб­со­лю­тно впо­ра­ти­ся. На да­ний час цей рух стає силь­ні­шим, існу­ють озна­ки то­го, що Ро­сія під­три­мує ду­же силь­ні на­ціо­на­лі­сти­чні ру­хи в Єв­ро­пі. Чі­тким під­твер­дже­н­ням та­ких зв’яз­ків є Па­нос Кам­ме­нос, який є чле­ном гре­цько­го уря­ду. Він є уль­тра­пра­вим на­ціо­на­лі­стом, яко­го пов­ні­стю під­три­му­ють і на­ди­ха­ють у Ро­сії. Йо­го зв’яз­ки з Ду­гі­ним є за­галь­но ві­до­ми­ми. От­же, та­ке яви­ще є. І, тре­ба ска­за­ти, ни­ні­шня си­ту­а­ція, зокре­ма кри­за бі­жен­ців у Єв­ро­пі грає на ру­ку на­ціо­на­лі­сти­чним ру­хам. І са­ме на­ціо­на­лі­сти­чний рух став при­чи­ною Пер­шої сві­то­вої вій­ни, Дру­гої сві­то­вої вій­ни і за­раз є одні­єю з най­біль­ших не­без­пек, які за­гро­жу­ють Єв­ро­пі. Це бу­ло в ми­ну­ло­му і так бу­де в май­бу­тньо­му. От­же, зав­жди тре­ба обе­ре­жно ста­ви­ти­ся до то­го, що тут від­бу­ва­є­ться, але я не ба­чу за­гро­зи, що на­ціо­на­лі­сти­чний рух

ра­пто­во при­йде до вла­ди в Єв­ро­пі, так, я ба­чу по­си­ле­н­ня цьо­го ру­ху, але не ба­чу не­без­пе­ки в йо­го при­хо­ді до вла­ди.

— Чи бра­ти­ме ви участь у на­сту­пних пар­ла­мент­ських ви­бо­рах у ва­шій кра­ї­ні?

— Ні, бе­зу­мов­но, ні. Я був де­пу­та­том Єв­ро­пар­ла­мен­ту, і ме­ні над­зви­чай­но по­до­ба­ло­ся там пра­цю­ва­ти, я був за­до­во­ле­ний ко­жним днем пе­ре­бу­ва­н­ня в ньо­му. Але в да­ний час моя ро­бо­та пов’яза­на з пер­со­наль­ним і між­на­ро­дним гу­ма­ні­тар­ним пра­вом, за­хи­стом ін­те­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті та зброй­ни­ми кон­флі­кта­ми, і са­ме в цій га­лу­зі ме­ні справ­ді по­до­ба­є­ться пра­цю­ва­ти. Вва­жаю, що зав­дя­ки мо­є­му впли­ву мо­жу до­сяг­ти чи­ма­ло.

«Я ВІД­ЧУ­ВАЮ СЕ­БЕ ДУ­ЖЕ БЛИЗЬ­КИМ ДО УКРА­Ї­НИ»

— Чи ча­сто ви від­ві­ду­є­те Укра­ї­ну? На жаль, у ЗМІ май­же не­має ін­фор­ма­ції про ва­ше пе­ре­бу­ва­н­ня в на­шій кра­ї­ні?

— Я ба­га­то ра­зів від­ві­ду­вав Укра­ї­ну: не­о­дно­ра­зо­во був на за­хо­ді — у Льво­ві, Чер­нів­цях, і до­сі пам’ятаю роз­по­віді сво­єї ба­бу­сі про ці обла­сті, ко­ли во­на бу­ва­ла там з мо­їм ді­дом. Це — те, що для ме­не ду­же близь­ке.

Уза­га­лі, я від­чу­ваю се­бе ду­же близь­ким до Укра­ї­ни. Як на ме­не, вва­жаю, ду­же до­брим і ло­гі­чним рі­ше­н­ня спро­бу­ва­ти спів­пра­цю­ва­ти тро­хи з укра­їн­ськи­ми ЗМІ і по­ди­ви­ти­ся, чи мо­же­мо ми впли­ну­ти на за­галь­ну си­ту­а­цію шля­хом пе­ре­да­чі єв­ро­пей­сько­го ме­си­джу. Га­даю, це ду­же ва­жли­во.

— Який ме­сидж ви ма­є­те на ува­зі?

—Що існує пев­ний єв­ро­пей­ський дух і що ін­ші єв­ро­пей­ські кра­ї­ни ро­блять у сво­є­му пов­сяк­ден­но­му жит­ті. Те, що ми по­да­є­мо на на­шій ра­діо­стан­ції, ду­же схо­же на те, що від­бу­ва­є­ться в пов­сяк­ден­но­му жит­ті, але не обов’ яз­ков ома є по­лі­ти­чні на­слід­ки. Алея та­кож га­даю, що ду­же ва­жли­во по­ка­за­ти нор­маль­ність Єв­ро­пи, то­му що ба­га­то лю­дей го­во­рять про Укра­ї­ну як шту­чне утво­ре­н­ня або як ча­сти­ну Ро­сії, або щось по­ді­бне. І для ме­не та­кож ду­же ва­жли­во по­ка­за - ти, щ оце не та­кі що Укра­ї­на, зві­сно, є не­від’ єм­ною ча­сти­ною Єв­ро­пи, а Єв­ро­па ні­ко­ли не бу­де пов­ною без Укра­ї­ни як її без­по­се­ре­дньої ча­сти­ни.

— Як ві­до­мо, ме­тою Єв­ро­пи є роз­ши­ре­н­ня сфе­ри до­бро­бу­ту, без­пе­ки та сво­бо­ди пе­ре­су­ва­н­ня. Де ви ба­чи­те ме­жу цьо­му?

— Як ви ба­чи­те, си­ту­а­ція різ­ко змі­ни­ла­ся. Єв­ро­па, яка ко­лись бу­ла ве­ли­кою ко­ло­ні­аль­ною дер­жа­вою, пе­ре­ста­ла бу­ти нею і на­справ­ді пе­ре­тво­рив­ся в тор­го­вель­ну по­ту­гу. І осно­ва еко­но­мі­чно­го про­цві­та­н­ня Єв­ро­пи по­ля­гає в її зда­тно­сті до тор­гів­лі. У нас не­має ба­га­то ре­сур­сів. Во­ни — в тих ре­гіо­нах, які ра­ні­ше бу­ли ко­ло­ні­я­ми, але вже пе­ре­ста­ли ни­ми бу­ти. Одна річ, яка не змі­ни­ла­ся і яку важ­ко по­мі­ти­ти, по­ля­гає в то­му, що на­ше став­ле­н­ня до су­сі­дів не змі­ни­ла­ся. І ми пе­ре­д­усім ма­є­мо на ува­зі «бли­жнє за­ру­біж­жя», яке існу­ва­ло в ра­дян­ські ча­си, існує й сьо­го­дні. І ро­сі­я­ни, як і ра­ні­ше, став­ля­ться до сво­їх су­сі­дів, як до ко­ло­нії, і це зов­сім не мо­же бу­ти прийня­тним. Во­ни є су­ве­рен­ни­ми дер­жа­ва­ми, і до них по­вин­ні ста­ви­тись як до су­ве­рен­них дер­жав. І ко­ли­шні ре­спу­блі­ки не мо­жуть про­сто роз­гля­да­ти­ся як якесь про­дов­же­н­ня ва­шої кра­ї­ни. Так, це вже не пра­цює.

ФОТО РЕЙТЕР

ФОТО З САЙТА TWSCHWARZER.DE

НА ФОТО ЗЛІ­ВА НА­ПРА­ВО: ГЕ­ОРГ (МО­ЛОД­ШИЙ СИН), ОТ­ТО, КАРЛ (СТАР­ШИЙ СИН) ФОН ГАБСБУРГИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.