Ві­дро­дже­н­ня ве­ли­ко­го лі­де­ра

У чо­му по­ми­ля­ли­ся Маркс і Тол­стой

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії - Кріс ПАТТЕН Про­ект Син­ди­кат для «Дня»

Дві­сті ро­ків ми­ну­ло з мо­мен­ту би­тви при Ва­тер­лоо, ко­ли пов­ний роз­гром На­по­ле­о­на про­бив та­ку ве­ли­че­зну про­бо­ї­ну в ав­то­ри­те­ті йо­го кра­ї­ни, що ге­не­рал Шарль де Голль у сво­їй істо­рії про фран­цузь­ку ар­мію цьо­го про­сто не за­зна­чив. Про­те, На­по­ле­он, як і де Голль, лег­ко б уві­йшли до будь-яко­го спи­ску ве­ли­ких лі­де­рів в істо­рії — якщо при­пу­сти­ти, зві­сно, що де­хто вва­жає, що «ве­лич» має бу­ти ін­ди­ві­ду­аль­ною ри­сою.

Маркс і Тол­стой ска­за­ли б, що не­має та­ко­го по­ня­т­тя, як «ве­ли­кий лі­дер». Для Мар­кса кла­со­ва бо­роть­ба у Фран­ції ство­ри­ла умо­ви, за яких «гро­те­ско­ва осо­ба» — тоб­то На­по­ле­он — бу­ла пе­ре­тво­ре­на на ге­роя. Що сто­су­є­ться Тол­сто­го, для ньо­го На­по­ле­он уза­га­лі був не над­то хо­ро­шим пол­ко­вод­цем, йо­го при­ве­ли до перемоги му­жність і при­хиль­ність усіх і ко­жно­го окре­мо фран­цузь­ких сол­да­тів, які ви­гра­ли Бо­ро­дин­ську би­тву.

Не­за­ле­жно від то­го був чи ні На­по­ле­он ве­ли­ким, за­ли­ша­є­ться пи­та­н­ня: будь-який ін­ший лі­дер міг би за­слу­жи­ти це опи­са­н­ня. І якщо так, то хто?

Зда­є­ться, існує два осо­бли­во ва­жли­ві кри­те­рії для ве­ли­ко­го лі­дер­ства, оби­два бу­ли від­зна­че­ні по­лі­ти­чним фі­ло­со­фом Ісайя Бер­лі­ном. По-пер­ше, чи роз­пі­знає лі­дер, в який бік дме ві­тер істо­рії? От­то фон Бі­смарк це роз­пі­знав, як і йо­го ні­ме­цький то­ва­риш Кон­рад Аде­на­у­ер; оби­два у пам’ятній фра­зі Бі­смар­ка мо­гли чу­ти «ше­лест Бо­жо­го пла­ща».

По-дру­ге, чи має лі­дер при­йма­ти ва­жли­ві рі­ше­н­ня? Зви­чай­но, якщо рі­ше­н­ня лі­де­ро­ві нав’язу­ю­ться, йо­му або їй на­справ­ді не мо­жна бу­де при­пи­са­ти (або зви­ну­ва­ти­ти) їх. Та­ким чи­ном, клю­чо­вим є те, що лі­дер має мо­жли­вість роз­гля­ну­ти аль­тер­на­ти­ви й зро­би­ти для сво­єї кра­ї­ни пра­виль­ний ви­бір.

Ось чо­му де Голль, май­же на­пев­но, бу­де в будь-яко­му спи­ску ве­ли­ких лі­де­рів. Пра­кти­чно він сам вря­ту­вав Фран­цію від ви­клю­че­н­ня її з чи­сла ве­ли­ких дер­жав пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Пі­сля по­вер­не­н­ня до вла­ди 1958 року він вря­ту­вав свою кра­ї­ну вдру­ге, він при­ду­шив дві спро­би дер­жав­но­го пе­ре­во­ро­ту, за­кін­чив вій­ну в Ал­жи­рі й на­ди­хнув кон­сти­ту­цію П’ятої ре­спу­блі­ки.

Так са­мо, як прем’єр-мі­ністр Ве­ли­кої Бри­та­нії Він­стон Чер­чилль, де Голль дав фран­цу­зам но­вий сві­то­гляд, який ви­зна­чив їхнє мі­сце в по­во­єн­но­му сві­то­во­му по­ряд­ку. На­справ­ді, сві­то­гля­ди, що де Голль і Чер­чилль вста­но­ви­ли для сво­їх кра­їн, ви­яви­ли­ся над­то ва­жли­ви­ми. Їхні на­сту­пни­ки про­дов­жу­ва­ли спри­йма­ти світ — і роль сво­їх кра­їн у ньо­му — та­ким чи­ном, що обме­жу­ва­ли ра­ціо­наль­не обго­во­ре­н­ня й спо­тво­рю­ва­ли ухва­ле­н­ня рі­шень про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків. У ре­зуль­та­ті жо­ден з подаль­ших лі­де­рів ті­єї або ін­шої кра­ї­ни їм не від­по­від­ав.

Але є ще один Бри­тан­ський прем’єр-мі­ністр, який мо­же до них на­бли­зи­ти­ся: Мар­га­рет Те­тчер, вель­ми спір­на фі­гу­ра, яку лю­би­ли одні й не­на­ви­ді­ли ін­ші. На­віть її від­став­ка, цьо­го року бу­де 25 ро­ків, бу­ла при­ско­ре­на за­ко­ло­том у вла­сно­му уря­ді й пар­тії. Але щоб бу­ти ве­ли­ким лі­де­ром не тре­ба, щоб те­бе усі лю­би­ли, чи на­віть ви­кли­ка­ти сим­па­тію. І під­твер­дже­н­ням цьо­го є те, що на­віть не­до­бро­зи­члив­ці Те­тчер не мо­жуть за­пе­ре­чу­ва­ти її впли­ву.

Окрім то­го, що Те­тчер бу­ла пер­шою жін­кою прем’єр-мі­ні­стром у Ве­ли­кій Бри­та­нії і одні­єю з пер­ших будь-де, во­на до­по­мо­гла переламати еко­но­мі­чний спад Ве­ли­кої Бри­та­нії. Біль­ше то­го, її ата­ка на на­дмір­но по­ту­жні проф­спіл­ки зро­би­ла Ве­ли­ку Бри­та­нію ке­ро­ва­ною, то­ді як зда­ва­ло­ся, що кра­ї­на опу­ска­є­ться в без­ді­яль­ність і без­лад. З огля­ду на це, во­на, бе­зу­мов­но, є кан­ди­да­том на ста­тус «ве­ли­ко­го во­ждя».

Так са­мо ки­тай­ський Ден Ся­о­пін мо­же бу­ти ви­зна­ний ве­ли­ким лі­де­ром, не­зва­жа­ю­чи на ві­до­мий да­ле­ко не без­до­ган­ний факт. Окрім ви­ко­на­н­ня тем­них справ у ро­лі одно­го з лей­те­нан­тів Мао Ден зі­грав ви­рі­шаль­ну роль, від­да­ю­чи роз­по­ря­дже­н­ня про бій­ню на пло­щі Тя­ньань­мень 1989 року. Але Ден та­кож звіль­нив ри­нок, спря­му­вав­ши кра­ї­ну на шлях до без­пре­це­ден­тно­го зро­ста­н­ня й про­цві­та­н­ня, що, зре­штою, ви­вів со­тні міль­йо­нів ки­тай­ців з бі­дно­сті.

Ба­га­то хто вва­жа­ти­ме Лі Ку­ан Ю, за­снов­ни­ка Сін­га­пу­ру й дов­го­три­ва­ло­го прем’єр-мі­ні­стра, та­ким же ве­ли­ким, хо­ча він, ймо­вір­но, схва­лив би мо­жли­вість пе­ре­ві­ри­ти свій ха­ра­ктер на біль­шій аре­ні. І справ­ді, зда­є­ться, що роз­мір не впли­ває на зда­тність за­без­пе­че­н­ня ста­ту­су ве­ли­ко­го лі­де­ра. Я не хо­чу обра­зи­ти Лю­ксем­бурзь­кий дім, ко­ли ка­жу, що ма­ло­ймо­вір­но, що ве­ли­кий лі­дер ви­йде з та­кої кри­хі­тної кра­ї­ни, осо­бли­во зва­жа­ю­чи на її в ці­ло­му без­пе­ре­чну по­лі­ти­ку.

Спо­лу­че­ні Шта­ти, зві­сно, до­сить ве­ли­кі, щоб да­ти сві­ту ве­ли­ких лі­де­рів. І де­я­кі пре­зи­ден­ти дій­сно зро­би­ли ве­ли­кі спра­ви. Га­рі Тру­мен і Ду­айт Ей­зен­ха­у­ер — бе­зу­мов­но, не­пе­ре­сі­чні осо­би­сто­сті — по­ка­за­ли чу­до­ве рі­ше­н­ня тим, як во­ни вста­но­ви­ли по­во­єн­ний між­на­ро­дний по­ря­док, який під­три­му­вав мир у біль­шо­сті кра­їн сві­ту впро­довж де­ся­ти­літь. Ін­ші, зокре­ма Ро­нальд Рей­ган і Бі­ла Клін­тон, во­ло­ді­ли ве­ли­ким да­ром — го­во­ри­ти, зда­тні­стю на­ди­ха­ти або та­лан­том пе­ре­ко­на­н­ня.

Джон Ф.Кен­не­ді во­ло­дів і тим і ін­шим. Він зро­бив одну ве­ли­ку річ — ви­рі­шив Ку­бин­ську ра­ке­тну кри­зу. І йо­го да­ру мо­ти­ва­ції лю­дей не бу­ло рів­них; це дій­сно йо­го пе­ре­жи­ло, йо­го вбив­ством за­крі­пив­ши по­ту­жну спад­щи­ну.

У Афри­ці пі­сля смер­ті пре­зи­ден­та ПАР Нель­со­на Ман­де­ли не бу­ло біль­шої фі­гу­ри, він по­єд­ну­вав у со­бі смі­ли­вість, вла­ду й ве­ли­ко­ду­шність у ви­тон­че­но­му до­ста­тку. На­справ­ді він був одним з най­ха­ри­зма­ти­чні­ших і най­ча­рів­ні­ших лі­де­рів, яких я зу­стрі­чав; ін­ші два — ко­ли­шній Ге­не­раль­ний се­кре­тар Ор­га­ні­за­ції Об’єд­на­них На­цій Ко­фі Ан­нан і ко­ли­шній держ­се­кре­тар США Ко­лін Па­у­елл — які та­кож афри­ка­нець і афро-аме­ри­ка­нець.

А що ми ма­є­мо сьо­го­дні? Єди­ний су­ча­сний єв­ро­пе­єць, який мо­же пре­тен­ду­ва­ти на ман­тію ве­ли­чі, — це кан­цлер Ні­меч­чи­ни Ан­ге­ла Мер­кель, де-фа­кто лі­дер Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу. Як і ко­ли­шньо­го кан­цле­ра Гель­му­та Ко­ля, її спо­ча­тку ча­стень­ко не­до­оці­ню­ва­ли, але во­на до­би­ва­ла­ся ухва­ле­н­ня ва­жли­вих рі­шень. Коль на­дав ще­дрі умо­ви для возз’єд­на­н­ня Ні­меч­чи­ни; Мер­кель ви­сту­пи­ла про­ти пре­зи­ден­та Ро­сії Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на на йо­го ін­тер­вен­ціо­нізм в Укра­ї­ну, й во­на зайня­ла ве­ли­ко­ду­шну по­зи­цію у розв’язан­ні мі­гра­цій­ної кри­зи.

Я ду­маю, що Маркс і Тол­стой по­ми­ля­ли­ся. По­лі­ти­чне ке­рів­ни­цтво — і чо­ло­ві­ки, і жін­ки, які йо­го здій­сню­ють, — мо­же ре­аль­но змі­ни­ти стан ре­чей, на кра­ще або на гір­ше. Сьо­го­дні Мер­кель є яскра­вим при­кла­дом то­го, як во­на за­дає на­пря­мок Єв­ро­пі, якій не­об­хі­дно розв’яза­ти скла­дну ек­зи­стен­ці­аль­ну кри­зу, з якою во­на сти­ка­є­ться.

Кріс ПАТТЕН — остан­ній бри­тан­ський гу­бер­на­тор Гон­кон­гу і ко­ли­шній ко­мі­сар ЄС у за­кор­дон­них спра­вах. Ни­ні є ре­кто­ром Оксфорд­сько­го уні­вер­си­те­ту.

ФОТО З САЙТА WW2F.COM

ПРЕМ’ЄР-МІ­НІСТР ВЕ­ЛИ­КО­БРИ­ТА­НІЇ ВІН­СТОН ЧЕРЧІЛЛЬ ПРИ­ЙМАЄ В ЛОН­ДО­НІ ЛІ­ДЕ­РА РУ­ХУ ОПО­РУ ФРАН­ЦІЇ ГЕ­НЕ­РА­ЛА ШАРЛЯ ДЕ ГОЛЛЯ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.