«Я — син Во­лин­ської зем­лі»

У Лу­цьку пред­ста­ви­ли книж­ку спо­га­дів про Бориса Клім­чу­ка

Den (Ukrainian) - - День України - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

На­зву їй да­ли сло­ва са­мо­го Бориса Клім­чу­ка, який дві­чі ке­ру­вав обла­стю як го­ло­ва Во­лин­ської обл­держ­адмі­ні­стра­ції: «Я — син Во­лин­ської зем­лі». Він справ­ді був ве­ли­ким во­ли­ня­ни­ном, по­ка­зав­ши при­клад то­го, як мо­жна за­йма­ти­ся ве­ли­кою по­лі­ти­кою, але ні­ко­ли не за­бу­ва­ти, яко­го ти ро­ду­пле­ме­ні.

Го­ло­ва прав­лі­н­ня бла­го­дій­но­го фон­ду « Рі­дна Во­линь » Дми­тро Гла­зу­нов, ко­трий і здій­снив ви­да­н­ня книж­ки спо­га­дів, ка­же, що спо­ча­тку бу­ла ін­ша на­зва: « Фе­но­мен Бориса Клім­чу­ка » . Адже на дер­жав­ній слу­жбі він пе­ре­жив, до ре­чі, чо­ти­рьох пре­зи­ден­тів і де­сять скла­дів уря­дів, був одним із дов­го­жи­те­лів на по­са­ді го­ло­ви ОДА. Спо­ча­тку був за­дум ство­ри­ти про­сто до­бір­ку спо­га­дів, але ці спо­га­ди ви­хо­дять за ме­жі зви­чай­них зга­док про спіль­ну ро­бо­ту, спіл­ку­ва­н­ня. Ко­ли на по­са­ді пе­ре­бу­вав Бо­рис Клім­чук, хоч би яка по­лі­ти­чна по­го­да сто­я­ла в Укра­ї­ні, на Во­ли­ні бу­ду­ва­ли шко­ли, лі­кар­ні, ди­тсад­ки, до­ро­ги, з’яв­ля­ли­ся но­ві музеї і ре­став­ру­ва­ли­ся при­мі­ще­н­ня ді­ю­чих. Ство­рив­ши фонд «Рі­дна Во­линь», він ще­дро фі­нан­су­вав і спо­ру­дже­н­ня цер­ков, і чи­слен­ні со­ці­аль­ні про­е­кти, був своє­рі­дним « во­лин­ським Чи­ка­лен­ком». Бо­рис Клім­чук по­мер рік то­му, 2 ве­ре­сня. 3 листопада в Лу­цьку від­бу­де­ться ве­чір йо­го пам’яті.

В одно­му з роз­ді­лів книж­ки є звер­не­н­ня Бориса Пе­тро­ви­ча до лю­дей рі­зно­го ві­ку, яке акту­аль­не й сьо­го­дні: «...Дер­жав­ним слу­жбов­цям ба­жаю на­вчи­ти­ся го­во­ри­ти прав­ди­ве «Ні!». Не мо­жна лю­дям обі­ця­ти: «Ми ко­лись зро­би­мо, ми по­ста­ра­є­мось, ми при­ду­ма­є­мо. Мо­жли­во». Тре­ба ка­за­ти: «Цьо­го року ми не змо­же­мо то­го зро­би­ти, бо не пе­ред­ба­че­но ко­штів. Ми не мо­же­мо за­до­воль­ни­ти ва­ше про­ха­н­ня, бо во­но про­ти­прав­не». Тре­ба да­ва­ти че­сні від­по­віді й не вво- ди­ти лю­дей в ома­ну. Це ду­же ва­жли­во. Пле­ка­ти ілю­зії ми не ма­є­мо пра­ва.

Всім укра­їн­ським по­лі­ти­кам ба­жаю по­збу­ти­ся по­пу­лі­зму і ста­ти пра­гма­ти­ка­ми — то­ді є шанс здо­бу­ти по­пу­ляр­ність.

Су­спіль­ству ба­жаю ви­зна­чи­ти­ся із зов­ні­шньо­по­лі­ти­чним ве­кто­ром. Як на ме­не, він має бу­ти єв­ро­пей­ським. Не­ма чо­го з цьо­го при­во­ду дис­ку­ту­ва­ти. До­сить.

Тим, хто вже че­рез по­ва­жний вік за­слу­жив від­по­чи­нок, ба­жаю ще дов­гих ро­ків жи­т­тя, ува­ги від мо­ло­ді, яка зав­жди бі­жить- спі­шить, бо за­ро­бляє ко­пій­ку і до­свід. Тре­ба зна­хо­ди­ти час і їха­ти до лі­тніх лю­дей, до­ки во­ни ще жи­ві. Я осо­би­сто шко­дую за ба­га­тьма не­ска­за­ни­ми і не­ви­слу­ха­ни­ми роз­мо­ва­ми. По­хо­вав та­та і ма­му. До обох їхав із Віль­ню­са і всти­гав аж то­ді, ко­ли в ха­ті вже — лю­ди, сві­чки... не до­го­во­риш... Вча­сно не до­біг син, не до­слу­хав, не до­жа­лу­вав. Шко­дую про це. До­ки ба­тьки жи­ві — спіл­куй­те­ся з ни­ми. Ро­зу­мію, що че­рез 100 ро­ків хтось на цьо­му мі­сці ска­же та­кі ж сло­ва. Ми, укра­їн­ці, силь­ні на­шим ко­рі­н­ням, на­ши­ми ро­дин­ни­ми зв’яз­ка­ми. Ща­сли­вий той, хто їх має.

То­му всім — ще одне по­ба­жа­н­ня: ро­біть усе вча­сно, по­ки є та­ка мо­жли­вість, і не­хай вам ща­стить!»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.