Без­кар­ність як нор­ма

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

Тор­ту­ри із за­сто­су­ва­н­ням скаль­пе­лів та еле­ктри­чно­го стру­му, імі­та­ції страт і справ­жні роз­стрі­ли — та­кі ре­чі тра­пля­ю­ться з лю­дьми, які ме­шка­ють у зо­ні кон­флі­кту на схо­ді Укра­ї­ни. Дня­ми пред­став­ни­ки Між­на­ро­дної фе­де­ра­ції за пра­ва лю­ди­ни (FIDH) пре­зен­ту­ва­ли спіль­ний з укра­їн­ськи­ми до­слі­дни­ка­ми «Цен­тру гро­ма­дян­ських сво­бод» звіт про по­ру­ше­н­ня між­на­ро­дно­го гу­ма­ні­тар­но­го пра­ва та прав лю­дей на Дон­ба­сі з кві­тня 2014 року по ве­ре­сень 2015 року. Со­тні опи­са­них ви­пад­ків під­па­да­ють під ви­зна­че­н­ня во­єн­них зло­чи­нів, які має роз­слі­ду­ва­ти Між­на­ро­дний кри­мі­наль­ний суд. Укра­їн­ський уряд во­се­ни ви­знав юрис­ди­кцію Між­на­ро­дно­го кри­мі­наль­но­го су­ду що­до зло­чи­нів, вчи­не­них на те­ри­то­рії кра­ї­ни з 20 лю­то­го 2014 року і без вка­за­ної кін­це­вої да­ти. FIDH, у свою чер­гу, актив­но спів­пра­цює з МКС, то­му да­ні, що зі­бра­ли пра­во­за­хи­сни­ки, зі­гра­ють ва­го­му роль під час роз­слі­ду­ва­н­ня зло­чи­нів про­ти ци­віль­них на Дон­ба­сі.

FIDH — се­ред най­ста­рі­ших пра­во­за­хи­сних ор­га­ні­за­цій сві­ту. До скла­ду фе­де­ра­ції вхо­дять 178 ор­га­ні­за­цій із більш ніж ста кра­їн. То­рік FIDH під­го­ту­ва­ла звіт із про­блем жи­те­лів спір­них суб’єктів Схі­дної Єв­ро­пи: При­дні­стров’я, На­гор­но­го Ка­ра­ба­ху, Аб­ха­зії, Пів­ден­ної Осе­тії та Кри­му. У зві­ті що­до Донбасу пра­во­за­хи­сни­ки акцен­ту­ва­ли на тен­ден­ці­ях, ва­жли­вих для Між­на­ро­дно­го кри­мі­наль­но­го су­ду. Та­ки­ми, зокре­ма, є ці­ле­спря­мо­ва­ні пе­ре­слі­ду­ва­н­ня пев­них груп ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня: на­ціо­наль­них чи ре­лі­гій­них спільнот, держ­слу­жбов­ців, про­укра­їн­ських акти­ві­стів то­що. Про без­кар­ність на пе­ре­до­вій, бай­ду­жість пра­во­охо­рон­ців у тилу і без­прав’я у «сі­рих зо­нах» «День» го­во­рив з Але­ксан­дрою КУЛАЄВОЮ, ке­рів­ни­ком від­ді­лу Схі­дної Єв­ро­пи і Цен­траль­ної Азії FIDH. Пу­блі­ку­є­мо найцікавіші те­зи ці­єї роз­мо­ви.

Між­на­ро­дний пра­во­за­хи­сник: «Го­лов­на проблема на Дон­ба­сі — від­су­тність роз­слі­ду­вань зло­чи­нів»

«НЕ ТРЕ­БА ВИ­ПРАВ­ДО­ВУ­ВА­ТИ БЕЗ­КАР­НІСТЬ»

— Ча­сто го­во­рять: іде вій­на — яке ще роз­слі­ду­ва­н­ня про­во­ди­ти?! Важ­ко по­тра­пи­ти у при­фрон­то­ву зо­ну, суд­ді бо­я­ться пра­цю­ва­ти на­віть на звіль­не­них те­ри­то­рі­ях, бо їхні близь­кі мо­жуть за­ли­ша­ти­ся в оку­по­ва­ній ча­сти­ні ре­гіо­ну. Але не тре­ба ви­прав­до­ву­ва­ти без­кар­ність. У Ро­сії по­лі­цей­ські, які про­йшли че­чен­ські вій­ни, при­но­сять звід­ти до­свід без­кар­но­сті, й тор­ту­ри ста­ють зви­чай­ним яви­щем у мирному жит­ті.

Для роз­слі­ду­вань зло­чи­нів у зо­ні кон­флі­кту на­сам­пе­ред по­трі­бна по­лі­ти­чна во­ля. У мі­стах, ку­ди укра­їн­ська вла­да має до­ступ, мо­жуть пра­цю­ва­ти мо­біль­ні гру­пи слід­чих, які бу­дуть при­їзди­ти з ін­ших ре­гіо­нів і по­тім їха­ти. Так ро­би­ли у ба­га­тьох кра­ї­нах, зокре­ма в Юго­сла­вії. Та­кож по­стає пи­та­н­ня ре­сур­сів. За­раз ми зу­стрі­ча­ли­ся з пред­став­ни­ка­ми Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри Укра­ї­ни. Ви­яв­ля­є­ться, під­роз­діл при Ген­про­ку­ра­ту­рі, який має роз­гля­да­ти най­більш сер­йо­зні зло­чи­ни у зо­ні бо­йо­вих дій, скла­да­є­ться з 34 осіб. Та­кій кіль­ко­сті лю­дей об’єктив­но не­мо­жли­во роз­слі­ду­ва­ти те, що від­бу­ва­є­ться у До­не­цьку і Лу­ган­ську. І то­му з’яв­ля­є­ться ви­прав­да­н­ня, чо­му слід­ство не та­ке ефе­ктив­не, як би нам хо­ті­ло­ся. Тре­ба на­да­ва­ти люд­ські й фі­нан­со­ві ре­сур­си, але це не­мо­жли­во без по­лі­ти­чної во­лі.

«Є ПРОБЛЕМА З ДОКУМЕНТУВАННЯМ ВИ­ПАД­КІВ СЕКСУАЛЬНОГО НА­СИЛЬ­СТВА»

— Ма­те­рі­а­ли по по­ру­ше­н­нях прав лю­ди­ни на Дон­ба­сі ми пе­ре­да­ли до Між­на­ро­дно­го кри­мі­наль­но­го су­ду. За до­сві­дом ро­бо­ти по ін­ших кон­флі­ктах, є ве­ли­ка проблема з документуванням ви­пад­ків сексуального на­силь­ства, на які Офіс про­ку­ро­ра МКС звер­тає осо­бли­ву ува­гу. Жер­тви сексуального на­силь­ства не схиль­ні роз­по­від­а­ти про та­кі зло­чи­ни, а су­спіль­ство схиль­не мар­гі­на­лі­зу­ва­ти та­ких жертв. За на­шим до­сві­дом, не бу­ває зброй­них кон­флі­ктів рів­ня, як на Дон­ба­сі, без сексуального на­силь­ства. На­тя­ки і чу­тки про це є. Поль­ські пра­во­за­хи­сни­ки зро­би­ли до­слі­дже­н­ня зі зло­чи­нів на Дон­ба­сі «Ті, хто пе­ре­жив пе­кло». Там жін­ка, яка бу­ла в по­ло­ні на не­під­кон­троль­ній Укра­ї­ні те­ри­то­рії, свід­чить, що при до­пи­тах їй ре­гу­ляр­но по­гро­жу­ва­ли се­ксу­аль­ним на­силь­ством. Ствер­джу­ва­ти, що бу­ли по­гро­зи і не бу­ло дій, з ура­ху­ва­н­ням де­лі­ка­тно­сті сю­же­ту, скла­дно. То­му дер­жа­ва Укра­ї­на по­вин­на від­на­хо­ди­ти і фі­ксу­ва­ти ви­пад­ки сексуального на­силь­ства, на­да­ва­ти жертвам мо­жли­вість кон­фі­ден­ці­аль­но­го роз­слі­ду­ва­н­ня.

До ре­чі, у Ген­про­ку­ра­ту­рі ми спіл­ку­ва­ли­ся з пред­став­ни­ка­ми ба­га­тьох під­роз­ді­лів, і жо­дної жін­ки се­ред них не бу­ло. По­ки си­ту­а­ція бу­де та­кою, жін­ки не роз­по­від­а­ти­муть про ви­пад­ки сексуального на­силь­ства. Але во­но сто­су­є­ться не ли­ше жі­нок. На схо­ді Укра­ї­ни біль­ше свід­чать про та­кі зло­чи­ни якраз чо­ло­ві­ки.

«В УКРА­ЇН­СЬКИХ БІЙ­ЦІВ МА­ЛО ПРА­ВО­ВОЇ ПІД­ГО­ТОВ­КИ»

— Зло­чи­ни укра­їн­ських вій­сько­вих за мас­шта­бом не по­рів­ня­ти зі зло­чи­на­ми пред­став­ни­ків «ДНР» та «ЛНР», але во­ни та­кож сер­йо­зні, і ми фі­ксу­ва­ли їх у зві­ті. Ці ви­пад­ки, пов’яза­ні з без­кар­ні­стю і від­су­тні­стю кон­тро­лю. У бій­ців ма­ло пра­во­вої під­го­тов­ки. Пред­став­ни­ки Зброй­них сил Укра­ї­ни ще про­хо­дять тре­нін­ги, де їм по­ясню­ють по­ня­т­тя пра­ва, але до­бро­воль­ці й пред­став­ни­ки На­ціо­наль­ної гвар­дії не ма­ють та­ких за­нять. Був ви­па­док, ко­ли в Укра­ї­ну при­їха­ла де­ле­га­ція ООН і по­про­си­ла до­сту­пу до пол­ку «Азов». Пред­став­ни­кам ООН від­мо­ви­ли. Мі­ні­стер­ство вну­трі­шніх справ, яко­му «Азов» під­по­ряд­ко­ву­є­ться, не до­по­мо­гло. Це — по­ру­ше­н­ня як з бо­ку «Азо­ву», так і з бо­ку уря­ду.

Де­я­кі укра­їн­ські вій­сько­ві під­роз­ді­ли не­за­кон­но утри­му­ють лю­дей, але ма­ло що з цим по­ро­биш. Є ви­пад­ки ви­кра­де­н­ня на про­пу­скних пун­ктах і на звіль­не­них те­ри­то­рі­ях, тор­тур, убивств, які не роз­слі­ду­ва­ли. Жер­тва­ми вбивств ста­ва­ли як ци­віль­ні, так і вій­сько­ві — че­рез вну­трі­шні кон­флі­кти. Проблема у без­кар­но­сті, яка стає нор­мою. На­віть якщо кон­флікт при­пи­ни­ться за­раз, по­дії мо­жуть роз­ви­ва­ти­ся тра­гі­чно. Куль­ту­ра без­кар­но­сті пі­де всі­єю кра­ї­ною. То­му не­об­хі­дно ре­тель­но роз­слі­ду­ва­ти зло­чи­ни, ско­є­ні укра­їн­ськи­ми вій­сько­ви­ми.

«ЗА­МО­РО­ЖЕ­НІ КОН­ФЛІ­КТИ — РУШНИЦЯ, ЯКА ВЕСЬ ЧАС СТРІ­ЛЯЄ»

— Ко­ли з’яви­ли­ся На­гор­ний Ка­ра­бах і При­дні­стров’я, це ста­ло шо­ком, їх ні­хто не ви­знав. За 20 ро­ків ці утво­ре­н­ня по­тро­ху по­ча­ли ви­зна­ва­ти. Роз­ви­ва­є­ться пра­кти­ка: за­хо­плю­ють шма­ток те­ри­то­рії, і оскіль­ки ре­гіон ма­лень­кий і сам не змо­же утри­ма­ти­ся, там роз­мі­щу­ють вій­сько­ві ба­зи. Три з по­ло­ви­ною міль­йо­ни лю­дей жи­вуть на те­ри­то­рі­ях, які не ви­знав ні­хто або май­же ні­хто. У них не­має пра­во­во­го ста­ту­су, па­спор­тів, які ви­знає між­на­ро­дна спіль­но­та. Та­кі лю­ди жи­вуть по за­ко­нах фор­те­ці в обло­зі, з ути­ска­ми гро­ма­дян­ських і по­лі­ти­чних прав. У При­дні­стров’ї ди­си­дент­ство не до­пу­ска­ють вза­га­лі. Зна­є­мо, що там жа­хли­ві умо­ви ув’язне­н­ня і стра­шні тор­ту­ри, але жо­дні пра­во­за­хи­сні ор­га­ні­за­ції не мо­жуть отри­ма­ти до­ступ до цих місць. Менш су­во­рий ре­жим у На­гор­но­му Ка­ра­ба­сі. Але ні­хто не зга­дує про 40 -50 жертв на рік, які там є, і те, що весь час по­стрі­лю­ють на кор­до­нах.

За­мо­ро­же­ні кон­флі­кти — рушниця, яка час від ча­су стрі­ляє. По­ява спір­них те­ри­то­рій є тен­ден­ці­єю, яку між­на­ро­дна спіль­но­та до­пу­скає про­тя­гом остан­ніх 20 ро­ків. Та­ких кон­флі­ктів біль­шає, і тим, хто їх ство­рює, не­має сен­су зу­пи­ня­ти­ся. Якщо між­на- ро­дне пра­во не вла­што­вує, мо­жна обі­йти­ся без ньо­го. Зга­да­є­мо та­кож, що до НАТО не мо­же всту­пи­ти кра­ї­на зі спір­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми. Бу­ло п’ять кан­ди­да­тів на вступ, і за­раз всі во­ни ма­ють спір­ні те­ри­то­рії. От і все. Втім, на­ша ор­га­ні­за­ція пра­цює не стіль­ки з на­ціо­наль­ни­ми уря­да­ми, скіль­ки з між­на­ро­дною спіль­но­тою, і ми ви­ма­га­є­мо си­стем­ної від­по­віді на зло­чи­ни, які, фа­кти­чно, ста­ли нор­мою.

«В УКРА­Ї­НІ ВІЙ­НУ НЕ ЗА­ПЕ­РЕ­ЧУ­ЮТЬ, АЛЕ Й НЕ ВИ­ЗНА­ЮТЬ ВІЙ­НОЮ»

— На від­мі­ну від ін­ших кра­їн зі спір­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми, у си­ту­а­ції з Укра­ї­ною є за­пе­ре­че­н­ня вій­сько­вої при­су­тно­сті Ро­сії як ро­сій­ською, так і в де­яко­му сен­сі укра­їн­ською сто­ро­на­ми. Вій­ну не за­пе­ре­чу­ють, але не ви­зна­ють вій­ною. Гру­зин­ська вій­на три­ва­ла кіль­ка днів, але від по­ча­тку на­зи­ва­ла­ся вій­ною, а не ан­ти­те­ро­ри­сти­чною опе­ра­ці­єю. При цьо­му в Укра­ї­ні під час АТО ді­ють вій­сько­ва те­хні­ка і вій­сько­ві під­роз­ді­ли. Але з то­чки зо­ру по­ру­ше­н­ня фун­да­мен­таль­них прав, си­ту­а­ція в Кри­му і на схо­ді Укра­ї­ни ні­чим не від­рі­зня­є­ться від ана­ло­гі­чних ви­пад­ків у Схі­дній Єв­ро­пі.

«АНЕ­КСІЯ КРИ­МУ ПО­КИ ЩО НЕ ПІД ЮРИС­ДИ­КЦІ­ЄЮ МІЖ­НА­РО­ДНО­ГО КРИ­МІ­НАЛЬ­НО­ГО СУ­ДУ»

— У Кри­му ми кон­ста­ту­є­мо сер­йо­зні по­ру­ше­н­ня прав лю­дей. За мас­шта­ба­ми це не по­рів­ня­ти Дон­ба­сом, але і на пів­остро­ві є ви­кра­де­н­ня, на­силь­ни­цькі смер­ті, не­за­кон­ні по­збав­ле­н­ня во­лі. Та­кож фі­ксу­є­мо по­ру­ше­н­ня прав вла­сно­сті й пе­ре­су­ва­н­ня, прав на осві­ту то­що. Ці по­ру­ше­н­ня вкрай ти­по­ві для ре­гіо­нів із за­мо­ро­же­ни­ми кон­флі­кта­ми. Са­ма си­ту­а­ція ане­ксії про­во­кує по­ру­ше­н­ня по­лі­ти­чних і гро­ма­дян­ських прав. У Кри­му, зокре­ма, це — на­силь­ни­цьке при­сво­є­н­ня ро­сій­сько­го гро­ма­дян­ства.

Факт ане­ксії Кри­му по­ки не під­па­дає під юрис­ди­кцію Між­на­ро­дно­го кри­мі­наль­но­го су­ду. Роз­гляд спра­ви про ане­ксію, мо­жли­во, по­чне­ться за де­кіль­ка ро­ків. У рам­ках МКС мо­же­мо го­во­ри­ти тіль­ки про во­єн­ні зло­чи­ни, ско­є­ні про­ти окре­мих ци­віль­них гро­ма­дян.

«БЕЗ РОЗ­СЛІ­ДУ­ВАНЬ СКО­Є­НИХ ЗЛО­ЧИ­НІВ СИ­ТУ­А­ЦІЯ НЕ ПО­КРА­ЩИ­ТЬСЯ»

— FIDH про­дов­жує слід­ку­ва­ти за си­ту­а­ці­єю на Дон­ба­сі. Мас­штаб зло­чи­нів мо­же змі­ни­ти­ся, мо­жуть ви­кра­да­ти мен­ше лю­дей. Але тенденції що­до по­ру­шень за­ли­ша­ю­ться. Як і ра­ні­ше, лю­дей утри­му­ють у по­ло­ні й ка­ту­ють. Для нас го­лов­на проблема — від­су­тність роз­слі­ду­вань зло­чи­нів, що від­бу­ли­ся. Без роз­слі­ду­вань си­ту­а­ція не мо­же змі­ни­ти­ся на кра­ще.

АЛЕКСАНДРА КУЛАЄВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.