«Те­атр по­ви­нен смі­ли­во і від­вер­то го­во­ри­ти про бо­лю­чі пи­та­н­ня»

Den (Ukrainian) - - Культура -

Угор­ський ре­жи­сер Ар­пад Шил­лінг по­ста­вив у Віль­ню­сі ви­ста­ву про зби­тий ма­лай­зій­ський «Бо­їнг» на схо­ді Укра­ї­ни

«Ве­ли­ке зло» — так на­зи­ва­є­ться но­ва ви­ста­ва Ли­тов­сько­го на­ціо­наль­но­го дра­ма­ти­чно­го те­а­тру (ЛНДТ), яким ко­ле­ктив від­крив свій 76-й се­зон. Текст до спе­кта­клю на­пи­сав Ма­рюс Іва­шкя­ві­чюс ра­зом із ві­до­мим угор­ським ре­жи­се­ром Ар­па­дом Шил­лін­гом. За сло­ва­ми ху­до­жньо­го ке­рів­ни­ка ЛНДТ Ау­дро­ні­са Лю­гі, ідея ви­ста­ви ви­ни­кла у по­ста­нов­ни­ків то­му, що «на тлі вій­ни в Укра­ї­ні з’яви­ла­ся дум­ка ство­ри­ти спе­ктакль про те, як пе­ред­чу­т­тя вій­ни змі­нює нас са­мих, як ми ро­зу­мі­є­мо свою са­мо­бу­тність, по­зи­ції, ви­бір»... Цю скла­дну те­му обрав ре­жи­сер А.Шил­лінг, який вва­жає, що «те­атр по­ви­нен не уни­ка­ти стра­шної акту­аль­но­сті, а смі­ли­во і від­вер­то го­во­ри­ти про бо­лю­чі пи­та­н­ня»...

У ви­ста­ві гра­ють акто­ри рі­зно­го по­ко­лі­н­ня й рі­зних шкіл, як ві­до­мі, так і мо­ло­ді; сце­но­гра­фія — Ма­рю­са Ня­кро­шю­са, ху­до­жник по ко­стю­мах — Сан­дра Стра­у­кай­те. Спе­ктакль « Ве­ли­ке зло » про ка­та­стро­фу ма­лай­зій­сько­го « Бо­їн­га » та си­ту­а­цію в Укра­ї­ні став одні­єю з най­ре­зо­нан­сні­ших по­дій мас­шта­бно­го те­а­траль­но­го фе­сти­ва­лю « Си­ре­ни», що не­що­дав­но за­вер­шив­ся у Віль­ню­сі. Пі­сля по­ка­зу « День » по­спіл­ку­вав­ся з ре­жи­се­ром Ар­па­дом Шил­лін­гом.

— Як ви­ни­кла ідея ці­єї ви­ста­ви?

— Два з по­ло­ви­ною ро­ки то­му, ко­ли ми тіль­ки пла­ну­ва­ли на­шу спів­пра­цю, я ду­мав ство­ри­ти спе­ктакль про від­но­си­ни між бал­тій­ськи­ми кра­ї­на­ми. Але ко­ли Укра­ї­на за­зна­ла ро­сій­ської агре­сії, по­мі­тив, яку ве­ли­ку ува­гу і за­не­по­ко­є­н­ня по­ча­ли одра­зу про­яв­ля­ти ли­тов­ські ЗМІ, тож за­про­по­ну­вав ху­до­жньо­му ке­рів­ни­ко­ві те­а­тру Ау­дро­ні­су Лю­зі тор­кну­ти­ся ці­єї бо­лю­чої те­ми. Однак усві­дом­лю­вав, що ме­ні бра­кує зна­н­ня на­ціо­наль­но­го кон­текс­ту, що від­чу­ва­ють са­мі ли­тов­ці з цьо­го при­во­ду, тож я по­тре­бу­вав до­по­мо­ги дра­ма­тур­га та акто­рів. Те­атр за­про­по­ну­вав до­лу­чи­ти до на­шо­го про­е­кту одно­го з най­ві­до­мі­ших су­ча­сних бал­тій­ських те­а­траль­них ав­то­рів — Ма­рі­у­са Іва­шкя­ві­чю­са, і дав ме­ні аб­со­лю­тну сво­бо­ду ви­бо­ру акто­рів.

— У ва­шій ви­ста­ві бе­ре участь укра­їн­ська актри­са Єв­ге­нія Гла­дій, яка за­раз пра­цює у Віль­ню­сі. Це був ви­пад­ко­вий ви­бір, адже ідея за­лу­чи­ти до про­е­кту акто­рів з Укра­ї­ни існу­ва­ла від са­мо­го по­ча­тку?

— Дій­сно, спо­ча­тку існу­ва­ла ідея біль­шої між­на­ро­дної спів­пра­ці, ми пла­ну­ва­ли за­про­си­ти та­кож естон­ських та ла­твій­ських акто­рів, але Єв­ге­нія по­тра­пи­ла у про­ект не то­му, що во­на укра­їн­ка, а то­му, що во­на пре­кра­сна актри­са і я хо­тів по­пра­цю­ва­ти з нею.

— Ар­па­де, ви — угорець і ста­ви­ли у Ли­тві ви­ста­ву, пов’яза­ну з Укра­ї­ною. Як «вхо­ди­ли» у цей кон­текст, чи зав­жди ва­ше ба­че­н­ня си­ту­а­ція спів­па­да­ло з по­гля­да­ми акто­рів?

— Зро­зу­мі­ти кон­текст, у яко­му пра­цю­єш за кор­до­ном, — це зав­жди ви­клик. Але зав­дя­ки Ау­дро­ні­су Лю­зі, яко­го я знаю вже ба­га­то ро­ків, це бу­ла не ти­по­ва си­ту­а­ція, ко­ли все, як пра­ви­ло, за­ли­ша­є­ться ли­ше на «про­фе­сій­но­му» рів­ні. У Віль­ню­сі в ме­не бу­ла мо­жли­вість пі­ти да­лі — окрім актор­сько­го ка­стин­гу, у нас був ще п’яти­ден­ний «та­бір» з акто­ра­ми, ми ма­ли на­го­ду біль­ше по­спіл­ку­ва­ти­ся, глиб­ше пі­зна­ти одне одно­го. І хоч ця ви­ста­ва «роз­ді­ляє» гля­да­чів, що є де­що но­вим для де­ко­го з акто­рів, але я ба­чу, що во­ни все одно не бо­я­ться і ду­же за­ан­га­жо­ва­ні у про­цес. Ду­маю, це за­слу­га ду­же спе­ци­фі­чної, до­бро­зи­чли­вої атмо­сфе­ри, яку вда­ло­ся ство­ри­ти під час ро­бо­ти. Мо­же, ау­ди­то­рія й « роз­ді­ля­є­ться » під час ці­єї ви­ста­ви, але ми, на сце­ні, ні — ми пра­цю­є­мо як єди­на ко­ман­да.

— А по­гляд Єв­ге­нії Гла­дій на си­ту­а­цію в Укра­ї­ні від­рі­зняв­ся від ба­че­н­ня її ко­лег по сце­ні?

— Ми го­во­ри­ли про вій­ну з Ро­сі­єю, але, щоб зро­зу­мі­ти одне одно- го, зму ше ні бу ли ви ко рис то ву ва ти ро­сій­ську мо­ву. Але ж ко­жна мова — це не ли ше фор ма спіл ку ван ня, во­на збе­рі­гає та­кож куль­тур­ну та істо­ри­чну пам’ять. Як жар­тує пер­со­наж Ма­са­ра в одній із сцен ви­ста­ви, «якщо ти дій­сно го­то­ва спіл­ку­ва­ти­ся зі мною, ти не мо­жеш ви­ко­ри­сто­ву ва ти для цьо го ро сійсь ку » . Звіс - но, це бу ла своє рід на про во ка ція для ау­ди то рії від нас: як що ми не - на­ви­ди­мо ро­сій­ську по­лі­ти­ку, то це сто­су­є­ться ли­ше уря­ду кра­ї­ни, Пу­ті на, чи ро сі ян вза га лі й то го, що іме ну єть ся « ро сійсь кою куль ту - рою » . Ду маю, че рез Єв­ге нію ці за - пи­та­н­ня по­ста­ли ще біль­ше та ці­ка - ві­ше. І, зві­сно, її осо­би­сті спо­га­ди та до свід ду же до по мог ли ви ста ві, оскіль­ки, якщо у нас ви­ни­ка­ли кон­кре­тні за­пи­та­н­ня про Укра­ї­ну, про те, що ста ло ся на Май да ні, то, без - пе реч но, ма ю чи по між нас ук ра їн - ку, ми зав ж ди мог ли за пи та ти на - пря­му.

— Угор­ський по­гляд на си­ту­а­цію в Укра­ї­ні кар­ди­наль­но від­рі­зня­є­ться від ли­тов­сько­го?

— Проблема в то­му, що угор­ський уряд та прем’єр-мі­ністр ду­же близь­кі до Пу­ті­на — і ча­сом не ли­ше в еко­но­мі­чно­му пла­ні, ай у пи­та­н­нях за­хи­сту людських прав. Ска­жі­мо, ко­ли ли­ше роз­го­рів­ся кон­флікт в Укра­ї­ні, наш прем’єр-мі­ністр ви­сту­пив з іні­ці­а­ти­вою, що, мо­же, це спри­я­тли­вий мо­мент, аби під­ня­ти пи­та­н­ня від­ді­ле­н­ня від Укра­ї­ни те­ри­то­рій, де про­жи­ва­ють гро­ма­дя­ни угор­сько­го по­хо­дже­н­ня... Тоб­то я з вла­сно­го до­сві­ду ба­га­то знаю про на­ціо­наль­ну «агре­сію».

— Ви ма­є­те ре­пу­та­цію ре­жи­се­ра, який ча­сто ви­ко­ри­сто­вує жорстокість на сце­ні. Однак у цій ви­ста­ві про вій­ну не має стіль­ки жор­сто­ко­сті, яку ди­кту­ва­ла ви­бра­на те­ма...

— 15 ро­ків то­му я по­ста­вив ду­же фі­зіо­ло­гі­чну ви­ста­ву за « Вой­це­ком» Бю­хне­ра, з то­го ча­су за мною за­крі­пи­ла­ся сла­ва « скан­да­лі­ста » . Однак, на­прав­ду, в остан­ні ро­ки я май­же не ви­ко­ри­сто­вую сце­ни жор­сто­ко­сті. Ця ви­ста­ва тво­ри­ла­ся у без­по­се­ре­дній спів­пра­ці з акто­ра- ми. За вдан ня, які ста вив пе ред ни - ми, бу ли на кшталт: « Як ви мо же - те уяви­ти в’язни­цю, що від­бу­ва­є­ться між людь ми у та кій си ту а ції? » І рі шен ня мог ло бу ти і з пси хо ло гіч - ної то­чки зо­ру, і з ко­мі­чної, а ча­сом про по ну ва ли й еле мен ти жор с то - кос ті, що увій ш ло у ви ста ву...

Для ме не на ба га то важ ли ві - шим є те, що спек такль ви рі ше но у на пів тем них то нах, а за вер шу єть - ся мо но ло гом ге роя, який кіль ка ра зів по вто рює, що ні чо го не ба - чить. Це осо бис то моя пер с пек ти ва по гля ду на си ту а цію, в якій ду же скла­дно ро­зі­бра­ти­ся. Я не сим­па­ти­зую Пу ті ну, але він ли ше по лі тик, і я ба чу ба га то ін ших влад них по лі - ти ків — із За хід ної Єв­ро пи, Укра ї - ни, ті­єї ж Угор щи ни... Са ме то му ви ко рис то вую ли ше один про жек - тор на сце ні: хто має вла ду « освіт - лю ва ти » по тріб ні йо му сто ро ни — мас- ме діа, уряд, по лі ти ки... Адже нам вар то пам’ ята ти, що за нас ча­сто ви­рі­шу­ють мо­жно­влад­ці. Мо­же, ми б і хо ті ли роз ди ви ти ся, що на справ ді від бу ва єть ся у тем ря ві, але сві­тло, вла­да — у ру­ках ко­гось ін­шо­го. У ви­ста­ві я на­ма­гав­ся « пе­ре­не­сти » біль­шість сцен на­силь­ства у тем­ря­ву...

Ще один ва­жли­вий аспект: у ви­ста­ві головному ге­рою Ма­са­рі до­рі­ка­ють, що він є пред­став­ни­ком ро­сій­ської про­па­ган­ди, на що Ма­са­ра від­по­від­ає, що ні­ко­го не вби­вав і не вб’є — і дій­сно, на сце­ні вми­рає ба­га­то лю­дей, але не від йо­го рук. І го­лов­не за­пи­та­н­ня: що на­справ­ді є злом, хто ви­нен — той, хто ко­гось вби­ває, чи той, хто від­дає на­ка­зи... Я ба­чив ба­га­то фото та ві­део, як, отри­му­ю­чи за­до­во­ле­н­ня, ка­ту­ють лю­дей се­па­ра­ти­сти на Дон­ба­сі. Але це зде­біль­шо­го під­лі­тки пу­бер­та­тно­го пе­рі­о­ду — зві­сно, во­ни вин­ні, але за ни­ми хтось сто­їть, хтось, хто має вла­ду і від­дає та­кі на­ка­зи... Це зі­ткне­н­ня схі­дно­єв­ро­пей­ської і за­хі­дно­єв­ро­пей­ської ци­ві­лі­за­цій. Пу­ті­ну ж «по­трі­бна» ця вій­на для сво­єї на­ціо­наль­ної по­лі­ти­ки, це спо­сіб, в який він до­во­дить на­ро­до­ві, що є силь­ним лі­де­ром, хоч як жор­сто­ко це зву­чить. Але ті са­мі бру­дні ігри з ви­бор­ця­ми вже бу­ли, на­при­клад, у Джор­джа Бу­ша під час вій­ни в Іра­ку...

— Ва­ша ви­ста­ва — ду­же ігро­ва, ска­жі­мо, для ме­не най­біль­шою «жор­сто­кі­стю» на сце­ні був за­пах роз­би­то­го ка­ву­на, який у цій си­туа-

ції на­га­ду­вав дух люд­ської пло­ті. І фі­нал теж на­стіль­ки ефе­ктно-те­а­траль­ний, що мо­же зда­ти­ся, що все до цьо­го бу­ла ли­ше гра...

— Для ме­не цей фі­нал — пев­ний кор­дон, мо­мент, ко­ли по­ка­зую, що ви­ста­ва за­кін­чи­ла­ся і за­ві­са опу­ска­є­ться. З на­шо­го ми­сте­цько­го бо­ку об’єктив­но під­ня­ти про­бле­му — це ма­кси­мум, що ми мо­же­мо зро­би­ти. Якщо ви хо­че­те біль­шо­го, по­трі­бно вже ви­хо­ди­ти за ме­жі те­а­тру. Це як жест до ау­ди­то­рії — вже їм на­ле­жить про­дов­жу­ва­ти по­ру­ше­ні у ви­ста­ві роз­ду­ми та роз­мо­ви. Яб і хо­тів взя­ти на се­бе біль­ше від­по­від­аль­но­сті, але не мо­жу, бо аб­со­лю­тно усві­дом­люю ме­жі те­а­тру. Я ро­зу­мію, що те­атр не в си­лі змі­ню­ва­ти світ, — ми мо­же­мо ли­ше ки­ну­ти своє­рі­дну «ви­бу­хів­ку» в ау­ди­то­рію, щоб її «роз­бур­ха­ти» до роз­ду­мів та дій. Я сві­до­мо ви­ко­ри­сто­ву­вав те­а­траль­ні рам­ки, аби «за­хи­сти­ти» цю ви­ста­ву, уни­кну­ти вра­же­н­ня яко­їсь «за­яви» на над­то бо­лю­чі те­ми на­ціо­наль­но­сті, куль­ту­ри чи мо­ви...

Ві­ктор СОБІЯНСЬКИЙ, Київ — Віль­нюс

ФОТО ДМИ­ТРА МАТВЕЄВА

ВИ­СТА­ВА «ВЕ­ЛИ­КЕ ЗЛО» ПРО КА­ТА­СТРО­ФУ МА­ЛАЙ­ЗІЙ­СЬКО­ГО БО­ЇН­ГА ТА СИ­ТУ­А­ЦІЮ В УКРА­Ї­НІ СТА­ЛА ОДНІ­ЄЮ З НАЙ­РЕ­ЗО­НАН­СНІ­ШИХ ПО­ДІЙ МАС­ШТА­БНО­ГО ТЕ­А­ТРАЛЬ­НО­ГО ФЕ­СТИ­ВА­ЛЮ «СИ­РЕ­НИ»

АР­ПАД ШИЛ­ЛІНГ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.