Що нас че­кає в май­бу­тньо­му?

Ми май­же ні­ко­ли не на­ва­жу­ва­ли­ся ска­за­ти іно­зем­ним по­ра­дни­кам жорс­тке «ні», ко­ли йшло­ся про ре­аль­ні по­ру­ше­н­ня на­ших на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів

Den (Ukrainian) - - Економіка -

За­раз ба­га­то дис­ку­сій йде про те, чи тре­ба про­дов­жу­ва­ти мо­ра­то­рій на про­даж зем­лі. Спра­ва не ли­ше в мо­ра­то­рії. Проблема на­ба­га­то шир­ша. Спра­ва в усіх ді­ях на­шої вла­ди. Сві­до­мих і не­сві­до­мих. Ска­жі­мо так: якщо за­раз мо­ра­то­рій про­дов­жать, усе одно ри­зи­ки, що си­ту­а­ція роз­ви­ва­ти­ме­ться не в кра­щий бік, ду­же ве­ли­кі.

І проблема не ли­ше в під­сту­пних МВФ і Сві­то­во­му бан­ку, які, як де­хто ду­має, сплять і ба­чать, щоб від­да­ти на­шу кра­ї­ну на роз­тер­за­н­ня транс­на­ціо­наль­ним кор­по­ра­ці­ям. Біль­шість спів­ро­бі­тни­ків цих між­на­ро­дних фі­нан­со­вих ін­сти­ту­тів на­віть не за­ми­слю­ю­ться, що та­кі зав­да­н­ня існу­ють і що ці ін­сти­ту­ти якраз за­ду­му­ва­ли­ся для цих ці­лей. Во­ни зви­кли так ді­я­ти. Де­я­кі з них ціл­ком ві­рять у те, що ро­блять. Так за­то­че­на сві­то­ва еко­но­мі­чна си­сте­ма. Сво­го ча­су я мі­ся­ця­ми ви­вчав ре­зуль­та­ти ро­бо­ти МВФ і СБ у рі­зних кра­ї­нах. І з ко­жним но­вим зду­ва­н­ням чер­го­вої фі­нан­со­вої буль­ба­шки, з ко­жною но­вою еко­но­мі­чною кри­зою рі­зні кра­ї­ни одна за одною по­тра­пля­ли в бор­го­ві ями, з яких ви­хо­ди­ли змі­нив­шись. А я на­га­даю, що за остан­ні 40 ро­ків уче­ні на­ра­ху­ва­ли пів­со­тні більш-менш ве­ли­ких фі­нан­со­вих буль­ба­шок у рі­зних ку­то­чках Зем­лі.

Сві­то­вий банк офіційно ство­рю­вав­ся для по­до­ла­н­ня бі­дно­сті. І він по­стій­но хва­ли­ться успі­ха­ми, мов­ляв, кіль­кість бі­дних за цей час та­ки змен­ши­ла­ся. Але всі йо­го «успі­хи» на­справ­ді до­ся­гну­ті за ра­ху­нок Ки­таю й кіль­кох ін­ших кра­їн Азії. І ці дер­жа­ви ді­я­ли якраз на­пе­ре­кір по­ра­дам МВФ. А ре­шта сві­ту ста­ла бі­дні­шою. У са­мих США роз­рив між бі­дни­ми й ба­га­ти­ми за остан­ні 40 ро­ків збіль­шу­вав­ся най­швид­ши­ми тем­па­ми. Те­пер Шта­ти в цьо­му сен­сі аб­со­лю­тний лі­дер.

На сьо­го­дні­шній день 1% на­се­ле­н­ня Зем­лі во­ло­діє більш ніж по­ло­ви­ною всіх ба­гатств, ствер­джу­є­ться в остан­ньо­му до­слі­джен­ні Credit Suisse.

До­хід на ду­шу на­се­ле­н­ня, за да­ни­ми МВФ, у 20 най­ба­га­тших кра­ї­нах 2000 року пе­ре­ви­щу­вав се­ре­дній до­хід на ду­шу на­се­ле­н­ня в 20 най­бі­дні­ших кра­ї­нах у 37 ра­зів. Цей роз­рив по­дво­їв­ся з 1960 року. Але якщо роз­гля­да­ти не се­ре­дньо­ду­шо­ві до­хо­ди по кра­ї­нах, а до­хо­ди най­ба­га­тших у сві­ті й най­бі­дні­ших, то роз­рив бу­де на­ба­га­то зна­чні­шим.

Тоб­то бі­дні ста­ли бі­дні­ши­ми, а ба­га­ті — ба­га­тши­ми. Та­ка си­ту­а­ція у сві­то­вій істо­рії по­вто­рю­ва­ла­ся вже кіль­ка ра­зів і зав­жди за­кін­чу­ва­ла­ся сер­йо­зни­ми транс­фор­ма­цій­ни­ми кри­за­ми. І дво­ма сві­то­ви­ми вій­на­ми. При цьо­му роз­рив між бі­дни­ми й ба­га­ти­ми про­дов­жує зро­ста­ти.

Чи­ма­ло екс­пер­тів ціл­ком пра­виль­но називають на­шою ду­же ва­жли­вою ме­тою від­нов­ле­н­ня впев­не­но­го й на­віть при­ско­ре­но­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Але ва­жли­во не за­бу­ва­ти, що для до­ся­гне­н­ня дій­сно по­трі­бних на­шій на­ції ре­зуль­та­тів

при при­ско­рен­ні зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки ми зо­бов’яза­ні збе­рег­ти рів­но­мір­не зро­ста­н­ня до­хо­дів усіх верств на­се­ле­н­ня. І це не ли­ше со­ці­аль­не, а ціл­ком еко­но­мі­чне пи­та­н­ня. Без роз­ши­ре­н­ня вну­трі­шньо­го по­пи­ту ми «пра­виль­не» й стій­ке зро­ста­н­ня не за­без­пе­чи­мо.

За­раз ба­га­то кри­ти­ку­ють МВФ і Сві­то­вий банк.

Мо­жна бу­ло б ши­ро­ко ци­ту­ва­ти і но­бе­лів­ських ла­у­ре­а­тів, і ко­ли­шніх пра­ців­ни­ків між­на­ро­дних фі­нан­со­вих ор­га­ні­за­цій, які та­кож жорс­тко кри­ти­ку­ва­ли по­тім ці ін­сти­ту­ти, спи­ра­ю­чись на вла­сний до­свід.

Си­ту­а­ції, схо­жі на ту, в якій за­раз пе­ре­бу­ває на­ша кра­ї­на, вже бу­ва­ли в сві­ті не раз і не два. Щоб уяви­ти, яких ри­зи­ків нам слід по­ста­ра­ти­ся уни­кну­ти (не­хай на­віть сьо­го­дні на це ма­ло на­дій), я на­ве­ду ци­та­ту ко­ли­шньо­го про­фе­со­ра Гар­вард­ської шко­ли бі­зне­су Де­ві­да Кор­те­на, який зго­дом ба­га­то ро­ків пра­цю­вав у рам­ках про­грам по­до­ла­н­ня бі­дно­сті в рі­зних кра­ї­нах, зокре­ма в Па­ки­ста­ні, Ін­дії, Бан­гла­деш, Та­ї­лан­ді, Ін­до­не­зії, на Шрі­Лан­ці й Фі­ліп­пі­нах. Під­кре­сли­мо, йо­го пра­ці до­сить ви­со­ко оці­ню­ва­ли найі­ме­ни­ті­ші еко­но­мі­чні ви­да­н­ня сві­ту. «Ба­га­то йо­го ар­гу­мен­тів без­за­пе­ре­чні, а вся книж­ка в ці­ло­му має зайня­ти ви­со­ке мі­сце в пе­ре­лі­ку кни­жок, які обов’яз­ко­во має про­чи­та­ти на­віть ду­же зайня­тий ке­рів­ник кор­по­ра­ції», — пи­са­ла про йо­го книж­ку Financial Times.

І ось що на­пи­сав Кор­тен у сво­їй книж­ці, що ви­йшла 2002 року:

«Перш ніж Між­на­ро­дний ва­лю­тний фонд (МВФ) і Сві­то­вий банк пе­ре­бу­ду­ва­ли еко­но­мі­чну по­лі­ти­ку Ко­ста-Ріки, для то­го щоб по­лег­ши­ти її про­бле­ми, пов’яза­ні з між­на­ро­дною за­бор­го­ва­ні­стю, Ко­ста-Рі­ка бу­ла ши­ро­ко ві­до­ма як кра­ї­на з біль­шим рів­но­прав’ям, ніж її су­сі­ди. У ній бу­ло не­аби­як роз­ви­ну­те дрі­бне фер­мер­ство й бу­ла не­ве­ли­ка кіль­кість ве­ли­ких ма­є­тків, ха­ра­ктер­них для ін­ших ла­ти­но­а­ме­ри­кан­ських кра­їн. По­лі­ти­ка, нав’яза­на МВФ і Сві­то­вим бан­ком, змі­ни­ла еко­но­мі­чні ва­же­лі на зби­ток дрі­бним фер­ме­рам, які ви­ро­бля­ли про­ду­кти, не­об­хі­дні для хар­чу­ва­н­ня ко­ста­ри­кан­ців, за­те на ко­ристь ве­ли­ких зе­мель­них во­ло­дінь, що ви­ро­бля­ють про­ду­кцію на екс­порт. У ре­зуль­та­ті цьо­го ти­ся­чі дрі­бних фер­ме­рів втра­ти­ли зем­лі, їхні зем­лі бу­ли об’єд­на­ні у ве­ли­кі ран­чо й сіль­сько­го­спо­дар­ські план­та­ції, що пра­цю­ють на екс­порт, і рі­зни­ця в до­хо­дах на­се­ле­н­ня Ко­ста-Ріки по­ча­ла збіль­шу­ва­ти­ся, на­бли­зив­шись до ре­шти кра­їн Ла­тин­ської Аме­ри­ки. Зро­ста­н­ня зло­чин­но­сті й на­силь­ства ви­ма­га­ло різ­ко­го збіль­ше­н­ня ви­трат на по­лі­цію й гро­мад­ську без­пе­ку. Для за­до­во­ле­н­ня основ­них по­треб у про­до­воль­стві кра­ї­на ви­му­ше­на те­пер по­кла­да­ти­ся на ім­порт, і зов­ні­шній борг, який по­вин­на бу­ла по­га­си­ти ця стру­ктур­на пе­ре­бу­до­ва, по­дво­їв­ся. За всі­єї обур­ли­во­сті на­слід­ків їхньої по­лі­ти­ки МВФ і Сві­то­вий банк вка- зу­ють на Ко­ста-Рі­ку як на при­клад успі­шної стру­ктур­ної пе­ре­бу­до­ви, то­му що збіль­ши­ло­ся еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня й кра­ї­на те­пер зда­тна ре­гу­ляр­но ви­пла­чу­ва­ти свої бор­ги. У Бра­зи­лії пе­ре­ве­де­н­ня сіль­сько­го го­спо­дар­ства з дрі­бно­зе­мель­но­го, що ви­ро­бляє про­ду­кцію для вну­трі­шньо­го спо­жи­ва­н­ня, на ка­пі­та­ло­міс­тке ви­ро­бни­цтво для екс­пор­ту між 1960 і 1980 ро­ком ви­ті­сни­ло зі сво­єї зем­лі 28,4 млн жи­те­лів — біль­ше, ніж усе на­се­ле­н­ня Ар­ген­ти­ни. У Ін­дії за со­рок ро­ків ве­ли­ко­мас­шта­бні про­е­кти роз­ви­тку по­зба­ви­ли мі­сця про­жи­ва­н­ня 20 млн осіб. 1989 року по­то­чні про­е­кти Сві­то­во­го бан­ку при­зве­ли до ви­се­ле­н­ня 1,5 млн осіб, і ще 1,5 млн за­гро­жу­ва­ла та ж до­ля в ре­зуль­та­ті про­е­ктів, що бу­ли у ста­дії роз­роб­ки. Спів­ро­бі­тни­ки Бан­ку не змо­гли вка­за­ти жо­дно­го про­фі­нан­со­ва­но­го їхнім бан­ком про­е­кту, за яким ви­се­ле­ні лю­ди бу­ли б вла­што­ва­ні й від­но­ви­ли б той рі­вень жи­т­тя, який у них був до пе­ре­се­ле­н­ня».

Але все-та­ки го­лов­ні на­ші про­бле­ми — не тіль­ки й не стіль­ки у сві­то­вих фі­нан­со­вих ін­сти­ту­тах. Що ми са­мі зро­би­ли для ре­аль­ної змі­ни стру­кту­ри на­шої еко­но­мі­ки з си­ро­вин­ної в бік збіль­ше­н­ня час­тки ви­ро­бництв з гли­бо­кою пе­ре­роб­кою й ви­со­ки­ми те­хно­ло­гі­я­ми? І ми са­мі ду­же рід­ко на­ва­жу­ва­ли­ся ска­за­ти іно­зем­ним по­ра­дни­кам жорс­тке «ні», ко­ли йшло­ся про ре­аль­ні по­ру­ше­н­ня на­ших на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів. І, ду­маю, ча­сто це бу­ло швид­ше не­ро­зу­мі­н­ням стра­те­гі­чних ін­те­ре­сів Укра­ї­ни, ніж пря­мим злим на­мі­ром на­ших еліт. При цьо­му свої по­мил­ки й усі свої кра­діж­ки всі скла­ди на­шої вла­ди ча­стень­ко спи­су­ва­ли на «під­сту­пний» МВФ.

При цьо­му ча­сти­ну ін­стру­мен­тів, про­по­но­ва­них між­на­ро­дни­ми фі­нан­со­ви­ми ін­сти­ту­та­ми, ціл­ком мо­жна й тре­ба впро­ва­джу­ва­ти. Але ли­ше ча­сти­ну. Яку? Це те­ма окре­мої роз­мо­ви. Але час би ма­ти вла­сні до­бре про­ду­ма­ні стра­те­гі­чні пла­ни при­ско­ре­н­ня еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку Укра­ї­ни. І ма­ти му­жність бо­ро­ти­ся за їхнє вті­ле­н­ня.

Артем ПЕ­ТРЕН­КО, ек­сперт Ін­сти­ту­ту укра­їн­ської по­лі­ти­ки

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.