«Щоб зав­тра спо­кій­но дивитися одне одно­му в очі»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ві­та­лій АНДРОНІК, Мінськ

За май­же рік во­лон­тер­ства ко­ман­да Ан­дрія зі­бра­ла ко­шти на три ав­то­мо­бі­лі для ме­ди­ків, які ря­ту­ють жи­т­тя на фрон­ті, й від­пра­ви­ла по­над три тон­ни ре­чей пе­ре­се­лен­цям, які за­ли­ши­ли­ся на те­ри­то­рії Укра­ї­ни. Сам Ан­дрій — із Го­ме­ля, за­йма­є­ться не­фор­маль­ною осві­тою до­ро­слих, про­во­дить тре­нін­ги на те­му прав лю­ди­ни. У гро­мад­ську ді­яль­ність пі­шов по­над 15 ро­ків то­му. А став во­лон­те­ром пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті в Укра­ї­ні, в якій сам брав актив­ну участь.

«Одні­єю з при­чин, чо­му я став во­лон­те­ром, бу­ла смерть бі­ло­ру­са Михайла Жи­знев­сько­го на Май­да­ні. Він го­мель­ча­нин, і я теж, — роз­по­від­ає Ан­дрій Стри­жак. — Бу­кваль­но на дру­гий день пі­сля то­го, як ста­ло ві­до­мо, що він за­ги­нув, ми від­шу­ка­ли йо­го ба­тьків, по­ча­ли зби­ра­ти для них до­по­мо­гу. У них то­ді бу­ли скру­тні ча­си: лі­тні ба­тьки хло­пця зні­ма­ли квар­ти­ру, і на хви­лі не­га­ти­ву до по­дій в Укра­ї­ні вла­сни­ки квар­ти­ри взим­ку ви­ки­ну­ли їх на ву­ли­цю... І до­во­лі швид­ко вда­ло­ся зі­бра­ти ко­шти й при­дба­ти для них но­ву квар­ти­ру».

Пі­сля цьо­го Ан­дрій по­чав актив­но бра­ти участь у Єв­ро­май­да­ні. Від са­мо­го по­ча­тку пра­цю­вав на га­ря­чій лі­нії «Єв­ро­май­да­нSOS», а по­вер­ну­ти­ся до Бі­ло­ру­сі і про­сто пра­цю­ва­ти вже не міг. Як він сам зі­зна­є­ться, «від то­го, що ти до­по­ма­га­єш лю­дям, з’яв­ля­є­ться мі­цна за­ле­жність — уже не мо­жеш без цьо­го».

Пі­сля Май­да­ну во­лон­тер по­чав їзди­ти на Дон­бас. «Впер­ше ту­ди по­їхав на­при­кін­ці сі­чня 2015-го зі сво­ї­ми дру­зя­ми, — про­дов­жує Ан­дрій. — Во­ни до­по­ма­га­ють без­по­се­ре­дньо ар­мії, а мар­шрут «Бі­ло­русь — АТО» — це во­лон­тер­ська ініціатива, ство­ре­на для до­по­мо­ги пе­ре­се­лен­цям та ме­ди­кам, які пра­цю­ють у зо­ні АТО».

У ро­ди­ні до во­лон­тер­ської ді­яль­но­сті Ан­дрія вже зви­кли. Що­прав­да, між ним і ба­тьком не зав­жди є по­ро­зу­мі­н­ня, ко­ли мова за­хо­дить про Укра­ї­ну, оскіль­ки той уже до­сить дав­но про­жи­ває в Мо­скві.

Уже май­же рік бі­ло­рус Ан­дрій Стри­жак зби­рає і від­прав­ляє в Укра­ї­ну до­по­мо­гу для пе­ре­се­лен­ців із зо­ни АТО

«ЦЕ — ВІЙ­НА, ПЕ­РЕ­Д­УСІМ, У ГО­ЛО­ВАХ»

На Дон­ба­сі во­лон­те­ра ба­га­то що зди­ву­ва­ло: лю­ди ні­би опи­ни­ли­ся у двох ре­аль­но­стях: зов­сім по­ряд стрі­ля­ють, а че­рез кіль­ка кі­ло­ме­трів — зви­чай­не жи­т­тя, де про вій­ну май­же не го­во­рять...

«Я не маю ілю­зій що­до сто­рін кон­флі­кту, то­му що бу­дья­ка вій­на — це на­силь­ство, убив­ства і кров, до яких при­че­тні оби­дві сто­ро­ни. За­ле­жить усе від мо­ти­ва­ції, як це ро­би­ться і на­ві­що. Ми зви­кли до то­го, що вій­на — це то­таль­не втя­гне­н­ня всьо­го су­спіль­ства в про­цес руй­ну­ва­н­ня. Адже там фронт, а за 20 — 30 км роз­та­шу­ва­ла­ся пі­це­рія, де мо­жна спо­кій­но і сма­чно по­їсти... І лю­ди, які си­дять за су­сі­днім сто­ли­ком, на­ма­га­ю­ться вза­га­лі не го­во­ри­ти про вій­ну», — ді­ли­ться вра­же­н­ня­ми Ан­дрій Стри­жак.

Не мо­гла за­ли­ши­ти­ся для Ан­дрія не­по­мі­че­ною та­кож ін­фор­ма­цій­на вій­на ро­сій­ських та укра­їн­ських ЗМІ. При­чо­му во­лон­тер вва­жає, що укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня не так да­ле­ко пі­шло від ро­сій­сько­го. «Це — вій­на, пе­ре­д­усім, у го­ло­вах, і ті сте­ре­о­ти­пи, що їх ви­га­ду­ють про­па­ган­ди­сти, зав­да­ють ще біль­шої шко­ди, ніж оскол­ки й ку­лі», — за­зна­чає во­лон­тер.

«РАТАЎНІЦА» ВІД БІ­ЛО­РУ­СІВ

Пі­сля по­їздок Ан­дрія на Дон­бас з’явив­ся во­лон­тер­ський рух «Гу­ма­ні­тар­ний мар­шрут «Бі­ло­русь — АТО». По­ки що бі­ло­ру­ська вла­да ні­як не зре­а­гу­ва­ла на та­ку іні­ці­а­ти­ву і не втру­ча­є­ться в ді­яль­ність во­лон­те­рів. Та й при­сі­ка­ти­ся ні до чо­го, адже ні­чо­го не­за­кон­но­го во­лон­те­ри не ро­блять: не по­ста­ча­ють зброї, не пе­ре­во­зять за­бо­ро­не­них ме­ди­ка­мен­тів.

«Ми за­раз за­йма­є­мо­ся дво­ма на­прям­ка­ми: до­по­ма­га­є­мо Пер шо му доб ро воль чо му гос - пі та лю іме ні М. Пи ро го ва. І дру гий на пря мок — це спів - пра ця з бла го дій ним фон дом « За хис ти мо Укра ї ну » , який діє в Чер ні го ві. Во ни пра цю - ють із пе­ре­се­лен­ця­ми, які за­ли­ши­ли­ся в Укра­ї­ні й, зокре­ма, на Чер­ні­гів­щи­ні, а та­кож із чле­на­ми сі­мей за­ги­блих, по­ра не них і без віс ти зник лих бій­ців АТО».

За сло­ва­ми Ан­дрія, пе­ре­се­лен­ці, які пе­ре­їжджа­ють у Бі­ло­русь, за­зви­чай ма­ють ан­ти­укра­їн­ські на­строї, то­му й не під­три­мує їх. Про­те в кра­ї­ні ви­ста­чає ор­га­ні­за­цій, які за­йма­ю­ться до­по­мо­гою бі­жен­цям із Укра­ї­ни в Бі­ло­ру­сі.

Во­лон­те­ри ж «Гум­мар­шру­ту» за­без­пе­чу­ють укра­їн­ських пе­ре­се­лен­ців те­плим одя­гом, взу­т­тям, пре­дме­та­ми по­бу­ту, а для ді­тей зби­ра­ють ігра­шки. Пів­то­ра мі­ся­ця то­му «Гум­мар­шрут» до­по­міг ді­тям пе­ре­се­лен­ців зі шкіль­ним при­ла­д­дям. Най­ближ­чим ча­сом Ан­дрій спо­ді­ва­є­ться від­пра­ви­ти в Укра­ї­ну на­сту­пний ван­таж із те­пли­ми ре­ча­ми. Для го­спі­та­лю на зі­бра­ні ко­шти во­лон­те­ри у Ки­є­ві закуповують не­об­хі­дні ме­ди­ка­мен­ти, які за­мов­ля­ють са­мі ме­ди­ки. З ве­сни цьо­го року по­ча­ли зби­ра­ти ко­шти на ав­то­транс­порт для по­льо­вих лі­ка­рів.

«Пер­ша ма­ши­на, яку ми їм за­гна­ли, — це ре­а­ні­мо­біль, до­сить ві до мий на Дон ба сі. Він оздо­бле­ний ви­ши­ван­кою, і на ньо­му є на­пис «Ратаўніца» — щоб бу­ло ви­дно — це від бі­ло­ру сів. Дру га ма ши на, « Ма - йя» — ба­га­то­фун­кціо­наль­ний ван­та­жний мік ро ав то бус, який пе­ре­во­зить ба­га­то рі­зних ре чей, в то му чис лі мо біль ну по льо ву хі рур гіч ну гру пу, а крім то го, це мо біль ний мед - пункт, у яко му по ра не ні мо - жуть отри­ма­ти до­по­мо­гу до то­го, як їх від ве зуть у ти ло вий го­спі­таль, — роз­по­від­ає во­лон­тер. — І тре­тю ма­ши­ну ми при­гна­ли бу­кваль­но 14 жов­тня із Ні­дер­лан­дів. Ма­ши­на хо­ро­ша тим, що на ній мо­жна швид­ко пе­ре­пра­ви­ти гру­пу під­си­ле­н­ня хі­рур­гі­чних по­ту­жно­стей із лі­ка­рень у зо­ні АТО, не ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи важ­ко­го транс­пор­ту. Ця ма­ши­на уже в Ки­є­ві і про­хо­дить роз­ми­тне­н­ня. На­зва­ли її «Зор­ка». Як тіль­ки во­на бу­де го то ва, її від прав лять до Ар­те мівсь ка, а там гос пі таль уже сам ви­рі­шить, як во­на пра­цю­ва­ти­ме».

«НЕ ВА­ЖЛИ­ВО, СКІЛЬ­КИ ЖЕР­ТВУ­ЮТЬ, ВА­ЖЛИ­ВО — ЯК»

За­раз во­лон­те­ри зно­ву від­но­ви­ли збір ко­штів, але вже не на ав­то, а на те, що по­ве­зе «Зор­ка» — ме­ди­ка­мен­ти і ме­ди­чне обла­дна­н­ня. За­зви­чай на до­по­мо­гу жер­тву­ють не­ве­ли­кі су­ми, але є по­стій­ні бла­го­дій­ни­ки.

«Не­ва­жли­во, скіль­ки жер­тву­ють, ва­жли­во — як і з яки­ми по чут тя ми. Це — ви яв со­лі дар нос ті, спів чут тя, доб ро -

При цьо­му во­лон­тер роз­по­вів, що че­рез до­по­мо­гу Укра­ї­ні вза­є­ми­ни з ба­га­тьма зна­йо­ми­ми змі­ни­ли­ся, ста­ли більш різ­ки­ми че­рез рі­зне став­ле­н­ня до Укра­ї­ни се­ред бі­ло­ру­сів.

«З де­яки­ми лю­дьми вза­є­ми­ни ого­ли­ли­ся, ста­ли більш різ­ки­ми. Бу­ли лю­ди, з яки­ми міг ра­ні­ше роз­мов­ля­ти, вва­жав, що во­ни ма­ють вла­сну дум­ку. Та ко­ли ба­чу, що лю­ди­на, яка ко­лись ми­сли­ла ціл­ком кри­ти­чно, за­раз про­сто від­тво­рює ро­сій­ське те­ле­ба­че­н­ня, ба­жа­н­ня щось до­во­ди­ти зни­кає. Але щоб я тур­бу­вав­ся за свою без­пе­ку, то та­ко­го не­має», — роз­по­від­ає Ан­дрій.

Во­лон­тер за­зна­чає, що до­по­мо­га бі­жен­цям і ме­ди­кам у зо­ні АТО ба­га­то в чо­му ви­кли­кає ро­зу­мі­н­ня в обох сто­рін кон­флі­кту. Та­ким чи­ном, акти­віст хо­че про­де­мон­стру­ва­ти, що Бі­ло­русь не є уча­сни­ком кон­флі­кту, а су­сі­дом, який зав­жди до­по­мо­же.

Ко­ман­да «Гум­мар­шру­ту» скла­да­є­ться із близь­ко де­ся­ти по­стій­них во­лон­те­рів. Во­ни пра­цю­ють як пред­став­ни­ки в ре­гіо­нах, ор­га­ні зо­ву­ють збір ре­чей і зна­хо­дять для них мі­сце збе­рі­га­н­ня. Ще во­ни до­по­ма­га­ють пе­ре­прав­ля­ти ван­таж до Го­ме­ля і да­лі в Укра­ї­ну. Ча­сто до «Гум­мар­шру­ту» до­лу­ча­ю­ться не­бай­ду­жі бі­ло­ру­си, які іно­ді ма­ють віль­ний час і го­то­ві до­по­мог­ти.

«НА­ША ПО­ЗИ­ЦІЯ ЧІ­ТКА: ТРЕ­БА ДО­ПО­МА­ГА­ТИ»

Ан­дрій Стри­жак ві­рить, що в Укра­ї­ні не­о­дмін­но від­но­ви­ться мир і бі­ло­ру­си, зі сво­го бо­ку, всі­ля­ко до­по­мо­жуть у цьо­му.

«Не­зва­жа­ю­чи на те, що на­ша вла­да ча­сто за­ймає див­ну по­зи­цію — ні на­шим, ні ва­шим, — на­ша по­зи­ція чі­тка: тре­ба до­по­ма­га­ти. Ми — хо­ро­ші су­сі­ди і ма­є­мо бу­ду­ва­ти на­ші від­но­си­ни так, щоб зав­тра спо­кій­но дивитися одне одно­му в очі й не со­ро­ми­ти­ся. Що­би між на­ми не ста­ло­ся та­ких не­зво­ро­тних про­це­сів, які вже по­ча­ли­ся між ро­сі­я­на­ми та укра­їн­ця­ми, — роз­по­від­ає Ан­дрій. — Укра­ї­на — пов­но­цін­на дер­жа­ва з де­мо­кра­ти­чно обра­ною вла­дою. Хо­ті­ло­ся б по­ба­жа­ти укра­їн­цям, щоб на ва­шій зем­лі яко­мо­га ско­рі­ше від­но­вив­ся мир».

ФОТО З АРХІВУ АН­ДРІЯ СТРИЖАКА

«ОДНІ­ЄЮ З ПРИ­ЧИН, ЯКА ЗАТЯГНУЛА МЕ­НЕ У ВО­ЛОН­ТЕР­СТВО, СТА­ЛА СМЕРТЬ БІ­ЛО­РУ­СА МИХАЙЛА ЖИ­ЗНЕВ­СЬКО­ГО В РЕ­ЗУЛЬ­ТА­ТІ ЗІ­ТКНЕНЬ НА МАЙ­ДА­НІ. ВІН — ГО­МЕЛЬ­ЧА­НИН, ЯК І Я», — РОЗ­ПО­ВІД­АЄ АН­ДРІЙ СТРИ­ЖАК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.