Да­ле­кий Схід Ле­он­тія Та­тар­чу­ка

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Ми­тець роз­по­від­ав, що ча­сто ба­чив про­ро­чі сни, в яких ста­рий си­во­чо­лий чо­ло­вік (Бог?) під­ка­зує йо­му, що і як слід ма­лю­ва­ти. На окре­мих ро­бо­тах ху­до­жни­ка зо­бра­же­но Ісу­са Хри­ста, Бо­го­ро­ди­цю, цер­кви і лю­дей, які до них при­хо­дять.

До­ве­ло­ся Ле­он­тію Іва­но­ви­чу пра­цю­ва­ти ра­зом з ви­да­тним по­е­том-ди­си­ден­том Ва­си­лем Сту­сом. Кі­нець ві­сім­де­ся­тих ро­ків. У СРСР три­ває пе­ре­бу­до­ва, про­те ба­га­то по­літв’язнів ще від­бу­ва­ють по­ка­ра­н­ня. Біль­шість бо­я­ли­ся і пі­ді­йти до Сту­са, а Та­тар­чук роз­мов­ляв з ним, ді­лив­ся хлі­би­ною, до­по­ма­гав під­ня­ти важ­кий п’ят­де­ся­ти­кі­ло­гра­мо­вий від­бій­ний мо­ло­ток. Бо зав­жди за­ли­шав­ся Лю­ди­ною — про­стою, щи­рою, спра­ве­дли­вою. За це йо­го по­ва­жа­ли і лю­би­ли. Одна з ро­біт ху­до­жни­ка має на­зву «Оста­н­ня змі­на Ва­си­ля Сту­са».

Пер­ші ви­став­ки на­шо­го зем­ля­ка від­бу­ли­ся у по­се­лен­ні іме­ні Ма­тро­со- ва і в Ма­га­да­ні. На все­со­ю­зній ви­став­ці чо­ло­вік по­сів дру­ге мі­сце.

1988 року Та­тар­чу­ки по­вер­ну­ли­ся до Во­ло­ди­ми­ра-Во­лин­сько­го. Мі­сто в той час свя­тку­ва­ло ти­ся­чо­лі­тній юві­лей. Ле­он­тій Іва­но­вич брав актив­ну участь у за­галь­но­мі­ських куль­тур­но-ми­сте­цьких за­хо­дах.

У ли­пні 2012 року у Во­ло­ди­ми­рі­Во­лин­сько­му істо­ри­чно­му музеї від­бу­ла­ся юві­лей­на ви­став­ка митця до йо­го 75-річчя, а 17 гру­дня то­го ж року па­на Ле­он­тія не ста­ло. Дру­жи­на Га­ли­на Сте­па­нів­на, роз­по­від­а­ла, що і в свій остан­ній день, у лі­кар­ня­ній па­ла­ті, він про­сив при­не­сти йо­му пен­зель і фар­би...

Жи­ве ми­тець у спо­га­дах ді­тей, ону­ків, прав­ну­ків, дру­зів, а йо­го ро­бо­ти збе­рі­га­ю­ться у фон­дах Во­ло­ди­ми­ра-Во­лин­сько­го істо­ри­чно­го му­зею та Во­лин­сько­го кра­є­знав­чо­го му­зею, рі­дних і в при­ва­тних ко­ле­кці­ях.

Ва­силь Стус, який пра­цю­вав з Та­тар­чу­ком на Да­ле­ко­му Схо­ді, на­пи­сав чу­до­ві ряд­ки: « До­зволь ме­ні, мій ве­чо­ро­вий сві­те, зер­ном упа­сти в рі­дній сто­ро­ні...» Ле­он­тій Та­тар­чук сво­ї­ми ви­тво­ра­ми по­сі­яв до­брі зер­на у ду­шах лю­дей, які йо­го зна­ли і про­ро­ста­ти­муть во­ни сві­тли­ми спо­га­да­ми про не­за­бу­тньо­го ху­до­жни­ка. На кар­ти­ні, де зо­бра­же­ний Ва­силь Стус, ху­до­жник за­ли­шив та­кі вір­шо­ва­ні ряд­ки: «Да­ле­ко до те­бе іти, / І жи­зні всі­єї не хва­тить, / Ко­лим­ські со­пки кру­ті / В мор­дов­ських сні­гах по­хо­ва­ють. // Не ді­йду до те­бе ні­ко­ли, / Укра­ї­но рі­дна моя, / Я за­му­че­ний в ко­лим­ській не­во­лі / Вмер в мор­дов­ських сні­гах».

Во­лин­ський ху­до­жник пра­цю­вав

ра­зом зі Сту­сом

ІЛЮСТРАЦІЮ НА­ДА­НО АВ­ТО­РОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.