Ми і пів­ні­чний су­сід

Den (Ukrainian) - - Україна Incognita -

Укра­їн­сько-ро­сій­ські від­но­си­ни в ча­сі і про­сто­рі

ли со­бою не­ор­га­ні­зо­ва­ний сти­хій­ний спро­тив се­лян­ських мас. Однак в Укра­ї­ні існу­ва­ло ко­за­цтво як ор­га­ні­зо­ва­на кор­по­ра­ція про­фе­сій­них вій­сько­ви­ків. Хмель - ни­цький уклав вій­сько­вий со­юз з крим­ським ха­ном і у бо­роть­бі з вій­ська­ми поль­сько­го ко­ро­ля роз­бу­ду­вав Ко­за­цьку дер­жа­ву.

Крах поль­сько­го зем­ле­во­ло­ді­н­ня по­ко­за­чив май­же все ук ра їнсь ке се лян ст во, але при звів до зга сан ня се - лян­ської вій­ни. До­да­тко­вою при­чи­ною втра­ти ре­во­лю­цій­но­го по­тен­ці­а­лу став роз­кол у та­бо­рі бор­ців за не­за­ле­жність уна­слі­док пра­гне­н­ня ко­за­цької стар­ши­ни здо­бу­ти у вла­сність зем­лю із се­ля­на­ми. Ге­тьма­ну до­ве­лось шу­ка­ти со­ю­зни­ків за ме­жа­ми Укра­ї­ни. Однак до­по­мо­га з бо­ку Ро­сій­ської дер­жа­ви обер­ну­ла­ся ва­саль­ною за­леж ніс тю і руй ну ван ням тих кон ту рів на ці о наль ної дер­жав­но­сті, які вже сфор­му­ва­ли­ся.

Тра гіч на до ля Укра їнсь кої ре во лю ції ма ла од ну гли­бин­ну при­чи­ну: Схі­дна Єв­ро­па від­ста­ва­ла в сво­є­му роз­ви­тко­ві від За­хі­дної на 100 — 150 ро­ків. Скла­ла­ся див­на си­ту­а­ція, ко­ли то­вар но-гро­шо­ві від­но­си­ни на те­ри­то­рії Ре­чі По­спо­ли­тої роз­ви­ва­ли­ся не в на­драх «тре­тьо го ста ну » , а се ред шлях ти і маг на тів за учас ті ціл­ком за­ле­жних від них єв­рей­ських фі­нан­со­вих кіл. Ко­за­ки вне­сли ор­га­ні­зо­ва­ність у на­ціо­наль­но-ви­зволь­ну вій­ну, якої не бу­ло у по­пе­ре­дніх єв­ро­пей­ських се­лян­ських вій­нах. Але во­ни не спро­мо­гли­ся зро­би­ти не­від­во­ро­тним про­цес фор­му­ва­н­ня на­ціо­наль­ної дер­жав­но­сті, то му що са мі фор му ва ли ся як стан фе о даль но го сус - піль­ства, а не як еко­но­мі­чно са­мо­стій­ний клас ка­пі­та­лі­сти­чно­го су­спіль­ства.

Укра­їн­ська ре­во­лю­ція XVII ст. ви­па­дає з низ­ки бур­жу­а­зних ре­во­лю­цій, про­те за­ли­ша­є­ться ре­во­лю­ці­єю, в якій тіс но пе ре пле ли ся со ці аль ні, на ці о наль но- ви - зволь­ні й ре­лі­гій­ні скла­до­ві. В тій ча­сти­ні Укра­ї­ни, яка ві­ді­йшла до ро­сій­ської дер­жа­ви, від­но­ви­ли­ся су­спіль­ні від­но­си­ни, вла­сти­ві для тра­ди­цій­но­го су­спіль­ства, але в крі пос ниць кій, а не фе о даль ній обо лон ці. Царсь ка дер жа ва по ча ла по сту по во пе ре трав лю ва ти ук ра їнсь - кий геть­ма­нат. Але для са­мо­го геть­ма­на­ту від­нов­ле­н­ня со­ці­аль­них від­но­син тра­ди­цій­но­го су­спіль­ства бу­ло ор­га­ні­чним про­це­сом. Се­лян з бла­го­сло­ве­н­ня ца­рів по­ча ли за крі па чу ва ти не ли ше ро сійсь кі по мі щи ки, а й ко­за­цька стар­ши­на.

Геть ман­ська дер жа ва бу ла оста точ но лік ві до ва на ука­зом Ка­те­ри­ни II у ли­сто­па­ді 1764 р. Пол­ко­во-со­тен­ний адмі­ні­стра­тив­ний устрій Ге­тьман­щи­ни за­ли­шав­ся до 1782 р. На­да­лі те­ри­то­рія Укра­ї­ни бу­ла по­ді­ле­на на на­мі­сни­цтва, а в 1796 р. в усій кра­ї­ні за­про­ва­джу­вав­ся гу­берн­ський по­діл.

Ро­сій­ська ім­пе­рія одно­ча­сно бу­ла і тра­ди­цій­ною, і ко ло ні аль ною. Тра ди цій ні ім пе рії фор му ва ли ся до епо­хи Ве­ли­ких гео­гра­фі­чних від­крит­тів, а ко­ло­ні­аль­ні — вже то­ді, ко­ли у пе­ре­до­вих кра­ї­нах Єв­ро­пи по­ча­ли скла­да­ти­ся на­ції, па­нів­ні ко­ла яких пра­гну­ли екс­плу­а­ту­ва­ти ін­ші, більш від­ста­лі на­ро­ди. У та­ких ім­пе­рі­ях кра­ї­на-за­во­йов­ник ста­ва­ла ме­тро­по­лі­єю, що за­без­пе­чу­ва­ло їй при­ско­ре­ний роз­ви­ток за ра­ху­нок ре­сур­сів по не во ле них на ро дів. Як пра ви ло, ко ло нії яв ля ли со - бою за­мор­ські те­ри­то­рії. Ви­ня­тком бу­ла Ро­сія, яка не­стрим­но про­су­ва­ла­ся су­хо­до­лом на но­ві те­ри­то­рії за пе­ри­ме­тром кор­до­нів.

Зва­жа­ю­чи на ду­а­лізм Ро­сій­ської ім­пе­рії, до­слі­дни­ки по-рі­зно­му ви­зна­ча­ли в ній ме­жі ме­тро­по­лії і ко­ло­ній. Вла­сне, рі­зни­ця в під­хо­дах ви­яви­ла­ся, ко­ли по­ста­ло пи­та­н­ня про ста­тус Укра­ї­ни: чи бу­ла во­на ча­сти­ною ме­тро­по­лії, чи її слід вва­жа­ти ко­ло­ні­єю?

Та­ке за­пи­та­н­ня мо­гло ви­ни­кну­ти ли­ше в по­ре­во­лю­цій ні ча си, ко ли царсь ка ім пе рія зник ла, а Укра ї на в кор до нах, ви зна че них Цен т раль ною Ра дою, впер ше ста­ла гео­по­лі­ти­чним по­ня­т­тям. Це озна­чає, що Укра­ї­на в Ро сійсь кій ім пе рії не бу ла ні ко ло ні­єю, ні час ти - ною ме­тро­по­лії. Щоб яв­ля­ти со­бою ча­сти­ну ці­ло­го, тоб­то ме­тро­по­лії, або ці­ле у ви­гля­ді ко­ло­нії, тре­ба бу­ло існу­ва­ти. Тим ча­сом ім­пе­рія ро­би­ла ви­гляд, що не існує й ні­ко­ли не існу­ва­ло ні укра­їн­сько­го на­ро­ду, ні те­ри­то­рії, на якій він жи­ве. Той, хто був пе­ре­ко­на­ний, що він не ро сі я нин, зав ж ди по трап ляв у си ту а цію схо жу з ті­єю, в якій опи­нив­ся Та­рас Шев­чен­ко. 1858 р. він не прийняв про­по­зи­ції М. Ма­кси­мо­ви­ча спів­ро­бі­тни­ча­ти із слов’яно­філь­ським жур на­лом «Па­рус». По­ет так ар­гу­мен­ту­вав свою по­зи­цію: «»Па рус» у сво­є­му уні­вер са­лі пе­ре­лі­чив усю слов’ян­ську бра­тію, а про нас і не зга­дав, спа си бі йо му. Ми вже, бач, ду же близь кі ро ди чі. Як наш ба­тько го­рів, то їх ба­тько ру­ки грів»

По­ши­ре­ну в укра­їн­сько­му су­спіль­стві дум­ку про ко­ло ні аль не ста но ви ще Укра ї ни в Ро сійсь кій ім пе рії впер ше під дав сум ні ву ви дат ний ук ра їнсь кий мис ли - тель Іван Ли­сяк-Ру­дни­цький. У стат­ті «Роль Укра­ї­ни в но віт ній іс то рії » , опуб лі ко ва ній жур на лом « Су час - ність» 1966 р., він пи­сав: «Де­я­кі іс то­ри­ки-еко­но­мі­сти, які пра цю ва ли під час ран ньо го ра дянсь ко го пе рі о ду (М. Слаб­чен­ко, М. Явор­ський, О. Огло­блін, М. Во­ло­бу­єв), для ви зна чен ня ста но ви ща Укра ї ни в ко лиш ній цар­ській ім­пе­рії вжи­ва­ли тер­мін «ко­ло­ні­а­лізм». Ви­бір цьо­го по­ня­т­тя, за­по­зи­че­но­го з мар­ксист­сько­го ар­се­на­лу, не був до кон че щас ли вий. Царсь ка Ро сія ма ла справ ж ні ко ло нії, як За кав каз зя та Тур ке стан, але Укра­ї­ну го­ді за­ра­хо­ву­ва­ти до них. Адмі­ні­стра­ція роз­гля­да­ла Укра­ї­ну рад­ше як при­на­ле­жну до ядра ко­рін­них про він цій Єв­ро пейсь кої Ро сії. Еко но міч ний про - грес Укра­ї­ни («Пів­дня Ро­сії») у ба­га­тьох від­но­ше­н­нях по­сту­пав швид­ше, ніж мо­сков­сько­го цен­тру»

Справ­ді, ста­но­ви­ще укра­їн­ців які­сно від­рі­зня­ло­ся від ста­но­ви­ща ін­ших під­ко­ре­них на­ро­дів. Укра­їн­ці вва­жа­ли­ся ча­сти­ною ім­пер­ської на­ції, але ли­ше то­ді, ко­ли по­го­джу­ва­ли­ся роз­гля­да­ти се­бе ма­ло­ро­са­ми.

Пи тан ня про те, чи вар то від ді ля ти ся від ім пер­ської на­ції, а якщо вар­то, то в який спо­сіб, по­ста­ли одра­зу пі­сля Пе­ре­я­слав­ської ради. На­ціо­наль­но-ви­зволь­на бо­роть­ба укра­їн­сько­го на­ро­ду, по­чи­на­ю­чи з XIX ст., ко­ли він усві­до­мив се­бе на­ці­єю, яка спів­мір­на ін­шим єв­ро­пей­ським на­ці­ям, спря­мо­ву­ва­ло­ся на­сам­пе­ред не на здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті, а на усві­дом­ле­н­ня не­об­хі­дно­сті від ді лен ня від ім персь кої на ції. Ре зуль та тив ність зу - силь двох най­біль­ших слов’ян­ських на­ро­дів — поль­сько го і ук ра їнсь ко го у бо роть бі з по бу до ва ною ро сійсь - ким на­ро­дом ім­пе­рі­єю за­ле­жа­ла, перш за все, від усві­дом­ле­н­ня вла­сної іден­ти­чно­сті. По­ля­ки не ма­ли про­блем з іден­ти­чні­стю і бо­ро­ли­ся за від­нов­ле­н­ня втра­че­ної дер­жав­но­сті. Ім­пе­рія про­ти­сто­я­ла їм, усві­дом­лю­ю­чи істо­ри­чну, ре­лі­гій­ну, пси­хо ло­гі­чну й будь-яку ін­шу від­руб ність поль сь ко го на ро ду. Та ке усві дом лен ня на да - ва­ло про­ти­сто­ян­ню ци­ні­чну фор­му зазіхань на сво­бо­ду ін­шо­го на­ро­ду як з бо­ку ім­пер­ських ін­сти­ту­тів, так і з бо­ку ро­сій­сько­го су­спіль­ства. Осо­бли­вий ци­нізм си­ту­а­ції на да ва ло те, що про гре сив ні ко ла ро сійсь ко го сус - піль ст ва бу ли со лі дар ні з ім пе рі а ліз мом дер жа ви. Ре­ак ці­єю Олек сан д ра Пуш кі на на поль сь ке по встан ня 1830 р. був бли­ску­чий за фор­мою, як і все, що ви­хо­ди­ло з- під пе ра ге ні аль но го по ета, вірш « Кле вет ни кам Рос­сии». Со­лі­дар­ність з ім­пе­рі­єю об­умов­лю­ва­ла в кін - це­во­му під­сум­ку тра­гі­чну до­лю як са­мо­го Пу­шкі­на, так і всі­єї ро­сій­ської про­гре­сив­ної ін­те­лі­ген­ції — в усі ча­си.

На від­мі­ну від по­ля­ків, укра­їн­ська ін­те­лі­ген­ція ма­ла проб ле ми з іден тич ніс тю, по чи на ю чи від ча сів, ко - ли во­на зро­би­ла спро­бу за­ру­чи­ти­ся під­трим­кою пра­во­слав но го ца ря у бо роть бі з на сту пом поль сь ко го ка то - ли­ци­зму. Пі­сля Пе­ре­я­слав­ської ради ца­ризм по­ста­вив її пе­ред ви­бо­ром: або зу­стрі­ти ціл­ко­ви­те спри­я­н­ня дер­жа ви в до сяг нен ні про фе сій но го успі ху ці ною втра ти на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, або на­ра­зи­ти­ся на ре­пре­сії. У се ре до ви щі куль тур ної та еко но міч ної елі ти зав ж ди зна хо ди ли ся лю ди, які до ся га ли успі ху в різ них сфе - рах ді­яль­но­сті, але не вва­жа­ли за по­трі­бне втра­ча­ти на­ці о наль ну іден тич ність. Ті, хто йшов шля хом Та ра са Шев чен ка, по сту па ли ся кіль кіс тю тим, хто оби рав до­лю Ми ко ли Го го ля. Але кіль кіс ні па ра мет ри не бу ли ви рі шаль ни ми.

По­лі­ти­ка цар­сько­го уря­ду в укра­їн­сько­му пи­тан­ні від Пе­ре­я­слав­ської ради і до па­ді­н­ня са­мо­дер­жав­ства оха­ра­кте­ри­зо­ва­на з гра­ни­чною то­чні­стю і ла­ко­ні­змом одним з най­більш бли­ску­чих дер­жав­них ді­я­чів Ро­сії Пе­тром Сто­ли­пі­ним: «На­ше пра­ви­тель­ство с XVII сто­ле­тия по­сто­ян­но бо­ро­лось с дви­же­ни ем, изве­стным в на­ше вре­мя под име­нем украин­ско­го и оли­це­тво­ря­ю­щим со­бой устрой­ство Ма­ло­рус­ской Украи­ны на ав­то­ном­но-на­ци­о­наль­но-тер­ри­то­ри­аль­ных на­ча­лах. На­ци­о­наль­ное и по­ли­ти­че­ское стрем­ле­ние на­столь­ко те­сно свя­за­ны, что в на­шу го­су­дар­ствен­ную за­да­чу не мо­жет не вхо­дить устра­не­ние всех по­до­бных об­сто­я­тельств, в осо­бен­но­сти искус­ствен­ных сре­ди одно­пле­мен­ных на­ро­дно­стей»

За пів­ти­ся­чі ро­ків до ви­ни­кне­н­ня Мо­сков­ської дер­жа­ви араб­ські гео­гра­фи на­зи­ва­ли Чор­не мо­ре (в ан­ти­чні ча­си — Понт Ев­ксин­ський) Ру­ським. Збір­ник норм дав ньо русь ко го пра ва « Русь ка прав да » з’ явив ся на кіль ка сто літь ра ні ше мос ковсь ко го « Су деб ни ка » . Ру­ська ву­ли­ця у ста­ро­вин­но­му Льво­ві, Ру­ське воє­вод­ство 1434 — 1772 рр. з цен­тром у Льво­ві, «Ру­ська трій­ця » 1833 — 1837 рр. у Львівсь кій се мі на рії, Го лов на ру­ська ра­да, що ви­ни­кла в Га­ли­чи­ні під час ре­во­лю­ції 1848 — 1849 і ба­га­то ін­ших по­дій та явищ пов’яза­ні з пер вин ною са мо наз вою ук ра їн ців. Однак Мос ковсь ка дер жа ва на зва ла се бе ро сійсь кою, а на ро ду, який її ство­рю­вав, при­сво­ї­ла са­мо­на­зву у ви­гля­ді при­кме­тни­ка « рус ский » до імен ни ка « Русь » . Шля хом та кої не - скла­дної опе­ра­ції Ро­сій­ська дер­жа­ва при­сво­ї­ла со­бі Ки­їв­ську Русь. За­ли­ша­ло­ся під га­слом «зби­ра­н­ня ру­ських зе мель » вклю чи ти до но вої ім пе рії на щад ків тих, хто ство­рю­вав Ки­їв­ську Русь, що й бу­ло зро­бле­но пі­сля Пе­ре­я­слав­ської ради. Ру­си­чі, ру­си­ни, ру­те­ни (ла­ти­ні­зо­ва­на фор­ма) бу­ли пе­ре­йме­но­ва­ні на ма­ло­ро­сів — етно­гра­фі­чну «гіл­ку» ні­би­то єди но­го ро­сій­сько­го пле­ме­ні.

Усві­дом­лю­ю­чи не­без­пе­ки но­мі­на­тив­но­го обе­злі­че­н­ня, укра­їн­ська ін­те­лі­ген­ція у XIX ст. на­зва­ла свій на­род за існу­ю­чим з XII ст. етно­то­по­ні­мом «Укра­ї­на». Тер­мін «укра­ї­нець» став ви­кли­ком для ве­ли­ко­дер­жав­них шо - ві­ні­стів ім­пер­ської на­ції. На­скіль­ки вда­лим ви­явив­ся цей ви­клик, яскра­во по­ка­зує епі­зод з істо­рії ви­зволь­них зма­гань укра­їн­сько­го на­ро­ду. 1918 р. гру­па ро­сій­ських по­лі­ти­чних ді­я­чів звер­ну­ла­ся до ке­рів­ни­ків Ан­тан­ти з про­ха­н­ням на­ді­сла­ти вій­ська в Укра­ї­ну і за­сте­рі­га­ла їх від пе­ре­мо­вин з лі­де­ра­ми Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки. У пам’ятній за­пи­сці, ав­тор­ство якої при­пи­су­є­ться го­ло­ві пар­тії кон­сти­ту­цій­них де­мо­кра­тів, бли­ску­чо­му істо­ри­ку, учню В. Клю­чев­сько­го Пав­лу Мі­лю­ко­ву, на­го­ло­шу­ва­ло­ся: «Офі­ці­яль­не ви­зна­н­ня слів «Укра­ї­на» і «укра­їн­ці» не­ми­ну­че по­тя­гне за со­бою змен­ше­н­ня ру­сько­го на­ро­да більш як на тре­ти­ну і одрі­же ру­ські зем­лі од Чор­но­го мо­ря. Ко­ли б на­віть «Укра­ї­на» на ми­ро­вім кон­гре­сі й бу­ла вклю­че­на в склад Ро­сій­ської дер­жа­ви, але збе­ре­гла цю на­зву, то ми б за­ли­ши­ли й на бу­ду­че ба­га­те по­ле ді­яль­но­сті для се­па­ра­ти­стів, бо по­ки існує окре­мий на­род, до­ти до­ма­га­н­ня сво­єї окре­мої дер­жа­ви зав­жди бу­де ма­ти грунт і ра­цію»

На­пе­ре­до­дні Ро­сій­ської ре­во­лю­ції зда­ва­ло­ся, що пра­гне­н­ня укра­їн­ців до на­ціо­наль­но­го са­мо­ви­зна­че­н­ня галь­му­ю­ться тіль­ки ім­пер­ськи­ми ко­ла­ми, які гур­ту­ва­ли­ся нав­ко­ло ца­ря-са­мо­держ­ця. Та в роз­бур­ха­ній ре­во­лю­ці­єю кра­ї­ні кіль­кість во­ро­гів укра­їн­сько­го су­ве­ре­ні­те­ту по­ча­ла мно­жи­ти­ся з вра­жа­ю­чою швид­кі­стю. По­ряд з бі­лим ру­хом, який пра­гнув ре­став­ру­ва­ти ім­пер­ські по­ряд­ки, «укра­їн­сько­го пи­та­н­ня» впри­тул не ба­чи­ли ні при­бі­чни­ки кон­сти­ту­цій­ної де­мо­кра­тії (пар­тія ка­де­тів), ні со­ці­а­лі­сти­чні те­чії — від по­мір­ко­ва­них до екс­тре­міст­ських. У пі­сля­ре­во­лю­цій­ній Укра­ї­ні по лі­ти­чні пар­тії з одна­ко­ви­ми су­спіль­но-по лі­ти­чни­ми і со­ці­аль­но- еко но міч ни ми про гра ма ми роз ко ло ли ся за на ці о - наль­ною озна­кою (кон­сти­ту­цій­ні де­мо­кра­ти і со­ці­а­лі­сти-фе­де­ра­лі­сти, со­ці­а­лі­сти-ре­во­лю­ціо­не­ри і укра­їн­ські есе ри). Тим ча со вий уряд, який прий шов до вла ди в Пет ро гра ді пі сля по ва лен ня ца риз му, від кла дав розв’яза­н­ня фун­да­мен­таль­них про­блем на май­бу­тнє, до Уста­нов­чих збо­рів. Цен­траль­на Ра­да не зби­ра­ла­ся, однак, зво­лі­ка­ти з розв’яза­н­ням на­ціо­наль­но­го пи­та­н­ня. Во ло ди мир Вин ни чен ко, який не за ба ром при був до Пе­тро­гра­да на чо­лі пред­став­ни­цької де­ле­га­ції, ру­ба по­ста­вив пи­та­н­ня про ав­то­но­мію.

В укра­їн­сько-ро­сій­ських пе­ре­го­во­рах тру­дно­щі по­ча­ли­ся уже з ви­зна­че­н­ня кор­до­нів Укра­ї­ни. Укра­їн­ська де­ле­га­ція ви­їха­ла на пе­ре­го­во­ри з до­від­ка­ми Ака­де­мії на­ук, в яких ана­лі­зу­ва­ли­ся під­сум­ки пер­шо­го Все­ро­сій­сько­го пе­ре­пи­су на­се­ле­н­ня 1897 р. Пе­ре­пис за­свід­чу­вав, що укра­ї­но­мов­не на­се­ле­н­ня пе ре­ва­жа­ло у трьох гу бер ні ях Пра во бе реж жя ( Во линсь кій, По діль сь кій і Ки ївсь кій), трьох гу бер ні ях Лі во бе реж жя ( Пол тавсь - кій, Хар ківсь кій та Чер ні гівсь кій) і трьох гу бер ні ях Пів дня Ро сії ( Ка те ри нос лавсь кій, Хер сонсь кій і Тав - рій­ській). Пе­ре­ва­жа­ло укра­ї­но­мов­не на­се­ле­н­ня і в де­яких по­ві­тах ін­ших гу­бер­ній, що ме­жу­ва­ли з основ­ним аре­а­лом роз­се­ле­н­ня укра­їн­ців. Біль­шість на­се­ле­н­ня в них ста­но­ви­ли мол­да­ва­ни, по­ля­ки, бі­ло­ру­си і ро­сі­я­ни. Про­те Цен­траль­на Ра­да вва­жа­ла за не­об­хі­дне окре­сли­ти спо­ча­тку кон­ту­ри Укра­ї­ни на кар­тах з гу­берн­ським адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­ним по­ді­лом. Укра­їн­ці пе­ре ва жа ли і в Ку бансь кій об лас ті, ко заць ке на се лен ня якої ко­ри­сту­ва­ло­ся са­мов­ря­ду­ва­н­ням. По­ва­жа­ю­чи пра­ва ко­за­цької Ку­ба­ні, Цен­траль­на Ра­да вва­жа­ла пе­ред­ча­сним ста­ви­ти пе­ред ро­сій­ським уря­дом пи­та­н­ня про вклю­че­н­ня обла­сті до скла­ду укра­їн­ської ав­то­но­мії.

ФОТО З САЙТА DRILLICE.WEEBLY.COM

ЦАР МО­СКОВ­СЬКОЇ ДЕР­ЖА­ВИ ІВАН ІV ГРО­ЗНИЙ (1533—1584). СА­МЕ ЗА ЙО­ГО ПРАВ­ЛІ­Н­НЯ АЗІАТСЬКОМОНГОЛЬСЬКІ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНІ ТРА­ДИ­ЦІЇ: ТИРАНІЯ, ЖОРСТОКІСТЬ, ПІД­СТУ­ПНІСТЬ СТА­ЛИ НОР­МОЮ ЖИ­Т­ТЯ МО­СКО­ВІЇ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.