Ви­бо­ру­не­мє

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Най­ближ­чим ча­сом Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни має роз­гля­ну­ти пи­та­н­ня про пе­рей­ме­ну­ва­н­ня мі­ста Во­ло­ди­мир-Во­лин­ський. Са­мі ро­зу­мі­є­те, — че­рез з на­зву мі­ста ви­ни­ка­ють бо­лі­сні асо­ці­а­ції з ім’ям — по ба­тько­ві пре­зи­ден­та одні­єї су­сі­дньої і вкрай не­дру­жньої для Укра­ї­ни кра­ї­ни. При­найм­ні, на та­ке при­пу­ще­н­ня на­во­дить істо­рія з пе­ре­йме­ну­ва­н­ням мі­ста Кі­ро­во­гра­да.

На­га­даю, в не­ді­лю одно­ча­сно з мі­сце­ви­ми ви­бо­ра­ми в Кі­ро­во­гра­ді від­бу­ло­ся опи­ту­ва­н­ня про пе­рей­ме­ну­ва­н­ня мі­ста. Адже як за ча­сів СРСР мі­ста на­зи­ва­ли. — Року так 90-го ко­ман­да КВК із то­ді ще Свер­длов­ська жар­ту­ва­ла з при­во­ду ра­дян­ської на­зви сво­го мі­ста:

— Чо­му на­ше мі­сто на­зва­ли Свер­дловськ?

— Бо то­ва­риш Свер­длов був у на­шо­му мі­сті про­їздом. — Яке ща­стя, що не Бонч-Бру­є­вич!

Так от Сер­гій Ми­ро­но­вич Кі­ров, дар­ма що аб­со­лю­тно не в ду­сі на­шо­го ча­су ді­яч КПРС, так ще й на­віть про­їздом, на від­мі­ну від сво­го по­пе­ре­дни­ка Гри­го­рія Зі­нов’єва, який по­га­но за­кін­чив, — мі­сце­во­го уро­джен­ця, в мі­сті сво­го іме­ні не був жо­дно­го ра­зу. — Все, ви­кре­слю­є­мо.

Я б, зви­чай­но, з на­звою мі­ста про­сто вчи­нив. Вже якщо ра­ні­ше мі­сто на­зи­ва­ло­ся на честь ді­я­ча ре­во­лю­ції Ко­стри­ко­ва-Кі­ро­ва, те­пер сам Бог ве­лів на­зва­ти йо­го на честь ді­я­ча ре­во­лю­ції Гри­ши­на-Се­мен­чен­ка, — пар­тій­ний псев­до­нім на пар­тій­ний псев­до­нім. На жаль, за жи­т­тя ге­роя на­зи­ва­ти мі­ста на йо­го честь якось не за­ве­де­но, то­му ке­рів­ни­цтво на­ра­зі Кі­ро­во­гра­да бу­ло по­став­ле­не пе­ред скла­дним ви­бо­ром. — Адже і з істо­ри­чни­ми на­зва­ми їхньо­го мі­ста все не так уже й про­сто. І йде­ться не про вже зга­да­но­го мною Гри­го­рія Зі­нов’єва, ім’я яко­го (теж, до ре­чі, псев­до­нім) мі­сто гор­до но­си­ло ці­лих 10 ро­ків до йо­го аре­шту і за­су­дже­н­ня за ан­ти­ра­дян­ську ді­яль­ність на ко­ристь сві­то­вої бур­жу­а­зії 1934 року. З са­мо­го сво­го за­сну­ва­н­ня, із за­клад­ки 1754 року на йо­го мі­сці фор­те­ці Свя­тої Єли­за­ве­ти, мі­сто но­си­ло з по­гля­ду на­шо­го ча­су іде­о­ло­гі­чно не­пра­виль­ну на­зву, на честь ма­те­рі Іо­ан­на Хре­сти­те­ля — не­бе­сної по­кро­ви­тель­ки ро­сій­ської ім­пе­ра­три­ці Єли­за­ве­ти Пе­трів­ни.

За­га­лом, не ли­ше на пан­те­он ко­му­ні­сти­чних свя­тих, але на­віть і на хри­сти­ян­ські не­бе­са че­кає в Укра­ї­ні ве­ли­ка чис­тка. Свя­тих Пе­тра, Пав­ла, Ка­те­ри­ну, Єли­за­ве­ту за­не­се­но до про­скри­пцій­них спи­сків, — не до­гле­ді­ли за сво­ї­ми зем­ни­ми ко­ро­но­ва­ни­ми пі­до­пі­чни­ми, за що ма­ють бу­ти ви­кре­сле­ні з укра­їн­ської то­по­ні­мії на­зав­жди. Один ли­ше свя­тий Ми­ко­лай ща­сли­во уни­кнув ре­пре­сій. — Не про­сто так, зви­чай­но. Та що ж він, га­да­є­те, да­рем­но, чи що, стіль­ки сто­річ усім ді­тям по­да­рун­ки но­сив? І яке ж ве­ли­че­зне по­ле для ді­яль­но­сті, в най­не­спо­ді­ва­ні­ших мі­сцях. На­при­клад, уяв­ля­є­те, пря­мо в істо­ри­чно­му цен­трі Льво­ва сто­їть ко­стьол свя­тої Ель­жбе­ти, — ті­єї са­мої Єли­за­ве­ти, яка, як ви­яви­ло­ся, про­те­гу­ва­ла не ли­ше ім­пе­ра­три­ці Ро­сії, але й «ве­се­лій ім­пе­ра­три­ці Сі­сі» — Єли­за­ве­ті Ба­вар­ській, яка, на від­мі­ну від сво­єї ро­сій­ської тез­ки, ста­ла не дру­жи­ною си­на укра­їн­сько­го ко­за­ка, але дру­жи­ною гно­би­те­ля укра­їн­ців — ав­стро-угор­сько­го ім­пе­ра­то­ра Фран­ца. Який не­до­гляд мі­ської вла­ди!

За­га­лом, аб­со­лю­тно не­зро­зумі­ло, про що ду­ма­ли ме­шкан­ці Кі­ро­во­гра­да, ко­ли аб­со­лю­тною біль­ші­стю го­ло­сів (35 з 48 ти­сяч тих, хто взяв участь у го­ло­су­ван­ні) ви­бра­ли з се­ми за­про­по­но­ва­них ва­рі­ан­тів (де­я­кі з яких, на кшталт Зла­то­по­ля, за­сно­ва­ні на гео­гра­фі­чно­му зди­ву­ван­ні мі­сце­вих кра­є­знав­ців) істо­ри­чну на­зву мі­ста Єли­са­вет­град. Нев­же по­ві­ри­ли да­ним ще пів­то­ра ро­ки то­му, ко­ли ли­ше за­го­во­ри­ли про де­цен­тра­лі­за­цію, обі­цян­кам, що пи­та­н­ня про на­зви на­се­ле­них пун­ктів, ву­лиць, які і ко­му пам’ятни­ки ста­ви­ти, ви­рі­шу­ва­ти­муть чле­ни мі­сце­вих гро­мад? Адже у вла­ди, як ві­до­мо, пам’ять ко­ро­тка. То­му, від грі­ха по­да­лі, мі­ська ра­да Кі­ро­во­гра­да, за­плю­щив­ши очі на ре­зуль­та­ти опи­ту­ва­н­ня, і від­пра­ви­ла Вер­хов­ній Ра­ді на за­твер­дже­н­ня всі сім ва­рі­ан­тів на­зви. — А що, со­ло­мо­но­ве рі­ше­н­ня, — зня­ти з се­бе вся­ку від­по­від­аль­ність, пе­ре­клав­ши не­по­пу­ляр­ну ухва­лу на пле­чі на­ро­дних де­пу­та­тів. Ну а тут, у Ки­є­ві, під ти­ском за­кло­по­та­ної гро­мад­сько­сті, дум­ка ме­шкан­ців мі­ста нав­ряд чи ста­не ко­гось ці­ка­ви­ти.

Однак ме­ні зда­є­ться, що дво­го­ло­вий птах не­о­дмін­но має бу­ти і на гер­бі Укра­ї­ни? Адже в нас пів­ку­лі на­ціо­наль­но­го ду­маль­но­го га­дже­ту (тут фа­хів­ці роз­хо­дя­ться у ви­зна­чен­ні то­чки йо­го під­клю­че­н­ня — вго­рі чи вни­зу) ко­жна жи­ве сво­їм са­мо­стій­ним жи­т­тям, ні­би­то оби­дві ви­ро­ста­ють не з одно­го мі­сця. Ми го­ло­сно обу­рю­є­мо­ся не­спра­ве­дли­ві­стю по­ді­лу ра­дян­сько­го ім­пер­сько­го май­на то­му, що не нам ді­ста­ло­ся мі­сце в Ра­ді без­пе­ки ООН, але при цьо­му в усіх сфе­рах жи­т­тя на­ма­га­є­мо­ся ви­ве­сти пам’ять про це ім­пер­ське ми­ну­ле, ні­би- то це бу­ла ім­пе­рія ли­ше ро­сі­ян (ну, хі­ба що, ще та­тар і фі­но-угрів), ні­би­то Пе­тер­бург по­бу­до­ва­ний не на укра­їн­ських кіс­тках, та й са­ма ім­пе­ра­три­ця Єли­за­ве­та не бу­ла одру­же­ною з си­ном про­сто­го ко­зе­ле­цько­го ко­за­ка. Ми пи­ша­є­мо­ся си­на­ми Укра­ї­ни, які є сла­вою на­у­ки і ми­стецтв Ро­сій­ської ім­пе­рії, спро­мо­жні до не­скін­че­но­сті спе­ре­ча­ти­ся про укра­їн­ське по­хо­дже­н­ня Ан­то­на Че­хо­ва, але мі­сто го­то­ві на­зва­ти хоч важ­ким для ви­мо­ви скіф­сько-гре­цьким Ексам­пей, що­бі ду­ху тут не бу­ло від свя­тої тез­ки ро­сій­ської ім­пе­ра­три­ці. Ох, біс по­плу­тав ко­ва­ля Ва­ку­лу злі­та­ти до Пе­тер­бур­га, за че­ре­ви­чка­ми з но­ги ца­ри­ці!

*** Зви­чай­но ж, го­лов­ною по­ді­єю ми­ну­лих ви­хі­дних бу­ло не опи­ту­ва­н­ня про но­ву на­зву для ста­ро­го мі­ста, а ви­бо­ри до мі­сце­вих ор­га­нів вла­ди, які про­йшли в усій Укра­ї­ні. Не ли­ше у ви­пад­ку з кі­ро­во­град­ським опи­ту­ва­н­ням, і тут кан­ди­да­ти в де­пу­та­ти та на по­са­ди мі­ських го­лів якось не­по­мі­тно при­за­бу­ли, що Укра­ї­на ось уже по­над рік на сло­вах є кра­ї­ною роз­ви­ну­тої де­цен­тра­лі­за­ції, що на мі­сце­вих ви­бо­рах оби­ра­ю­ться не ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди — ме­та­ста­зи вла­ди цен­траль­ної, а ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, фун­кція яких не ого­ло­ше­н­ня ми­ру або вій­ни, а під­трим­ка до­бро­бу­ту мі­сце­вих гро­мад. Чи вин­ні в цьо­му ви­бо­ри за пар­тій­ни­ми спи­ска­ми, аб­со­лю­тно не­до­ре­чні на мі­сце­во­му рів­ні, чи вла­да і су­спіль­ство ще не до кін­ця з’ясу­ва­ли со­бі фі­ло­со­фію змін, які по­вин­на при­не­сти де­цен­тра­лі­за­ція мі­сце­вим гро­ма­дам, все про­йшло як зав­жди. Із ціл­ком про­гно­зо­ва­ним ре­зуль­та­том.

Мо­жна скіль­ки зав­го­дно го­во­ри­ти на під­кон­троль­них те­ле­ка­на­лах і пи­са­ти в ки­шень­ко­вих га­зе­тах про ні­би­то пе­ре­мо­гу «Со­лі­дар­но­сті» в 2/3 обла­стей, чи ні­би­то про фе­но­ме­наль­ний успіх «Опо­зи­цій­но­го бло­ку», все одно про­гра­ли всі. Про­гра­ли мі­сце­ві гро­ма­ди, які ді­зна­ва­ти­му­ться про різ­ке зро­ста­н­ня мі­сце­вих бю­дже­тів, а, зна­чить, і аси­гну­вань на осві­ту і ме­ди­ци­ну, хі­ба що з ба­га­то ілю­стро­ва­них зві­тів Ка­бмі­ну. — Ста­рі/но­ві мі­сце­ві ради як бу­ли, так і за­ли­ша­ться шир­мою для де­ри­ба­ну мі­сце­вих бю­дже­тів, на­ко­пи­че­н­ня пер­ві­сно­го по­лі­ти­чно­го ка­пі­та­лу для ку­пів­лі про­хі­дно­го мі­сця до Ради ви­що­го рів­ня. Про­гра­ли й са­мі по­лі­ти­чні грав­ці, які в аб­со­лю­тній біль­шо­сті не­до­ра­ху­ва­ли­ся го­ло­сів ви­бор­ців. Укра­їн­ці одна­ко­во роз­ча­ро­ва­ні і в пар­тії вла­ди, і в со­ці­ал— і на­ціо­нал­по­пу­лі­стах, і в ни­ні­шній опо­зи­ції.

Хтось го­во­рить, що ми до­ся­гли то­чки не­по­вер­не­н­ня. Хо­ча, ни­ні­шня си­ту­а­ція біль­ше схо­жа на то­чку Ла­гран­жа, — то­чку рів­но­го при­тя­га­н­ня двох ма­сив­них об’єктів, в якій мен­ший за ма­сою об’єкт мо­же за­ли­ша­ти­ся не­скін­чен­но дов­го. Ми не про­сто до­ся­гли то­чки не­по­вер­не­н­ня, ми за­ви­сли в то­чці між ми­ну­лим і май­бу­тнім, без жо­дно­го шан­су по­вер­ну­ти­ся на­зад, не ма­ю­чи при цьо­му во­лі ру­ши­ти впе­ред. Гу­чні га­сла на ре­клам­них щи­тах пар­тії вла­ди і пар­тій опо­зи­ції не змо­гли роз­сі­я­ти роз­ча­ру­ва­н­ня від­су­тні­стю ре­форм. У ви­бор­чих спи­сках укра­їн­ці так і не змо­гли зна­йти пар­тію, яка змо­гла бзроб ити рі­шу­чий крок, яка змо­гла бїм до­ве­сти, що го­то­ва по­ча­ти змі­ню­ва­ти кра­ї­ну хай не­ве­ли­ки­ми, але ти­ся­чею ма­лих справ, у ко­жно­му мі­сті, у ко­жно­му се­лі.

По­лі­ти­чні про­е­кти, ство­ре­ні під ви­бо­ри то­рік, пов­ні­стю від­пра­цю­ва­ли па­ли­во Май­да­ну. — Укра­їн­ців уже не ку­пиш прі­зви­ща­ми во­лон­те­рів або ве­те­ра­нів АТО. Во­ни че­ка­ють на ре­аль­ні спра­ви. Ча­сти­на з них за зви­чкою, як у Хар­ко­ві, чі­пля­є­ться хай за по­га­не, але за своє, зна­йо­ме. Ін­ші ж про­сто не при­йшли на ви­бор­чі діль­ни­ці, від­мо­вив­шись ро­би­ти ви­бір між по­лі­ти­чним злом і по­лі­ти­чним не­по­ро­зу­мі­н­ням. Ці мі­сце­ві ви­бо­ри не ста­ли рі­шу­чим кро­ком у де­цен­тра­лі­за­ції, не ста­ли во­ни, всу­пе­реч ба­га­тьом про­гно­зам, і ре­пе­ти­ці­єю очі­ку­ва­них до­стро­ко­вих ви­бо­рів до ВР. Во­ни на­о­чно про­де­мон­стру­ва­ли одне, — го­лов­ним галь­мом ре­форм є по­лі­ти­чна си­сте­ма, яка скла­ла­ся в кра­ї­ні, за рік пе­ре­ва­ри­ла вли­ва­н­ня в неї но­вої ре­во­лю­цій­ної кро­ві. Схо­же, май­бу­тнє за но­ви­ми пар­ті­я­ми, за но­ви­ми осо­ба­ми, за ти­ми, хто ра­ні­ше бо­яв­ся бру­дни­ти ру­ки по­лі­ти­кою. Якщо во­ни не з’яв­ля­ться, якщо во­ни не при­йдуть у вла­ду, май­бу­тньо­го в на­шої кра­ї­ни мо­же й не бу­ти.

Мо­жна скіль­ки зав­го­дно го­во­ри­ти на під­кон­троль­них те­ле­ка­на­лах і пи­са­ти в ки­шень­ко­вих га­зе­тах про ні­би­то пе­ре­мо­гу «Со­лі­дар­но­сті» в 2/3 обла­стей, чи ні­би­то про фе­но­ме­наль­ний успіх «Опо­зи­цій­но­го бло­ку», все одно про­гра­ли всі. Про­гра­ли мі­сце­ві гро­ма­ди, які ді­зна­ва­ти­му­ться про різ­ке зро­ста­н­ня мі­сце­вих бю­дже­тів, а, зна­чить, і аси­гну­вань на осві­ту і ме­ди­ци­ну, хі­ба що з ба­га­то ілю­стро­ва­них зві­тів Ка­бмі­ну

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.