«Я хо-о-очу ве­сні­ти в по­чу­т­тях без обме­жень...»

У Ки­є­ві від­бу­ло­ся пред­став­ле­н­ня но­вої і по-сво­є­му зна­ко­вої книж­ки Ле­сі Му­драк — «Те­кС-ТИ-Ль & Libido»

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Дми­тро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Ін­сти­тут лі­те­ра­ту­ри ім. Т.Г. Шев­чен­ка

На за­хо­ді бу­ло чи­ма­ло ко­лег-лі­те­ра­то­рів, ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту лі­те­ра­ту­ри ім. Т.Г. Шев­чен­ка, ака­де­мік Ми­ко­ла Жу­лин­ський, го­ло­ва НСПУМи­хай­ло Си­дор­жев­ський, ви­дав­ці та ба­га­то ін­ших ша­ну­валь­ни­ків су­ча­сної по­е­зії.

Усво­їй ре­цен­зії Ко­стян­тин Родик на­пи­сав, що, зда­є­ться, у 2010 р. я на­звав Ле­сю Му­драк «прин­це­сою еро­ти­чною по­е­зії». Га­даю, ця те­за — ли­ше фі­кса­ція за­галь­но­го сприйня­т­тя по­е­тки та її твор­чо­сті. Л. Му­драк актив­но утвер­джує в укра­їн­ській по­е­зії фор­ми жі­но­чої еро­ти­чної еман­си­па­ції. Про­те ко­ли чи­та­єш ці вір­ші під одні­єю па­лі­тур­кою, ло­виш се­бе на дум­ці, що ця по­е­зія — по­зір­но еро­ти­чна. Біль­ший еро­тизм у на­дмір­но­зри­мих фор­мах прив­но­сить са­ма по­е­тка під час пер­фор­ман­сів. Чо­му? На­ві­що це тре­ба по­е­зії, яка мо­же бу­ти і зов­сім ін­шим до­сві­дом — ти­хо­го про­мов­ля­н­ня, що гу­би­ться у га­ла­сі? Яким є по­е­ти­чним світ Ле­сі Му­драк без еро­ти­чно­го гри­му? Без утвер­джу­ва­но­го лі­бі­до як ви­зна­чаль­ної си­ли? Мо­же, зов­сім не та­ким, ніж ми тра­ди­цій­но зви­кли йо­го спри­йма­ти? Мо­жли­во, ця книж­ка, яка ре­пре­зен­тує еро­ти­чну по­е­зію на шир­шій ча­со­вій ди­стан­ції, відкриє пе­ред чи­та­чем ін­ший ви­мір еро­ти­зму — який ме­жує зі скла­дни­ми ре­лі­гій­ни­ми та фі­ло­соф­сько-ек­зи­стен­цій­ни­ми пи­та­н­ня­ми.

Упо­е­зії, яка роз­ри­ває чи­та­цькі ша­бло­ни у тра­ди­цій­но­му сен­сі, є й ін­ший рі­вень. Зна­чно ти­хі­ший і глиб­ший. Це рі­вень са­мо­тно­сті — стра­ху пе­ред са­мо­тні­стю і сто­ї­чне ви­зна­н­ня, що «лю­ди­на твор­ча» — це «істо­та са­мо­тня», ча­сто хво­ра і сум­на. Та чи пу­блі­ка сприйме цей біль? Пу­блі­ка ча­сто хо­че чим­швид­ше зі­рва­ти яблу­ко з рай­сько­го са­ду.

Що ж ви­зна­чає сми­сло­ве ядро по­е­зій Ле­сі Му­драк?

Упо­е­зі­ях Л. Му­драк від­чу­тний мо­тив не­при­ка­я­но­сті і стра­ху пе­ред тим, що хтось не чує те­бе, хтось на­ма­га­є­ться ви­штов­хну­ти, ви­ки­ну­ти на мар­гі­нес. Є у цих текс­тах біль, який схо­ва­но за еро­ти­чни­ми екс­кла­ма­ці­я­ми, спле­ска­ми ахів і охів, па­ро­ні­мі­чною атра­кці­єю, яка збли­жує сло­ва, що су­ку­пно ви­тво­рю­ють еро­ти­чний шлейф. Але по­е­ти­чне ті­ло Ле­сі Му­драк хво­ре на ме­лан­хо­лію. На жаль, у книж­ці не­має то­го, що ми за­ра­хо­ву­є­мо до ви­явів ар­хі­текс­ту­аль­но­сті. Але ж най­но­ві­ші текс­ти Ле­сі спер­шу з’яв­ля­ли­ся у «Фейс­бу­ці» у пев­ний мо­мент жи­т­тя. І ча­сто в мо­мент бо­лю, від­тор­гне­н­ня, не­ро­зу­мі­н­ня, роз­па­чу. Ці текс­ти мо­жна бу­ло б по­да­ва­ти ра­зом із ко­мен­та­ря­ми тих, хто «сте­жать» за Л. Му­драк на «Фб».

Зда­є­ться, що по­е­ти­чний го­лос, що у книж­ці «Те­кС-ТИ-Ль & Libido», хо­ва­є­ться за ске­ля­ми з двох імен: еро­ти­чно­го і грай­ли­во­го, фра­гмен­то­ва­них сло­вом «текс­тиль» і пси­хо­ана­лі­ти­чним по­ня­т­тям «лі­бі­до». Дру­ге по­ня­т­тя ме­ні не зов­сім ім­по­нує. Лі­бі­до — пру­жи­на твор­чо­сті. Цьо­го не тре­ба бо­я­ти­ся і від цьо­го не мо­жна ті­ка­ти. Суб’єкт лі­ри­ки, як ме­ні зда­є­ться, нав­ми­сно ри­не у цей світ еро­ти­чної текс­ту­аль­но­сті, лі­бі­до­зної текс­тиль­но­сті, щоб не да­ти мо­жли­во­сті чи­та­че­ві ді­ста­ти­ся до то­го, що існує не в лі­бі­до­зних ко­ор­ди­на­тах. Це осо­бли­ва ети­ка справ­жніх людських сто­сун­ків у ме­та­фі­зи­чно­му сві­ті бо­лю і травм, зу­стрі­чей і про­щань. По­е­ти­чний го­лос пе­ре­ко­нує чи­та­ча, що все на по­верх­ні. А між­текс­то­вий про­стір за умов вдум­ли­во­го чи­та­н­ня ствер­джує, що все справ­жнє — на спо­ді. Я хо-о-очу ве­сні­ти В по­чу­т­тях Без обме­жень...

Ле­ся Му­драк для ко­гось і до­сі ви­да­є­ться епа­та­жною, про­те ця епа­та­жність — сві­до­ма уго­да з до­лею. Від­по­від­но до уго­ди чи­мось та­ки тре­ба роз­пла­чу­ва­ти­ся. І її но­вий «Те­кС-ТИ-Ль & Libido» — це своє­рі­дне роз­грі­ше­н­ня, про­мов­ля­н­ня без ло­го­су, але у ви­мі­рах те­о­ди­цеї. До «по­е­зій у про­зі» (етю­дів), які пер­ві­сно бу­ли до­пи­са­ми на «Фб», мо­жна озву­чи­ти чи­ма­ло пре­тен­зій су­то фор­маль­них, про­те во­ни — при­клад ін­шо­го по­е­ти­чно­го про­мов­ля­н­ня у мо­ві, яка для Ле­сі є «до­мом бу­т­тя». По­е­зія Ле­сі Му­драк фе­но­ме­но­ло­гі­чна і, як на ме­не, у ній є чи­ма­ло від тра­ди­цій гі­си­ха­зму. «Формула смер­ті на­бу­ває пра­вил ві­чно­го ва­га­н­ня, ві­чно­го ек­зи­стен­цій­но­го ви­бо­ру. Смерть на­справ­ді — від­ми­ра­н­ня фі­зи­чної пам’яті фі­зи­чно­го ті­ла...» (с. 15). Ця про­за в осо­бли­вий спо­сіб екс­плі­кує мов­ча­н­ня, то­по­си не­до­ска­за­но­сті.

Ав­тор­ка чи ви­да­вець ви­рі­ши­ли по­ряд із ті­лом ру­сал­ки на об­кла­дин­ці ви­не­сти сло­во «ре­фле­ксії». А от­же, у книж­ці по­єд­ну­є­ться апол­ло­нів­ське та діо­ні­сій­ське. Ерос і Та­на­тос зав­жди по­ряд. Про це Ле­ся Му­драк не раз за­зна­ча­ла. Ру­сал­ка — до­сить осо­бли­вий образ, у яко­му по­ряд із гра­ці­єю і спо­ку­сою — смерть. Ми зви­кли до обра­зу ла­гі­дної Ру­са­лонь­ки, але ж у єв­ро­пей­сько­му та укра­їн­сько­му фоль­кло­рі ру­сал­ка — сим­вол сва­віль­ної во­лі, яка мо­же при­зве­сти до смер­ті. У Ле­сі Укра­їн­ки в «Лі­со­вій пі­сні» си­ли при­ро­ди у ста­ні афе­кту зда­тні бу­ти дже­ре­лом ка­та­строф. При­ро­да не ви­зна­чає обме­жень. А чо­му люд­ський світ має ви­зна­ва­ти обме­же­н­ня?

Лі­ри­чний суб’єкт по­стає про­ти за­шо­ре­но­сті й догм. Цей бунт на­яв­ний на рі­зних рів­нях: від роз­ще­пле­н­ня слів до гі­пер­тро­фо­ва­них се­ксу­аль­них під­текс­тів. Але вда­ти­ся до бун­ту мо­же ли­ше той, хто лю­бить свою спра­ву, хто лю­бить Сло­во і хто справ­ді спри­ймає йо­го як яви­ще, яке мо­жна пи­са­ти з ве­ли­кої лі­те­ри. Це не ба­наль­ність, а про­сто жи­т­тя. А жи­т­тя тре­ба про­жи­ва­ти, ка­зав Вайлд.

Той же Оскар Вайлд на­пи­сав у пе­ред­мо­ві до ро­ма­ну «Порт­рет До­рі­а­на Грея», що «не­має мо­раль­них і амо­раль­них кни­жок. Є до­бре на­пи­са­ні й по­га­но на­пи­са­ні. От і все». Книж­ка «ТекС­ТИ-Ль & Libido» — це ви­бра­не з жит­тє­текс­ту Ле­сі Му­драк. А в жит­тє­текс­ті, який та­ки має сто­су­нок до жи­т­тя, є біль і роз­ча­ру­ва­н­ня, втра­ти і са­мо­тність. Про­те роз­по­ві­сти про це мо­же тон­ка лю­ди­на, зда­тна від­чу­ва­ти му­зи­ку сфер. Упо­е­зії Л. Му­драк ба­га­то му­зи­ки — і це для ме­не озна­ка справ­жньої по­е­зії. Але ще у ній є біль, а от­же, цю по­е­зію на­пи­са­но тим, хто має ду­шу — тон­ку і вра­зли­ву.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.