«Па­ризь­кі сим­па­тії» Михайла Бой­чу­ка,

Або Спро­ба пер­со­ні­фі­ка­ції порт­ре­тів пен­зля ху­до­жни­ка 1909 — 1910 ро­ків із на­го­ди йо­го Дня на­ро­дже­н­ня

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Фоторепродукцію кар­ти­ни на­да­но ав­то­ром

Warszawski, Literatura I sztuka) пре­си, львів­ська укра­їн­ська га­зе­та «Ді­ло»...

Із то­го ча­су збе­ре­гло­ся фото мо­ло­дих трі­ум­фа­то­рів гру­пи Renovation Bizantine — Ге­ле­на Шрамм, Ми­ко­ла Ка­спе­ро­вич, Со­фія Бо­ду­ен де Кур­те­не, Со­фія На­ле­пін­ська, Со­фія Се­гно, Яні­на Ле­ва­ков­ська та Ми­хай­ло Бой­чук. По­руч із ни­ми ліворуч — по­ет Та­де­уш На­ле­пін­ський, брат Со­фії На­ле­пін­ської. Вла­сне це фото і спо­ну­ка­ло на осно­ві по­рів­няль­но­го ана­лі­зу та пи­сьмо­вих ар­хів­них ма­те­рі­а­лів спро­бу­ва­ти іден­ти­фі­ку­ва­ти осіб, які ді­йшли до нас на не­о­зна­че­них порт­ре­тах пен­зля Михайла Бой­чу­ка.

ПЕР­ШИЙ — «Жі­но­чий порт­рет», ви­ко­на­ний тем­пе­рою і ві­до­мий нам із фо­то­ре­про­ду­кції у книж­ці К. Слі­пка-Мо­скаль­ці­ва «М. Бой­чук» (Хар­ків, 1930). Йо­го мо­жна від­не­сти до пе­рі­о­ду зна­йом­ства «трьох Со­фій» із Бой­чу­ком у май­стер­ні По­ля Се­рю­зьє. На ньо­му зо­бра­же­на мо­ло­да поль­ська ари­сто­кра­тка, пе­тер­бурзь­ка кра­су­ня Со­фія Се­гно. Як пи­са­ла у спо­га­дах мо­лод­ша се­стра Со­фії На­ле­пін­ської Ган­на На­ле­пін­ська- Пе­чар­ков­ська: «Со­фія Се­гно бу­ла най­кра­си­ві­ша дів­чи­на, яку я ба­чи­ла в жит­ті, ...ма­ла в со­бі щось від ра­фа­е­лів­ської Ма­дон­ни, а очі бу­ли ри­сун­ка Джот­то». Зро­зумі­ло, що та­ка кра- су­ня не мо­гла прой­ти повз ува­гу двад­ця­ти­во­сьми­рі­чно­гоо ху­до­жни­ка, який зу­мів за­ча­ру­ва­ти дів­чи­ну.

З іні­ці­а­ти­ви М. Бой­чу­ка мо­ло­да мис­тки­ня ви­вчає пам’ятки укра­їн­сько­го іко­но­пи­су, ма­лює ро­бо­ти для ви­став­ки у Са­ло­ні, ра­зом із ним та М. Ка­спе­ро­ви­чем « пре­чу­до­вим кон­траль­то» співає в хо­рі Укра­їн­ської гро­ма­ди укра­їн­ські пі­сні! — у Парижі. Мо­ло­да поль­ська ари­сто­кра­тка Со­фія Се­гно «бу­ла за­ко­ха­на в ньо­го до не­при­том­но­сті, і він у неї та­кож, тіль­ки він був ге­ні­аль­ний і... ми­сте­цтво бу­ло для ньо­го ва­жли­ві­шим», — так зга­дує ми­ну­ле Г. На­ле­пін­ська-Пе­чар­ковсь- ка. На той час, ві­ро­гі­дно, і був на­ма­льо­ва­ний порт­рет. Уже в Ки­є­ві року 1919-го М. Бой­чук за­хо­пле­но опи­су­вав С. Се­гно: «... Яка в неї бу­ла шия! Тіль­ки Джот­то ма­лю­вав та­кі. Ле­бе­ди­на... А яка по­сад­ка ті­єї шиї, які очі... Джот­то, Чі­ма­буе... « Ці ри­си про­сту­па­ють і на порт­ре­ті, і на сві­тли­ні, де зо­бра­же­на Со­фія Се­гно.

Щоб уни­кну­ти світ­сько­го скан­да­лу, брат Со­фії Ген­ріх Се­гно — «піо­нер льо­тни­цтва» Ро­сії й Поль­щі — пі­сля з’ясу­ва­н­ня «джентль­мен­ських сто­сун­ків» із Бой­чу­ком за­брав ек­заль­то­ва­ну пан­но­чку до Пе­тер­бур­га. Тяж­ко пе­ре­жив­ши ви­му­ше­ну роз­лу­ку, не­вдов­зі «ви­йшла за­між за ди­ре­кто­ра бан­ку Лі­пин­сько­го» і пе­ре­їха­ла до Вар­ша­ви.

ДРУ­ГИЙ — «Порт­рет жін­ки» 1910 року, ма­льо­ва­ний тем­пе­рою на кар­то­ні. Зо­бра­же­на на ньо­му в фас мо­ло­да кра­су­ня з ве­ли­ки­ми очи­ма — ві­ро­гі­дно Со­фія На­ле­пін­ська. Ось як опи­сує її в ли­сті до ки­їв­сько­го ми­сте­цтво­знав­ця Дми­тра Гор­ба­чо­ва се­стра Ган­на: «Со­фія, мо­жли­во, не бу­ла кра­си­ва кла­си­чною кра­сою, але в ній бу­ло щось оду­хо­тво­ре­не, ...якась прав­ди­вість, і ці­ле­спря­мо­ва­ність, і при­ва­бли­вість... В мо­ло­до­сті бу­ла ви­со­ка, струн­ка... Ви пи­та­є­те про зов­ні­шність. Ві­зьміть Ма­дон­ну Чі­ма­буе — во­на схо­жа». Цей сти­слий опис збі­га­є­ться із зо­бра­же­н­ням на сві­тли­ні й зга­да­ним ви­ще порт­ре­том. Пі­сля скан­даль­но­го від’їзду Со­фії Се­гно Бой­чук звер­нув ува­гу на «скром­ну, до­бру, без­ко­ри­сли­ву» Со­фію На­ле­пін­ську. «Він за­хо­пив її сво­ї­ми іде­я­ми, і, ні­чо­го при­хо­ву­ва­ти, за­ко­ха­лась во­на в ньо­го та­кож», — ствер­джує Ган­на На­ле­пін­ська. За­ко­ха­ла­ся, щоб про­не­сти свій хрест ра­зом із Бой­чу­ком до стра­дни­цько­го 1937 року.

ТРЕ­ТІЙ — « Порт­рет чо­ло­ві­ка » , ма­льо­ва­ний аква­ре­л­лю на ли­сті па­пе­ру 1909— 1910 ро­ків. По­рів­ню­ю­чи зі сві­тли­ною, мо­жна іден­ти­фі­ку­ва­ти йо­го як зо­бра­же­н­ня Та­де­у­ша На­ле­пін­сько­го (1885—1918) — поль­сько­го по­е­та на­ціо­наль­но- де­мо­кра­ти­чно­го спря­му­ва­н­ня, бра­та Со­фії На­ле­пін­ської, який ві­ді­грав пев­ну роль у змі­цнен­ні сто­сун­ків «трьох Со­фій» із мо­ло­ди­ми укра­їн­ськи­ми мис­тця­ми. А Ми­хай­ло Бой­чук ви­ко­нав об­кла­дин­ку пер­шої збір­ки мо­ло­до­го по­е­та « Хрест » ( Chrest), ви­да­ної у Кра­ко­ві 1910 року.

Ще один твір — ком­по­зи­цію «Чо­ти­ри жін­ки і кіт», ма­льо­ва­ну гу­аш­шю на па­пе­рі, — мо­жна тра­кту­ва­ти як гу­мо­ри­сти­чний гро­теск: сти­лі­зо­ва­ні порт­ре­тні зо­бра­же­н­ня уче­ниць па­ризь­кої май­стер­ні. На пер­шо­му пла­ні — в чер­во­ній ху­сти­ні — Со­фія На­ле­пін­ська, по­руч із нею — Со­фія Бо­ду­ен де Кур­те­не, за ни­ми — Со­фія Се­гно, ліворуч — Ге­ле­на Шрамм. Се­бе ж Ми­хай­ло Бой­чук «зо­бра­зив» у ви­гля­ді ко­та на за­дньо­му пла­ні...

Ось та­ку спро­бу по­рів­няль­но­го ана­лі­зу та іден­ти­фі­ка­ції бой­чу­ків­ських порт­ре­тів із кон­кре­тни­ми істо­ри­чни­ми по­ста­тя­ми на сві­тли­ні па­ризь­кої гру­пи Renovation Bizantine, до­пов­не­ну спо­га­да­ми з при­ва­тно­го жи­т­тя мо­ло­дих ху­до­жни­ків, і по­даю на роз­суд чи­та­чів «Дня» в день уро­дин сла­ве­тно­го мис­тця.

«ЧО­ТИ­РИ ЖІН­КИ І КІТ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.