«Ав­стра­лій­ські укра­їн­ці»: Фе­дір Га­бел­ко

Ві­дгук на ста­т­тю Оле­ксан­дра ПАН­ЧЕН­КА «Не­зни­щен­ність укра­їн­ської бан­ду­ри» («День» №9-10 від 2223 сі­чня 2016 ро­ку)

Den (Ukrainian) - - Пошта «Дня» - Костянтин ЛИПКІВСЬКИЙ

У га­зе­ті « День » ( № 9- 10, 2223 сі­чня 2016 р.) у стат­ті «Не­зни­щен­ність укра­їн­ської бан­ду­ри » Оле­ксандр Пан­чен­ко роз­по­вів про жи­т­тя та ді­я­н­ня укра­їн­сько­го бан­ду­ри­ста Гри­го­рія Ба­жу­ла, якого до­ля 1948 ро­ку за­не­сла до Ав­стра­лії, де він «став осно­во­по­ло­жни­ком ко­бзар­ських ко­ле­кти­вів, ство­рив­ши Ан­самбль бан­ду­ри­стів іме­ні Гна­та Ход­ке­ви­ча та шко­лу гри на бан­ду­рі» на цьо­му да­ле­ко­му кон­ти­нен­ті.

То­го ж 1948 ро­ку на зем­лю Ав­стра­лії сту­пив і Фе­дір Га­бел­ко, теж справ­жній укра­ї­нець і твор­ча лю­ди­на. Пан Фе­дір — на­ща­док ко­за­ка Пав­ла Га­бел­ка, ви­сла­но­го з рі­дної Лу­бен­щи­ни до Ка­зах­ста­ну за участь у ре­во­лю­цій­них по­ді­ях 1905 ро­ку. Після по­вер­не­н­ня ро­ди­ни 1931 ро­ку на Ба­тьків­щи­ну пі­знав Фе­дір і важ­ку пра­цю, і Го­ло­до­мор 1932—1933 ро­ків. Бу­ло і на­вча­н­ня — з пе­ре­р­ва­ми, в умо­вах по­стій­них по­гроз, репресій, і, не­зва­жа­ю­чи на це, — за­кін­че­н­ня Хар­ків­сько­го кі­но­ін­сти­ту­ту... Дру­га сві­то­ва вій­на за­ста­ла Ф. Га­бел­ка на Львів­щи­ні під час про­хо­дже­н­ня вій­сько­вої слу­жби. Ото­че­н­ня, тяж­ке поранення в пер­ші дні вій­ни, по­лон, жах німецького кон­цта­бо­ру. Та­бір для пе­ре­мі­ще­них осіб, ра­дян­ський ре­па­трі­а­цій­ний, — не кра­щий за ні­ме­цький, вте­ча на За­хід, а по­тім — шлях на най­від­да­ле­ні­ший Да­ле­кий Схід, до Ав­стра­лії.

Тут він актив­но до­лу­ча­є­ться до роз­бу­до­ви укра­їн­сько­го куль­тур­но­го жи­т­тя — за­сно­вує й ви­дає жур­на­ли; ор­га­ні­зо­вує рі­зно­ма­ні­тні ми­сте­цькі сту­дії; об’ єд­нує ама­тор­ські гур­тки у Те­атр іме­ні Ле­ся Кур­ба­са, де був адмі­ні­стра­то­ром, де­ко­ра­то­ром, акто­ром; ве­де ав­тор­ську куль­ту­ро­ло­гі­чну про­гра­му на ра­діо­сту­дії то­що. У твор­чо­му до­роб­ку Фе­до­ра Га­бел­ка — ху­до­жні про­зо­ві та по­е­ти­чні тво­ри, на­ри­си, ре­цен­зії, ре­пор­та­жно-ін­фор­ма­цій­ні по­ві­дом­ле­н­ня, пу­блі­ци­сти­ка, куль­ту­ро­ло­гі­чні роз­від­ки; осми­сле­н­ня ді­яль­но­сті та твор­чо­сті ви­зна­чних постатей укра­їн­ської істо­рії та куль­ту­ри, зокре­ма Т. Шев­чен­ка, Ле­сі Укра­їн­ки, С. Пе­тлю­ри, В. Ли­пків­сько­го, Р. Шу­хе­ви­ча... Слід від­зна­чи­ти також хист до жи­во­пи­су — ві­до­мі у ді­а­спо­рі та в Укра­ї­ні його олій­ні порт­ре­ти Та­ра­са Шев­чен­ка й Си­мо­на Пе­тлю­ри.

Минулого ро­ку ме­ні по­ща­сти­ло ли­сту­ва­ти­ся з па­ном Фе­до­ром. Я отри­мав від ньо­го сві­тли­ну, яка, га­даю, є на­о­чною ілю­стра­ці­єю то­го, що в да­ле­кій Ав­стра­лії бан­ду­ра, ко­тру так про­па­гу­вав Гри­го­рій Ба­жул, є не тіль­ки по­ша­но­ва­ним сим­во­лом Укра­ї­ни, а й зви­чним рі­дним ін­стру­мен­том в укра­їн­ській ро­ди­ні. На сві­тли­ні — пан Фе­дір та його дру­жи­на па­ні Фі­ло­ні­ла з бан­ду­ра­ми у ві­таль­ні сво­го будинку. Кра­сно­мов­на де­таль: на бо­ко­вій сті­ні ша­фи ви­сить ма­лень­ка ди­тя­ча бан­ду­ра — ону­ки й прав­ну­ки теж бу­дуть лю­би­ти й не за­бу­ва­ти Укра­ї­ну.

На сті­ні над по­друж­жям, окрім ро­дин­них фо­то­гра­фій, — два порт­ре­ти: тра­ди­цій­но — Та­ра­са Шев­чен­ка (ма­буть, пен­зля са­мо­го па­на Фе­до­ра) та отця-ми­тро­по­ли­та Укра­їн­ської ав­то­ке­фаль­ної пра­во­слав­ної цер­кви Ва­си­ля Ли­пків­сько­го. По­яву дру­го­го порт­ре­та пан Фе­дір по­яснив у сво­є­му ли­сті тим, що «був у близь­ких сто­сун­ках з архієпископом Силь­ве­стром і від ньо­го ба­га­то ді­знав­ся про ді­яль­ність слав­ної пам’яті ми­тро­по­ли­та Ли­пків­сько­го».

Ар­хі­єпис­коп Силь­вестр ( у по­бу­ті про­фе­сор Га­єв­ський) — теж укра­ї­нець, також був ви­му­ше­ний по­ки­ну­ти Ба­тьків­щи­ну, плив­ти за мо­ря- оке­а­ни: Аме­ри­ка, Ав­стра­лія... В 1966 ро­ці у спо­га­дах, опу­блі­ко­ва­них в укра­їн­сько­му ча­со­пи­сі « Цер­ква й жи­т­тя » ( США), він зга­дує, що впер­ше зу­стрів­ся з Ва­си­лем Ли­пків­ським, коли той він­чав його у По­кров­ській цер­кві на Со­лом’ян­ці як її на­сто­я­тель. По­тім бу­ли ще зу­стрі­чі й спів­пра­ця, зокре­ма на засіданні ор­га­ні­за­то­рів дер­жав­но­го апа­ра­ту УНР. Був він при­су­тнім на Пер­шо­му Всеукраїнському пра­во­слав­но­му со­бо­рі УАПЦ, який обрав сво­їм ми­тро­по­ли­том Ва­си­ля Ли­пків­сько­го. Був і на Дру­го­му со­бо­рі, який, за ви­мо­гою ДПУ, з Ва­си­ля Ли­пків­сько­го « зняв тягар ми­тро­по­ли­чо­го слу­жі­н­ня » . Після цьо­го «раз тіль­ки ви­пад­ко­во до­ве­ло­ся зу­стрі­ти­ся з ним. Він був у одно­му ста­рень­ко­му під­ря­сни­ку, без ми­тро­по­ли­чих на­гру­дних ре­га­лій, ви­ху­длий і змар­ні­лий, ні­би мі­ся­ця­ми го­ло­ду­вав » ( ма­буть, це був 1933 рік). А це ж « ве­ли­кий обно­ви­тель і на­віть во­скре­си­тель із мер­твих Укра­їн­ської ав­то­ке­фаль­ної пра­во­слав­ної цер­кви»...

Отак одна ці­ка­ва ста­т­тя у га­зе­ті «День» спри­чи­ни­ла по­яву ці­єї ма­лень­кої роз­від­ки у ми­ну­ле. Так, бу­ва­ють в істо­рії рі­зні пе­ре­ти­ни люд­ських доль, які, пев­на річ, є ви­пад­ко­ви­ми. Але...

P. S.

Ф. П. Га­бел­ко — по­стій­ний чи­тач га­зе­ти « День » , його ві­дгук на одну зі ста­тей бу­ло опу­блі­ко­ва­но у № 145- 146 ( 14- 15 сер­пня 2015 р.). До ре­чі, минулого ро­ку він від­зна­чив 97-й день сво­го на­ро­дже­н­ня, тож хо­че­ться по­ба­жа­ти Фе­до­ро­ві Па­вло­ви­чу і його близь­ким здо­ров’я, сил і чи­та­ти га­зе­ту «День» ще ба­га­то ро­ків!

ПАН ФЕ­ДІР ТА ЙОГО ДРУ­ЖИ­НА ПА­НІ ФІ­ЛО­НІ­ЛА З БАН­ДУ­РА­МИ У ВІ­ТАЛЬ­НІ СВО­ГО БУДИНКУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.