Не­до­о­три­ма­ла ма­те­рин­ської ла­ски і стала... во­лон­тер­кою

Як чем­піон­ка сві­ту з кік­бо­ксин­гу Іри­на Лащенко до­по­ма­гає ді­тям-си­ро­там

Den (Ukrainian) - - Пошта «Дня» - Ро­ман ПЛЯЦКО

Львів’ян­ка Іри­на Лащенко зов­сім не обра­жа­є­ться на ма­му... Ні, во­на ро­зу­міє, що ви­їха­ти на за­ро­бі­тки в да­ле­ку Іспа­нію ма­ту­сю зму­си­ла бі­дність. І ба­жа­н­ня ма­ти своє жи­тло та вивчити ді­тей. Але ста­ло­ся те, що ста­ло­ся: три­над­цять ро­ків дів­чин­ка бу­ла по­збав­ле­на ма­те­рин­ської ла­ски. Ра­но привчилася го­ту­ва­ти сні­дан­ки та обі­ди для та­та і мо­лод­шо­го бра­ти­ка. «Са­ме ця об­ста­ви­на, — на­го­ло­шує Іри­на, — і впли­ну­ла на мої подаль­ші пла­ни і за­ці­кав­ле­н­ня. Із 17 ро­ків я по­ча­ла до­по­ма­га­ти ді­тям, по­збав­ле­ним ба­тьків­ської опі­ки». Крім то­го, зро­зу­мів­ши, що в цьо­му жит­ті тре­ба бу­ти силь­ною, Іри­на по­ча­ла за­йма­ти­ся бо­йо­ви­ми ми­сте­цтва­ми. Ні­ко­ли не спо­ді­ва­ла­ся, що ста­не чем­піон­кою сві­ту з кік­бо­ксин­гу... Але стала! До­по­мо­гла на­по­ле­гли­вість, во­на по­стій­но ви­ру­чає Іри­ну.

Те­пер мо­ло­да жін­ка (Іри­на не вра­жає мі­цною ста­ту­рою і роз­мі­ра­ми бі­це­псів — рад­ше тен­ді­тна і гар­на) пе­ре­йма­є­ться до­лею ді­тей з «важ­ких ро­дин», які жи­вуть у Льво­ві та Львів­ській області. Знає про­бле­ми ко­жної з них.

«Я спіл­ку­ю­ся з ді­тьми, які жи­вуть у ди­тя­чих бу­дин­ках сі­мей­но­го ти­пу, — роз­по­від­ає Іри­на. — Серед мо­їх дру­зів є хло­пчик і дів­чин­ка, яким уже по 18 ро­ків. Даю цій дів­чин­ці уро­ки са­мо­за­хи­сту. Хло­пець теж ме­ні ча­сто те­ле­фо­нує, ра­ди­ться з то­го чи ін­шо­го при­во­ду. Ба­чить у ме­ні стар­шо­го дру­га. Ін­ко­ли на­зва­ним ба­тькам не все ска­же, а від ме­не у ньо­го не­має се­кре­тів. Оскіль­ки ра­ні­ше я тро­хи пра­цю­ва­ла у від­ді­лі у спра­вах ді­тей, то у ме­не там за­ли­ши­ли­ся пев­ні зв’яз­ки. Зав­дя­ки цьо­му я мо­жу ви­рі­ши­ти де­я­кі про­бле­ми цих ді­тей».

Чем­піон­ка сві­ту роз­по­від­ає, як її вра­зи­ли двоє хлоп чи­ків«ма­у­глі». Їх за­бра­ли від ба­тьків на ре­а­бі­лі­та­цію, але вони до­сі не вмі­ють роз­мов­ля­ти, а один на­віть си­ді­ти ще не на­вчив­ся. От що зна­чить зга­я­ти час і не да­ти вчасно ді­тям то­го, що вони по­тре­бу­ють. А ін­ко­ли буває так, що ба­тьки чу- до­ві і ді­ток ро­стять гар­них, але дер­жа­ва ма­ло до­по­ма­гає їм ма­те­рі­аль­но. А це також не­ра­ціо­наль­но. Коли ба­тьки від­по­від­аль­ні і на­ма­га­ю­ться ви­хо­ва­ти до­стой­них гро­ма­дян дер­жа­ви, справ­жніх укра­їн­ських па­трі­о­тів, то на­віть не­зна­чна фі­нан­со­ва під­трим­ка мо­же сут­тє­во до­по­мог­ти. Нав­чи­мо­ся під­три­му­ва­ти «най­кра­щих» і ра­ціо­наль­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти на­ро­дні ко­шти, вва­жає кік­бо­ксер­ка, — ви­хо­ва­є­мо чу­до­ве по­ко­лі­н­ня су­ча­сних укра­їн­ців.

Да­лі Іри­на роз­по­від­ає, як са­мо­туж­ки ор­га­ні­зу­ва­ла пе­ре­да­чі ді­тям у мі­сто Ща­стя, що на Лу­ган­щи­ні: «Я по­зна­йо­ми­ла­ся з пе­ре­се­лен­кою, яка у Львів при­ї­ха­ла з 4-рі­чним си­ном. За де­який час во­на по­вер­ну­ла­ся до­до­му і вла­шту­ва­ла­ся там пра­цю­ва­ти в шко­лу-ін­тер­нат. Ме­ні за­хо­ті­ло­ся, щоб ді­тки із Ща­стя отри­ма­ли по­да­рун­ки від га­ли­чан. Адже від та­ких «дрі­бни­чок» за­ле­жить їхнє став­ле­н­ня до Укра­ї­ни. А оскіль­ки Олі я до­ві­ря­ла, то бу­ла впев­не­на, що все, зі­бра­не на­ми, ді­йде за при­зна­че­н­ням. За де­який час Оля ви­сла­ла фо­то­гра­фії за­до­во­ле­них ді­ток з на­ши­ми по­да­рун­ка­ми. Не мен­ше ра­ді­ли і ми, во­лон­те­ри. Ви не уяв­ля­є­те, як при­єм­но до­по­ма­га­ти іншим людям і усві­дом­лю­ва­ти, що від цьо­го мі­цні­шою стає Укра­ї­на!»

У свої 24 ро­ки Іри­на ди­вує схиль­ні­стю до ана­лі­зу і ціл­ком зрі­ли­ми дум­ка­ми: «Я ве­ду се­кцію з жі­но­чо­го са­мо­за­хи­сту. По­мі­ти­ла, що дів­ча­та-си­ро­ти та ви­хід­ці з не­бла­го­по­лу­чних сі­мей ду­же жорс­тко пра­цю­ють на сна­ря­дах і на­ба­га­то актив­ні­ші в по­єдин­ку. Їм не ви­ста­чи­ло те­пла в ди­тин­стві, то­му вони агре­сив­ні­ші, ніж ті дів­ча­та, які ви­хо­ву­ва­ли­ся в нор­маль­них умо­вах. На­ма­га­ю­ся за­лу­ча­ти дів­ча­ток-си­ріт до во­лон­тер­ських справ і ба­чу, що це впли­ває на них по­зи­тив­но. Бу­ло б гір­ше, як­би пла­ка­ла над їхньою до­лею чи по­стій­но ви­слов­лю­ва­ла якісь спів­чу­т­тя... Те­пер ми як се­стри і ві­ри­мо, що на­віть ма­ли­ми спра­ва­ми мо­же­мо змі­ни­ти світ на кра­ще! Ме­ні теж сво­го ча­су бра­ку­ва­ло ма­те­рин­сько­го те­пла, але те­пер я знаю, що це те­пло мо­жна отри­ма­ти і від зем­ля­ків. Хай на­віть во­но при­йде як вдя­чність за на­ші до­брі спра­ви».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.