«Я про­сто не міг під­ве­сти ге­ро­їв мо­їх кни­жок...»

Тер­но­піль­ський на­у­ко­вець, ав­тор до­слі­джень про Укра­їн­ських сі­чо­вих стріль­ців — про свою участь в АТО та істо­ри­чні па­ра­ле­лі

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ла­ри­са ОСАДЧУК, Тер­но­піль

Не­що­дав­но в Тер­но­по­лі на­го­ро­ди­ли ла­у­ре­а­тів кон­кур­су «Лю­ди­на ро­ку-2015». Серед них і ба­га­то­рі­чний екс­перт та ша­ну­валь­ник «Дня», до­ктор по­лі­ти­чних на­ук, про­фе­сор ка­фе­дри до­ку­мен­то­знав­ства, ін­фор­ма­цій­ної ді­яль­но­сті та укра­ї­но­знав­ства ТНЕУ за­слу­же­ний пра­ців­ник освіти Укра­ї­ни, уча­сник АТО Ми­ко­ла Ла­за­ро­вич. Упро­довж ро­ку він був на фрон­ті й не­що­дав­но по­вер­нув­ся до мир­но­го жи­т­тя. Як пи­сав «День» то­рік у бе­ре­зні, до вій­ська Ми­ко­ла Ла­за­ро­вич пі­шов до­бро­воль­цем. Був ко­ман­ди­ром взво­ду в 14-й окре­мій ме­ха­ні­зо­ва­ній бри­га­ді ЗСУ («День» № 48-49, 20 — 21 бе­ре­зня 2015р.).

Май­бу­тній на­у­ко­вець зро­став у па­трі­о­ти­чній ро­ди­ні на Іва­но-Фран­ків­щи­ні і з ди­тин­ства ці­ка­вив­ся істо­рі­єю. У ба­тька бу­ли за­бо­ро­не­ні на той час книж­ки з прав­ди­ви­ми ві­до­мо­стя­ми про ми­нув­ши­ну Укра­ї­ни. Рі­дний дядь­ко, на честь якого його назвали, во­ю­вав у ла­вах УПА. Ми­ко­ла Ла­за­ро­вич — уча­сник по­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції та ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. Не стояв осто­ронь, і коли ви­рі­шу­ва­ла­ся до­ля Укра­ї­ни 1991-го. Будучи па­трі­о­том, він пе­ре­дає го­рі­н­ня сво­го сер­ця сту­ден­там, а то­му не зміг зра­ди­ти вла­сні пе­ре­ко­на­н­ня й пі­шов на Дон­бас во­ю­ва­ти проти російських агре­со­рів. Як за­зна­чає Ми­ко­ла Ла­за­ро­вич, хоч вій­на змі­ни­ла його жи­т­тя на сто ві­сім­де­сят гра­ду­сів, бо в зо­ні АТО во­но ста­ло іншим, про­те за­гар­ту­ва­ла, да­ла мо­жли­вість упев­ни­ти­ся в жит­тє­вих прин­ци­пах, по­зи­ці­ях.

«ВІЙ­НА — ЦИ­НІ­ЧНА, ВІЙ­НА — КРИ­ВА­ВА, І В ЦЬО­МУ ВСЯ МО­СКВА»

« По­гля­ди не змі­ни­ли­ся, як і не змі­ню­є­ться по­лі­ти­ка Мо­ско­вії упро­довж сто­літь, — ка­же пан Ми­ко­ла. — Ми ве­де­мо мо­ву про те, що те­пе­рі­шня вій­на є гі­бри­дною. Ні­би це щось но­ве, але гі­бри­дну вій­ну, гі­бри­дну по­лі­ти­ку Мо­ско­вія ве­ла що­до Укра­ї­ни зав­жди, по­чи­на­ю­чи із сум­но­зві­сної Пе­ре­я­слав­ської ра­ди, з укла­де­н­ня то­го са­мо­го укра­їн­сько- мо­сков­сько­го до­го­во­ру 1654 ро­ку, і до­ни­ні. Бо­г­дан Хмель­ни­цький то­ді не мав ін­шо­го ви­хо­ду. Бі­да в то­му, що після Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го не зна­йшло­ся ке­рів­ни­ків Бо­г­да­но­во­го рів­ня. Їх не­має до сьо­го­дні. Вій­на — ци­ні­чна, вій­на — кри­ва­ва, і в цьо­му вся Мо­сква, яка не ли­ше проти Укра­ї­ни по­ді­бну по­лі­ти­ку про­ва­дить, а й за­га­лом упро­довж сво­єї істо­рії — проти ін­ших на­ро­дів, яких гно­бить. Ку­ди при­хо­дять вій­ська ці­єї кра­ї­ни, там зав­жди бі­да, кров, на­силь­ство і зав­жди бре­хня » .

«ДЛЯ БІЛЬШОСТІ ЖИ­ТЕ­ЛІВ ДОН­БА­СУ ЦЕ НЕ ЇХНЯ ПРО­ВИ­НА, А ЇХНЯ БІ­ДА»

Як за­зна­чає пан Ми­ко­ла, зна­чною мі­рою в то­му, що за­раз від­бу­ва­є­ться на Дон­ба­сі, ві­ді­гра­ла роль без­ді­яль­ність укра­їн­ської вла­ди що­до на­ціо­наль­ної ін­фор­ма­цій­ної по­лі­ти­ки. « Мав змо­гу на­ди­ви­ти­ся і мо­сков­ських те­ле­ка­на­лів, і се­па­ра­тист­ських, де, по су­ті, в ко­жно­му сло­ві — не­на­висть і бре­хня, пе­ре­сми­ку­ва­н­ня фа­ктів. Укра­їн­ський ка­нал пра­цю­вав ли­ше один — ІСТV. Хло­пці пе­ре­ми­ка­ли ка­на­ли за­для ці­ка­во­сті. Та ін­фор­ма­ція, що по­да­ва­ла­ся, при­гні­чу­ва­ла — та­ка від­вер­та фаль­си­фі­ка­ція. Бі­да в то­му, що Укра­їн­ська дер­жа­ва впро­довж чвер­ті сто­лі­т­тя не­за­ле­жно­сті ні­чо­го не ро­би­ла на тій те­ри­то­рії, бо по­ді­бні пе­ре­да­чі бу­ли й ра­ні­ше, та ні­хто тим на­се­ле­н­ням не за­ймав­ся. То­му я би ска­зав, що для більшості жи­те­лів Дон­ба­су це не їхня про­ви­на, а їхня бі­да те, що ста­ло­ся», — вва­жає Ми­ко­ла Ла­за­ро­вич.

На дум­ку про­фе­со­ра, в пе­ре­сі­чних гро­ма­дян Укра­ї­ни біль­ше па­трі­о­ти­зму, по­ря­дно­сті, аніж у політиків, яким вони до­ві­ри­ли­ся. «На жаль, не­має ре­аль­ної бо­роть­би з ко­ру­пці­єю. Є ли­ше ство­ре­н­ня ви­ди­мо­сті. Не­має гли­бо­ких еко­но­мі­чних реформ. На жаль, ми пі­шли ті­єю ж до­ро­гою, що й ра­ні­ше — гру­бо ка­жу­чи, по­ча­ли «ру­ба­ти хво­ста ко­то­ві» ма­лень­ки­ми ча­стин­ка­ми. Тоб­то є своє­рі­дний шок, але по су­ті — не­має те­ра­пії. Ме­ні при­кро, що на­ші уря­дов­ці не хо­чуть усві­дом­лю­ва­ти, що лю­ди на­ба­га­то че­сні­ші й па­трі­о­ти­чні­ші за них», — ка­же пан Ми­ко­ла.

«ТИ­СНУ­ТИ НА ВЛА­ДУ ТАК, ЩОБ НЕ ДА­ТИ КО­ЗИ­РІВ ОСКОВІТАМ»

Втім, хоч си­ту­а­ція в кра­ї­ні скла­дна, про­те змі­ню­ва­ти кер­ма­ни­чів за­раз не на ча­сі. Вар­то бра­ти уро­ки зі сво­єї істо­рії, пе­ре­ко­на­ний Ми­ко­ла Ла­за­ро­вич.

«Сьо­го­дні­шню вла­ду є за що га­ни­ти, є під­ста­ви, ма­буть, здій­сни­ти пе­ре­ви­бо­ри всіх гі­лок вла­ди, але, на жаль, ми в тій си­ту­а­ції, коли цьо­го, як на ме­не, ми не мо­же­мо со­бі до­зво­ли­ти. Я осо­би­сто пе­ре­ко­на­ний: на­сту­пна Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни кра­щою не бу­де, а бу­де гір­шою. Так са­мо, як ми по­чне­мо за­раз по­ді­бні змі­ни, пер­тур­ба­ції — це ли­ше дасть до­да­тко­ві ко­зи­рі Мо­скві. Ми не тіль­ки ма­є­мо пам’ята­ти свою істо­рію, а вже по­ра бра­ти з неї уро­ки. Геть­ман Ви­гов­ський, вла­сне, по­чав бо­роть­бу з Мо­ско­ві­єю, яка хо­ті­ла під­по­ряд­ку­ва­ти Укра­ї­ну со­бі пов­ні­стю. Ви­гов­ський на це не пі­шов і по­чав бо­ро­ти­ся. І бо­ров­ся, тре­ба ска­за­ти, до­во­лі успі­шно, коли пе­ре­міг під Ко­но­то­пом мо­ско­ві­тів ущент. То­ді пи­та­н­ня сто­я­ло про те, що Ви­гов­ський зі сво­ї­ми со­ю­зни­ка­ми міг спо­кій­но іти на Мо­скву. У Мо­скві був пе­ре­ляк. Мо­сков­ський цар ви­хо­див у жа­ло­бно­му одя­зі до на­се­ле­н­ня. Уже бу­ли го­то­ві вті­ка­ти до Ура­лу, але вну­трі­шня опо­зи­ція, бу­ли там і па­трі­о­ти, ор­га­ні­зу­ва­ла пов­ста­н­ня проти Іва­на Ви­гов­сько­го. Іван Ви­гов­ський за­мість то­го, щоб очо­лю­ва­ти по­хід на Мо­ско­вію і, оче­ви­дно, ма­ю­чи мо­жли­вість то­ді раз на­зав­жди по­кін­чи­ти з та­ким со­ю­зни­ком, зму­ше­ний був зре­кти­ся вла­ди. Це при­зве­ло до то­го, що Укра­ї­ну бу­ло по­ді­ле­но між Мо­ско­ві­єю та Поль­щею. То­му хоч би яке роз­ча­ру­ва­н­ня бу­ло у нас до ці­єї вла­ди, ми все ж та­ки по­вин­ні пам’ята­ти, що сво­ї­ми ді­я­ми ми мо­же­мо при­зве­сти до ще гіршого. То­му на вла­ду, без сум­ні­ву, ти­сну­ти по­трі­бно, кри­ти­ку­ва­ти її, але все ро­би­ти в та­ких ме­жах, щоб не да­ти ко­зи­рів мо­ско­ві­там», — ствер­джує Ми­ко­ла Ла­за­ро­вич.

«У ЗО­НІ АТО Я НА­ПИ­САВ ТРИ НА­У­КО­ВІ СТАТ­ТІ»

Будучи на фрон­ті, пан Ми­ко­ла про­дов­жу­вав на­у­ко­ву ро­бо­ту. Зокре­ма, йде­ться про те­ма­ти­ку Укра­їн­ських сі­чо­вих стріль­ців, ді­яль­ність яких є при­кла­дом па­трі­о­ти­зму для на­ших су­ча­сни­ків.

«У зо­ні АТО я тро­хи за­ймав­ся на­у­кою і на­пи­сав три на­у­ко­ві стат­ті. Опу­блі­ку­вав їх і під­го­ту­вав до дру­ку дві кни­ги — «Ле­гіон Укра­їн­ських сі­чо­вих стріль­ців» та ілю­стро­ва­ну «Істо­рію Укра­ї­ни». Це бу­ли не з ну­ля книж­ки, зви­чай­но, по­втор­ні ви­да­н­ня, але вони істо­тно збіль­ши­ла­ся в об­ся­зі. Кни­га «Ле­гіон Укра­їн­ських сі­чо­вих стріль­ців» має ви­йти бу­кваль­но дня­ми в тер­но­піль­сько­му ви­дав­ни­цтві «Джу­ра». Якщо ве­сти мо­ву про УСС, то це бу­ло одне з дже­рел, яке при­му­си­ло ба­га­тьох пі­ти до вій­ська до­бро­воль­цем. Як до­слі­дник сі­чо­во­го стрі­ле­цтва, я про­сто не міг під­ве­сти ге­ро­їв мо­їх кни­жок, до­слі­джень і вчи­нив так са­мо, як вони. І сі­чо­ві стріль­ці би­ли­ся, і на­ші су­ча­сни­ки б’ються проти Мо­ско­вії за не­за­ле­жність. Ця би­тва одна­ко­во від­бу­ва­є­ться у важ­ких умо­вах. Не все так лег­ко бу­ло для сі­чо­вих стріль­ців, і про це де­таль­ні­ше мо­жна про­чи­та­ти у книж­ці, бо ав­стрій­ська вла­да, під’юджу­ва­на по­ля­ка­ми, на­ма­га­ла­ся обме­жу­ва­ти ба­га­то по­чи­нів УСС. Так і ни­ні ду­же важ­ко, зва­жа­ю­чи на під­сту­пи мо­ско­ві­тів. Є ба­га­то по­ді­бних чин­ни­ків. Але зав­жди слід пам’ята­ти, що обо­ро­на сво­єї Ба­тьків­щи­ни, за­хист ро­ди­ни — це та свя­та спра­ва, яку оспі­ву­ють ще з най­дав­ні­ших ча­сів, і во­на ні­ко­ли не втра­тить акту­аль­но­сті».

ФОТО З АРХІВУ МИКОЛИ ЛА­ЗА­РО­ВИ­ЧА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.