«Iн­те­ре­си оди­ниць пе­ре­ва­жа­ють су­спіль­ні»

За­кар­па­тці че­ка­ють на ве­сну і змі­ни

Den (Ukrainian) - - Пошта «Дня» - Ві­кто­рія ЖУЙКО, Ужго­род

Се­ре­ди­на лю­то­го озна­ме­ну­ва­ла­ся для за­кар­па­тців ду­же те­плою, справ­ді ве­сня­ною по­го­дою. Тем­пе­ра­ту­ра ся­гну­ла по­зна­чки + 10, і це не най­го­лов­ні­ша хо­ро­ша но­ви­на для всіх ужго­род­ців, втом­ле­них хо­ло­дним сі­чнем. За­кар­па­тці ві­рять, що ве­сна при­не­се з со­бою чи­ма­ло змін, і пе­ре­ко­на­ні, що їх тре­ба ро­би­ти вла­сно­руч.

Василь ЛЕМАК, про­фе­сор-пра­во­зна­вець:

— Що ті­шить? Ужго­род по­сту­по­во стає ту­ри­сти­чним цен­тром. Із опти­мі­змом див­лю­ся на про­це­си в дер­жа­ві. Ні­ко­ли ра­ні­ше Укра­ї­на не змі­ню­ва­ла­ся на­стіль­ки ра­ди­каль­но, як у ці мі­ся­ці: ар­мія, по­лі­ція, бю­дже­тна де­цен­тра­лі­за­ція. На­віть ко­ру­пцій­ні скан­да­ли слід спри­йма­ти як рух упе­ред, бо кра­ї­на і су­спіль­ство ста­ють більш від­кри­ти­ми, і це по­зи­тив­но. Осо­бли­во ра­дує — моя донь­ка за­кін­чує шко­лу в цьо­му ро­ці, й це най­біль­ша подія. Во­на обра­ла для себе про­фе­сію са­мо­стій­но, і ця про­фе­сія не має сто­сун­ку до юри­спру­ден­ції.

Що не ра­дує? Стиль по­лі­ти­ки за­ли­ша­є­ться ба­га­то в чо­му ста­рим, однак пе­ре­дов­сім не сприймаю на­силь­ни­цькі зло­чи­ни з ви­ко­ри­ста­н­ням зброї, які час від ча­су вчи­ня­ють на За­кар­пат­ті, під­то­чу­ю­чи наш імідж ста­біль­но­го ре­гіо­ну. Вони показують, на­скіль­ки по­трі­бен для Укра­ї­ни силь­ний пра­во­по­ря­док. Де­мо­кра­тія без по­ряд­ку, який опи­ра­є­ться на вер­хо­вен­ство пра­ва, про­сто не­ми­сли­ма. Але пе­ре­ко­на­ний — все бу­де до­бре!

Де­нис МАН, на­чаль­ник управ­лі­н­ня ту­ри­зму та ку­рор­тів За­кар­пат­ської ОДА:

— Як і для міль­йо­нів укра­їн­ців, для ме­не по­га­ним є те, що на схо­ді на­шої дер­жа­ви три­ва­ють вій­сько­ві дії. Хо­ті­ло­ся б, щоб ми жи­ли в ми­рі та дба­ли про роз­ви­ток і про­цві­та­н­ня Укра­ї­ни. Із про­фе­сій­но­го жи­т­тя — по­га­но, що змі­ни в Укра­ї­ні від­бу­ва­ю­ться по­віль­ні­ше, ніж ми всі спо­ді­ва­є­мо­ся. Але пер­ше хо­ро­ше — лю­ди пра­гнуть цих змін та від­по­від­но по­чи­на­ють змі­ню­ва­ти­ся й са­мі. А це ва­жли­во, адже си­стем­них змін у дер­жа­ві без змін у су­спіль­стві до­ся­гну­ти не­мо­жли­во, а на мен­ше укра­їн­ці вже не зго­дні.

Із хорошого — мо­є­му си­ну вже рік. Ка­жуть, чу­жі ді­ти ро­стуть швид­ко. Ска­жу, що свої теж не від­ста­ють. На­ма­га­є­мо­ся з дру­жи­ною з ран­ньо­го ві­ку пра­виль­но ви­хо­ву­ва­ти па­трі­о­та Укра­ї­ни та ша­ну­валь­ни­ка укра­їн­ських тра­ди­цій. Із про­фе­сій­но­го по­зи­тив­ним є те, що вда­ло­ся по­ча­ти чи­ма­ло хо­ро­ших про­е­ктів у пи­тан­ні за­без­пе­че­н­ня ста­ло­го розвитку ту­ри­зму в За­кар­пат­ській області, а ще кра­що­го — ідей ви­ста­чить ще на кіль­ка ро­ків. Оскіль­ки кіль­кість ту­ри­стів на те­ри­то­рії області зро­стає, край стає де­да­лі по­пу­ляр­ні­шим, от­же, все бу­де до­бре.

Оль­га КА­ПІ­ТАН, пра­ців­ни­ця бан­ків­ської уста­но­ви:

— За­сму­чує за­смі­че­ність і те, що ба­га­то хто вва­жає сво­їм «свя­щен­ним обов’яз­ком» за­ли­ши­ти після себе слід у ви­гля­ді пля­шки зпід пива чи упа­ков­ки з-під чі­псів.

Прекрасно, що ко­жно­го дня є мо­жли­вість зу­стрі­ти лю­дей уні­каль­них, ве­се­лих, осві­че­них, при­єм­них. Та­ки­ми є мої ко­ле­ги, вони рі­зні й пре­кра­сні — це лю­ди, зав­дя­ки яким ро­бо­чі бу­дні ста­ють кра­щи­ми. Це лю­ди, ко­трі до­по­мо­жуть, під­ка­жуть, роз­ве­се­лять, по­ра­дять, да­дуть по­штовх до но­вих дій. А ще дру­зі, яких ти зав­жди ра­дий ба­чи­ти, зна­йо­мі, зу­стріч із ко­три­ми обов’яз­ко­во ви­кли­че по­смі­шку і до­дасть енер­гії на весь день, це прос- то не­зна­йо­мі лю­ди, вві­чли­ві, з власним по­чу­т­тям гу­мо­ру, не­по­втор­ні. Ті­шу­ся, що в мар­шру­тках мо­лодь ча­сто по­сту­па­є­ться мі­сцем стар­шим, а не­зна­йо­мий чо­ло­вік до­по­мо­же ба­бу­сі під­не­сти її важ­кі сум­ки.

Оль­га СВІТЛИНЕЦЬ, кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, до­цент УжНУ:

— До­бре, що ско­ро ве­сна. До­бре, що ми жи­ве­мо в За­кар­пат­ті, в нас стіль­ки мо­жли­во­стей, адже по­ряд кор­до­ни, ае­ро­пор­ти з ло­у­ко­ста­ми і пер­спе­кти­ви по­ба­чи­ти весь світ. По­га­но, що та­ких ло­у­ко­стів ще не­ма у нас. Сум­но, що біль­шість лю­дей без­ра­ді­сні, роз­сер­дже­ні й за­бу­ли, як це -щи­ро смі­я­ти­ся. По­га­но, що не дба­є­мо про своє, що не ро­зу­мі­є­мо на­шої від­по­від­аль­но­сті за вла­сні про­бле­ми і вла­сне жи­т­тя.

Ан­дрій РИ­БА, де­пу­тат ужго­род­ської міськради:

— За­сму­чує здо­ров’я ба­тьків, яке під­ко­си­ло­ся в обох май­же одно­ча­сно на­при­кін­ці гру­дня і до­те­пер ні­як не ста­бі­лі­зу­є­ться. До то­го ж за­кар­пат­ський во­ло­гий і хо­ло­дний лю­тий за­зви­чай не до­дає ні на­строю, ні здо­ров’я. Ві­ру­си, за­сту­ди і пев­на роз­сла­бле­ність після но­во­рі­чно-рі­здвя­них свят ні­як не да­ють увійти у зви­чний ро­бо­чий ритм. У кра­ї­ні, області й рі­дно­му Ужго­ро­ді до­сі не­має ста­біль­но­сті й ро­зу­мі­н­ня, ку­ди ми ру­ха­є­мо­ся. При­ва­тні ін­те­ре­си оди­ниць пе­ре­ва­жа­ють суспільний ін­те­рес, так силь­но очі­ку­ва­них змін в кра­ї­ні не від­бу­ло­ся. Ну а з хорошого? Відновив за­ня­т­тя в спор­тив­но­му за­лі, по­чав звер­та­ти біль­ше ува­ги на своє здо­ров’я, і всім ре­ко­мен­дую ро­би­ти так са­мо. І вза­га­лі, на­ма­га­ю­ся на­ла­шту­ва­тись опти­мі­сти­чно, адже після хо­ло­дної зи­ми зав­жди при­хо­дить ве­сна. Ско­ро по­те­пліє, на­ста­не час цві­ті­н­ня са­ку­ри, фе­сти­ва­лів, ко­ро­тких су­конь і фут­бо­лок. А ра­зом із ве­сною зав­жди при­хо­дить і на­дія на по­зи­тив­ні змі­ни. Не­хай уже не бли­ска­ви­чні, але ві­ри­ться, що си­стем­ні. Го­лов­не, ці змі­ни не че­ка­ти, а при­швид­шу­ва­ти їх власним ма­лень­ким вне­ском.

Яри­на ДЕНИСЮК, ре­да­ктор му­зи­чно­го сайта «Вів­сян­ка»:

— Остан­нім ча­сом бу­ло біль­ше хорошого. Вда­ло­ся за­пу­сти­ти свій сайт про му­зи­ку, на­пи­са­ти де­кіль­ка вда­лих ста­тей. Ті­шать сто­сун­ки із ма­мою: у ці­ло­му, більш-менш вда­є­ться знай­ти спіль­ну мо­ву. До­по­ма­гає від­стань, а ще спокійніше став­ле­н­ня з мо­го бо­ку до її за­ува­жень. Окрім то­го, бу­ло кіль­ка со­ня­чних днів, і це під­ня­ло настрій, на­віть ста­ло лег­ше вста­ва­ти зранку. Йде ве­сна.

З не­га­тив­но­го — осо­бли­во тур­бу­ють ці­ни. Вони ро­стуть, як ска­же­ні: як на їжу, так і на ко­му­наль­ні по­слу­ги, і на сма­ко­ли­ки для ко­тів. А до­хо­ди силь­но не збіль­шу­ю­ться. До­во­ди­ться на чо­мусь за­оща­джу­ва­ти. Але я ду­маю, що є ба­га­то лю­дей, які жи­вуть гір­ше. Це теж за­сму­чує. Ну і з осо­би­сто­го — схви­лю­вав пе­ре­їзд хо­ро­ших дру­зів до Оде­си. Те­пер не бу­де до ко­го хо­ди­ти на чай із пи­ро­гом ли­мон­ним. Але над усім цим я ба­чу роз­ви­ток як себе, так і окре­мих лю­дей. А еко­но­мі­ку цю ми якось пе­ре­жи­ве­мо, не впер­ше ж.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.