ОСТА­Н­НЯ ГЕТЬМАНСЬКА СТО­ЛИ­ЦЯ

Глу­хів: ма­те­рик зни­ще­ної пам’яті

Den (Ukrainian) - - Україна Incognita - Ві­ктор ЗАЇКА, істо­рик, жур­на­ліст Ака­де­мік Ми­хай­ло Гру­шев­ський «Чер­ні­гів і Сі­вер­щи­на в укра­їн­ській істо­рії»

Жи­т­тя пі­шло геть да­ле­ко на по­лу­днє, ближ­че до мо­ря,

до ву­гі­л­ля, до за­лі­за — за­ли­шив­ши Пів­но­чі ці ста­рі цер­кви, пан­ські са­ди­би, ко­за­цькі гро­бо­ви­ща, остан­ки спів­а­цьки­хцех ів, фоль­клор­ні скар­би й ді­а­ле­кти­чні пе­ре­жи­тки — ба­га­тю­щі на­у­ко­ві й на­ціо­наль­ні клей­но­ти.. Тут по­хо­ва­ні се­кре­ти Ста­рої Укра­ї­ни — і за­род­ки Но­вої.

Коли на­при­кін­ці 1970-х ро­ків до­лею су­ди­ло­ся ме­ні ста­ти сту­ден­том істо­ри­чно­го фа­куль­те­ту Ки­їв­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Та­ра­са Шев­чен­ка, я з по­ди­вом пе­ре­ко­нав­ся, що пев­на ча­сти­на про­фе­сій­них істо­ри­ків не во­ло­ді­ла ін­фор­ма­ці­єю про мі­сто Глу­хів і його мі­сце в істо­рії Укра­ї­ни. Глу­хів не бу­ло зо­бра­же­но на на­вчаль­них істо­ри­чних ма­пах, про ньо­го практично не зга­ду­ва­ли під­ру­чни­ки, остан­ні геть­ма­ни ке­ру­ва­ли Укра­ї­ною не зро­зумі­ло з якого цен­тру.

Та й за­раз, в не­за­ле­жній Укра­ї­ні, якщо по­їха­ти з Ки­є­ва на пів­ні­чний схід і у Кі­птях по­вер­ну­ти в бік кордону з Ро­са­Фе­ді­єю, то по­ті­шить вас ін­фор­ма­ція про ба­га­то зна­чних істо­ри­чних цен­трів — му­зеї П. Ку­лі­ша та М. Зань­ко­ве­цької, ме­мо­рі­ал «Ге­ро­їв Крут» і за­про­ше­н­ня до «Геть­ман­ської сто­ли­ці Ба­ту­ри­на». На­віть му­зей три­чі Ге­роя Ра­дян­сько­го Со­ю­зу льо­тчи­ка І. Ко­же­ду­ба, що в 40 км від тра­си, і той за­ли­шив свою ві­зи­тів­ку. Але за всі 300 км жо­дної ін­фор­ма­ції для ту­ри­стів про Глу­хів. І, мо­жли­во, ви­їжджа­ю­чи з Укра­ї­ни в бік при­кор­дон­но­го пун­кту Ба­чевськ, по­вер­не хтось го­ло­ву пра­во­руч і по­ба­чить на го­ри­зон­ті ма­ків­ки, дзвіниці, ба­шту, про­чи­тає на­пис «Глу­хів — 3 км» і не бу­де го­то­вий до зу­стрі­чі з остан­ньою сто­ли­цею Ге­тьман­щи­ни, сто­ли­цею І. Ско­ро­пад­сько­го, П. По­лу­бо­тка, Д. Апо­сто­ла та К. Ро­зу­мов­сько­го. На від­мі­ну від Чи­ги­ри­на, Га­дя­ча, Ба­ту­ри­на Глу­хів уже був не про­сто став­кою геть­ма­нів, а сто­ли­цею єв­ро­пей­сько­го (мі­ні­стер­сько­го) ти­пу. Кан­це­ля­ри­сти ста­но­ви­ли зна­чний про­ша­рок на­се­ле­н­ня мі­ста. Са­ме в Глу­хо­ві, за геть­ма­на Д. Апо­сто­ла прийня­ли пер­ший дер­жав­ний рі­чний бю­джет. 1743 ро­ку укла­ли пер­ший укра- їн­ський пра­во­вий ко­декс «Пра­ва, за яки­ми су­ди­ться ма­ло­ро­сій­ський на­род», на стар­шин­ській ра­ді 1763 ро­ку ухва­ли­ли рішення: біль­ше геть­ма­нів не оби­ра­ти, а дер­жав­ну вла­ду зро­би­ти спад­ко­вою в ро­ди­ні Ро­зу­мов­ських — Укра­ї­на ро­бить крок до мо­нар­хії, от­же, до ав­то­но­мії. То­му по­зи­ція російських і ра­дян­ських істо­ри­ків бу­да зро­зумі­лою — за­бу­ти і за­мов­ча­ти. Так і зро­би­ли. А укра­їн­ські істо­ри­ки оці­ню­ва­ли Глу­хів як центр ру­си­фі­ка­ції Укра­ї­ни. От­же — за­мов­ча­ти і за­бу­ти.

І тіль­ки в одній темі Глу­хів зав­жди був при­су­тній — в ли­сто­па­ді 1708 р. у Глу­хо­ві пер­бу­вав ана­фем­ству­ва­ний «измен­ник» геть­ман І. Ма­зе­па. Дя­ку­ва­ти Бо­гу, в кві­тні 2013 ро­ку Бла­жен­ній­ший ми­тро­по­літ Во­ло- ди­мир (хай цар­ствує) ви­знав, що ця ана­фе­ма бу­ла не ка­но­ні­чною. Але ж чин ана­фем­ству­ва­н­ня ясно­вель­мо­жно­го геть­ма­на про­ве­ли укра­їн­ські свя­ще­ни­ки. От­же, не­прав­ди­вість цер­ков­но­го дій­ства па­дає грі­хом на пра­во­слав­ну цер­кву і на Укра­ї­ну. Глу­хів­ські кра­є­знав­ці б’ють в усі дзво­ни — цер­ков­ні іє­рар­хи, при­їдь­те до Глу­хо­ва, ска­суй­те ана­фе­му, про­спі­вай­те геть­ма­ну Іва­но­ві Ма­зе­пі ві­чну пам’ять.

Сті­на мов­ча­н­ня нав­ко­ло Глу­хо­ва по­ча­ла ла­ма­ти­ся 1995 ро­ку у зв’яз­ку із все­укра­їн­ським свя­тку­ва­н­ням 250-ї рі­чни­ці від дня на­ро­дже­н­ня пер­шо­го ре­фор­ма­то­ра му­зи­ки в Укра­ї­ні та Ро­сії Ма­кси­ма Со­зон­то­ви­ча Бе­ре­зов­сько­го. Не за­бу­ли, що в Глу­хо­ві ді­я­ла і пер­ша в Укра­ї­ні та Ро­сії спів­а­цька шко­ла. Але ма­ло хто знає, що іні­ці­а­то­ром ство­ре­н­ня ці­єї школи був геть­ман Да­ни­ло Апостол. Геть­ман ро­зу­мів — на­ція гур­ту­є­ться нав­ко­ло чо­гось сво­го не­по­втор­но­го, уні­каль­но­го. Май­же зав­жди, це — мо­ва. Але ж укра­їн­ська мо­ва бу­ла під все­бі­чною за­бо­ро­ною. Д. Апостол по­ба­чив від­мін­ність цер­ков­но­го співу — ки­їв­сько­му пар­те­сно­му сти­лю про­ти­сто­їть «мо­сков­ское стол­бо­вое пе­ние». І ось ки­їв­сько­му сти­лю й по­чи­нає на­вча­ти спів­а­ків глу­хів­ська спів­а­цька шко­ла. Але це окре­ма те­ма — ста­нов­ле­н­ня укра­їн­ської куль­ту­ри. Так са­мо як і ді­яль­ність на Глу­хів­щи­ні свя­ти­те­ля Дми­тра Ро­стов­сько­го, і жи­т­тя глу­хів­сько­го ді­во­чо­го мо­на­сти­ря, за­сно­ва­но­го Ага­фі­єю Юхи­мів­ною (у чер­не­цтві Афа­на­сія) Ким­ба­рою, мо­на­сти­ря, який ра­зом із ки­їв­ським Во­зне­сен­ським був під управ­лі­н­ням Ма­рії-Ма­гда­ле­ни, ма­те­рі геть­ма­на І. Ма­зе­пи. Мо­на­стир сла­вив­ся на всю Укра­ї­ну сво­їм ко­штов­ним га­пту­ва­н­ням.

Са­ме Глу­хів стає те­а­траль­ною сто­ли­цею Укра­ї­ни: 1730 ро­ку в будинку Мі­кла­шев­ських по­чи­нає ді­я­ти те­а­траль­на тру­па — став­лять п’єси Мо­льє­ра, Кор­не­ля, Ра­сі­на то­що. До­ве­де­ний попередніми вла­да­ми до жа­хли­во­го ста­ну, цей бу­ди­нок по­тре­бує не­гай­но­го по­ря­тун­ку.

Окре­ма ве­ли­ка те­ма «Глу­хів до­би срі­бно­го ві­ку» — кі­нець ХІХ — по­ча­ток ХХ сто­літь». У цей же час, внаслідок по­раз­ки Ро­сій­ської ім­пе­рії у Крим­ській вій­ні та про­ва­лу си­сте­ми реформ уря­ду Оле­ксан­дра ІІ, по­чи­нає актив­но ді­я­ти пов­на су­спіль­на спіль­но­та — зем­ці. У Глу­хо­ві це — Амо­со­ви, Тро­хи­мен­ки, Бє­лов­ські, Ква­сні­ко­ви і, в пер­шу чер­гу, Те­ре­щен­ки. Глу­хів, який був вщент зни­ще­ний по­же­жею 1784 ро­ку і заборонений до від­бу­до­ви Ка­те­ри­ною ІІ, по­чи­нає від­ро­джу­ва­ти­ся. Вза­є­мо­дія по­ві­то­во­го зем­ства та мі­сце­во­го дво­рян­ства (на­щад­ків ко­ли­шніх стар­шин­ських ро­дів) пе­ре­тво­ри­ла Глу­хів на зна­чний куль­тур­ний та осві­тян­ський центр. Мі­сто за­бу­до­ву­ва­ли кра­си­во і ро­зум­но. Пер­ли­ною мі­ської ар­хі­те­кту­ри є храм Трьох свя­тих Ана­ста­сій — сі­мей­на уси­паль­ни­ця ро­ди­ни Те­ре­щен­ків. 1874 ро­ку в Глу­хо­ві за­сно­ва­но пер­ший в Укра­ї­ні спе­ці­а­лі­зо­ва­ний на­вчаль­ний пе­да­го­гі­чний за­клад — Глу­хів­ський учи­тель­ський ін­сти­тут (за­раз Глу­хів­ський на­ціо­наль­ний пе­да­го­гі­чний університет ім. Оле­ксан­дра Дов­жен­ка), зі стін якого ви­йшли і ака­де­мі­ки, і до­кто­ри та кан­ди­да­ти на­ук, і ди­ре­кто­ри шкіл та про­від­ні ме­то­ди­сти, по­е­ти і пи­сьмен­ни­ки — жи­т­тя і ді­яль­ність де­яких уже ста­ли пре­дме­та­ми ди­сер­та­цій­них до­слі­джень.

Бе­зу­мов­но, за остан­ніх двад­цять ро­ків сті­на мов­ча­н­ня нав­ко­ло Глу­хо­ва по­ча­ла ла­ма­ти­ся. Ака­де­мік НАН Укра­ї­ни глу­хів­ча­нин пра­во­зна­вець Ю. С. Шем­шу­чен­ко все­бі­чно спри­яє ви­сві­тлен­ню дер­жа­во­твор­чих здо­бу­тків Ге­тьман­щи­ни глу­хів­сько­го пе­рі­о­ду і все­бі­чним кра­є­знав­чим до­слі­дже­н­ням; ґрун­тов­на мо­но­гра­фія до­цен­та В. І. Бє­ла­шо­ва «Глу­хів — сто­ли­ця Ге­тьман­щи­ни (до Глу­хів­сько­го пе­рі­о­ду істо­рії Укра­ї­ни (1706 — 1722 рр.)» — на­стіль­на книж­ка сту­ден­тів, які ви­вча­ють істо­рію Укра­ї­ни; кан­ди­дат ар­хі­те­кту­ри В. В. Ве­чер­ський (до ре­чі, ке­рів­ник про­е­кту Глу­хів­сько­го істо­ри­ко-куль­тур­но­го за­по­від­ни­ка — за­раз «На­ціо­наль­ний за­по­від­ник «Глу­хів») при­свя­тив істо­рії та ар­хі­те­кту­рі на­шо­го краю ці­лу се­рію мо­но­гра­фі­чних до­слі­джень; ко­ли­шній ди­ре­ктор Сум­сько­го обла­сно­го архіву Г.М. Іва­ну­щен­ко ви­дру­ку­вав кіль­ка збі­рок уні­каль­них до­ку­мен­тів з істо­рії Глу­хів­щи­ни, зокре­ма про «Яро­сла­ве­цьку ре­спу­блі­ку» — там об’єд­на­ли­ся де­ся­тки сіл Кро­ле­веч­чи­ни, Пу­тивль­щи­ни та Глу­хів­щи­ни на бо­роть­бу з ра­дян­ською вла­дою. Ці­ка­ві те­ле­ві­зій­ні ма­те­рі­а­ли го­ту­ва­ли про наш край ві­до­мі фа­хів­ці — О.Зо­ти­ков та Л. Са­ка­да-Остров­ська.

І ось на­ре­шті, хва­ла Го­спо­ду, мо­жли­во, Глу­хів на­зав­жди по­збу­де­ться нав’яза­но­го нам сте­ре­о­ти­пу — «глу­хень­ке мі­сте­чко сум­ної області». Во­се­ни минулого ро­ку під час місцевих ви­бо­рів у зв’яз­ку з бо­роть­бою кандидатів за по­са­ду міського голови Глу­хо­ва глу­хів­ча­нам про­стя­гнув ру­ку до­по­мо­ги ко­ле­ктив га­зе­ти «День». Щи­ра по­дя­ка всім, хто ро­бить цю га­зе­ту, і в пер­шу чер­гу го­лов­но­му ре­да­кто­ро­ві па­ні Ла­ри­сі Ів­ши­ній, що на­да­ли ви­бор­цям у Глу­хо­ві мо­жли­вість по­ві­ри­ти в себе, від­чу­ти, що ми по­трі­бні Укра­ї­ні, що цей світ мо­жна зро­би­ти кра­щим і спра­ве­дли­ві­шим.

А про­чи­та­н­ня ба­га­тьох по­та­єм­них сто­рі­нок Сі­вер­щи­ни, й Глу­хів­щи­ни зокре­ма, ще по­пе­ре­ду.

СТА­РО­ВИН­НИЙ ГЛУ­ХІВ — МІ­СТО КО­ЗА­ЦЬКИХ СО­БО­РІВ ТА ПО­ВА­ЖНИХ НА­ВЧАЛЬ­НИХ ЗА­КЛА­ДІВ ХVII — XVIII СТО­ЛІТЬ, ОСЕ­РЕ­ДОК ГЕТЬ­МАН­СЬКОЇ ДЕР­ЖАВ­НО­СТІ

ГЕТЬ­МАН УКРА­Ї­НИ В 1750 — 1764 рр. КИ­РИ­ЛО РОЗУМОВСЬКИЙ, ОФІ­ЦІЙ­НА РЕ­ЗИ­ДЕН­ЦІЯ ЯКОГО БУ­ЛА РОЗ­ТА­ШО­ВА­НА В ГЛУ­ХО­ВІ

ГЕТЬ­МАН ІВАН МА­ЗЕ­ПА. СА­МЕ В ГЛУ­ХО­ВІ ВО­СЕ­НИ 1708 р. ВІД­БУВ­СЯ ЧИН «АНА­ФЕМ­СТВУ­ВА­Н­НЯ» МА­ЗЕ­ПИ, ЯКИЙ УКЛАВ ВІЙСЬКОПОЛІТИЧНИЙ СО­ЮЗ ІЗ КАР­ЛОМ ХІІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.