Цей роз­гу­бле­ний, роз­гу­бле­ний світ!

Як Кремль про­дов­жив у Мюн­хе­ні свої зу­си­л­ля з «при­му­су до лю­бо­ві»

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії - Лі­лія ШЕВЦОВА, про­від­ний до­слі­дник Ін­сти­ту­ту Бру­кінг­са, спе­ці­аль­но для «Дня»

Са­ме та­ке вра­же­н­ня за­ли­шає не­що­дав­ня Мюн­хен­ська кон­фе­рен­ція з без­пе­ки — «Мюн­хен-2016», най­пре­сти­жні­ший мі­жна­ро­дний фо­рум елі­ти, яка за­йма­є­ться пи­та­н­ня­ми зов­ні­шньої по­лі­ти­ки й без­пе­ки. По­ді­бно­го ро­ду фо­ру­ми, як і Да­во­ський еко­но­мі­чний фо­рум, ні­ко­ли не бу­ли й не мо­жуть ста­ти про­ри­вом у розв’язан­ні тих чи тих світових про­блем. Але вони зав­жди да­ють уяв­ле­н­ня про го­лов­ні ви­кли­ки й зда­тність сві­то­во­го по­лі­ти­чно­го кла­су на них від­по­ві­сти. Так от, «Мюн­хен-2016» під­твер­див, що про­цес еро­зії сві­то­во­го по­ряд­ку про­дов­жу­є­ться, але не­су­мі­сність ін­те­ре­сів клю­чо­вих світових грав­ців і від­су­тність у них стра­те­гі­чно­го ба­че­н­ня, воля й му­жність не до­зво­ля­ють знай­ти спо­сіб від­по­ві­сти на­віть на най­дра­ма­ти­чні­ші кри­зи сучасності — вій­ну в Си­рії, не­зда­тність Єв­ро­пи впо­ра­ти­ся з бі­жен­ця­ми й агре­сію проти Укра­ї­ни.

Ми ще раз по­ба­чи­ли оче­ви­дне: зу­пи­ни­ти про­цес роз­кла­да­н­ня сві­то­во­го по­ряд­ку й роз­ро­ста­н­ня во­гнищ не­ста­біль­но­сті не­мо­жли­во, коли За­хід втра­тив свою тра­є­кто­рію і опи­нив­ся в си­ту­а­ції «па­у­зи». Лі­бе­раль­ні де­мо­кра­тії по­ки так і не змо­гли до­би­ти­ся єд­но­сті в тих пи­та­н­нях, що їх зі­бра­ли в Мюн­хе­ні. А ті дер­жа­ви, які, зда­ва­ло­ся б, ма­ють за­без­пе­чи­ти цю єд­ність, не го­то­ві (або не зда­тні?) до лі­дер­ської ро­лі. Ан­ге­ла Мер­кель не­стрим­но втра­чає свій по­лі­ти­чний ка­пі­тал, на­ма­га­ю­чись знай­ти ви­хід із кри­зи з бі­жен­ця­ми. А Обама вза­га­лі хо­че «ау­тсор­си­ти» всі про­бле­ми будь-ко­му ін­шо­му, го­ту­ю­чись до сво­го від­хо­ду. Гір­ка іро­нія в то­му, що за­мість очі­ку­ва­них спроб Крем­ля збе­рег­ти облич­чя в Мюн­хе­ні це облич­чя на­ма­гав­ся збе­рег­ти американський Держ­се­кре­тар Кер­рі, який шу­кає шля­хів за­ма­ску­ва­ти (але без­успі­шно) бан­крут­ство оба­мів­ської зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. І успіх його зу­силь у цьо­му за­хо­ді за­ле­жить від то­го, чи за­про­по­нує йо­му ру­ку до­по­мо­ги Sergei — Сер­гій Лав­ров. Адже ось яка ви­йшла історія!

А що са­ма Ро­сія? Ста­ло­ся очі­ку­ва­не. Кремль ви­рі­шив про­дов­жи­ти в Мюн­хе­ні свої зу­си­л­ля з «при­му­су до лю­бо­ві». Прем’єр Ме­две­дєв спро­бу­вав пе­ре­плю­ну­ти Пу­ті­на, який 2007-го в то­му ж Мюн­хе­ні ви­го­ло­сив свою «Фул­то­нів­ську» про­мо­ву — са­ме ця про­мо­ва стала пер­шим дзвін­ком, що спо­ві­стив про по­во­рот Ро­сії до ре­ві­зіо­ні­зму (що­прав­да, За­хід пу­тін­сько­му по­пе­ре­джен­ню не по­ві­рив — а да­рем­но!). Сьо­го­дні ме­сидж Ме­две­дє­ва був не­ви­ті­ю­ва­тим: ві­дмов­те­ся від стри­му­ва­н­ня Ро­сії (зні­міть сан­кції й при­йміть крем­лів­ські пра­ви­ла гри), а то їм не уни­кну­ти но­вої хо­ло­дної вій­ни й «тре­тьо­го сві­то­во­го стру­су». Свою про­мо­ву Ме­две­дєв ви­го­ло­шу­вав не­ймо­вір­но жорс­тко, гра­ю­чи жов­на­ми й ін­то­на­ці­я­ми і на­віть під­ні­мав­ся нав­шпинь­ки, на­ма­га­ю­чись зля­ка­ти ау­ди­то­рію — а во­на ре­а­гу­ва­ла нер­во­ви­ми смі­шка­ми. Лав­ров про­дов­жив ме­ло­дію, але дав За­хо­ду те, чо­го За­хід від­чай­ду­шно жа­дав — надію на по­зи­тив і на ком­про­міс. Адже за­хі­дні уча­сни­ки не мо­гли по­ки­ну­ти Мюн­хен, ні про що не до­мо­вив­шись з Крем­лем — це був би ко­шмар! І Лав­ров дав мо­жли­вість за­хі­дним уча­сни­кам вда­ти, що вони не да­рем­но при­їха­ли й чо­гось до­ся­гли: він їм до­зво­лив за­яви­ти про уго­ду що­до си­рій­сько­го пе­ре­мир’я. Лав­ров на­віть по­хва­лив сво­їх опо­нен­тів, за­явив­ши, що вони при­хо­дять до «на­шо­го ро­зу­мі­н­ня» й «нас це ра­дує». І хто його роз­бе­ре: він при­ймає ба­жа­не за дій­сне і бле­фує, чи во­но так і є на­справ­ді.

Що­прав­да, ро­сій­ська де­ле­га­ція навряд чи по­чу­ва­ла­ся ком­фор­тно в Мюн­хе­ні, чув­ши звинувачення з усіх бо­ків, осо­бли­во за свій си­рій­ський по­хід і бом­бар­ду­ва­н­ня Алеппо, що три­ва­ють. Не ли­ше зви­чай­ні кри­ти­ки — Укра­ї­на, Ли­тва й Поль­ща до­зво­ли­ли со­бі не­ща­дно кри­ти­ку­ва­ти, бо­ксу­ва­ти по Крем­лю. А й за­зви­чай стри­ма­ні Па­риж, Берлін і Лон­дон до­зво­ли­ли со­бі про­де­мон­стру­ва­ти не­за­до­во­ле­ність Мо­сквою. І на­віть Кер­рі з себе ви­ча­вив щось, схо­же на кри­ти­ку ро­сій­ської уча­сті в алеп­пів­ській бій­ні. Але Мо­сква дав­но вже зви­кла до дис­ком­фор­ту. Тим па­че що зу­стріч з ні­ме­цьким бі­зне­сом ма­ла при­ве­сти ро­сій­ську де­ле­га­цію в до­брий настрій: ні­ме­цький бі­знес хо­тів по­вер­ну­ти­ся до Ро­сії. «Зні­міть сан­кции» — дав їм зав­да­н­ня Ме­две­дєв, з упев­не­ною по­смі­шкою див­ля­чись на ні­ме­цьких бі­зне­сме­нів, які си­ді­ли на­про­ти ньо­го з ро­зу­мі­ю­чи­ми облич­чя­ми. У ці­ло­му, ду­маю, ро­сій­ська офі­цій­на де­ле­га­ція за­ли­ши­ла Мюн­хен з від­чу­т­тям пев­но­го за­до­во­ле­н­ня. Ро­сій­ські уча­сни­ки отри­ма­ли під­твер­дже­н­ня то­му, у що вони хо­ті­ли ві­ри­ти: За­хід ви­во­дить Росію з ізо­ля­ції, і За­хід під­да­є­ться шан­та­жу. Але най­го­лов­ні­ше: ре­пу­та­ція де­яких за­хі­дних лідерів (у пер­шу чер­гу Оба­ми) за­ле­жить від го­тов­но­сті Мо­скви до спів­пра­ці з ни­ми.

Ось вам зні­мок по­дії, що бу­ла ко­ри­сною з одні­єї то­чки зору: во­на по­ка­за­ла і ха­ра­ктер ни­ні­шніх світових про­блем, і го­тов­ність світових грав­ців їх ви­рі­шу­ва­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.